Постанова № 54055886, 02.12.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/10249/15 Головуючий у 1-й інстанції: Бояринцева М.А.

Суддя-доповідач: Петрик І.Й.

ПОСТАНОВА

Іменем України

02 грудня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Петрика І.Й.Суддів:Борисюк Л.П., Ключковича В.Ю.,При секретарі:Валяєвій Х.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮБЛ» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 вересня 2015 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮБЛ» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві про скасування наказу, податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮБЛ» пред'явило позов до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві, в якому просить визнати протиправним та скасувати наказ №1689 від 13.11.2014 p., повідомлення №425/26-59-22-02 від 13.11.2014 р. та податкове повідомлення-рішення №0010712202 від 03.12.2014 р.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 вересня 2015 року в задоволені позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення яким позовні вимоги задовольнити. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказує, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова суду - скасуванню з ухваленням нового рішення у справі з таких підстав.

Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 198, 202, п. 4 ч. 1ст. 4 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 13.11.2014 р. ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві, керуючись пп.78.1.1 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України (надалі - ПК України), був прийнятий наказ №1689 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «ЮБЛ» з питань дотримання вимог податкового законодавства з ПДВ при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Тріумф +», ТОВ «Лакшері Інвест», ТОВ «Креативкомпані» за липень 2014 р. (надалі - наказ №1689).

Також, 13.11.2014 р. ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві було складено повідомлення №425/26-59-22-02 про проведення на підставі наказу №1689 документальної позапланової невиїзної перевірки позивача.

У період з 14.11.2014 р. по 20.11.2014 р. на підставі наказу №1689 відповідачем проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «ЮБЛ» з питань дотримання вимог податкового законодавства з ПДВ при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Тріумф +», ТОВ «Лакшері Інвест», ТОВ «Креативкомпані» за липень 2014 р., за результатами якої складений акт №1675/26-59-22-05/31201516 від 21.11.2014 р. (надалі - акт перевірки №1675), в якому зазначено про виявлення порушень вимог законодавства, а саме: п.185.1 ст.185, п.188.1 ст.188, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.4, п.201.6, п.201.10 ст.201 ПК України та п.9.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.2.4 Положення «Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995 р., що призвело до заниження податку на додану вартість за липень 2014 р. на загальну суму 101 333,00 грн.

На підставі вказаного акту перевірки №1675 відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення №0010712202 від 03.12.2014 р. (надалі - ППР №0010712202), яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 151 999,50 грн., з яких 101 333,00 грн. - за основним платежем, 50 666,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

За результатами адміністративного оскарження рішеннями ГУ ДФС у м. Києві №1947/10/26-15-10-05-35 від 06.02.2015 р. «Про результати розгляду первинної скарги» та ДФС України №8134/6/99-99-10-01-04-25 від 17.04.2015 р. «Про результати розгляду скарги» було залишене без змін прийняте відповідачем ППР №0010712202, а скарги позивача - без задоволення.

Вважаючи вищезазначений наказ та податкове повідомлення-рішення необґрунтованими, а, відтак, такими, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, беручи до уваги ту обставину, що обґрунтованість та законність прийняття наказу та податкового повідомлення-рішення відповідачем суду доведена, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Колегія суддів із таким висновком суду першої інстанції не погоджується із огляду на наступне.

Що стосується позовних вимог позивача в частині скасування наказу №1689 від 13.11.2014 p., та повідомлення, колегія суддів зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі оскарженого наказу проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача, за результатом якої складено акт №1675/26-59-22-05/31201516 від 21.11.2014 р.

В абзаці 4 пункту 1 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 23.06.1997 №2-зп по справі №3/35-313 вказано, що за своєю природою ненормативні акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернення до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію.

Також, в п. 5 рішення Конституційного суду України від 22.04.2008 №9-рп/2008 в справі №1- 10/2008 вказано, що при визначенні природи «правового акту індивідуальної дії» правова позиція Конституційного суду України ґрунтується на тому, що «правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії)» стосуються окремих осіб, розраховані на персональне (індивідуальне) застосування і після реалізації вичерпують свою дію.

Оскільки, оскаржуваний наказ, який є актом індивідуальної дії, на час вирішення справи реалізовано, тобто такий наказ вичерпав свою дію, таким чином права позивача не можуть бути поновлені шляхом визнання протиправним такого наказу.

Отже, враховуючи, що контролюючим органом фактично реалізована його компетенція на проведення перевірки, оскаржуваний наказ, а тим більше повідомлення не є такими, що порушують права позивача та інтереси шляхом обмежень у реалізації його прав чи безпідставного покладення на нього необґрунтованих обов'язків, а відтак, задоволення позовних вимог про визнання незаконним, скасування наказу від 03.09.2015 №1162 та повідомлення не призведе до поновлення порушеного права позивача (про наявність якого він стверджує та за захистом якого він звернувся до суду), оскільки такий наказ не є юридично значимими для позивача з огляду на те, що після проведення на його підставі перевірки він вичерпав свою дію відносно позивача.

Аналогічна позиція викладена в судових рішеннях Вищого адміністративного суду України: ухвалі від 21.04.2015 №К/800/58883/14, постанові від 19.03.2015 №К/800/3829/14, ухвалі від 10.03.2015 № К/800/54480/14, ухвалі від 27.11.2014 №К/800/52374/14 , постанові від 27.11.2014 №К/800/37227/14, ухвалі від 29.09.2015 року у справі № 810/5193/13-а.

Належним способом захисту прав позивача в даному випадку є оскарження податкового повідомлення-рішення прийнятого на підставі вказаного акту перевірки.

Що стосується позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.1 ст. 201 ПК визначено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, яка, як встановлено п. 201.10 цієї ж статті є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно із частини другої ст. 3 Закону України від 16.07.1999 №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством та на даних якого ґрунтується, зокрема, податкова звітність.

Частиною першою ст. 9 цього Закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Частиною 2 визначено перелік обов'язкових реквізитів первинних документів: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Отже, формування податкового кредиту з ПДВ обумовлено придбанням товарів, робіт (послуг) з метою їх використання в межах господарської діяльності та реалізується за наявності в платника належно оформлених підтверджуючих проведення господарських операцій первинних документів і податкових накладних.

Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ТОВ «ЮБЛ» здійснює такі види діяльності: діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту; неспеціалізована оптова торгівля; консультування з питань комерційної діяльності й керування; рекламні агентства; дослідження кон'юнктури ринку та виявлення громадської думки (основний).

Спірний податковий кредит сформовано позивачем за тотожними договорами про надання маркетингових послуг, укладеними між ТОВ «ЮБЛ», як замовником, та ТОВ «Тріумф +» (Договір №UB256173 від 01.07.2014 р.), ТОВ «Лакшері Інвест» (Договір №UB283634 від 02.07.2014 р.) та ТОВ «Креативкомпані» (Договір №UB4748224 від 01.07.2014 р.), як виконавцями, згідно умов яких замовник доручає, а виконавець зобов'язується надавати інформаційні послуги та проводити моніторингові дослідження за напрямками та на умовах, визначених договором і окремими завданнями, які узгоджуються та затверджуються сторонами, та оформляються у вигляді додатків до договору.

Згідно наявних в матеріалах справи додатків до вказаних вище договорів сторонами погоджено назву та зміст аналітичних звітів: інформаційні послуги у липні 2014 р.; додаткова обробка документів у липні 2014 р.

На підтвердження реальності вказаних договорів, позивачем надано належним чином оформлені первинні документи, а саме: банківські виписки, акти надання послуг, рахунки на оплату, рахунки-фактура, акти виконаних робіт, обортно-сальдові відомості по рахунку 631 та податкові накладні. Також, позивачем суду апеляційної інстанції надано належні докази оплати позивачем вартості маркетингових послуг згідно Договору №UB256173 від 01.07.2014 р., Договору №UB283634 від 02.07.2014 р. та Договору №UB4748224 від 01.07.2014 р. з відмітками банку про проведення операцій.

Отже, на підтвердження виконання вказаних правочинів (договорів) надавались первинні бухгалтерські документи, які повністю відповідають вимогам, встановлених до первинних документів, які пред'являються п. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п. 2 Положення про документальне - забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88.

Колегія суддів також зазначає, що відповідачем в акті перевірки не зазначено та не надано суду доказів того, що контрагенти позивача не відобразили у своїй податковій звітності операції з позивачем, а також що ними було сплачено ПДВ з вказаних операцій.

Що стосується посилань відповідача на акти про неможливість проведення зустрічних звірок, колегія суддів зазначає, що останній не є тим самим, що і результати проведених зустрічних звірок, які є джерелом отримання податкової інформації, що положеннями ст. 83 Податкового кодексу України визначена в якості підстави для висновків під час проведення перевірок. Сама по собі неможливість реалізації органами державної податкової служби визначеної законодавством компетенції щодо проведення зустрічних звірок вказаного контрагенту не може вважатись доказом вчинення порушень податкового законодавства Позивача.

Аналогічна позиція викладена в Постанові ВАСУ від 27 лютого 2014 року у справі № К/800/41631/13

Колегія суддів також зазначає, що відповідачем не надано судового рішення, яке б набрало законної сили, прийнятого в порядку ст. 551 Господарського кодексу України щодо встановлення підробної реєстрації контрагентів, втрачених документів або реєстрацію на осіб, які не мали наміру провадити фінансово-господарську діяльність або реалізовувати повноваження, а також не наданого судового рішення в порядку ст. 234 Цивільного кодексу України щодо фіктивності правочинів між позивачем та його контрагентами.

Щодо висновків податкового органу про відсутність реального характеру зазначених правочинів через неспроможність контрагентів його виконання у зв'язку з відсутністю належних ресурсів, колегія суддів зазначає, що відповідачем не доведено кількість працівників контрагентів та конкретно визначених ресурсів, які повинні були бути у контрагента для виконання передбачених вказаними договорами операцій, а тому такі посилання висновки є необґрунтованими.

В якості підстави нереальності операцій позивача з контрагентами, відповідач та суд першої інстанції вказує на відсутність товарно-транспортних накладних, свідоцтва платника ПДВ та наказів про призначення та звільнення, ідентифікаційні номери та паспортні данні посадових осіб підприємства.

Однак, колегія суддів зазначає, що відсутність товарно - транспортних накладних не є підставою для беззаперечного висновку про завищення позивачем суми податкового кредиту з ПДВ та валових витрат, оскільки зазначені документи є обов'язковими при оподаткуванні операцій за договорами перевезення.

Аналогічна позиція міститься, зокрема в Постанові Вищого адміністративного суду України від 15.01.2015 року у справі № К/9991/56051/11.

Також, колегія суддів звертає увагу, що предметом, досліджуваних у справі договорів, є надання маркетингових послуг, які жодним чином не пов'язані з перевезенням будь-яких матеріальних цінностей.

Посилання відповідача на відсутність інших вказаних вище документів колегія суддів вважає необґрунтованими та безпідставними, оскільки останні не є первинними документами в розумінніЗакону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та жодним чином не підтверджують та не спростовують факт здійснення господарських операцій.

Згідно пунктів 36.1, 36.5 статті 36, пункту 38.1 статті 38, пункту 44.1 статті 44, пункту 47.1 статті 47, пункту 49.2 статті 49 Податкового кодексу України, обчислення, декларування та/або сплата суми податку та збору є персональним податковим обов'язком кожного окремого платника податків, який і несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку. Тобто, платник податку несе самостійну відповідальність за порушення ним правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, в тому числі і на його контрагентів.

Отже, формування суб'єктом господарювання податкового кредиту та валових витрат не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Відповідно до ст. 71 КАС України зазначає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не спростовано доводів позивача та доказів, наявних у матеріалах справи, які доводять товарність та реальність господарських операцій між позивачем та контрагентами.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що операції позивача з контрагентами здійснені в межах господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

У зв'язку з вищевикладеним, колегія суддів дійшла висновку про те, що судом першої інстанції при ухваленні постанови було порушено норми матеріального та процесуального права, а висновок суду першої інстанції про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню є помилковим.

Доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, тому вбачаються підстави для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нової постанови про задоволення позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 94, 160, 196, 198, 202, 205, 207, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮБЛ» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 вересня 2015 року задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 вересня 2015 року скасувати та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮБЛ» задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 03 грудня 2014 року № 0010712202.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.Й. Петрик

Судді: Л.П. Борисюк

В.Ю. Ключкович

Головуючий суддя Петрик І.Й.

Судді: Ключкович В.Ю.

Борисюк Л.П.