Рішення № 54071884, 06.11.2015, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/7493/15-ц

Провадження № 2/752/3807/15

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

06 листопада 2015 року Голосіївський районний суд міста Києва у складі: головуючого судді Мирошниченко О.В.

при секретарі Криган Л.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, -

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2, в якому просив стягнути суму боргу у розмірі 1693069 гривень 38 копійок, відсотки у розмірі 462844 гривні 53 копійки, а також сплачену суму судового збору.

Мотивуючи позовні вимоги, зазначив, що протягом 2012 2014 років між сторонами у справі укладено декілька договорів позики на суму 1 693 069,38 грн. Відповідач свої зобовязання за зазначеними договорами не виконала, грошові кошти не повернула, протягом тривалого часу ухиляється від виконання взятих на себе зобовязань.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила позов задовольнити, з підстав, викладених у позові.

Відповідач у судовому засіданні позов визнала частково та суду пояснила, що у борг у позивача вона всього отримала 5000 дол. США по розписці від 13 червня 2012 року. Проте, ці гроші вона йому не повернула, але вважає, що зобовязана повернути. Відповідач визнала, що розписки від її імені, що складені 12.05.2012 р., 13.06.2012 р., 02.02.2013 р., 10.01.2014 р. та 25.09.2014 р. були нею власноруч написані, але гроші по розпискам, окрім тієї, що датована 13.06.2012 р., вона не отримувала, а складала дані розписки на вимогу позивача.

Вислухавши пояснення та заперечення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали цивільної справи, судом встановлено наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Перевіряючи обставини справи, судом встановлено, що 12 січня 2012 року між сторонами у справі укладено договір позики грошових коштів, за яким позивач передав відповідачу у борг 16 000,00 гривень, які відповідач зобовязувалась повернути 12 травня 2012 р., що підтверджується розпискою ОСОБА_2 про отримання грошових коштів від 12.01.2012 року.

13 червня 2012 року між сторонами у справі укладено договір позики грошових коштів, за яким позивач передав ОСОБА_2 у борг 5000,00 доларів США, які відповідач зобовязувалась повернути не пізніше 30 вересня 2012 р., що підтверджується розпискою ОСОБА_2 про отримання грошових коштів від 13.06.2012 року.

02 лютого 2013 р. між сторонами у справі укладено договір позики грошових коштів, за яким позивач передав ОСОБА_2 у борг 21 700 доларів США, які відповідач зобовязувалась повернути 16 березня 2013 р., що підтверджується розпискою ОСОБА_2 про отримання грошових коштів від 02.02.2013 року.

10.01.2014 р. між сторонами у справі укладено договір позики грошових коштів, за яким позивач передав ОСОБА_2 у борг 11 500 доларів США, які відповідач зобовязувалась повернути не пізніше 10 лютого 2014 р., що підтверджується розпискою ОСОБА_2 про отримання грошових коштів від 10.01.2014 року.

25.09.2014 р. між сторонами у справі укладено договір позики грошових коштів, за яким позивач передав ОСОБА_2 у борг 40 000 доларів США, які відповідач зобовязувалась повернути 25.03.2015 р., що підтверджується розпискою ОСОБА_2 про отримання грошових коштів від 25.09.2014 року.

Звертаючись до суду з позовом про стягнення заборгованості за договорами позики, позивач зазначає, що відповідач ОСОБА_2 не виконала взяті на себе зобовязання, не повернула позику ані в установлені в установлені строки, ані в подальшому.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 02.07.2014 року у справі № 6-79цс14, застосування якої є обов'язковим в силу ст. 370-1 ЦПК України, відповідно до норм ст. ст. 1046, 1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов'язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання.

У вказаній постанові Верховний Суд України також зазначив, що договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.

Отже, у разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

На підтвердження свого право на предявлення вимоги до відповідача ОСОБА_2 про повернення грошових коштів, отриманих у позику, позивачем ОСОБА_1 надано суду розписки, складені ОСОБА_2 про отримання грошових коштів від 12.05.2012 р., 13.06.2012 р., 02.02.2013 р., 10.01.2014 р. та 25.09.2014 р., оригінали яких оглянуто судом у судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст. 526 Цивільного кодексу України зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, які звичайно ставляться.

Частиною першою статті 1049 Цивільного кодексу України визначено, що позичальник зобовязаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку , що встановлені договором.

При цьому, суд відхиляє доводи відповідача про неотримання нею грошових коштів у борг, виходячи з наступного.

У відповідності з ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 57 ЦПК України).

Частиною 2 ст. 59 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За змістом ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідачем ОСОБА_2 не надано суду жодного належного та допустимого доказу в розумінні ст.ст. 58, 59 ЦПК України, на підтвердження обставин, на які вона посилається в обґрунтування наданих у судовому засіданні заперечень щодо неотримання грошових коштів за наданими розписками. При цьому, суд враховує, що сам факт складення особисто ОСОБА_2 розписок про отримання грошових коштів у позику, відповідач ОСОБА_2 не оспорює та визнає.

Оцінюючи у сукупності вказані вище обставини, враховуючи, що відповідач ОСОБА_2 не виконала взяті на себе зобовязання за договорами позики, укладеними з позивачем 12.05.2012 р., 13.06.2012 р., 02.02.2013 р., 10.01.2014 р. та 25.09.2014 р., не повернула суми позик у строки, обумовлені умовами договорів, суд надходить до висновку про те, що позовні вимоги в частині стягнення боргу за вказаними договорами позики підлягають задоволенню, як обґрунтовані.

Згідно положень ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Суд вважає, що також підлягають стягненню з відповідача на користь позивача проценти в розмірі на рівні облікової ставки Національного банку України, оскільки договорами позики, укладеними між сторонами не встановлений розмір процентів. Суд погоджується та приймає розрахунок позивача щодо розміру процентів, що підлягає стягненню з відповідача, оскільки такий розрахунок складено вірно, у звязку із чим на користь позивача необхідно стягнути:

-за договором позики від 12.01.2012 року проценти на рівні облікової ставки НБУ у розмірі 14 059,02 грн.;

-за договором позики від 13.06.12 року проценти на рівні облікової ставки НБУ у розмірі 81 828,41грн.;

-за договором позики від 02.02.2013 р. проценти на рівні облікової ставки НБУ у розмірі 262 465,62 грн.;

-за договором позики від 10.01.2014 р. проценти на рівні облікової ставки НБУ у розмірі 87 569,78 грн.;

-за договором позики від 25.09.2014 р. проценти на рівні облікової ставки НБУ у розмірі 16 921,70 грн.

Загалом проценти на рівні облікової ставки НБУ по всіх боргових зобовязаннях відповідача перед позивачем складають 462 844,53 грн.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 533 ЦК України, грошове зобовязання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобовязанні визначено грошових еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (ч. 2 ст. 533 ЦК України).

Станом на 30.04.2015 року за офіційної інформацією Національного Банку України, курс гривні по відношенню до долара США встановлений 1 долар США 21,4459 грн. Таким чином, суми, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача складають:

-за договором позики від 13.06.2012 року 107229 гривень 50 копійок (5000 доларів США*21,4459 грн.);

-за договором позики від 02.02.2013 року 465376 гривень 03 копійки (21700 доларів США* 21,4459 грн.);

-за договором позики від 10.01.2014 року 246627 гривень 85 копійок (11500 доларів США*21,4459 грн.);

- за договором позики від 29.09.2014 року 857836 гривень (40000 доларів США*21,4459 грн.).

Загальна сума боргу з урахуванням з урахуванням процентів на рівні облікової ставки НБУ становить 2 155 913,91 грн. (1 693 069,38 + 462 844,53).

Також суд вважає за необхідне стягнути з відповідачки на користь позивача судові витрати по справі, а саме судовий збір в сумі 3 654,00 грн.

Керуючись ст.ст. 526, 1046, 1048 Цивільного кодексу України, ст. ст. 10, 12, 30, 60, 212, 213 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 (ідентифікаційний податковий номер НОМЕР_1) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний податковий номер НОМЕР_2) суму боргу 1 693 069,38 грн. та проценти від суми боргу на рівні облікової ставки НБУ в сумі 462 844,53 грн., а всього - 2 155 913,91 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 (ідентифікаційний податковий номер НОМЕР_1) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний податковий номер НОМЕР_2) судовий збір в сумі 3654 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя