Постанова № 54079944, 02.12.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" грудня 2015 р. Справа№ 910/16713/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Калатай Н.Ф.

суддів: Рябухи В.І.

Ропій Л.М.

при секретарі Царук І. О.

За участю представників:

від позивача: не з'явились

від відповідача: Пешков О. О. - представник за довіреністю № 0114-151 від 15.12.2014

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Провідна»

на рішення Господарського суду міста Києва від 08.10.2015

у справі № 910/16713/14 (головуючий суддя Сташків Р. Б., суддів Грєхова О. А., Полякова К. В.)

за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Провідна»

до Приватного акціонерного товариства «Українська страхова група»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача ОСОБА_4

про стягнення 9 572,14 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення з відповідача в порядку регресу страхового відшкодування в сумі 9 572,14 грн., яке позивачем як страховою організацією було виплачено в зв'язку з пошкодженням автомобіля «Фольцваген Пассат», державний номерний знак НОМЕР_1, що належить ТОВ «Глобал Білгі», внаслідок ДПТ, що сталася з вини гр. ОСОБА_5 - водія автомобіля «Опель», державний номерний знак НОМЕР_2, цивільно-правова відповідальність осіб, які на законних підставах керують вказаним автомобілем, застрахована у відповідача згідно з полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АС № 1608745.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.10.2015, повний текст якого складений 13.10.2015, у справі № 910/16713/14 позов задоволено частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено відшкодування матеріальної шкоди (виплата страхового відшкодування) в сумі 667,05 грн., у іншій частині в задоволенні позову відмовлено.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що, виходячи з обставин справи та враховуючи умови полісу № АС/1608745, положення статей 12, 22, 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», статей 9, 27 Закону України «Про страхування» та статей 993, 1192 ЦК України, у відповідача в зв'язку із спірною ДТП виник обов'язок відшкодувати позивачу шкоду в межах ліміту його відповідальності за спірним страховим випадком (50 000 грн.) та в межах суми (фактичних затрат), право на вимогу якої перейшло до позивача в зв'язку з виплатою страхового відшкодування (43 911,98 грн.), але виходячи з вартості відновлювального ремонту застрахованого автомобіля, з урахуванням коефіцієнту зносу деталей, що встановлені судовим експертом (35 006,89 грн.), та за мінусом франшизи (510 грн.), тобто в сумі 34 496,89 грн., проте до дати звернення позивача до суду з цим позовом відповідачем було виплачено 33 829,84 грн. страхового відшкодування, а відтак, останній має доплатити ще 667,05 грн. (34 496,89 - 33 829,84 = 667,05).

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Провідна» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 08.10.2015 та позов задовольнити у повному обсязі.

В апеляційній скарзі позивач посилається на те, що суд першої інстанції при вирішенні спору по суті не правильно визначив характер спірних правовідносин, які виникли між позивачем та відповідачем та, відповідно, невірно застосував норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини між сторонами.

Так, позивач послався на те, що судом першої інстанції не враховано приписів ст. 993 ЦК України, ст. 27 Закону України «Про страхування», згідно з якими до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток, тобто визначальним моментом для звернення з такою вимогою є сам факт виплати страхового відшкодування за договором майнового страхування, а при визначенні розміру страхового відшкодування, що підлягає виплаті страхувальнику, позивач, з огляду на наявність між ним та страхувальником договору, має керуватись саме його положеннями, а не приписами Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», оскільки вказаний закон регулює відносини сторін у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в той час як відносини позивача та його страхувальника є відносинами, що склались на підставі договору добровільного страхування.

Також позивач зазначив про те, що Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та Законом України «Про страхування» не передбачено зобов'язання страховика за договором добровільного страхування визначати розмір страхового відшкодування тільки в розмірі суми, встановленої звітом про оцінку транспортного засобу, оскільки цей звіт є попереднім оціночним документом, що визначає можливу, але не остаточну суму, необхідну для відновлення транспортного засобу. Вказана позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 15.04.2015 у справі № 3-50гс15.

Ухвалою від 06.11.2015 колегією суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя - Калатай Н.Ф., судді Ропій Л. М., Рябуха В. І. відновлено строк подання апеляційної скарги, апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Провідна» прийнято до розгляду та порушене апеляційне провадження.

Позивач та третя особа в судове засідання представників не направили, про причини неявки представників у судове засідання суду не повідомили.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників сторін в судове засідання не визнана обов'язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників позивача та третьої особи за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Під час розгляду справи представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, проте зазначив, що суд першої інстанції невірно розподілив судові витрати за проведення експертизи, з огляду на що просив рішення суду першої інстанції в цій частині змінити.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, з урахуванням правил ст. ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила наступне.

16.01.2013 позивач як Страховик та Товариство з обмеженою відповідальністю «Глобал Білгі» як Страхувальник уклали договір добровільного комплексного автострахування: добровільного страхування наземного транспорту, водіїв і пасажирів від нещасних випадків на транспорті та відповідальності власників наземних транспортних засобів № 06/0663003/1005/13 (а.с. 10-12 т. 1) (далі Договір), предметом якого є майнові інтереси Страхувальника, що не суперечать закону, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом - автомобілем «Фольцваген Пассат», державний номерний знак НОМЕР_1 (далі Автомобіль).

В п. 30 Договору сторонами погоджено строк дії Договору - 1 рік з 00:00 год. 25.01.2013 по 24:00 год. 24.01.2014.

13.11.2013 приблизно о 17 год. 20 хв. в м. Києві по вул. Овруцькій при виїзді з парковки сталась дорожньо-транспортна пригода (зіткнення автомобілів) за участю Автомобіля під керуванням ОСОБА_4 та автомобіля ««Опель», державний номерний знак НОМЕР_2 (далі Автомобіль 1), під керуванням ОСОБА_5.

В результаті ДТП пошкоджено застрахований позивачем Автомобіль.

За замовленням позивача, Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_8 (сертифікат суб'єкта оціночної діяльності № 14370/13 від 20.02.2013) проведено оцінку визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику Автомобіля внаслідок вказаної ДТП, та 10.12.2013 складено відповідний Звіт про оцінку вартості (розміру) збитків, завданих пошкодженням транспортного засобу № 05052 (далі Звіт) (а.с. 22-35 т. 1), згідно з яким вартість відновлювального ремонту Автомобіля складає 53 332,55 грн. з врахуванням коефіцієнту фізичного зносу (з врахуванням ПДВ на ремонтні роботи, запасні частини, матеріали фарбування), при чому коефіцієнт фізичного зносу визначений як нульовий.

Згідно зі складеним позивачем Страховим актом № 2300028800 від 26.11.2013 (а.с. 40, 40 зворот т. 1), з урахуванням розрахунку страхового відшкодування (а.с. 29 т. 1) та того, що франшиза за Договором щодо збитків, завданих ДТП, становить 0 грн., до виплати в якості страхового відшкодування призначено 43 911,98 грн.

Як слідує зі змісту вказаних страхового акту та розрахунку страхового відшкодування, вартість матеріального збитку, що підлягає виплаті за умовами Договору, визначена позивачем виходячи з даних, встановлених в рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлант-М Дніпровська набережна» № С4208395-1 від 19.11.2013 на суму 43 911,98 грн. (особи, яка здійснила ремонт Автомобіля) (а.с. 38).

Згідно з ч. 1 ст. 25 Закону України «Про страхування» (тут і далі в редакції чинній на дату спірної ДТП) здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

В поданій позивачу Заяві про факт настання події № 2300028800 від 14.11.2014 (а.с. 13, 13 зворот т. 1) ТОВ «Глобал Білгі» просить виплатити страхове відшкодування на рахунок СТО ТОВ «Атлант-М Дніпровська набережна».

Згідно з наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення № 0061165 від 27.11.2013 (а.с. 41 т. 1), страхове відшкодування в сумі 43 911,98 грн. перераховане позивачем Товариству з обмеженою відповідальністю «Атлант-М Дніпровська набережна».

З відмітки банку на вказаному платіжному дорученні слідує, що воно банком проведене, а отже, страхове відшкодування позивачем виплачене в повному обсязі.

Статтею 993 ЦК України передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до ст. 27 ЗУ «Про страхування», до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Винуватцем дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої пошкоджено Автомобіль, визнано ОСОБА_5, що підтверджується постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 10.12.2014 у справі № 761/30871/13-п, провадження № 3/761/8363/2013 (а.с. 21, 21 зворот т. 1) та довідкою про дорожньо-транспортну пригоду № 9301462 від 18.11.2013 (а.с. 20, 20 зворот т. 1).

Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

З наявного в матеріалах справи полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АС № 1608745 (далі Поліс) (а.с. 52 т. 1) слідує, що в період з 11 год. 32 хв. 04.04.2013 до 03.04.2014 (дата спірної ДТП 13.11.2013) цивільно-правова відповідальність щодо Автомобіля 1 була застрахована відповідачем (страхувальник ОСОБА_5).

Зазначений факт відповідачем не заперечується.

Пунктом 3 частини другої статті 11 ЦК України передбачено, що завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків.

Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, зокрема, порядок виплати такого відшкодування та дії сторін при настанні страхового випадку, регулюються Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі Закон).

За правилами ст. 22 Закону, обов'язок відшкодувати шкоду при настанні страхового випадку покладено на страховика, яким застраховано цивільно-правову відповідальність особи, винної у настанні такого випадку.

Згідно ч. 4 ст. 36 Закону виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування (крім регламентної виплати, передбаченої підпунктом "а" пункту 41.1 статті 41 цього Закону), лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.

Відповідно, вказані особи мають законне право на звернення до страховика з відповідними вимогами.

Стаття 1 Закону встановлює, що володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду.

Враховуючи, що матеріли справи не містять доказів того, що ОСОБА_5 неправомірно володіла Автомобілем 1 під час скоєння спірної ДТП, її володіння забезпеченим транспортним засобом (Автомобіль 1) під час спірної ДТП вважається правомірним.

Отже, в даному випадку саме відповідач як страховик цивільно-правової відповідальності осіб, які правомірно володіють Автомобілем 1, тобто і ОСОБА_5 (особи, яка визнана винною у спірній ДТП), має відшкодовувати збитки, що були завдані внаслідок спірної ДТП, а позивач як особа, яка виплатила страхове відшкодування особі, якій завдано збитків внаслідок спірної ДТП, набув право вимоги, яке ця особа, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Як вбачається з матеріалів справи, з метою отримання спірного страхового відшкодування позивач звернувся до відповідача з заявою на виплату страхового відшкодування вих. № 03-17/5308 від 22.05.2014 (а.с.с 43 , 43 зворот т. 1), в якій з посиланням на обставини спірної ДТП, просив сплати 43 911,98 грн. за вказаними позивачем реквізитами. На доказ направлення вказаної заяви до матеріалів справи долучено належним чином засвідчену копію рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0105414698715 відміткою про отримання 26.05.2014 відповідачем (а.с. 39 зворот).

За наслідками розгляду відповідачем вказаної заяви, він сплатив позивачу 33 829,84 грн., що сторонами не заперечується та підтверджується наявною в матеріалах справи бухгалтерською довідкою позивача № 22-19/10677 від 05.08.2014 (а.с. 45 т. 1).

Проте позивач, з огляду на правило абз. 2 п. 12.1 ст. 12 Закону, згідно з яким сума спірного страхового відшкодування має бути зменшена на суму франшизи, та зміст витягу з Полісу, з якого слідує, що ліміт відповідальності відповідача як страховика за шкоду, завдану майну, становить 50 000 грн., франшиза - 510 грн., вважає, що він має право на стягнення з відповідача в порядку регресу страхового відшкодування в сумі 43 401,98 грн. (43 911,98-510).

З огляду на вказані обставини, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення різниці між сумою страхового відшкодування, виплаченою ним у зв'язку з пошкодженням Автомобіля, за мінусом встановленої Полісом франшизи (43 401,98 грн.) та сумою, яка була йому фактично сплачена відповідачем (33 829,84 грн.), а саме - 9 572,14 грн.

Суд першої інстанції позовні вимоги позивача задовольнив частково в сумі 667,05 грн., що колегія суддів вважає вірним з огляду на таке.

Відповідач у відзиві на позов посилається на те, що згідно з наявними в нього відомостями Автомобіль до спірної ДТП був учасником іншої ДТП, а також на те, що згідно з відомостями, вказаними в акті огляду транспортного засобу, який проводився після спірної ДТП, було виявлено пошкодження Автомобіля, не пов'язані зі страховим випадком («молдинги стекол по з пр. дверей царапины хром»), а відтак, при визначенні розміру збитків, обов'язок відшкодувати які має відповідач, необхідно застосовувати коефіцієнт фізичного зносу складових, що підлягають заміні (36,41%), з урахуванням якого розмір вказаних збитків становить 34 339,84 грн., а за мінусом франшизи, встановленої Полісом (510 грн.), - 33 829,84 грн., тобто суму, яка відповідачем позивачу було фактично сплачено.

Позивач з вказаною позицією відповідача не погоджується, посилаючись на те, що зігідно з приписами ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування», згідно з якими до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток, визначальним моментом для звернення з такою вимогою є сам факт виплати страхового відшкодування за договором майнового страхування, а при визначенні розміру страхового відшкодування, що підлягає виплаті страхувальнику, позивач, з огляду на наявність між ним та страхувальником договору, має керуватись саме його положеннями, а не приписами Закону, оскільки вказаний закон регулює відносини сторін у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в той час як відносини позивача та його страхувальника є відносинами, що склались на підставі договору добровільного страхування.

Щодо вказаних обставин слід зазначити таке.

Як слідує з матеріалів справи, укладений позивачем із своїм Страхувальником (ТОВ «Глобал Білгі») Договір за своєю правовою природою є договором добровільного страхування наземного транспорту, тобто правовідносини між вказаними особами регулюються Законом України «Про страхування» та, відповідно, не регулюються Законом.

Водночас укладений відповідачем із своїм Страхувальником (ОСОБА_5) Поліс, за своєю правовою природою є договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, правовідносини сторін якого не є тотожними правовідносинам сторін за договором добровільного страхування наземного транспорту.

Пунктом 2.1 ст. 2 Закону передбачено, що якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.

Вказана норма кореспондується з ч. 2 ст. 999 ЦК України, якою встановлено, що до відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Отже, у спорах, пов'язаних з відшкодуванням шкоди за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, норми Закону є спеціальними, а Закон, відповідно, є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

Пунктом 22.1 ст. 22 Закону передбачено, що при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Статтею 29 Закону встановлено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Тобто відповідач як Страховик за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів відповідно до приписів Закону має обов'язок в межах своєї відповідальності відшкодувати завдану його Страхувальником шкоду, обраховану відповідно до приписів Закону, тобто з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (вартість відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством), за мінусом франшизи. Покладення на відповідача обв'язку сплатити збитки в сумі більшій, ніж визначена Законом, не ґрунтується на приписах чинного законодавства.

Водночас колегія суддів зауважує позивачу на тому, що ст. 1194 ЦК України встановлює, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Отже, враховуючи приписи Закону та положення ст. 1194 ЦК України, різницю між реальними збитками, на стягнення яких має право страховик згідно з Законом України «Про страхування», і відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу з урахуванням зносу, який відшкодовує страховик згідно з Законом, відшкодовує особа, яка завдала збитків.

Вказана позиція не суперечить правовій позиції, викладеній Верховним Судом України у постанові від 15.04.2015 у справі № 3-50гс15 (справа № 910/7163/14 за позовом Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Омега» до ПАТ «Українська охоронно-страхова компанія», третя особа ОСОБА_11 про стягнення страхового відшкодування у розмірі 20 560,19 грн.), на яку посилається апелянт, згідно з якою Законами України «Про страхування» та «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не передбачено зобов'язання страховика за договором добровільного страхування (позивача - примітка суду) визначати розмір страхового відшкодування тільки в розмірі суми, встановленої звітом про оцінку транспортного засобу, оскільки вказана позиція стосується визначення обсягу зобов'язання страховика за договором добровільного страхування, проте жодним чином не встановлює обсягу відповідальності страховика за полісом обов'язкового страхування перед третіми особами у випадку завдання шкоди цим третім особам.

З огляду на викладені вище обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач за наслідками спірної ДТП має відшкодувати позивачу як особі, яка виплатила страхове відшкодування за договором добровільного страхування наземного транспорту та, відповідно, набула прав щодо стягнення виплаченої суми у повному обсязі, шкоду, обраховану відповідно до приписів Закону, тобто з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, за мінусом франшизи, в той час як стягнути решту виплаченого страхового відшкодування, тобто стягнути суму франшизи та суму зносу, розраховану у порядку, встановленому законодавством, позивач має право з особи, винної у спірній ДТП.

Для з'ясування вартості відновлювального ремонту Автомобіля з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу внаслідок його пошкодження у ДТП судом першої інстанції призначено судову технічну експертизу (ухвала від 10.12.2014), за наслідками проведення якої 09.06.2015 експертом складено Висновок експерта № 9456/15-54 (а.с. 2-10 т. 1), згідно з яким вартість відновлювального ремонту Автомобіля з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу внаслідок його пошкодження у ДТП з урахуванням ПДВ становить 35 006,89 грн.

Дослідивши вказаний висновок, колегія суддів погоджується з ним і вважає доведеним, що вартість матеріального збитку, завданого власнику Автомобіля у спірній ДТП, становить 35 006,89 грн.

З урахуванням зазначених обставин та того, що франшиза згідно з Договором становить 0 грн., а згідно з Полісом - 510 грн., позивач має право на стягнення з відповідача відшкодування в сумі 34 496,89 грн. (35 006,89-510).

Враховуючи, що в рахунок виплати спірного страхового відшкодування відповідач до звернення позивача до суду з цим позовом перерахував відповідачу 33 829,84 грн., позивач має право на стягнення з відповідача страхового відшкодування в сумі 667,05 грн. (34496,89 - 33829,84).

За таких обставин, суд першої інстанції правомірно і обґрунтовано частково задовольнив позовні вимоги про стягнення з відповідача страхового відшкодування в сумі 667,05 грн.

Відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору за подачу позову та витрати за проведення судової експертизи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Водночас, як вірно зазначено відповідачем у відзиві на апеляційну скаргу, суд першої інстанції невірно здійснив розподіл судових витрат за проведення експертизи, помилково віднісши на відповідача, який здійснив оплату вказаних витрат, ту частину вказаних витрат, яка за результатами вирішення спору мала бути покладена на позивача, фактично стягнувши з останнього на користь відповідача суму витрат за проведення експертизи меншу, ніж має бути з нього стягнута, з огляду на що пункт 5 резолютивної частини рішення підлягає зміні.

Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Колегія суддів вважає, що при прийнятті оспореного рішення судом першої інстанції мале місце неправильне застосування норм процесуального права, тому рішення Господарського суду міста Києва від 08.10.2015 у справі № 910/16713/14 підлягає зміні в частині розподілу судових витрат за проведення експертизи (п. 5 резолютивної частини), а в решті - залишається без змін.

З огляду на підстави зміни рішення суду першої інстанції, а також враховуючи вимоги, викладені в апеляційній скарзі, апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Провідна» задоволенню не підлягає, витрати за її подачу покладаються на апелянта.

Керуючись ст. 99, ст.ст. 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Провідна» на рішення Господарського суду міста Києва від 08.10.2015 у справі № 910/16713/14 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 08.10.2015 у справі № 910/16713/14 змінити.

3. Викласти п. 5 резолютивної частини рішення Господарського суду міста Києва від 08.10.2015 у справі № 910/16713/14 в такій редакції:

«Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Провідна» (м. Київ, проспект Повітрофлотський, 25; ідентифікаційний код 23510137) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» (м. Київ, вул. Івана Федорова, 32, літера А; ідентифікаційний код 30859524) 2 746 (дві тисячі сімсот сорок шість) грн. 29 коп. витрат по оплаті судової експертизи.»

4. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/16713/14.

Повний текст постанови складено: 07.12.2015

Головуючий суддя Н.Ф. Калатай

Судді В.І. Рябуха

Л.М. Ропій