Рішення № 54074879, 30.11.2015, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 133/1092/15-ц Провадження № 22-ц/772/2680/2015Головуючий в суді першої інстанції ОСОБА_1Категорія 44 Доповідач Денишенко Т. О.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2015 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області в складі:

головуючої судді Денишенко Т.О.,

суддів Луценка В.В., Міхасішина І.В.,

при секретарі Торбасюк О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці, в залі судових за-сідань апеляційного суду цивільну справу за позовом

ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усу-

нення перешкод у користуванні будинком шляхом виселення без

надання іншого житла,

за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Козятинсь-кого міськрайонного суду Вінницької області від 27 липня 2015 року,

В С Т А Н О В И Л А:

30 квітня 2015 року ОСОБА_2 звернулася в Козятинський міськрайонний суд Вінницької області з позовом до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні будинком шляхом виселення без надання іншого житла ( а. с. 2-4 ), посилаючись на те, що у відповідності до нотаріально посвідченого догово-ру дарування від 17 березня 2008 року їй на праві особистої приватної власно-сті належить житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по вул. Московській, № 52 в м. Козятині, Вінницької області. З відповідачем у неї шлюб, укладений 22 червня 1990 року, розірваний рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 26 квітня 2010 року. ОСОБА_3 після розлучення добровільно з будинку не виселився, зловживає спиртними напоями, принижує людську гідність колишньої дружини, вчиняє сварки, скан-дали, погрожує фізичною розправою. У лютому 2012 року відповідач притягу-вався до адміністративної відповідальності за насильство в сімї. Проживання в одному будинку з ОСОБА_3 неможливе, може призвести до негативних наслідків. Він забезпечений житлом, оскільки в 2010 році прийняв спадщину у вигляді житлового будинку після смерті своєї матері. ОСОБА_2 просила суд її позов задоволити на підставі статей 316, 317, 319, 321, 391 ЦК України, статей 64, 116, 156 ЖК України.

Рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 27 липня 2015 року позов ОСОБА_2 задоволений ( а. с. 55-56 ). Виселено ОСОБА_4 без надання іншого житлового приміщення з житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться в м. Козятині, Він-ницької області, по вул. Московській, № 52, і належить на праві особистої при-ватної власності ОСОБА_2 Додатковим рішенням цього ж суду від 21 верес-ня 2015 року ( а. с. 77 ) стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 243,60 гривні судового збору.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції від 27 лип-ня 2015 року, ОСОБА_3 оскаржує його в апеляційному порядку, просить да-не рішення скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позо-ву ( а. с. 67-68 ). Апелянт вважає оскаржуване рішення незаконним, ухваленим без всебічного зясування обставин справи, лише на підставі показань позивач-ки, з порушеннями норм матеріального права.

Апелянт, відповідач ОСОБА_3 18 листопада 2015 року подав суду заяву, де, посилаючись на скрутне матеріальне становище через безробіття, припи-нення виплати соціальної допомоги з безробіття, відсутність пільг на проїзд громадським транспортом, просить визнати причини його неявки в судове засі-дання поважними і справу розглянути без його участі. Апеляційну скаргу ОСОБА_4 повністю підтримує і просить суд її задоволити. Суд у відповідності зі ст. 305 ЦПК України ухвалив розглянути дану справу за апеляційною скар-гою на рішення суду першої інстанції у відсутності сторін, оскільки заяв про відкладення слухання справи суду не надходило. Усі особи, які беруть участь у справі, повідомлені завчасно, в установленому порядку про день, час, місце ви-рішення спору, про що свідчать рекомендовані поштові повідомлення, приєд-нані до матеріалів справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізу-вавши в сукупності наявні в ній докази, перевіривши законність і обґрунтова-ність оскаржуваного судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути закон-ним і обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги ци-вільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рі-шення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими до-казами, які були досліджені в судовому засіданні. Умовами обгрунтованості є повне і всебічне зясування обставин, що мають значення для справи, доведе-ність тих обставин, які суд вважає встановленими, відповідність висновків суду обставинам справи.

Рішення суду першої інстанції не відповідає цим вимогам.

Відповідно до вимог частин 1, 2 статті 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрун-тованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції; апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого по-рядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові до-кази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними при-чинами.

Згідно з розясненнями, викладеними в пункті 17 постанови Пленуму Вер-ховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку», перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, суд апеляційної інстанції повинен зясувати: чи враховані судом першої інстанції при ухваленні рішення всі факти, що входять до предмета доказування; чи підтверджені обставини ( факти ), якими мотивовано рішення, належними й допустимими доказами та чи доведені вони; чи відповідають висновки суду встановленим фактам; чи до-тримано та чи правильно застосовані норми матеріального й процесуального права.

Задовольняючи позов ОСОБА_2 та виселяючи ОСОБА_3 з житлового будинку № 52 по вул. Московській в м. Козятині, Вінницької області, суд пер-шої інстанції виходив з того, що після розлучення у 2010 році відповідач до-бровільно не виселився з будинку, що належить на праві особистої приватної власності позивачці у справі, зловживає спиртними напоями, принижує людсь-ку гідність колишньої дружини, вчиняє сварки, скандали, погрожує розправою. Такі дії відповідача проявлялися дуже часто і систематично. У 2012 році ОСОБА_4 притягувався до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 172-2 КУпАП, тобто за вчинення насильства в сімї. Позов ОСОБА_2 задоволений на підставі статей 116, 157 ЖК України з врахуванням захисту прав власника майна відповідними нормами ЦК України.

З такими висновками суду першої інстанції погодитися не можна, оскільки вони зроблені без належного зясування дійсних обставин справи, які мають істотне значення для її правильного вирішення, прав та обовязків сторін, без належної оцінки наявних у матеріалах справи доказів, та з порушенням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини. Зазначене, в свою чергу, призвело до неправильного та поверхневого вирішення спору. Суд ви-ходив з того, що відповідач систематично порушує правила співжиття й ство-рює позивачці неможливі умови для проживання.

Судом не виконано вимог статті 10 ЦПК України щодо обовязку сприяти всебічному і повному зясуванню обставин справи.

Частина третя статті 10, частини 1, 2 статті 11 ЦПК України визначають, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодек-сом. Суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі дока-зів сторін, інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у спра-ві, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Судом встановлено, що сторони у справі перебували у зареєстрованому шлюбі з 22 червня 1990 року по 26 квітня 2010 року. У відповідності з нота-ріально посвідченим договором дарування від 17 березня 2008 року ( а. с. 7 ) ОСОБА_2 на праві особистої приватної власності належить житловий буди-нок з господарськими будівлями і спорудами по вул. Московській, № 52 в м. Козятині, Вінницької області. Відповідач у справі мешкає та зареєстрований у цьому будинку згідно записів у домовій книзі з 27 липня 1990 року ( а. с. 23 ).

Заперечуючи щодо задоволення позову, відповідач зазначає, що, дійсно, як до розірвання шлюбу, так і після цього між сторонами у справі виникають сварки, але їх ініціатором виступає саме позивачка. Будучи непрацевлашто-ваним, ОСОБА_3 знаходить способи заробляти кошти, стверджує, що не здійснює насильства відносно колишньої дружини. Одного разу мав місце ви-падок у лютому-березні 2012 року, коли щодо нього був складений адміністра-тивний протокол за вчинення насильства в сімї, однак тоді він не оспорював його складання дільничним працівником міліції через нерозуміння наслідків цього. По місцю проживання за довідкою голови квартального комітету № 4 від 19 травня 2015 року № 155 ( а.с. 35 ) ОСОБА_3 характеризується ви-ключно позитивно, нахилу до спиртного немає.

Відповідно до частин 1, 2 статті 319 ЦК України власник володіє, користу-ється, розпоряджається своїм майном на власний розсуд і має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Норми матеріального права, які підлягають застосуванню до правовідно-син, що склалися між сторонами, є норми цивільного права, а саме статті 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм май-ном.

Відповідно до частини 4 статті 9 ЖК України ніхто не може бути виселе-ний із займаного приміщення або обмежений у праві користування жилим при-міщенням інакше як з підстав і в порядку, передбаченому законом. Згідно зі статтею 116 ЖК України наймач, члени його сімї або інші особи, які спільно з ним проживають, підлягають виселенню за вимогою наймодавця або інших за-інтересованих осіб без надання іншого житлового приміщення у разі система-тичного руйнування чи псування ними належного власнику жилого приміщен-ня або використання його не за призначенням, або систематичного порушення правил співжиття, що робить неможливим для інших проживання з ними в од-ній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявилися безрезультатними. Виселення провадиться в судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.

Відповідно до пункту 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосу-вання судами Житлового кодексу України» з наступними змінами, при вирі-шенні справ про виселення на підставі статті 116 ЖК України осіб, які система-тично порушують правила співжиття і роблять неможливим для інших прожи-вання з ними в одній квартирі або будинку, слід виходити з того, що при три-ваючій антигромадській поведінці виселення винного може статися і при пов-торному порушенні, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадсь-кого впливу не дали позитивних результатів. Серед таких визначені заходи по-передження, що застосовуються судами, прокуратурою, органами внутрішніх справ тощо.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції у порушення вимог статті 214 ЦПК України на зазначені вимоги закону уваги не звернув.

Судом першої інстанції належним чином не зясовано, чи мали місце обста-вини, якими позивачка обгрунтовує позовні вимоги, не визначено, якими дока-зами ці обставини підтверджуються, у чому саме полягає систематичне пору-шення відповідачем правил співжиття.

Частинами 1, 4 статті 156 ЖК України встановлено, що члени сімї власни-ка жилого будинку ( квартири ), які проживають разом з ним у будинку ( квартирі ), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок ко-ристування цим приміщенням. До членів сімї власника будинку ( квартири ) належать особи, зазначені в частині 2 статті 64 цього Кодексу, зокрема один з подружжя власника, їх діти і батьки. Припинення сімейних відносин з влас-ником будинку ( квартири ) не позбавляє їх права користування займаним при-міщенням.

Разом з тим відповідно до статті 157 ЖК України членів сімї власника жи-лого будинку ( квартири ) може бути виселено у випадках, передбачених час-тиною 1 статті 116 цього Кодексу.

Суд першої інстанції у порушення вимог статей 213, 214 ЦПК України за-значені положення закону до уваги не взяв, не визначився з характером спір-них правовідносин і правовою нормою, яка підлягає застосуванню до них та дійшов передчасного висновку про задоволення позовних вимог позивачки, не навівши в рішенні передбачених достатніх правових підстав для виселення від-повідача зі спірного житлового будинку.

Колегія суддів апеляційного суду звертає увагу на норми міжнародного за-конодавства, які регулюють дану сферу правовідносин. Правова позиція Євро-пейського суду з прав людини відповідно до пункту 1 статті 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод гарантує кожній особі окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед пра-во займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

Це покладає на Україну в особі її державних органів зобовязання «вжива-вати розумних і адекватних заходів для захисту прав» ( рішення у справі Powell and Rayner v. the U.K. від 21.02.1990 року ). Такий загальний захист поширю-ється як на власника квартири ( рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24.11.1986 року ), так і на наймача ( рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18.02.1999 року ).

За таких обставин, рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 27 липня 2015 року, додаткове рішення цього ж суду від 21 вересня 2015 року як похідне, не відповідають вимогам статті 213 ЦПК України щодо законності й обгрунтованості, зазначені порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу статті 309 ЦПК України є підставою для їх скасу-вання з ухваленням нового рішення про відмову у позові як недоведеному, без-підставному.

З огляду на правову підставу заявленого ОСОБА_2 позову наявність у відповідача ОСОБА_3 спадкового майна не впливає на викладений вище висновок суду апеляційної інстанції у даній цивільній справі.

Згідно норм статті 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення у справі є неповне зясуван-ня судом обставин справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обста-винам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Відповідно до частини 5 статті 88 ЦПК України якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат. У відповід-ності з цією нормою Закону на користь апелянта підлягають стягненню з пози-вачки понесені ним судові витрати по сплаті судового збору за подання апеля-ційної скарги у розмірі 121,80 гривні.

Керуючись ст. ст. 88, 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319, 324, 325 ЦПК України, колегія cуддів -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволити.

Рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 27 липня 2015 року, додаткове рішення цього ж суду від 21 вересня 2015 року ска-сувати.

У позові ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні будинком шляхом виселення без надання іншого житла - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 Петро-вича 121,80 гривню ( сто двадцять одну гривню 80 коп. ) у відшкодування сплаченого судового збору.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголо-шення, однак воно може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуюча:/підпис/

Судді:/підписи/

З оригіналом вірно: