Ухвала суду № 54059043, 02.12.2015, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/1193/2015(м)

263/9685/13-ц

Категорія 24 Головуючий у 1 інстанції Шатілова Л.Г.

Доповідач Ткаченко Т.Б.

У Х В А Л А

Іменем України

02 грудня 2015 року. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області у складі:

Головуючого - Ткаченко Т.Б.

Суддів: - ОСОБА_1, ОСОБА_2

при секретарі - Брежнєві Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Жилье-25» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості по оплаті послуг з утримання будинку і прибудинкової території за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 29 жовтня 2015 року,

У с т а н о в и л а:

У вересні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «Жилье-25» (далі ТОВ «Жилье-25») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості по оплаті послуг з утримання будинку і прибудинкової території за період з 01 жовтня 2006 року по 31 серпня 2013 року в сумі 6735,80 грн. Заочним рішенням від 19 грудня 2013 року позовні вимоги ТОВ «Жилье-25» задоволені та стягнуто з ОСОБА_3 заборгованість по оплаті послуг з утримання будинку та прибудинкової території за період з 18 вересня 2010 року по 31 серпня 2013 року в сумі 3068,64 грн. та судовий збір у розмірі 104,51 грн. У задоволенні решти позовних вимог було відмовлено.

Ухвалою Жовтневого районного суду м.Маріуполя Донецької області від 29 травня 2015 року, за заявою відповідача ОСОБА_4 заочне рішення скасовано, справу призначено до розгляду в загальному порядку.

За заявою представника позивача від 11 червня 2015 року, ухвалою суду від 12 червня 2015 року замінено відповідача у справі з ОСОБА_4 на ОСОБА_3, як власницю квартири 40, розташованої за адресою: пр.Будівельників, б.109 м.Маріуполя.

Уточнивши свої вимоги, ТОВ «Жилье-25» просило стягнути з відповідачки ОСОБА_3 на їх користь заборгованість по оплаті послуг з утримання будинку і прибудинкової території, за адресою: АДРЕСА_1, за період з 01 жовтня 2010 року по 30 вересня 2015 року у розмірі 5114,40 грн., а також за цей період 3% річних у розмірі 376,40 грн. та інфляційні витрати у розмірі 4464,87 грн.

Рішенням Жовтневого районного суду м.Маріуполя Донецької області від 29 жовтня 2015 року позовну заяву ТОВ «Жилье-25» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості по оплаті послуг з утримання будинку і прибудинкової території задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ТОВ «Жилье-25» заборгованість по оплаті послуг з утримання будинку та прибудинкової території за період з 11 червня 2012 року по 30 вересня 2015 року в сумі 3380 грн. 36 коп., 3% річних за період з 11 червня 2012 року по 30 вересня 2015 року у розмірі 163 грн. 02 коп., інфляційні витрати за період з 11 червня 2012 року по 30 вересня 2015 року у розмірі 2677 грн. 24 коп., а всього 6220 грн.62 коп., а також судовий збір у розмірі 152 грн. 55 коп.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Із рішенням суду не згодна відповідачка ОСОБА_3, яка просить рішення суду скасувати та провадження по справі закрити в порядку ч.1 ст.205 ЦПК України, посилаючись на неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.

Зокрема зазначає, що судом неправильно визначена підвідомча підсудність справи, не зясовано характер спірних правовідносин, не встановлені обставини, які впливають на визначення судом відповідної юрисдикції; рішення суду не вмотивовано, не прийняті до уваги надані відповідачем докази, та їм не дана належна оцінка; не вірно в сторону збільшення проведено розрахунок інфляційних втрат на суму боргу; у порушення норм процесуального права судом, після початку розгляду справи по суті, прийнято уточнені позовні вимоги, не враховано, що поняття «уточнення» не передбачено процесуальним законодавством і за своєю суттю не є заявою про збільшення або зменшення позовних вимог, та під час судових дебатів прийнято від позивача та долучено до матеріалів справи нові докази.

Заслухавши суддю доповідача, пояснення відповідачки ОСОБА_3 та її представника ОСОБА_5, які просили апеляційну скаргу задовольнити, рішення скасувати та закрити провадження у справі, заперечення представника позивача ТОВ «Жилье-25» ОСОБА_6, який просив рішення суду залишити без змін, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню із закриттям провадження у справі з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими ґрунтувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні данні (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним нормам рішення суду не відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 є власницею нежитлового приміщення № 21,40, розташованого в будинку № 109 по пр.Будівельників в м.Маріуполі, не вносить плату за послуги з утримання житлового будинку та прибудинкової території, внаслідок чого за період з 01 жовтня 2010 року по 30 вересня 2015 року утворилася заборгованість перед позивачем в сумі 5114,40 грн., борг з урахуванням індексу інфляції у розмірі 4464,84 грн. та 3% річних у розмірі 376,40 грн., що підтверджується наданими розрахунками.

Задовольняючи частково вимоги ТОВ «Житло-25», суд першої інстанції виходив з того, що фактично між сторонами існують правовідносини з надання житлово-комунальних послуг і користування такими послугами, які витікають із закону, позивач виконав свої зобовязання з надання таких послуг, а відповідачка, будучи споживачем цих послуг, свої зобовязання з їх оплати, не виконує належним чином, суд дійшов висновку про обчислювання строку позовної давності з часу заявлення клопотання про залучення до участі у справі в якості відповідачки ОСОБА_3 від 11 червня 2015 року та про часткове задоволення позову, стягнув з відповідачки на користь позивача суму заборгованості за період з 11 червня 2012 року по 30 вересня 2015 року в сумі 3380,36 грн., 3% річних у розмірі 163,02 грн., інфляційні витрати у розмірі 2677,24 грн., а всього 6220,62 грн.

З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не може погодитися, оскільки він не відповідає обставинам справи, наданим доказам і нормам матеріального права.

Як вбачається з матеріалів справи, заочним рішенням Жовтневого районного суду м.Маріуполя від 19 грудня 2013 року частково задоволено позовну заяву ТОВ «Жилье-25» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості по оплаті послуг з утримання будинку і прибудинкової території. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ТОВ «Жилье-25» заборгованість по оплаті послуг з утримання будинку та прибудинкової території за період з 18 вересня 2010 року по 31 серпня 2013 року в сумі 3068,64 грн., судовий збір у розмірі 104,51 грн. У решті позовних вимог відмовлено (а.с.33).

Ухвалою цього ж суду від 29 травня 2015 року задоволено заяву ОСОБА_4 про перегляд вказаного заочного рішення, яке скасовано та справу призначено до розгляду на 12 червня 2015 року (а.с.61).

З матеріалів справи також вбачається, що ухвалою Жовтневого районного суду м.Маріуполя Донецької області від 12 червня 2015 року у справі за позовом ТОВ «Жилье-25» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості по оплаті послуг з утримання будинку і прибудинкової території виключено з кола відповідачів ОСОБА_4 та залучено до участі у справі належного відповідача ОСОБА_3 (а.с.69).

Відповідно до рішень виконавчого комітету Маріупольської міської ради від 19 червня 2002 року № 285/13 та від 16 серпня 2006 року № 235/8, прийнятих на підставі звернень приватного підприємця ОСОБА_4 про дозвіл реконструкції квартири № 40 і квартири № 21 у промтоварний магазин на пр.Будівельників, 109, виведено дані квартири із житлового фонду та дозволено реконструкцію квартир у промтоварний магазин (а.с.47, 46).

Заочним рішенням Жовтневого районного суду м.Маріуполя Донецької області від 27 листопада 2008 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_4 до Маріупольської міської ради про визнання права власності, визнано за ОСОБА_4 право власності на переобладнане нежиле приміщення квартиру № 21 і квартиру № 40, загальною площею 116 кв.м в будинку № 109 по пр.Будівельників м.Маріуполя, виділивши приміщення квартири № 21 і № 40 в окремий обєкт нерухомого майна (а.с.48).

На підставі договору дарування нежилого приміщення від 21 серпня 2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу ОСОБА_7, номер за реєстром № 802, ОСОБА_4 подарував ОСОБА_3 нежиле приміщення номер 21, 40, розташоване у будинку № 109 по пр.Будівельників м.Маріуполя (а.с.122-123).

Як вбачається з розрахунку боргу з обслуговування будинку та прибудинкової території нерухомого майна № 40 будинку № 109 по пр.Будівельників в м.Маріуполі, відповідачка ОСОБА_3 з 1 жовтня 2010 року по 30 вересня 2015 року не здійснює плату за обслуговування будинку та прибудинкової території і заборгованість визначена в сумі 5114 грн.40 коп., інфляційні втрати за весь період 187,30% - 4464,87 грн., 3% річних 376,40 грн. (а.с.168, 174-175).

Так, статтями 20, 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначені обовязки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг. Зокрема, обовязком споживача є укладення договору на надання житлово-комунальних послуг, підготовленого виконавцем на основі типового договору, а також оплата житлово-комунальних послуг у строки, встановлені договором або законом, а обовязком виконавця надання послуг вчасно та відповідної якості згідно із законодавством та умовами договору, а також підготовка та укладення зі споживачем договору про надання житлово-комунальних послуг тощо. Обовязок власника або наймача квартири укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем відповідно до типового договору та оплачувати надані послуги у строки, встановлені договором або законом, передбачено і п.7 Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 1992 року № 572.

Однак відсутність між сторонами договірних правовідносин, виходячи лише з відсутності укладеного договору про надання послуг з утримання будинку та прибудинкової території, обовязковість укладення якого лежить і на споживачеві, і на виконавцеві, не виключає можливість стягнення з особи, яка фактично отримує послуги, вартість отриманих послуг.

Разом з тим, як вбачається зі свідоцтва про державну реєстрацію серія В02 № 976685, відповідачка ОСОБА_3 зареєстрована як фізична особа підприємець (а.с.199).

Як в суді першої інстанції так і в апеляційному суді відповідачка наполягала на тому, що належне їй нежитлове приміщення 21, 40, розташоване по пр.Будівельників в м.Маріуполі Донецької області, вона використовує для здійснення підприємницької діяльності з метою отримання прибутку.

Ті обставини, що зазначене нежитлове приміщення за цільовим призначенням є промтоварним магазином, яке відповідачка використовує для здійснення підприємницької діяльності, не заперечував в суді представник позивача та підтверджуються матеріалами справи, (а.с.118, 125,126).

Так технічний паспорт на нежитлове приміщення по пр..Будівельників,109, складений як на магазин. Відповідно до експлікації, приміщення складається з трьох торгівельних залів, коридору, туалету, кабінету, роздягалки та тамбурів, загальною площею 116 кв.м. З фотографії фасаду приміщення вбачається, що в ньому розташований магазин для продажу виробів з хутра та шкіри «Роксолана».

Згідно із ч.1 ст. 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи.

Право фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, передбачено ст.50 ЦК України, в ч.2 якої передбачено, що фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

До підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин (ст. 51 ЦК України).

Згідно зі ст.1 ГК України, цей кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Відповідно до ст.ст. 2, 55 ГК України учасниками відносин у сфері господарювання є, зокрема суб'єкти господарювання учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Суб'єктами господарювання є,зокрема, господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва підприємцями. Сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини. Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності (ст.3 ГК України).

Стаття 4 ГК України розмежовує відносини у сфері господарювання з іншими видами відносин, визначаючи, що не є предметом регулювання цього Кодексу майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються Цивільним кодексом України та зазначаючи, що особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються ГК України.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначав, що згідно Статуту ТОВ «Жилье 25», є підприємством, яке надає послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкової території (а.с.110,111).

Відповідно до ч.1 ст.15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних сімейних, трудових відносин, а також інших відносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Відповідно до ч.1 ст.1 ГПК України право звертатись до господарського суду, згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ, за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням, мають підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності.

Перелік справ, підвідомчих господарським судам, визначений у ст.12 ГПК України.

Як розяснено в п.3 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ», вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суди повинні виходити з того, що відповідно до статей 15, 16 ЦПК у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ, зокрема, за Господарським процесуальним кодексом України (статті 1, 12; далі - ГПК віднесено до компетенції, господарських судів. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.

У звязку з наведеним суди мають виходити з того, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають із будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, субєктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).

Пунктом 14 цієї постанови також розяснено, що спір фізичної особи, яка має статус субєкта підприємницької діяльності, у цивільно-правових, житлових чи інших правовідносинах, що не має ознак господарського та не повязаний з господарською діяльністю, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

З огляду на наведене вище, враховуючи ті обставини, що відповідач ОСОБА_3, як фізична особа підприємець, використовує належне їй нежитлове приміщення, що розташовано в житловому будинку, для здійснення підприємницької діяльності і споживає надані позивачем, як субєктом господарювання послуги з утримання будинку та прибудинкової території, саме як субєкт господарювання, а не як побутовий споживач, колегія суддів вважає, що між сторонами виник спір, який має ознаки господарського, оскільки повязаний з господарською діяльністю.

А тому такий спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Згідно із ч.1 ст.205 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

При таких обставинах рішення суду першої інстанції не може бути визнано законним і обґрунтованим, а тому воно підлягає скасуванню з підстав, передбачених ст.310 ЦПК України закриттям провадження у справі.

Керуючись ч.1 ст.205, ст. 307, 310, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів,

У х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 29 жовтня 2015 року скасувати.

Провадження за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Жилье-25» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості по оплаті послуг з утримання будинку і прибудинкової території закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий Т.Б.Ткаченко

Судді: Л.І.Песоцька

ОСОБА_2