Рішення № 54079838, 30.11.2015, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 235-95-51 Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" листопада 2015 р. Справа № 910/27014/15

Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_1 Електронікс»

до Приватного акціонерного товариства КП «Укренергомонтаж»

про стягнення 569678,44 грн.

секретар судового засідання (пом. судді): Новікова І.С.

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_2, довір. № 201/11 від 12.11.2015 р.

від відповідача: не зявився

Обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_1 Електронікс» (далі ТОВ «ОСОБА_1 Електронікс», позивач) звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства КП «Укренергомонтаж» (далі ПрАТ КП «Укренергомонтаж», відповідач) про стягнення 569678,44 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.10.2015 р. справу № 910/27014/15 було передано за підсудністю до господарського суду Київської області (вх. № 4981/15 від 29.10.2015 р.).

Ухвалою господарського суду Київської області від 30.10.2015 р. справу № 910/27014/15 було прийнято до провадження суддею В.М. Бабкіною.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем договірних зобовязань щодо здійснення розрахунку з позивачем за поставку обладнання відповідно до договору поставки № 40-02/11-13 від 25.11.2013 р., у звязку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 350000,00 грн. основного боргу, 219678,44 грн. штрафу, а також судовий збір.

Розгляд справи відкладався.

12.11.2015 р. до господарського суду Київської області від відповідча було подано клопотання б/н від 12.11.2015 р. (вх. № 27033/15 від 12.11.2015 р.) про долучення документів до матеріалів справи.

12.11.2015 р. до господарського суду Київської області від позивача було подано клопотання б/н від 12.11.2015 р. (вх. № 27031 від 12.11.2015 р.) про долучення документів до матеріалів справи.

У судовому засіданні 12.11.2015 р. представник позивача позовні вимоги підтримував в повному обсязі; представник відповідача визнавав позов частково, а саме - в частині основного боргу 350000,00 грн., проти стягнення штрафних санкцій заперечував.

Крім того, у судовому засіданні 12.11.2015 р. представник відповідача усно заявив про сплив позовної давності щодо застосування штрафних санкцій до основного боргу за договором № 40-02/11-13 від 25.11.2013 р.

27.11.2015 р. до господарського суду Київської області ПрАТ КП «Укренергомонтаж» було подано заяву б/н, б/д (вх. № 28430/15 від 27.11.2015 р.) про застосування позовної давності щодо штрафних санкцій, відповідно до якої відповідач просить суд застосувати строк позовної давності до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) та відмовити ТОВ «ОСОБА_1 ІІауер Електронікс» в задоволенні частини позовних вимог, а саме - щодо стягнення з ПрАТ КП «Укренергомонтаж» штрафу у розмірі 219678,44 грн., посилаючи на наступне.

Позивачем зазначено суму штрафних санкцій (неустойки в розмірі подвійної облікової ставки НБУ) в розмірі 219678,44 грн. за період з 26 серпня 2014 року до 29 серпня 2015 року.

Згідно з ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені), а відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня. коли зобов'язання мало бути виконано.

Таким чином, на переконання відповідача, стягнення нарахованих штрафних санкцій, передбачених договором, за відсутності інших умов договору, що визначають (збільшують законодавчо встановлений) строк нарахування штрафних санкцій, є неможливим.

У судовому засіданні 30.11.2015 р. представник позивача позовні вимоги підтримував, проти заяви про застосування позовної давності заперечував; представник відповідача не зявився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про дату та час розгляду справи відповідач був повідомлений належно.

У судовому засіданні 30.11.2015 р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

25.11.2013 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_1 Електронікс» (постачальник) та Приватним акціонерним товариством КП «Укренергомонтаж» (постачальник) було укладено договір поставки № 40-02/11-13, відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобовязувався поставити та передати у власність покупця обладнання за типами, ціною, технічними характеристиками та в кількості згідно зі Специфікацією, яка є невідємною частиною цього договору

У відповідності з п. 4.2 договору загальна вартість (ціна) обладнання, що поставляється за цим договором, визначається сумою вартості обладнання, вказаного в Специфікації (додаток № 1), яка є невід'ємною частиною даного договору, і складає 1058067,17 грн. Вищезазначена ціна (вартість) обладнання є остаточною та не може бути змінена жодною із сторін в односторонньому порядку.

Пунктом 4.3 договору передбачено, що покупець здійснює оплату за обладнання поетапно, а саме - аванс, що становить 317420,15 грн. сплачується покупцем на умовах передоплати; решта, що становить 740647,02 грн., сплачується покупцем по факту поставки обладнання, протягом 30-ти робочих днів з моменту його прийняття за накладною.

У випадку прострочення оплати покупцем обладнання відповідно до п. 4.3 договору, покупець сплачує постачальникові штрафну неустойку в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми неоплаченого обладнання за кожний день прострочення оплати, за винятком випадку, коли таке прострочення було спричинене несвоєчасним виконанням своїх зобов'язань з фінансування з боку ДП «НЕК «Укренерго» (п. 5.5 договору).

ТОВ «ОСОБА_1 Електронікс» та ПрАТ КП «Укренергомонтаж» було підписано Специфікацію № 1 (додаток № 1 до договору поставки № 40-02/11-13 від 25.11.2013 р.) на суму 1058067,17 грн.

ТОВ «ОСОБА_1 Електронікс» було поставлено ПрАТ КП «Укренергомонтаж» обладнання на загальну суму 1058067,17 грн., що підтверджується видатковою накладною № 16 від 12.02.2014 р., копію якої долучено до матеріалів справи.

ПрАТ КП «Укренергомонтаж» частково розрахувалось з ТОВ «ОСОБА_1 Електронікс» за поставлене обладнання, що підтверджується виписками з банківського рахунку позивача, у тому числі від 29.11.2013 р. на суму 317420,15 грн., від 02.04.2014 р. на суму 50647,02 грн., від 14.04.2014 р. на суму 100000,00 грн., від 04.06.2014 р. на суму 34000,00 грн., від 17.06.2014 р. на суму 34000,00 грн., від 03.07.2014 р. на суму 34000,00 грн., від 01.10.2014 р. на суму 34000,00 грн., від 03.03.2015 р. на суму 54000,00 грн., від 06.04.2015 р. на суму 50000,00 грн., копії яких долучено до матеріалів справи.

Оскільки відповідач не розрахувався з позивачем за поставлене обладнання у повному обсязі, останній і звернувся з даним позовом до суду.

Згідно приписів статті 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.

Так, у відповідності до ч. 1 статті 193 Господарського кодексу України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ч. 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно з ч. 7 статті 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобовязання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Приписами статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначено у ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності з ч. 1 статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник) зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України передбачає, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За змістом ст.ст. 691, 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Поряд з цим, приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідач контррозрахунку суми заборгованості або доказів оплати отриманого за договором поставки № 40-02/11-13 від 25.11.2013 р. обладнання суду не надав, проти наявності заборгованості в сумі 350000,00 грн. не заперечував.

Отже, факт порушення відповідачем зобовязань судом встановлений та по суті відповідачем не спростований.

З огляду на викладене, вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договором поставки № 40-02/11-13 від 25.11.2013 р., з урахуванням встановлення судом факту наявності заборгованості відповідача перед позивачем у сумі 350000,00 грн., є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Також позовна заява містить вимогу щодо стягнення з відповідача штрафу, передбаченого п. 5.5 договору № 40-02/11-13 від 25.11.2013 р.

Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з приписами ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до вимог ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Як зазначалось вище, п. 5.5 договору передбачено, що у випадку прострочення оплати покупцем обладнання відповідно до п. 4.3 договору покупець сплачує постачальникові штрафну неустойку в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми неоплаченого обладнання за кожний день прострочення оплати, за винятком випадку, коли таке прострочення було спричинене несвоєчасним виконанням своїх зобов'язань з фінансування з боку ДП «НЕК «Укренерго».

З долученого до матеріалів справи розрахунку заявленого позивачем до стягнення з відповідача штрафу вбачається, що позивачем було визначено розмір штрафу в сумі 219678,44 грн., у тому числі за період з 26.03.2014 р. до 02.04.2014 р. в сумі 2110,34 грн., з 03.04.2014 р. до 14.04.2014 р. в сумі 2949,04 грн., з 15.04.2014 р. до 04.06.2014 р. в сумі 15837,42 грн., з 05.06.2014 р. до 17.06.2014 р. в сумі 4051,95 грн., з 18.06.2014 р. до 03.07.2014 р. в сумі 4597,48 грн., з 04.07.2014 р. до 01.10.2014 р. в сумі 29039,34 грн., з 02.10.2014 р. до 03.03.2015 р., з 04.03.2015 р. до 06.04.2015 р. в сумі 22356,16 грн., з 07.04.2015 р. до 29.08.2015 р. в сумі 83424,66 грн.

Водночас, слід зазначити, що в п. 5.5 договору сторони встановили неустойку у вигляді пені, а не штрафу, як помилково вказує позивач, оскільки зазначеним пунктом договору передбачено, що у випадку прострочення оплати покупцем обладнання покупець сплачує постачальникові штрафну неустойку в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми неоплаченого обладнання за кожний день прострочення оплати, а приписами ст. 549 ЦК України встановлено, що неустойка, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, є пенею.

Поряд з цим, слід зазначити, що згідно з ч. 1 ст. 252 Цивільного кодексу України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Положеннями ч. 1 ст. 253 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Як зазначалось вище, п. 4.3 договору передбачено, що покупець здійснює, оплату за обладнання поетапно, а саме - аванс, що становить 317420,15 грн. сплачується покупцем на умовах передоплати; решта, що становить 740647,02 грн., сплачується покупцем по факту поставки обладнання, протягом 30-ти робочих днів з моменту його прийняття за накладною.

Таким чином, відповідно до п. 4.3 договору прострочення виконання відповідачем грошового зобовязання щодо сплати решти вартості поставленого обладнання в сумі 740647,02 грн. розпочалося 28.03.2014 р.

Поряд з цим, відповідно до частини 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязань припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

З урахуванням викладеного, розмір пені, який може бути заявлено до стягнення з відповідача, з урахуванням наведеного вище визначення моменту виникнення заборгованості, здійснених відповідачем часткових оплат та приписів ч. 6 ст. 232 ГК України, становить 56341,83 грн., у тому числі -

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення740647.0228.03.2014 - 02.04.201466.5000 %0.036 %*1582.7569000003.04.2014 - 14.04.2014126.5000 %0.036 %*2949.0459000015.04.2014 - 04.06.2014519.5000 %0.052 %*15663.2955600005.06.2014 - 17.06.2014139.5000 %0.052 %*3762.5252200018.06.2014 - 03.07.2014169.5000 %0.052 %*4347.6248800004.07.2014 - 16.07.2014139.5000 %0.052 %*3302.3648800017.07.2014 - 28.09.20147412.5000 %0.068 %*24734.25ПрАТ КП «Укренергомонтаж» звернулось до суду із заявою про застосування позовної давності, в якій просило застосувати відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України позовну давність в один рік до вимог про стягнення штрафних санкцій.

Статтею 258 Цивільного Кодексу України передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Частиною 2 вказаної норми ЦК України встановлено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

У ст. 256 названого кодексу визначено поняття позовної давності, відповідно до якої позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» від 29.05.2013 р. № 10, за змістом частини 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Згідно із ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Пунктом 4.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» від 29.05.2013 р. № 10 встановлено, що у зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане.

Якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін. При цьому, однак, слід мати на увазі положення частини шостої статті 232 ГК України, за якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором) (п. 4.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» від 29.05.2013 р. № 10).

Статтею 264 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Відповідно до п. 4.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» від 29.05.2013 р. № 10 правила переривання перебігу позовної давності (стаття 264 ЦК України) застосовуються господарським судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останній є докази, що підтверджують факт такого переривання. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами.

Як встановлено судом, строк позовної давності у даному спорі в частині вимог про стягнення штрафної неустойки (пені) сплив 28.09.2015 р., до звернення позивача з позовом, який було подано до господарського суду м. Києва 16.10.2015 р., про що відповідачем до винесення рішення у справі зроблено заяву про застосування судом наслідків спливу строку позовної давності.

Згідно з ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За таких обставин позовні вимоги в частині стягнення пені задоволенню не підлягають.

Водночас, заперечення представника позивача щодо відсутності підстав для задоволення заяви про застосування позовної давності та приписів ст. 232 ГК України, з огляду на заявлення до стягнення з відповідача штрафу, а не пені, залишаються судом поза увагою, оскільки скорочену позовну давність в один рік встановлено до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені), статтею 232 Господарського кодексу України шістьма місяцями обмежено строк нарахування штрафних санкцій, а умовами укладеного між сторонами договору передбачено відповідальність покупця у вигляді штрафної неустойки в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми неоплаченого обладнання за кожний день прострочення оплати.

Поряд з цим, судом не враховано й усне посилання представника відповідача на те, що згідно з тим же п. 5.5 договору покупець сплачує постачальникові штрафну неустойку за винятком випадку, коли таке прострочення було спричинене несвоєчасним виконанням своїх зобов'язань з фінансування з боку ДП «НЕК «Укренерго», з огляду на таке.

По-перше, відповідачем не подано жодних доказів на підтвердження відсутності фінансування з боку ДП «НЕК «Укренерго».

По-друге, навіть у випадку доведення відповідачем факту відсутності фінансування з боку ДП «НЕК «Укренерго», це не звільняло б відповідача від відповідальності з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобовязаннями.

Згідно з приписами ч. 2 ст. 617 Цивільного кодексу України відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання. Ці положення кореспондуються з положеннями ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, де зазначено, що непереборною силою, тобто надзвичайними і невідворотними обставинами, не вважаються, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Таким чином, посилання на відсутність бюджетного фінансування не звільняє сторону від виконання зобов'язань та від відповідальності за порушення договірного зобовязання.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 23.08.2012 р. у справі № 15/5027/715/2011, постанові Верховного суду України від 15.05.2012 р. № 11/446 та рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» від 18.10.2005 р.

З огляду на вищевикладене суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_1 Електронікс».

Судові витрати відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 32-34, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1.Позовні вимоги задовольнити частково.

2.Стягнути з Приватного акціонерного товариства КП «Укренергомонтаж» (08133, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, м. Вишневе, вул. Чорновола, 35, код 04543795) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_1 Електронікс» (03148, м. Київ, вул. Сімї Сосніних, 3, код 33600585) 350000 (триста пятдесят тисяч) грн. 00 коп. основного боргу, 5250 (пять тисяч двісті пятдесят) грн. 00 коп. судового збору.

3.У решті позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення підписане 04.12.2015 р.

Суддя В.М. Бабкіна