Ухвала суду № 54070848, 25.11.2015, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

____________

Провадження № 22ц/790/8133/15 Головуючий 1 інст. Савченко Д.М.

Справа № 644/9566/14-ц

Категорія : сімейні Доповідач - Черкасов В.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2015 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі :

головуючого судді - Черкасова В.В.

суддів - Бобровського В.В., Кокоші В.В,

за участю секретаря Лашаковій Д.І.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 26 жовтня 2015 року

по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_5 про визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку та поділ майна подружжя, -

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_5 про визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку та поділ майна подружжя.

В обгрунтування позовних вимог ОСОБА_1 вказувала, що з 15 червня 2007 року по 16 травня 2013 року вона з ОСОБА_2 перебувала у зареєстрованому шлюбі. В період шлюбу вони збудували житловий будинок №10 по вул. Шулімова у місті Харкові, право власності на який визнано рішенням суду від 18 липня 2008 року за ОСОБА_2 Тому вона має право на ? частину вказаного майна в порядку поділу майна подружжя. 28 серпня 2014 року за договором купівлі-продажу ОСОБА_2 продав житловий будинок №10 по вул.. Шулімова у місті Харкові ОСОБА_3 та ОСОБА_4, тоді як розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності. Своєї згоди на відчуження будинку вона не давала.

Тому, з урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просила суд провести поділ майна, що є сумісною власністю подружжя; визнати недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку від 28 серпня 2014 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, ОСОБА_4; визнати за нею право власності на ? частину житлового будинку №10 по вул.. Шулімова у місті Харкові; зобовязати реєстраційну службу ХМУЮ провести державну реєстрацію права власності на ? частину спірного домоволодіння за нею та внести відповідний запис до Державного реєстру прав.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 03 червня 2015 року закрито провадження у справі в частині позовних вимог щодо зобовязання реєстраційну службу ХМУЮ провести державну реєстрацію права власності на ? частину спірного домоволодіння за ОСОБА_1 та внести відповідний запис до Державного реєстру прав.

У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 заперечував проти позову, вказував, що спірний житловий будинок побудований відповідачем у 2006 році до реєстрації шлюбу з позивачкою за власні кошти. Після реєстрації шлюбу він лише зареєстрував право власності на самочинне будівництво. Жодних спільних коштів подружжя на придбання житлового будинку №10 по вул.. Шулімова у місті Харкові втрачено не було.

Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 також заперечували проти позову, пояснили, що спірне домоволодіння не є обєктом права спільної сумісної власності подружжя і не підлягає поділу між ними, тому відсутні підстави для визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 26 жовтня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги заявник посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, зазначає, що житловий будинок №10 по вул.. Шулімова у місті Харкові є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки будматеріали на закінчення будівництва вони придбали у період шлюбу за кошти подружжя, момент закінчення будівництва датований періодом перебування сторін у шлюбі, а згоди на відчуження домоволодіння вона не давала.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення осіб, які приймали участь у справі, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення районного суду у відповідності до ст. 303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, знаходить апеляційну скаргу не підлягаючою задоволенню.

При цьому колегія суддів виходить з наступного.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що спірне домоволодіння належало ОСОБА_2 особисто та не підлягає поділу між подружжям, тому і підстав для визнання договору купівлі-продажу недійсним також не має.

Такі висновки суду першої інстанції колегія суддів вважає правильними.

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими ст.ст. 69-71 СК України та ст. 372 ЦК України.

Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (ст.ст. 60, 69 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України), є загальне майно, набуте подружжям за час шлюбу (за винятком речей індивідуального користування та виключених з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя воно було придбано, що наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.

У разі поділу майна, що є обєктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Майно, що є обєктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними, з присудженням другому з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, за умови попереднього внесення одним із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду та обовязкової згоди другого з подружжя на отримання грошової компенсації та (ч.ч. 2, 4, 5 ст. 71 СК України).

За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК України) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.

Судом встановлено та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що з 15 червня 2007 року по 16 травня 2013 року ОСОБА_1 з ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі (а.с.7-8 т.1).

Відповідно до ст. 68 СК України, розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 18 липня 2008 року за ОСОБА_2 визнано право власності на самовільні споруди по вул.. Шумілова, 10 у місті Харкові, а саме: житловий будинок літ. А-1 з мансардою літ. Ам, загальною площею 195,5 кв.м., житловою площею 97,3 кв.м., з льохом літ. Б та балконами літ. А-1, а-2, а-3. Зобовязано КП «Харківське міське БТІ» зареєструвати за ОСОБА_2 право власності за зазначені споруди (а.с.5 т.1).

Згідно із ст. 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п.п. 23, 24 постанови від 21.12.2007 № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо

Вищевказаним судовим рішенням від 18 липня 2008 року встановлено, що згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯГ №080402 від 22 вересня 2006 року, виданого Харківською міською радою, земельна ділянка площею 0,0972 га, розташована по вул.. Шулімова,10 у місті Харкові, належить ОСОБА_2, який на території вказаної земельної ділянки побудував одноповерховий цегляний житловий будинок; будівництво здійснене за рахунок коштів позивача.

Відповідно до ч.3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовий рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 відповідно до договору купівлі продажу від 16.06.2006 року придбав земельну ділянку площею 0,0972 га по вул. Генерала Шумілова, 10 у м.Харкові для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель.

ОСОБА_2 будучи власником земельної ділянки здійснював будівництво цього будинку ще до реєстрації шлюбу 15 червня 2007 року з позивачкою, забезпечува енергопостачання 06.10.2006 року та отримував технічне узгодження про збільшення потужності щодо підключення цього житлового будинку до електромережі відповідно до поданої ним заяви від 27.04.2007 року до «Харківенергозбут»(т.2 а.с.147).

Наявність побудови житлового будинку ОСОБА_2 до реєстрації шлюбу з ОСОБА_1 свідчить запис у технічному паспорті рік побудови будинку літ. «А-1» по вул.. Шумілова №10 в м. Харкові - 2006 р., а також наданий договір поставки металопластикових вікон до цього будинку, укладений 16.03.2007 року про виготовлення та встановлення вікон до 23.04.2007 року(т.2 а.с.146).

Фактичне створення обєкту нерухосмості(будинку відбулося у 2006 році про свідчить наданий технічний паспорт, технічний висновок ПП "Студія-2", що передував ухваленню рішення Орджнікідзквським районним судом м.Харкова пр визнання права власності на житловий будинок за ОСОБА_2. Проти якого позивачка в той час не заперечувала.

Крім того, ОСОБА_1 03.03.2013 р. власноручно написала розписку ОСОБА_2 про те що не буде мати у подальшому майнових вимог до нього після розірвання шлюбу.(т.2 а.с.144).

28 серпня 2014 року за договором купівлі-продажу ОСОБА_2 продав житловий будинок №10 по вул.. Шулімова у місті Харкові ОСОБА_3 та ОСОБА_4.

Згідно п. 1 ч. 1. п. 7 ч. 2 ст. 57 СК України, особистою приватною власністю дружини,чоловіка є майно набуте ним, нею до шлюбу. Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.

Таким чином, не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі тощо.

Згідно з положеннями ч. 3 ст. 10 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно з вимогами ст.ст. 57-60 ЦПК України засобами доказування в цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки позивачкою не доведено того, що домоволодіння по вул.. Шулімова,10 у місті Харкові є саме спільним майном подружжя, а не особистою власністю ОСОБА_2

Доводи апеляційної скарги спростовуються матеріалами справи та вимогами чинного законодавства, оскільки сама по собі реєстрація права власності у державних органах є логічним завершенням процедури узаконення майна за тою чи іншою особою, якій передують інші необхідні для оформлення обставини, як то, в даному випадку, завершення будівництва та здача об'єкта в експлуатацію, надання дозволу органу місцевого самоврядування на оформлення права власності тощо.

Стосовно вимог ОСОБА_1 про недійсність договору купівлі-продажу спірного домоволодіння, колегія суддів зазначає наступне.

Матеріали справи свідчать, що відповідно до договору купівлі-продажу від 28 серпня 2014 року ОСОБА_2 продав житловий будинок №10 по вул.. Шулімова у місті Харкові ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (а.с.124 т.1).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені законодавцем у ст. 203 ЦК України. Відповідно до цієї правової норми:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Так, за правилами ст. 215 ЦК України, недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу є підставою недійсності такого правочину.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо ж недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно цієї правової норми, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

За умовами частини 4 статті 369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Таким чином, враховуючи наведене вище, а також те, що спірний договір купівлі-продажу домоволодіння не є угодою щодо розпорядження спільним майном подружжя, підстав для визнання його недійсним не має.

Відповідно до ч.1 ст.308 ЦПК України суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, постановлено з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 303,304, п.1ч.1ст.307, ст.ст.308,313,314,315,317,319,324 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 26 жовтня 2015 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий -

Судді: