Постанова № 54053842, 01.12.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" грудня 2015 р. Справа№ 910/19613/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дикунської С.Я.

суддів: Алданової С.О.

Жук Г.А.

при секретарі Драчук Р.А.

за участю представників:

від позивача не з'явились

від відповідача не з'явились

від третьої особи не з'явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства

«Страхова компанія «Українська страхова група»

на рішення господарського суду міста Києва

від 10.09.2015 р. (суддя Курдельчук І.Д.)

у справі №910/19613/15

за позовом Приватного акціонерного товариства

«Страхова компанія «Українська страхова група»

(далі - ПрАТ «СК «Українська страхова група»)

до Приватного акціонерного товариства

«Страхове товариство «Іллічівське»

(далі - ПрАТ «СТ «Іллічівське»)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2)

про стягнення 5 311,24 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 10.09.2015 р. у справі №910/19613/15 у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із згаданим рішенням, позивач оскаржив його в апеляційному порядку, просив скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити. В обґрунтування своїх вимог зазначив, що оскаржене рішення є незаконним та необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права, за неповного з'ясування обставин, які мають значення для справи. За твердженнями позивача, судом першої інстанції не враховано, що пошкоджений в ДТП транспортний засіб застрахований у позивача на підставі договору добровільного страхування, а не полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, відтак в даному випадку позивач керується положеннями ЦК України, Закону України «Про страхування» тощо, а не Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Таким чином, до позивача, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке його страхувальник має до особи, відповідальної за заподіяний збиток тощо

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.11.2015 р. в складі колегії суддів: головуючий суддя Дикунська С.Я., судді: Коршун Н.М., Алданова С.О. апеляційну скаргу ПрАТ «СК «Українська страхова група» прийнято до провадження та призначено до розгляду на 01.12.2015 року.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 01.12.2015 р., враховуючи перебування судді Коршун Н.М. у відпустці, змінено склад суду та визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Дикунська С.Я., судді: Алданова С.О., Жук Г.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.12.2015 р. апеляційну скаргу прийнято до провадження у визначеному складі суду.

В судове засідання представники учасників судового процесу не з'явилися, хоча про дату, час та місце розгляду справи їх було повідомлено належним чином, позивач надіслав заяву про проведення розгляду справи за відсутності його представника, відповідач та третя особа про причини неявки своїх представників не повідомили, клопотань про відкладення розгляду справи не надіслали.

Відповідно до ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Оскільки неявка представників відповідача та третьої особи не перешкоджає вирішенню спору по суті, з огляду на вимоги ч. 1 ст. 102 ГПК України апеляційний господарський суд вважав за необхідне апеляційну скаргу розглянути за відсутності згаданих представників за наявними у справі матеріалами.

На підставі ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши долучені до матеріалів справи письмові докази, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що скарга ПрАТ «СК «Українська страхова група» підлягає задоволенню.

Так, ПрАТ «СК «Українська страхова група» звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до ПрАТ «СТ «Іллічівське» про стягнення 5 311,24 грн. страхового відшкодування в порядку регресу. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивачем на підставі договору добровільного страхування наземного транспорту внаслідок настання страхової події виплачено страхове відшкодування страхувальнику в сумі 21 005,40 грн., відтак отримано право вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду, цивільно-правову відповідальність якої застраховано відповідачем на підставі полісу, тому обов'язок з відшкодування у повному обсязі збитків покладається на відповідача. Проте, відповідач перерахував позивачу лише частину відшкодування в розмірі 15 184,16 грн., тому просив стягнути з відповідача на його користь не відшкодовану частину збитків в сумі 5 311,24 грн. за мінусом франшизи тощо.

Відповідач у відзиві проти задоволення позову заперечив, вважаючи, що ПрАТ «СТ «Іллічівське» сплатило позивачу страхове відшкодування в порядку регресу у сумі 15 184,16 грн. з урахуванням фізичного зносу та за вирахуванням 510,00 грн. франшизи, відтак жодних підстав для задоволення позовних вимог на суму 5 311,24 грн. немає тощо.

З'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог й прийняв рішення про відмову в задоволенні позову.

Постановляючи оскаржене рішення суд посилався на вимоги ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» вважаючи, що пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу витрати повинні бути відшкодовані з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу, розрахованим експертом. Одночасно зазначав, що матеріали справи не містять доказів здійснення позивачем належної оцінки шкоди на підставі приписів п. 22.1 ст. 22 згаданого Закону та виплати страхового відшкодування згідно ст. 29 цього Закону. В свою чергу відповідач подав суду страховий акт, розрахунок страхового відшкодування, висновок про вартість майна та розрахунок коефіцієнту фізичного зносу, згідно яких розмір страхового відшкодування з урахуванням фізичного зносу та за вирахуванням франшизи становить 15 184,16 грн., саме цю суму страхового відшкодування в порядку регресу й сплатив відповідач з посиланням на положення Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» тощо.

Проте, апеляційний господарський суд не погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Так, як встановлено матеріалами справи, 04.04.2014 р. між позивачем (страховиком) та ОСОБА_3 (страхувальником) укладено договір добровільного страхування наземних транспортних засобів №28-0520-14-00147 (далі - Договір), предметом якого є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з володінням та/або користуванням та/або розпорядженням застрахованим транспортним засобом автомобілем «Форд» державний реєстраційний номер НОМЕР_1 (далі - автомобіль «Форд»).

15.12.2014 р. о 12 год. 20 хв. в м. Маріуполі по пр. Металургів сталася дорожньо-транспортна пригода за участю застрахованого автомобіля «Форд» та автомобіля «Тойота» державний реєстраційний номер НОМЕР_2 (далі - автомобіль «Тойота») під керуванням ОСОБА_2, в результаті чого обидва автомобілі отримали механічні пошкодження. ДТП сталася в результаті порушення водієм ОСОБА_2 вимог пунктів 10.1 та 10.3 Правил дорожнього руху України.

Постановою Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 22.01.2015 р. ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, застосовано адміністративне стягнення у вигляді позбавлення права керуванням транспортними засобами строком на шість місяців.

26.12.2014 р. позивачем від страхувальника отримано заяву про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування, 05.02.2015 р. позивачем складено страховий акт №КА-6009 і розрахунок страхового відшкодування, згідно яких сума страхового відшкодування складає 21 005,40 грн.

На підставі цього страхового акта позивач, виконуючи свої зобов'язання за Договором, сплатив страхове відшкодування в сумі 21 005,40 грн., що підтверджується платіжним дорученням №2434 від 05.02.2015 року.

Положеннями ст. 27 Закону України «Про страхування» та ст. 993 ЦК України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується на підставі ч. 1 ст. 1166 ЦК України в повному обсязі особою, яка її завдала.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч. 2 ст. 1187 ЦК України).

Такою особою в даному випадку є винний у скоєнні ДТП водій автомобіля «Тойота» ОСОБА_2

Страхувальник (власник автомобіля «Форд»), який отримав майнову шкоду в деліктному правовідношенні, набуває право вимоги відшкодування до заподіювача (водія автомобіля «Тойота») й строк такої вимоги починає спливати в момент заподіяння шкоди, але у зв'язку з погашенням шкоди коштами страхового відшкодування до страховика (ПрАТ «СК «Українська страхова група») переходить право вимоги (права кредитора, яким у деліктному зобов'язанні є потерпілий) до заподіювача.

Таким чином, права та обов'язки страхувальника позивача (власника автомобіля «Форд»), в тому числі право вимоги до особи, яка визнана винною у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди та заподіянні шкоди, перейшли до його страховика - до ПрАТ «СК «Українська страхова група» в межах здійсненої ним виплати в розмірі 21 005,40 грн.

Якщо цивільно-правова відповідальність перед третіми особами застрахована у певного страховика, останній стає відповідальною особою, адже внаслідок укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів страховик в межах страхової суми несе відповідальність за завдану застрахованою ним особою шкоду, тобто бере на себе всю відповідальність за свого страхувальника, яка виникає внаслідок заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки.

Як встановлено матеріалами справи, цивільно-правову відповідальність водія автомобіля «Тойота» застраховано в ПрАТ «СТ «Іллічівське» згідно полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АІ/3823027, ліміт відповідальності згідно якого за заподіяну майну третій особі шкоду становить 50 000,00 грн., франшизу встановлено в розмірі 510,00 грн.. Таким чином, відповідач є особою, на яку згідно цього полісу покладено обов'язок з відшкодування завданої під час експлуатації автомобіля «Тойота» в момент ДТП шкоди на суму 21 005,40 грн.

Оскільки відповідачем сплачено позивачу страхове відшкодування в розмірі 15 184,16 грн., що підтверджується матеріалами справи, відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу суму в розмірі 5 311,24 грн. (21 005,40 грн. - 15 184,16 грн. - 510,00 грн. = 5 311,24 грн.), яку заявлено позивачем до стягнення, відтак позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Висновки місцевого суду про те, що на підставі ст.ст. 22, 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» відповідач зобов'язаний здійснити страхове відшкодування з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу є помилковими, з ними не погоджується апеляційний господарський суд.

Так, положеннями ст.ст. 22, 29 вищезгаданого Закону встановлено, що у разі настання страхового випадку страховик в межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи. У зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у встановленому законодавством порядку.

Проте, за змістом приписів ч. 1 ст. 355 ГК України об'єкти страхування, види обов'язкового страхування, а також загальні умови здійснення страхування, вимоги до договорів страхування та порядок здійснення державного нагляду за страховою діяльністю визначаються ЦК України, цим Кодексом, законом про страхування, іншими законодавчими актами.

Спір у даній справі виник в зв'язку із стягненням виплаченого страхового відшкодування, тобто із правовідносин, які регулюються вимогами ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування».

Натомість преамбулою Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що він регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Системний аналіз положень цього Закону дає підстави вважати, що в момент укладення договору обов'язкового страхування страховик приймає на себе зобов'язання відповідати перед невизначеним і невідомим заздалегідь колом осіб за майнову шкоду, завдану цим особам страхувальником відповідальності, тобто приймає на себе фінансові ризики виплати відшкодування завданої страхувальником іншій особі майнової шкоди.

В свою чергу у правовідносинах, заснованих на підставі ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування» відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов'язання із відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого. Особою, відповідальною за завдані збитки, може бути як безпосередній заподіювач шкоди, так і страхова компанія, відповідальна за нього.

Таким чином Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» регулюються інші, відмінні від правовідносин, що виникли у даній справі, приписи цього Закону до даних правовідносин не застосовуються. Згаданий Закон регулює відносини страховика і страхувальника за договором страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, позивач до таких суб'єктів не належить.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд України за наслідками перегляду постанови Вищого господарського суду України від 01.07.2014 р. у справі №910/17223/13 (постанова від 04.11.2014).

В свою чергу постановою від 15.04.2015 р. за наслідками перегляду постанови Вищого господарського суду України від 10.12.2014 р. у справі №910/7163/14 Верховний Суд України встановив, що Законами України «Про страхування» та «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не передбачено зобов'язання страховика за договором добровільного страхування визначати розмір страхового відшкодування тільки в розмірі суми, встановленої звітом про оцінку транспортного засобу, оскільки цей звіт є попереднім оціночним документом, які визначає можливу, але не остаточну суму, необхідну для відновлення транспортного засобу. Таким чином, виплативши страхове відшкодування відповідно до умов договору добровільного страхування страховик набуває права зворотної вимоги в сумі страхового відшкодування в межах фактичних затрат із вирахуванням франшизи.

У відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 104 ГПК України порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права є підставою для скасування рішення місцевого господарського суду.

Порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права означає, що рішення місцевого господарського суду є незаконним. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності до норм матеріального права, які підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

На підставі ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення.

За наведених обставин, апеляційний господарський суд не погоджується із висновками місцевого суду про відмову в задоволенні позову, вважає оскаржене рішення незаконним й таким, що підлягає скасуванню з прийняттям нового - про задоволення позову в повному обсязі. Тому доводи апелянта по суті апеляційної скарги заслуговують на увагу та підлягають задоволенню повністю.

З огляду на задоволення апеляційної скарги й позову, витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги згідно ст. 49 ГПК України належить покласти на відповідача.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» задовольнити, рішення господарського суду міста Києва від 10.09.2015 р. у справі №910/19613/15 скасувати та прийняти нове рішення:

Позов Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» до Приватного акціонерного товариства «Страхове товариство «Іллічівське» про стягнення 5 311,24 грн. задовольнити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхове товариство «Іллічівське» (01033, м. Київ, вулиця Саксаганського, будинок 38 Б, ідентифікаційний код 25186738) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» (03038, м. Київ, вулиця Федорова Івана, будинок 32 літ. А, ідентифікаційний код 30859524) 5 311 (п'ять тисяч триста одинадцять) грн. 24 коп. страхового відшкодування в порядку регресу, 1 827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви, 2 009 (дві тисячі дев'ять) грн. 70 коп. витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Видачу наказу доручити господарському суду міста Києва.

Матеріали справи №910/19613/15 повернути за належністю до господарського суду міста Києва.

Постанову може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий суддя С.Я. Дикунська

Судді С.О. Алданова

Г.А. Жук