Рішення № 54079299, 03.12.2015, Господарський суд Житомирської області

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

___________

_______________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "03" грудня 2015 р. Справа № 906/1552/15

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Шніт А.В.

при секретарі Антонюк Н.Ю.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 - дов. №4 від 29.10.2015

від відповідача: не з'явився

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Приватної ремонтно-будівельної фірми "Комунальник"

до Департаменту містобудування, архітектури, будівництва та житлово-комунального господарства Житомирської обласної державної адміністрації

про стягнення 10768,64грн

Позивачем подано позовом про стягнення з відповідача 10768,64грн заборгованості, з яких: 5816,80грн основного боргу, 4481,40грн - інфляційних нарахувань та 470,44грн - 3% річних.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем договірних зобов'язань щодо сплати коштів згідно умов договору №1 від 31.10.2012 на виконання підрядних робіт за програмою "Питна вода України" по обєкту: "Будівництво станції знезалізнення на артсвердловині "Бистричок" в смт Ружин Житомирської області".

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві. Зокрема, пояснив, що сума основного боргу визнана відповідачем у підписаному повноважними представниками і скріпленому печатками сторін акті звіряння взаємних розрахунків від 29.10.2015. Крім того, зазначив, що на підставі розпорядження голови Житомирської обласної державної адміністрації №443 від 24.12.2012 "Про зміну найменувань структурних підрозділів обласної державної адміністрації", зокрема, змінено найменування Головного управління житлово-комунального господарства та енергозбереження обласної державної адміністрації на - Департамент житлово-комунального господарства Житомирської обласної державної адміністрації, а розпорядженням голови Житомирської обласної державної адміністрації №110 від 06.04.2015 "Про зміну у структурі обласної державної адміністрації" утворено юридичну особу публічного права - Департамент містобудування, архітектури, будівництва та житлово-комунального господарства Житомирської обласної державної адміністрації, який є правонаступником Департаменту житлово-комунального господарства Житомирської обласної державної адміністрації.

Представник відповідача в засідання суду не з'явився, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений вчасно і належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 66). 03.12.2015 до суду від відповідача надійшло письмове заперечення проти позову №03-719 від 03.12.2015, в якому зазначено, що нарахування інфляційних втрат, 3% річних і будь-яких інших штрафних санкцій за несвоєчасну сплату відповідачем позивачу за виконані роботи умовами договору №1 від 31.10.2012 не передбачено. Крім того, вказано, що відповідач не може самостійно здійснювати погашення існуючої заборгованості, оскільки утримується за рахунок коштів Державного бюджету, в межах кошторисних призначень, та не має інших джерел фінансування.

Відповідно до п. п. 3.9.1 та 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, відповідач у справі був належним чином повідомлений судом за адресою, вказаною у позовній заяві, про час та місце судового розгляду справи, а тому нез'явлення його або його представника не перешкоджає вирішенню спору.

У зв'язку з цим, відповідно до ст.75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

31.10.2012 між Приватною ремонтно-будівельною фірмою "Комунальник" (генеральний підрядник, позивач) та Головним управлінням житлово-комунального господарства та енергозбереження Житомирської обласної державної адміністрації, правонаступником якого згідно розпорядження голови Житомирської обласної державної адміністрації №110 від 06.04.2015 є Департамент містобудування, архітектури, будівництва та житлово-комунального господарства Житомирської обласної державної адміністрації (замовник, відповідач), укладено договір №1 на виконання підрядних робіт за програмою "Питна вода України" по обєкту: "Будівництво станції знезалізнення на артсвердловині "Бистричок" в смт Ружин Житомирської області" (далі Договір) (а.с. 9-13), згідно умов якого генпідрядник зобовязується виконати за завданням замовника роботи за програмою "Питна вода України" по обєкту: "Будівництво станції знезалізнення на артсвердловині "Бистричок" в смт Ружин Житомирської області" у відповідності до затвердженої проектно-кошторисної документації, умов цього договору та додатків до нього, з використанням своїх матеріалів, конструкцій, техніки та обладнання, що поставляється генпідрядником, а у разі наявності в проекті монтажного обладнання, здійснити пусконалагоджувальні роботи і випробовування при здачі в експлуатацію, а замовник забезпечує фінансування генпідрядника в міру надходження на його рахунок бюджетних коштів від головного розпорядника коштів (Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України).

Початком виконання робіт визначено момент підписання договору, а закінченням робіт 31.12.2012 (згідно затвердженого графіка виконання робіт) (п.3.2. Договору).

Згідно п.9.2. Договору здача-приймання обєкта в експлуатацію здійснюється відповідно до чинного законодавства і оформлюється відповідним документом згідно чинного законодавства, дата підписання якого є моментом передачі обєкта у власність замовника.

Пунктом 4.1. Договору передбачено, що замовник забезпечує фінансування робіт та розрахунки з генпідрядником по мірі надходження на його рахунок бюджетних коштів від головного розпорядника коштів - Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України у відповідності до графіку виконання робіт.

Так, на виконання договору №1 на виконання підрядних робіт за програмою "Питна вода України" по обєкту: "Будівництво станції знезалізнення на артсвердловині "Бистричок" в смт Ружин Житомирської області" позивач виконав для відповідача підрядні будівельні роботи на загальну суму 122098,80грн, що підтверджується підписаними повноважними представниками та скріпленими печатками сторін довідками про вартість виконаних робіт (форма КБ-3) та актами приймання виконаних робіт (форма КБ-2в) (а.с. 14-23).

Разом з тим, відповідач взяті на себе зобов'язання з оплати виконаних робіт згідно умов зазначеного Договору виконав частково на суму 116282,00грн, про що свідчить виписка з банку від 02.11.2012 (а.с. 35).

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст.509 ЦК України).

Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ч.1 ст.173 ГК України). Сторони можуть за взаємною згодою конкретизувати або розширити зміст господарського зобов'язання в процесі його виконання, якщо законом не встановлено інше (ч.3 ст.173 ГК України).

Майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч.1 ст.175 ГК України).

Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Судом встановлено, що правовідносини між сторонами у справі виникли на підставі договору №1 на виконання підрядних робіт за програмою "Питна вода України" по обєкту: "Будівництво станції знезалізнення на артсвердловині "Бистричок" в смт Ружин Житомирської області", який за своєю правовою природою є договором будівельного підряду.

За договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх (ч.1 ст.875 ЦК України).

Відповідно до абз.1 ч.4 ст.882 ЦК України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною.

Оплата робіт провадиться після прийняття замовником збудованого об'єкта (виконаних робіт), якщо інший порядок розрахунків не встановлений за погодженням сторін (ч.4 ст.879 ЦК України).

Пунктом першим статті 193 ГК України та ст.526 ЦК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Замовник здійснює оплату робіт відповідно до актів виконаних підрядних робіт за формою КБ-2В та довідки про вартість виконаних робіт за формою КБ-3 за фактично виконані обєми робіт і згідно із затвердженою проектно-кошторисною документацією в міру надходження коштів від головного розпорядника коштів - Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України і за умови наявності таких коштів (п.4.3. Договору).

За змістом п.4.7. Договору кінцеві розрахунки (за умови наявності на рахунку замовника бюджетних коштів) здійснюються у двотижневий термін після виконання і приймання всіх передбачених договором робіт і підписання акту Державної (робочої) комісії.

Відповідно до ч.2 ст.193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

При цьому, судом не приймаються доводи відповідача щодо неможливості самостійно здійснювати погашення існуючої заборгованості, оскільки він утримується за рахунок коштів Державного бюджету, в межах кошторисних призначень, та не має інших джерел фінансування, враховуючи наступне.

Частина 2 статті 617 ЦК України та частина 2 статті 218 ГК України передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від відповідальності за порушення зобов'язання.

Окрім того, ст.1 ЦК України визначено, що однією із ознак цивільних майнових відносин є юридична рівність їх учасників.

Тобто, таку обставину як відсутність у боржника необхідних коштів можна визнати несприятливими наслідками здійснення господарської діяльності, відповідальність при настанні яких несе сам боржник.

Отже, незалежно від того, що стало причиною відсутності у боржника необхідної суми грошей (об'єктивні обставини чи суб'єктивна недбалість боржника) (зокрема, і відсутність фінансування за рахунок бюджетних коштів), це не звільняє його від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язання.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 у справі №11/446 та в рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005.

Проте, як суд зазначав вище, відповідач взяті на себе зобов'язання з оплати виконаних робіт згідно умов договору №1на виконання підрядних робіт за програмою "Питна вода України" по обєкту: "Будівництво станції знезалізнення на артсвердловині "Бистричок" в смт Ружин Житомирської області" виконав частково на суму 116282,00грн, про що свідчить виписка з банку (а.с. 35). При цьому, відповідач всупереч умовам п.11.5 Договору не повідомив позивача про неможливість виконати зобовязання за даним договором, і такі докази в матеріалах справи відсутні.

Тому, станом на день звернення з позовною заявою до суду та на день розгляду справи в суді в Департаменту містобудування, архітектури, будівництва та житлово-комунального господарства Житомирської обласної державної адміністрації перед Приватною ремонтно-будівельною фірмою "Комунальник" існувала заборгованість у сумі 5816,80грн (122098,80грн - 116282,00грн), про що, зокрема, свідчить підписаний повноважними представниками і скріплений печатками сторін акт звіряння взаємних розрахунків від 29.10.2015 (а.с. 50).

Отже, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення 5816,80грн боргу за виконані підрядні роботи обґрунтовані, заявлені у відповідності до вимог чинного законодавства, підтверджуються належними доказами, які є в матеріалах справи, та підлягають задоволенню.

Окрім того, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь інфляційні нарахування в сумі 4481,40грн за період з 01.02.2013 по 30.09.2013 і 3% річних у розмірі 470,44грн за період з 01.02.2013 по 12.10.2015.

Відповідно до ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

За загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України) (п.1.10. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (зі змінами і доповненнями)).

З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу (п.1.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (зі змінами і доповненнями).

Крім того, відповідно до п.3.1. зазначеної постанови інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, н е є ш т р а ф н о ю с а н к ц і є ю , а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Також, п.4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (зі змінами і доповненнями) визначено, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, н е м а ю т ь х а р а к т ер у ш т р а ф н и х с а н к ц і й і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи зазначене вище, суд не приймає доводи відповідача, викладені у письмовому запереченні проти позову №03-719 від 03.12.2015 (а.с. 77-79), стосовно того, що нарахування інфляційних втрат, 3% річних і будь-яких інших штрафних санкцій за несвоєчасну сплату відповідачем позивачу за виконані роботи умовами договору №1 від 31.10.2012 не передбачено.

Таким чином, перевіривши наданий позивачем розрахунок суми інфляційних нарахувань, суд вважає за необхідне здійснити його перерахунок, а саме:

5816,80грн (сума боргу) х 1,770 (індекс інфляції за лютий 2013-вересень 2015 року) 5816,80грн (сума боргу) = 4478,94грн.

Отже, сума інфляційних нарахувань, яка підлягає стягненню, становить 4478,94грн. У частині стягнення 2,46грн (4481,40грн - 4478,94грн) інфляційних нарахувань суд відмовляє в задоволенні позовних вимог.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок суми 3% річних, суд вважає його правильним та таким, що відповідає вимогам чинного законодавства, тому задовольняє позовні вимоги щодо стягнення 3% річних у розмірі 470,44грн.

Згідно вимог ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідач позов щодо підстав та предмету не спростував, суму визнаного основного боргу не сплатив.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення 5816,80грн - основного боргу, 4478,94грн - інфляційних нарахувань і 470,44грн - 3% річних є обґрунтованими, заявленими у відповідності до вимог чинного законодавства, підтверджуються належними доказами, які є в матеріалах справи та підлягають задоволенню. У задоволенні позову щодо стягнення 2,46грн - інфляційних нарахувань суд відмовляє.

Відповідно до ст.49 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Департаменту містобудування, архітектури, будівництва та житлово-комунального господарства Житомирської обласної державної адміністрації (10014, м. Житомир, м-н С.П. Корольова, 12; ідентифікаційний код 39932654) на користь Приватної ремонтно-будівельної фірми "Комунальник" (10000, м. Житомир, вул. Б.Тена, 45; ідентифікацій код 20425612):

- 5816,80грн - основного боргу,

- 4478,94грн - інфляційних нарахувань,

- 470,44грн - 3% річних,

- 1217,72грн - судового збору.

3. Відмовити в позові у частині стягнення 2,46грн - інфляційних нарахувань.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 07.12.15

Суддя Шніт А.В.

Віддрукувати:

1 - у справу, 2 - відповідачу (рек. з повід.)