Рішення № 54072207, 02.12.2015, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/4634/15

Справа №754/11398/14-ц

РІШЕННЯ

Іменем України

02 грудня 2015 року Деснянський районний суд міста Києва

під головуванням судді Бабко В.В.

за участю секретаря Базік А.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа: Деснянський районний відділ державної міграційної служби України в м.Києві, Служба у справах дітей Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації про звернення стягнення та виселення та зустрічний позов ОСОБА_1 в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк», ОСОБА_2 про припинення майнової поруки, -

В С Т А Н О В И В:

ПАТ «Універсал Банк» звернувся до суду з позовом, який було уточнено в процесі судового розгляду, до ОСОБА_1, ОСОБА_2І, ОСОБА_3, ОСОБА_4. про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок часткового погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором в сумі 1277409,31грн, посилаючись на те, що між позивачем та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 008-2008-1399 на суму 144677,00доларів США із сплатою 12,45 % річних із строком повернення до 10.04.2028 року.

В забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором ОСОБА_1 передала в іпотеку нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1.

Банк свої зобовязання виконав у повному обсязі, кредит надав, але ОСОБА_1 свої зобовязання належним чином не виконує, кредит та відсотки в повному обсязі не сплачує, у звязку з чим виникла заборгованість у розмірі 1277409,31грн, яка за рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 16.12.2013року була стягнута з ОСОБА_1 на користь Банка. Однак, рішення суду ОСОБА_1 виконано не було, заборгованість за кредитним договором залишилась непогашеною. Зокрема, рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 04.12.2014р. право власності на 1/2 частину предмету іпотеки визнано за ОСОБА_2, у звязку з чим банк збільшив позовні вимоги до ОСОБА_2, та відповідно зменшив до ОСОБА_1 На підставі викладеного, Банк вимушений звернутися до суду з даним позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення відповідачів.

До початку розгляду справи по суті ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4, предявлено зустрічний позов до ПАТ «Універсал Банк», ОСОБА_2 про припинення майнової поруки, з посиланнями на те, що іпотека є видом майнової поруки, а порука припиняється в разі коли до поручителя не було предявлено вимоги протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобовязання. У звязку з зазначеним банком пропущено строки предявлення вимоги до майнового поручителя, а майнова порука по договору іпотеки є припиненою.

В судовому засіданні представник Банку позовні вимоги первісного позову підтримав в повному обсязі, посилаючись на викладене в позовній заяві. Щодо зустрічної позовної заяви заперечував в повному обсязі, посилаючись на її необґрунтованість та недоведеність. Заяву представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2. щодо застосування строків позовної давності вважає безпідставною та немотивованою.

Представник ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в судовому засіданні заперечували щодо задоволення вимог первісного позову, посилаючись на те, що рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 16.12.2013року задоволено позов Банку про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 за вказаним Кредитним договором від 30.04.2008року, а тому в разі задоволення даного позову буде подвійне стягнення за одним кредитним договором. Також зазначили, що 1/2частина іпотечного майна належить ОСОБА_2, який не надавав в іпотеку майно, та позов стосується квартири, право на яку мають неповнолітні діти. Зокрема, на даний час діє мораторій на звернення стягнення на житлові приміщення. Зокрема, подала до суду заяву про застосування строків позовної давності до вимог первісного позову, посилаючись на те, в позивача виникло право вимоги до відповідачів в липня 2009 року, а з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки позивач звернувся лише в червня 2014р. Позовні вимоги зустрічного позову підтримала в повному обсязі, посилаючись на викладене в позовній заяві.

Представник третьої особи - Деснянського районного відділу державної міграційної служби України в м.Києвів судове засідання не зявились, надали клопотання про розгляд справу у відсутності їх представника, просили винести рішення відповідно до чинного законодавства.

Представник третьої особи - Служба у справах дітей Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації в судове засідання не зявились причини неявки суду невідомі, про розгляд справи повідомлялись належним чином.

Дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд дійшов висновку щодо відмови в задоволенні первісного та зустрічного позовів. Як встановлено в судовому засіданні, 30.04.2008року між ВАТ "Універсал Банк", правонаступником якого є ПАТ "Універсал Банк", та ОСОБА_1 був укладений Кредитний договір № 008-2008-1399 на суму 144 677,00доларів США із сплатою 12,45 % річних із строком повернення до 10.04.2028року.

З метою забезпечення виконання грошових зобовязань за вказаним Кредитним договором 30.04.2008року між ВАТ "Універсал Банк" та ОСОБА_1 був укладений Договір іпотеки, відповідно до умов якого остання передала в іпотеку Банку предмет іпотеки, а саме квартиру АДРЕСА_2.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором кредитодавець зобовязується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити відсотки.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обовязків є договори. Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обовязковим для виконання сторонами. Оскільки сторони уклали договір, вони набули взаємних прав та обовязків.

Відповідно до ст.3 Закону України «Про іпотеку» іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до припинення дії іпотечного договору. У разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами.

Встановлено, що позивачем за первісним позовом зобовязання за договором виконались, а саме ОСОБА_1 надались кредитні кошти. У свою чергу позичальник, не сплативши у вказаний договорі строк кредит, порушила вимоги ст.530 ЦК України відповідно до якої, якщо у зобовязанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк, тобто згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання.

Посилання представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на строк позовної давності, судом оцінюється критично, так як перевіряючи дотримання Банком строку позовної давності, суд вважає, що він не пропущений, оскільки відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Звернення ПАТ «Універсал Банк» з позовною заявою до суду 08.07.2014року зумовлено, тим, що ОСОБА_1Б не виконує рішення Деснянського районного суду м.Києва від 16.12.2013р., яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Універсал Банк» кошти в розмірі 1277409, 31грн та судовий збір. Рішення суду набрало законної сили.

Тобто, Банк звернувся до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу у відповідності приписам ст. 257 ЦК України, якою передбачено загальну позовну давність тривалістю у три роки.

Проте, мало місце дострокове стягнення всієї кредитної заборгованості, а, відтак, договір закінчився, а між сторонами існують лише невиконані зобов'язальні правовідносини.

Відповіно до п. 9Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду Україниз розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» судам роз'яснено, що право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором (дострокове стягнення кредиту, стягнення заборгованості, у тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки/застави, одночасне заявлення відповідних вимог у разі, якщо позичальник є відмінною від особи іпотекодавця (майновий поручитель), одночасне заявлення вимог про стягнення заборгованості з позичальника з вимогами про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет застави/іпотеки, належні іпотекодавцю який не є позичальником, розірвання кредитного договору, набуття права власності на предмет іпотеки тощо) належить виключно позивачеві.

Відповідно до ч. 2 п. 9 Постанови №5 від 30.03.2012р. Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» задоволення позову кредитора щодо звернення стягнення на предмет іпотеки/застави не є перешкодою для предявлення позову про стягнення заборгованості з поручителя за тим самим договором кредиту у разі, якщо на час розгляду справи заборгованість за кредитом не погашена. Задоволення позову кредитора про стягнення заборгованості з поручителя не є перешкодою для пред'явлення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави з метою погашення заборгованості за тим самим договором кредиту у разі, якщо на час розгляду спору заборгованість за кредитом не погашена.

Зазначені норми чітко визначають, що одночасне стягнення заборгованості та звернення стягнення можливе лише в тому разі, якщо позичальник та іпотекодавець є різними особами.

Як, вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є одночасно і позичальником і іпотекодавцем, а тому одночасне стягнення заборгованості (рішення Деснянського районного суду м. Києва від 16.12.2013р.) та звернення стягнення в даному випадку призведе до подвійного стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за одним і тим самим кредитним договором, що суперечить вимогам ст. 61 Конституції України, яка передбачає, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Так, стороною позивача за первісним позовом, в порушення норм ст. 60 ЦПК України не надано доказів зазначених в позовній заяві обставин, зокрема доказів не виконання ОСОБА_1 рішення Деснянського районного суду м. Києва від 16.12.2013р.

Крім того, суду не відомо на якій стадії виконавчого провадження перебуває виконавчий лист по зазначеному вище рішенні суду, чи такий виконавчий лист видавався та чи був останній предявлений до виконавчої служби, та чи державним виконавцем не було звернено стягнення в рахунок погашення заборгованості в порядку виконавчого провадження.

Відповідно до п. 41 Постанови №5 від 30.03.2012р. Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» при вирішенні спору про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має дати оцінку співмірності суми заборгованості за кредитом та вартості іпотечного майна, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав.

П. 42 зазначеної Постанови зазначає, що резолютивна частини рішення суду в разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки має відповідати вимогам як ст.39 Закону України "Про іпотеку", так і положенням п. 4 ч. 1 ст. 215 ЦПК України. Зокрема, у ньому в обов'язковому порядку має зазначатись: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; спосіб реалізації предмета іпотеки - шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу шляхом надання права іпотекодержателю на продаж предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації (при цьому суд може зазначити, що початкова ціна встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій).

Відповідно до правової позиції Верховного суду України у справі за № 6-61цс15, посилання суду у резолютивній частині рішення на визначення початкової ціни предмету іпотеки під час здійснення виконавчого провадження, суперечить вимогам ст.39 та 43 Закону «Про іпотеку».

Виходячи зі змісту поняття «ціна», як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм ст. 38, 39 Закону «Про іпотеку» судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України приходять до правового висновку, що у розумінні норми ст.39 Закону «Про іпотеку» встановлення початкової ціни предмету іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою ч. 6 ст. 38 цього Закону.

Суд, на виконання положень ч. 4 ст. 10 ЦПК України роз'яснив і забезпечив право сторін на надання доказів визначення вартості іпотечного майна на час ухвалення рішення або заявити відповідну експертизу перед судом. Проте, протягом розгляду справи стороною позивача таких доказів вартості іпотечного майна або того, що суб'єктом оціночної діяльності провадяться роботи з оцінки іпотечного майна до суду не надано.

Зокрема, згідно з ч. 2 ст. 39 Закону України "Про іпотеку" одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Відповідно до ч. 1 ст. 40 "Про іпотеку" передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинне бути зазначене в рішенні суду.

Таким чином, ч. 2 ст. 109 ЖК УРСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян із жилих приміщень, придбаних не за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, забезпеченого іпотекою цього приміщення, без одночасного надання іншого постійного жилого приміщення.

Як встановлено судом, відповідно до рішення Деснянського районного суду міста Києва від 04.12.2014року в порядку розподілу майна подружжя, за ОСОБА_2 визнано право власності на 1/2частину квартири АДРЕСА_3 та інша 1/2частина цієї квартири визнана за ОСОБА_1.

За змістом зазначених вище норм закону,ОСОБА_1 та неповнолітнім дітям та ОСОБА_2, яких виселяють ізквартири, яка є предметом іпотеки і придбана не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, при зверненні стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку одночасно повинно надаватися інше постійне житло. При цьому за положенням ч. 2 ст. 109 ЖК УРСР постійне житло вказується в рішенні суду.

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові від 24 червня 2015року у справі №6-447цс15, яка є обов'язковою до застосування судами України зазначається, що при виселенні з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту і забезпеченого іпотекою цього житла в судовому порядку, відсутність постійного жилого приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення. В постанові Верховного Суду України від 30 вересня 2015року висловлено щодопроведення реєстрації у квартирі неповнолітніх дітей, переданій у іпотеку боржником, після укладення договору іпотеки і без згоди іпотекодержателя. Про такі дії боржника, як порушення умов договору іпотеки Верховний Суд України не зазначає.

Крім того, відповідно до правового висновку Верховного Суду України про виселення (у справі №6-1049цс15 від 02.09.2015р.), Суд зробив правовий висновок про те, що за змістом частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частини третьої статті 109 ЖК УРСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобовязані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Виходячи із аналізу вказаних правових норм закону, примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо добровільно мешканці не звільнять житловий будинок або житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника або в інший погоджений сторонами строк.

Згідно ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» № 26-IV від 02.06.2005р., неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав та охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону.

Матеріали справи не містять від Служби у справах дітей дозволу на вчинення будь-яких правочинів щодо спірної квартири.

Отже, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, в іпотеку передано квартиру, яка не була придбана за рахунок отриманих кредитних коштів, що підтверджується п.1.3 Кредитного договору щодо цільового призначення кредиту, а тому вимоги про виселення мешканців із цієї квартири без надання їм іншого постійного житла є необґрунтованими та передчасними.

Враховуючи зазначене вище, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні вимог первісного позову.

Щодо вимог зустрічної позовної заяви суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 526 ЦК України визначено загальні умови виконання зобовязання, а саме: зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ст. 598 ЦК України зобовязання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до ст. 599 ЦК України, зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 5 ст. 3 Закону України Про іпотеку іпотека має похідний характер від основного зобовязання і є дійсною до припинення основного зобовязання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Законом України «Про іпотеку» встановлено, що іпотека припиняється у разі: припинення основного зобовязання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди); з інших підстав, передбачених Законом (стаття 17).

Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Крім того, суд зазначає, що згідно з частинами третьою, четвертою статті 653 ЦК України якщо договір змінюється або розривається в судовому порядку, зобовязання змінюється або припиняється з моменту набрання рішення суду про зміну або розірвання договору законної сили. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобовязанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

За загальним правилом розірвання договору припиняє його дію на майбутнє, але не скасовує сам факт укладення та дії договору включно до моменту його розірвання, а також залишає в дії окремі його умови щодо зобовязань сторін, спеціально передбачених для застосування на випадок порушення зобовязань і після розірвання договору, з огляду на характер цього договору, за яким кредитор повністю виконав умови договору до його розірвання.

Отже, аналіз зазначених норм показує, що, припинення зобовязання можливе за умови його належного виконання, що проведено належним чином, а розірвання кредитного договору не є підставою для припинення іпотеки, якою може забезпечуватися виконання зобовязання, що виникло до набрання законної сили рішенням суду про розірвання договору (Постанова ВСУ №6-939цс15 від 09.09.2015р.).

Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку про те, що законодавство передбачає чіткі підстави для припинення договору іпотеки, у звязку з чим, вимоги зустрічної позовної заяви суд вважає необґрунтованими та не доведеними та приходить до висновку про відмову в їх задоволенні.

Таким чином, виходячи із встановлених фактичних обставин справи, вимог чинного законодавства, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог первісного позову та вимог зустрічного позову слід відмовити.

Відповідно до ч. 1ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Оскільки суд відмовляє в задоволені первісного позову та зустрічного позову, всі судові витрати покладаються на сторони.

Керуючись ст.ст. 10, 15, 30, 60, ЦПК України, ст. ст. 525-526, 530, 536, 551, 598, 599, 610, 629, 1046-1056 ЦК України, ст. 109 ЖК УРСР, Законом України «Про іпотеку», суд, -

В И Р І Ш И В:

В позові Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа: Деснянський районний відділ державної міграційної служби України в м.Києві, Служба у справах дітей Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації про звернення стягнення та виселення відмовити.

В зустрічному позові ОСОБА_1 в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк», ОСОБА_2 про припинення майнової поруки відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Деснянський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня проголошення.

Суддя В.В. Бабко