Рішення № 54053744, 23.11.2015, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.11.2015р. Справа№ 914/3389/15

Господарський суд Львівської області у складі судді Кітаєвої С.Б., розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи:

За позовом: до відповідача 1: до відповідача 2: Публічного акціонерного товариства ВіЕс Банк, м.Львів Приватного підприємства Шива, м.Львів Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія з управління активами Оптіма Капітал, м.Львівпро: визнання недійсними додаткових угод. Суддя Кітаєва С.Б.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 представник (довіреність №б/н від 20.06.2014р.);

від відповідача 1: ОСОБА_2 представник (довіреність №19-С від 05.10.15р);

від відповідача 2: ОСОБА_3 представник (довіреність №15 від 05.04.2015р. )

Права та обовязки згідно ст. ст. 20, 22 ГПК України суд розяснив представникам сторін. Заяви про відвід судді не надходили

Суть спору: Позов заявлено Публічним акціонерним товариством ВіЕс Банк, м.Львів до відповідача-1, Приватного підприємства Шива, м.Львів, до відповідача-2, Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія з управління активами Оптіма Капітал, м.Львів, про визнання недійсними додаткових угод.

Ухвалою від 25.09.2015р. порушено провадженняу справі та призначено справу до розгляду в судовому засіданні на 28.10.2015р. Вимоги до сторін по підготовці справи до розгляду в судовому засіданні висвітлені в ухвалі.

27.10.2015р. від позивача поступила заява за вих.№ 10-3/22583 від 26.10.2015р. (вх.№46261/15) з письмовим підтвердженням того, що у провадженні господарських судів України або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішує спір, немає справи зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав та немає судових рішень цих органів та клопотання вих. № 10-3/28793 від 27.10.2015р. (вх.№46262/15) про долучення до матеріалів справи додаткових документів, які судом прийнято та приєднано до матеріалів справи.

27.10.2015р. відповідачем 1 подано відзив на позовну заяву з документами, який судом прийнято та приєднано до матеріалів справи. ( вх.№46252/15).

В судове засідання 28.10.2015р. року позивач явку повноважного представника забезпечив, подав письмові пояснення (в подальшому зареєстровані в канцелярії суду за вх.№46378/15 від 28.10.2015р.), в яких зазначив, що позивач не може надати суду оригінали договору процентної позики №20012/02-15 від 15.02.2012р. та додаткових угод від 29.12.2012р., 27.06.2013р., 24.07.2013р., 01.12.2013р., 01.08.2014р., 31.12.2014р. до даного договору, у звязку з тим, що позивач не був стороною вказаного договору та додаткових угод до нього, відтак оригінали зазначених документів у позивача відсутні. Пояснює, що засвідчив вірність копій вказаних угод, оскільки при ознайомленні з іншою судовою справою вказані угоди були в цій справі засвідчені відповідачем-2 (ТзОВ «Оптіма Капітал»).

Відповідач-1 явку повноважного представника в судове засідання 28.10.2015р. не забезпечив, хоча і був належно, відповідно до ст. 64 ГПК України, повідомлений про місце, дату і час розгляду справи, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (долучено до матеріалів справи). Вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 25.09.2015р. в повному обсязі не виконав.

Відповідач-2 явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, хоча і був належно, відповідно до ст. 64 ГПК України, повідомлений про місце, дату і час розгляду справи, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення (долучено до матеріалів справи), відзив на позовну заяву не представив, проти позову не заперечив, вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 25.09.2015 р. не виконав.

В судовому засіданні суд оглянув оригінали документів наданих позивачем, зокрема оригінал кредитного договору №KU018029 від 27.07.2012р. з додатком №1 та оригінали додаткових угод до вказаного договору.

Враховуючи вищенаведене, неявку представників відповідача-1 та відповідача-2, невиконання сторонами вимог ухвали суду про порушення провадження у справі і неподання витребуваних документів, для надання можливості сторонам скористатися своїми процесуальними правами згідно ст. 22 ГПК України, суд вбачав за доцільне відкласти розгляд справи.

Ухвалою від 28.10.2015 року розгляд справи відкладався на 11.11.2015 року.

В додаток до клопотання за №395 від 10.11.2015р., яке пступило до господарського суду 11.11.15 р. (вх..№48706/15) відповідач-2 подав до матеріалів справи засвідчені копії: договору процентної позики №2012/02-15 від 15.02.2012р. та додаткових угод до цього договору від 29.12.2012р., від 27.06.2013р., від 24.07.2013р., від 01.12.2013р., від 01.08.2014р., від 31.12.2014р.

11.11.2015 року позивачем подано клопотання про здійснення фіксування судового процесу у справі №914/3389/15 за допомогою звукозаписувального технічного запису. Клопотання зареєстроване в суді за вх.№48717/15)

У клопотанні від 10.11.2015р. №10-3/17387 про витребування доказів, яке поступило до суду 11.11.2015р. (вх..№48715/15), позивач надав додаткові пояснення та обґрунтування по заявлених вимогах а також, в порядку ст.38 ГПК України заявив клопотання про витребування у відповідачів оригіналів договору процентної позики №2012/02-15 від 15.02.2012р. та додаткових угод до цього договору від 01.12.2013р., від 01.08.2014р., від 31.12.2014р.

За вх..№48716/15 в господарському суді 11.11.2015 року зареєстровано подане позивачем письмове (за №10-3/1 від 10.11.15р.) «спростування на відзив», поданий до справи відповідачем-1.

В судове засідання 11.11.2015 року сторони забезпечили явку повноважних представників.

Судом задоволено подане позивачем клопотання (вх..№48717/15 від 11.11.2015 року) про здійснення фіксування судового процесу за допомогою технічних засобів: запис розгляду судової справи здійснюється за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу «Оберіг».

В судовому засіданні 11.11.2015 року суд оглянув надані представником відповідача 2 оригінали договору процентної позики №2012/02-15 від 15.02.2012р. та додаткових угод до цього договору від 29.12.2012р., від 27.06.2013р., від 24.07.2013р., від 01.12.2013р., від 01.08.2014р., від 31.12.2014р., які у засвідчених копіях долучено відповідачем-2 до матеріалів справи; надано можливість оглянути оригінали договору та додаткових угод представнику позивача, який зауважень щодо відповідності оригіналів договорів їх копіям, які у справі, не висловив.

Зважаючи на те, що оригінали договору процентної позики №2012/02-15 від 15.02.2012р. та додаткових угод до цього договору від 29.12.2012р., від 27.06.2013р., від 24.07.2013р., від 01.12.2013р., від 01.08.2014р., від 31.12.2014р. надані для огляду в судове засідання представником відповідача-2 (суд надав можливість оглянути оригінали документів і представнику позивача), клопотання представника позивача від 10.11.2015р. №10-3/17387 про витребування доказів, яке поступило до суду 11.11.2015р. (вх..№48715/15) задоволенню не підлягає.

В судовому засіданні 11.11.2015 року оголошувалась перерва до 23.11.2015 року.

В судове засідання 23.11.2015 року сторони забезпечили явку повноважних представників.

З підстав, наведених у позовній заяві, наданих суду поясненнях, спростуваннях на відзив представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав та просить задоволити у повному обсязі: визнати недійсними додаткові угоди від 01.12.2013р., від 01.08.2014р., від 31.12.2014р. до договору процентної позики №2012/02-15 від 15.02.2012р.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що 23 квітня 2015 року Господарським судом Львівської області винесено рішення у справі №914/930/15, яким задоволено позов ТзОВ «Компанія з управління активами «Оптіма-Капітал» до ПП «Шива» про стягнення 500 000,00 гри. за ОСОБА_4 процентної позики №2012/02-15.

До настання зазначеної події, а саме 27 липня 2012 року між Публічним акціонерним товариством "ВіЕс Банк'" (правонаступник ПАТ «ФОЛЬКСБАНК») та Приватним підприємством «ШИВА» укладено Кредитний договір № КUІ 018029 (надалі - Кредитний договір), згідно якого Позивачем було надано Позичальнику кредит в розмірі 2 630 000,00 доларів США (два мільйони шістсот тридцять тисяч доларів США, 00 центів), з кінцевим строком погашення не пізніше 26 липня 2019 року. У зв'язку з невиконанням умов Кредитного договору позичальником, 23.06.2015 року ОСОБА_4 звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом про стягнення заборгованості з ПП «Шива» на користь ПАТ «ВіВс Банк».

Позивач вважає, що оскільки ПП «ШИВА» є позичальником ПАТ «ВіЕс Банк» (надалі - ОСОБА_4) і не виконує своїх кредитних зобов'язань за Кредитним договором № КU І018029 від 27.07.2012 року, то рішення господарського суду Львівської області у справі №914/930/15 за позовом ТзОВ «Компанія з управління активами «Оптіма-Капітал» до ПП «Шива» про стягнення 500 000,00 грн. заборгованості договором процентної позики №2012/02-15 від 15.02.2012р, укладеним між відповідачами, порушує права позивача (ОСОБА_5) як кредитора за Кредитним договором..

Про наявність оспорюваних додаткових угод від 01.12.2013р., від 01.08.2014р., від 31.12.2014р. до договору процентної позики №2012/02-15 від 15.02.2012р. ОСОБА_5, як стверджує, стало відомо при ознайовленні з матеріалами справи №914/930/15.

Посилаючись на укладення 27.07.2012 року між ПАТ «ВіЕс Банк», ПП «ШИВА» та ТзОВ «Компанія з управління активами «Оптіма-Капітал» Угоди про врегулювання погашення заборгованостей,та стверджуючи , що згідно цієї Угоди Відповідач-1 та Відповідач-2 були зобов'язані погоджувати з ПАТ «ВіЕс Банк» будь-які зміни до ОСОБА_4 процентної позики №2012/02-15, ОСОБА_4 вважає додаткові угоди від 01.12.2013р., 01.08.2014р. та 31.12,2014р. до договору процентної позики №2012/02-15 від 15.02.2012р. недійсними з наступних підстав:І.

Відповідач 1, Приватне підприємство «ШИВА», є боржником ОСОБА_5. Грошові зобов'язання Відповідача-1 перед ОСОБА_5 мають вищий пріоритет, ніж зобов'язання Відповідача-1 перед Відповідачем-2 за укладеним між ними ОСОБА_4 процентної позики №2012/02-15 від 15.02.2012 р.

27.07.2012 року, з метою реалізації партнерських відносин та врегулювання порядку погашення Відповідачем-1 перед ОСОБА_5 та Відповідачем-2 заборгованостей за Кредитним договором № КU І018029 від 27 липня 2012 року та ОСОБА_4 процентної позики № 2012/02-15 від 15 лютого 2012 року, між ОСОБА_5 та відповідачами 1 і 2 укладена Угода про врегулювання погашення заборгованостей. Як стверджує позивач, сторони Угоди ( пункт 2.2.) зобов'язались погоджувати з ОСОБА_5 будь-які зміни, які вони бажають внести до умов ОСОБА_4 процентної позики, однак всупереч даному пункту Відповідач-1 та Відповідач-2 уклали кілька додаткових угод від 01.12.2013р., 01.08.2014р. та 31.12.2014р. до ОСОБА_4 процентної позики № 2012/02-15 від 15 лютого 2012 року без погодження з ОСОБА_5.

Уклавши між собою додаткові угоди від 01.12.2013р., 01.08.2014р. та 31.12.2014р. до ОСОБА_4 процентної позики № 2012/02-15 від 15 лютого 2012 року Відповідачі порушили умови та зобов'язання Угоди про врегулювання погашення заборгованостей від 27.07.2012р. укладеної між ПАТ «ВіЕс Банк», ПП «ШИВА» та ТзОВ «Компанія з управління активами «Оатіма-Капітал», стверджує позивач.

Підстави виникнення грошових вимог ТзОВ «Компанія з управління активами «Оптіма-Капітал» до ПП «Шива», які були предметом розгляду у справі №914/930/15 за позовом ТзОВ «Компанія з управління активами «Оптіма-Капітал» до ПП «Шива» про стягнення 500 000.00 грн. за ОСОБА_4 процентної позики №2012/02-15, мають протиправний характер та спрямовані на спричинення штучного банкрутства Приватного підприємства «Шива», а задоволення судом позову у справі №914/930/15 призведе до неможливості виконання відповідачем 1, Приватним підприємством «Шива», грошових зобов'язань перед ОСОБА_5 за кредитним договором, оскільки всупереч інтересам ОСОБА_5 ставлять Відповідача-2, як кредитора. Відповідача-1, в більш вигідне становище, зазначає позивач.

Посилаючись на те, що в Угоді про врегулювання погашення заборгованості від 27.07.2012 року (п.2.2) ПП «ШИВА» та ТзОВ «Компанія з управління активами «Оптіма-Капітал» зобов'язалися погоджувати з ОСОБА_5 будь-які зміни, які вони бажають внести до умов ОСОБА_4 процентної позики, усі Додаткові угоди зі змінами до ОСОБА_4 процентної позики №2012/02-15 від 15.02.2012р., укладені після 27.07.2012 року, на думку позивача можна вважати нікчемними.

Крім того, позивач посилається на те, що заборгованість ПП «Шива» по ОСОБА_4 процентної позики №2012/02-15 від 15 лютого 2012 року є сумнівною, а додаткові угоди від 01.12.2013р., 01.08.2014р. та 31.12.2014р. є недійсними.

Позовна заява не містить посилання на норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та у відповідності до яких, на думку позивача, слід розгядати даний спір. Проте, у клопотанні про витребування доказів, у якому позивачем надаються додаткові пояснення та обґрунтування заявлених вимог, у поданих позивачем «спростуваннях на відзив», має місце посилання позивача на норми ст.ст.627,235 , п.1 ст.627, ст..629 , ч.3 ст.215 ЦК України.

З підстав, наведених у відзиві та наданих суду поясненнях представник відповідача 1 позовні вимоги заперечує та просить у їх задоволенні відмовити позивачу.

З підстав, наведених у відзиві вих..№406 від 19.11.2015р. (вх..№50345/15 від 20.11.2015р.), наданих в судовому засіданні поясненнях представник відповідача 2 позовні вимоги заперечує та просить в їх задоволенні відмовити позивачу.

Відповідачі вважають, зокрема, що особи за власним волевиявленням вправі приймати рішення про вступ у договірні відносини (укладення договору), внесення змін до нього тощо. Це обумовлено вольовими засадами сторін , оскільки договір являється правочином, тобто усвідомленими діями сторін, які його вчиняють. Відповідачі стверджують, що оскаржуваними додатковими угодами до ОСОБА_4 процентної позики №2012/02-15 від 15.02.2012 року не порушено права позивача у справі, а наявність між позивачем і відповідачем-1 кредитного договору жодним чином не свідчить про те, що Відповідач-1 і Відповідач-2 позбавлені права вносити будь-які зміни до укладених між ними правочинів.

За умовами ст.33 Господарського процесуального кодексу України на сторони покладається обов'язок доводити їх вимоги чи заперечення. Згідно до вимог ст.ст.4-2, 4-3 ГПК України, сторони мають рівні процесуальні можливості у захисті їхніх процесуальних прав і законних інтересів, у наданні доказів, заявленні клопотань та здійсненні інших процесуальних прав. За умовами ст.59 ГПК України відповідач має право після одержання ухвали надіслати господарському суду відзив на позовну заяву і всі документи, що підтверджують заперечення проти позову. Відповідачі своїми правами скористались.

Відповідно до ч.3 ст.4-3 ГПК України господарським судом створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, оцінивши наявні у справі докази в порядку ст.43 ГПК України, суд встановив наступне.

Позивач, Публічне акціонерне товариство «ВіЕс Банк», звернувся до господарського суду Львівської області з позовом, у якому просить визнати недійсними додаткові угоди від 01.12.2013р., від 01.08.2014р., від 31.12.2014р. до договору процентної позики №2012/02-15 від 15.02.2012р., як такі, що суперечать вимогам чинного законодавства та порушують права і законні інтереси позивача. Як встановено, Договір процентної позики, додаткові угоди до нього, які оспорюються ОСОБА_5, укладені між відповідачем-1, Приватним підприємством «Шива» та відповідачем-2, Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія управління активами «Оптіма капітал».

27 липня 2012 року між Публічним акціонерним товариством «Фольксбанк» (правонаступником якого є позивач), та Приватним підприємством «Шива» (позичальник) укладено Кредитний договір № КU І018029 (надалі Кредитний договір), згідно якого позивач взяв зобов»язання надати позичальнику кредит в сумі 2 630 000,00 доларів США з кінцевим строком погашення не пізніше 26 липня 2019 року.

Згідно п.3.1 Кредитного договору ОСОБА_4 відповідно до умов Кредитного договору надає Позичальнику кредит, а Позичальник приймає кредит та зобов»язується належним чином виконувати боргові зобов»язання, що встановлені Кредитним договором та законодавством України.

Кредитний договір вступає в силу з моменту його підписання Сторонами і діє протягом строку користування кредитом. У випадку невиконання або неналежного виконання Позичальником боргових зобов»язань, строк дії Кредитного договору продовжується до моменту повного виконання Позичальником боргових зобов»язань. Закінчення строку дії Кредитного договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час Кредитного договору ( п.4.1.).

Права та обов»язики ОСОБА_5 та Позичальника висвітлені у розділах 12-15 Кредитного договору та не містять обов»язку Позичальника погоджувати із ОСОБА_5 як укладення договору процентної позики, так, відповідно, й погоджувати будь які зміни до нього.

Відповідальність сторін Кредитного договору обумовлена у розділі 17 Кредитного договору.

За невиконання чи неналежне виконання Сторонами своїх зобов»язань за Кредитним ОСОБА_4 та Позичальник несуть відповідальність згідно чинного законодавства України (п.17.1). У п.17.2 Кредитного договору передбачено обов»язок Позичальника сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного ОСОБА_5 України від суми несвоєчасно виконаних боргових зобов»язань позичальником за кожний день прострочення, у разі невиконання чи неналежного виконання боргових зобов»язань в частині повернення кредиту/траншу та/або сплати процентів, комісій, згідно з умовами Кредитного договору.

У п.17.2 Кредитного договору ОСОБА_4 і Позичальник дійшли згоди, що нарахування пені за прострочення виконання боргових зобов»язань, вказаних у цьому пункті, здійснюється протягом всього терміну прострочення.

Відповідно до п.17.3 Кредитного договору, у випадку використання кредиту не за цільовим призначенням, Позичальник сплачує ОСОБА_5 одноразовий штраф у розмірі 5 відсотків від суми використаного не за цільовим призначенням кредиту за кожен випадок такого порушення (незалежно від застосування пені за невиконання інших умов Кредитного договору), а відповідно до п.17.6 строки позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, процентів, комісій, пені, штрафів, штрафних санкцій за кредитним договором встановлено сторонами тривалістю 3 (три) роки.

У п.17.4 Кредитного договору зазначено, що ОСОБА_4 має право вимагати від Позичальника відшкодування збитків, завданих ОСОБА_5 через невиконання чи неналежне виконання Позичальником боргових зобов»язань.

У разі невиконання або неналежного виконання Позичальником боргових зобов»язань за Кредитним договором ОСОБА_4 має право списати з рахунків Позичальника суму боргу на підставі свого Наказу про примусову оплату боргових зобов»язань Позичальника в порядку ст.49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», або/та звернути стягнення на предмет застави та/або звернутися до суду з позовом про стягнення заборгованості за Кредитним договором, вимагати виконання зобов»язань за Кредитним договором від поручителя (гаранта), або застосувати інший спосіб, передбачений Кредитним договором або чинним законодавством.(п.12.1.2), та інші права ОСОБА_5, якими він може користуватись, у випадку невиконання або неналежного виконання Позичальником умов Кредитного договору.

Кредитний договір є двостороннім договором, укладеним лише між ОСОБА_5 і Позичальником.

Отже, умовами Кредитного договору між ОСОБА_5 і ПП «Шива» (Позичальником) передбачено достатньо правових ричагів, з допомогою яких ОСОБА_4 вправі захистити свої права чи законні інтереси, у випадку невиконання чи неналежного виконання Позичальником зобов»язань за Кредитним договором, і, як підтвердив сам позивач, ОСОБА_4 використовуючи надані йому права та у зв»язку із неналежним виконанням Позичальником зобов»язань за кредитним договором, звернувся з позовом до господарського суду Львівської області про стягнення з Позичальника (ПП «Шива») заборгованості за кредитним договором.

З метою захисту своїх прав та законних інтересів, у випадку порушення Позичальником зобов»язань за Кредитним договором, ОСОБА_4, як кредитор, вправі діями відповідно до умов Кредитного договору та вимог чинного законодавства.

Отже, доводи позивача (ОСОБА_5) про те, що укладення між відповідачами у даній справі оспорюваних Додаткових угод до ОСОБА_4 процентної позики позбавило можливості ОСОБА_4 задовольнити свої вимоги до Позичальника за Кредитним договором (тобто, до ПП «Шива») є необґрунтованими.

Судом встановлено, що 15.02.2012 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Оптіма-Капітал» (позикодавець) та Приватним підприємством «Шива» (позичальник) укладено договір процентної позики №2012/02-15 (надалі - Договір, оригінал оглянуто в судовому засіданні, копію долучено до матеріалів справи), відповідно до умов якого (п. 1.), позикодавець в порядку і на умовах, визначених договором, зобо»язується надати позичальнику грошові кошти для будівництва об»єкту за адресою м. Львів, вул. Зубрівська, 38, у розмірі, визначеному договором, а позичальник зобов'язується прийняти та повернути їх позикодавцю у визначений договором строк, а також сплатити проценти за весь термін користування позикою в розмірі та в строк, встановлені договором.

У п. 2.1. ОСОБА_4 зазначено, що сума позики за договором становить 4000000,00 грн. Позикодавець може надавати суму позики як в повному обсязі так і частинами.

Пунктом 2.2. ОСОБА_4 передбачено, що позичальник зобов'язаний сплачувати проценти в розмірі 1% річних від суми фактично наданої позики (або її частини, з урахуванням п.2.3 договору) з дня фактичного надання до дня фактичного повернення позики. День фактичного повернення позики (її частини) визначається згідно п.5.3 договору.

У відповідності до п.1 додаткової угоди до договору процентної позики №20012/02-15 від 15.02.2015р. (в рамках договору процентної позики №2012/02-12 від 15.02.2012р.) від 29.12.2012 р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Оптіма-Капітал» та Приватне підприємство «Шива», склали цю додаткову угоду до договору процентної позики № 2012/02-15 від 15.02.2012 р. про наступне: Сторони за договором процентної позики № 2012/02-15 від 15.02.2012 р. вирішили змінити п.2.2 договору процентної позики №2012/02-15 від 15.02.2012р. та викласти його в наступній редакції: «п.2.2. За цим договором позичальник зобов'язаний з 01.01.2013р. сплачувати проценти в розмірі 25% річних від суми фактично наданої позики (або її частини, з урахуванням п.2.3 договору) з дня фактичного надання до дня фактичного повернення позики. День фактичного повернення позики (її частини) визначається згідно п.5.3 договору)».

Згідно з п.1 додаткової угоди до договору процентної позики №20012/02-15 від 15.02.2015р. (в рамках договору процентної позики №2012/02-12 від 15.02.2012р.) від 27.06.2013р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Оптіма-Капітал» та Приватне підприємство «Шива», склали цю додаткову угоду до договору процентної позики №2012/02-15 від 15.02.2012р. про наступне: Сторони за договором процентної позики №2012/02-15 від 15.02.2012р. вирішили змінити п.2.1 договору процентної позики №2012/02-15 від 15.02.2012р. та викласти його в наступній редакції: « 2.1. Сума позики за договором становить 6000000,00грн. Позикодавець може надавати суму позики в повному розмірі так і частинами.».

Відповідно до п.1 додаткової угоди до договору процентної позики №20012/02-15 від 15.02.2015р. (в рамках договору процентної позики №2012/02-12 від 15.02.2012р.) від 24.07.2013р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Оптіма-Капітал» та Приватне підприємство «Шива», склали цю додаткову угоду до договору процентної позики №2012/02-15 від 15.02.2012р. про наступне: Сторони за договором процентної позики №2012/02-15 від 15.02.2012р. вирішили змінити п.2.1 договору процентної позики №2012/02-15 від 15.02.2012р. та викласти його в наступній редакції: « 2.1. Сума позики за договором становить 8000000,00грн. Позикодавець може надавати суму позики в повному розмірі так і частинами.».

Пунктом 1 додаткової угоди до договору процентної позики №20012/02-15 від 15.02.2015р. (в рамках договору процентної позики №2012/02-12 від 15.02.2012р.) від 01.12.2013р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Оптіма-Капітал» та Приватне підприємство «Шива», склали цю додаткову угоду до договору процентної позики №2012/02-15 від 15.02.2012р. про наступне: Сторони за договором процентної позики №2012/02-15 від 15.02.2012р. вирішили змінити п.2.2 договору процентної позики №2012/02-15 від 15.02.2012р. та викласти його в наступній редакції: «п.2.2. За цим договором позичальник зобов'язаний з 06.11.2013р. сплачувати проценти в розмірі 27% річних від суми фактично наданої позики (або її частини, з урахуванням п.2.3 договору) з дня фактичного надання до дня фактичного повернення позики. День фактичного повернення позики (її частини) визначається згідно п.5.3 договору).».

У відповідності до п.1 додаткової угоди до договору процентної позики №20012/02-15 від 15.02.2015р. (в рамках договору процентної позики №2012/02-12 від 15.02.2012р.) від 01.08.2014р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Оптіма-Капітал» та Приватне підприємство «Шива», склали цю додаткову угоду до договору процентної позики №2012/02-15 від 15.02.2012р. про наступне: Сторони за договором процентної позики №2012/02-15 від 15.02.2012р. вирішили змінити п.2.2 договору процентної позики №2012/02-15 від 15.02.2012р. та викласти його в наступній редакції: «п.2.2. За цим договором позичальник зобов'язаний з 06.11.2013р. сплачувати проценти в розмірі 1% річних від суми фактично наданої позики (або її частини, з урахуванням п.2.3 договору) з дня фактичного надання до дня фактичного повернення позики. День фактичного повернення позики (її частини) визначається згідно п.5.3 договору).».

Приписами п.2.3 ОСОБА_4 встановлено, що у разі дострокового повернення частини позики проценти продовжують сплачуватись виходячи з неповерненої суми.

Відповідно до п.4 ОСОБА_4, остаточною датою повернення позики є 03.06.2015р.

У п.5.1 ОСОБА_4 зазначено, що позичальник зобов'язаний повернути суму позики (або неповернену її частину в разі дострокового погашення частини позики) в останній день строку, встановленого в п.4.1 договору.

Згідно з п.1 додаткової угоди до договору процентної позики №20012/02-15 від 15.02.2015р. (в рамках договору процентної позики №2012/02-12 від 15.02.2012р.) від 31.12.2014р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Оптіма-Капітал» та Приватне підприємство «Шива» (надалі - Сторони), склали цю додаткову угоду до договору процентної позики №2012/02-15 від 15.02.2012р. про наступне: Сторони вирішили викласти Розділ 5 договору «Порядок повернення суми позики» у наступній редакції, додавши п.5.5: «п.5.5 позичальник зобов'язаний достроково повернути позикодавцю усю суму позики (або залишок несплаченої суми позики), а також усю суму процентів за користування позикою на письмову вимогу позикодавця, протягом п'яти календарних днів з моменту отримання від позикодавця такої письмової вимоги у разі, якщо за результатами господарської діяльності у 2014 році збитки позичальника будуть перевищувати 10000000,00грн. сторони домовились, що визнання розміру збитків позичальника відбувається шляхом аналізу позикодавцем балансу (звіту про фінансовий стан) позичальника по результатах його господарської діяльності у 2014 році, завірену копію якого позичальник зобов'язаний надати позикодавцю не пізніше 23.02.2015 року.».

Згідно з п.7.1 договір набуває чинності з дати надання позикодавцем суми позики позичальнику та діє до повного виконання позичальником своїх зобов'язань.

Пунктом 7.2 ОСОБА_4 передбачено, що строк повернення позики, установлений в п.4.1, може бути продовжено за погодженням сторін, що оформляється додатковою угодою до договору.

Договір процентної позики №2012/02-15 від 15.02.2012р. є двостороннім договором, таким , що укладений між позикодавцем і позичальником; договір не укладений на користь третьої особи. Додаткові угоди , які укладені сторонами до ОСОБА_4 процентної позики є його невід»ємними частинами.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов»язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків

Договір є двостороннім, якщо правами та обов»язками наділені обидві сторони договору. До договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів.

Відповідно до ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обовязковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Власне, це ті умови, на яких сторони погодилися виконувати договір. Зміст договору як підстави виникнення цивільно-правового зобовязання визначається тими правами та обовязками, які взяли на себе учасники договору відповідно до умов договору і які закріплені і сформульовані у договорі.

Відповідно до ст.638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ч.1 ст.181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Відповідно до ч.2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що підпис сторони (сторін) на правочині підтверджує форму правочину, в якій його вчинено (письмово), а відповідно, сам факт вчинення правочину юридичними особами підтверджується наявністю печатки (печаток) на документі, що має письмову форму.

Таким чином, наявністю печаток позикодавця і позичальника на договорі від 15.02.2012р. №2012/02-15 процентної позики, на додаткових угодах до цього договору, у тому числі й на оспорюваних ( від 01.12.2013р., від 01.08.2014 р. та від 31.12.2014р). підтверджується факт вчинення договору і додаткових угод до нього на умовах, які вказані у договорі та додаткових угодах.

Зміст договору від 15.02.2012р. №2012/02-15 процентної позики, додаткових угодах до цього договору, у тому числі й на оспорюваних (від 01.12.2013р., від 01.08.2014 р. та від 31.12.2014р), як підстави виникнення цивільного-правового зобовязання, визначається тими правами та обовязками, які взяли на себе учасники (сторони) цього договору: позикодавець (ТзОВ «Компанія з управління активами «Оптіма-Капітал») та позичальник (ПП «Шива»), відповідно до умов цього договору та додаткових угод і які закріплені і сформульовані в цих документах.

Позивач (ОСОБА_4) не є стороною договору процентної позики, як, відповідно, й додаткових угод до цього договору; зміст договору процентної позики №2012/02-15 від 15.02.2012р., додаткових угод до цього договору (у т.ч. й оспорюваних) не містять умов (пунктів), визначених на розсуд позикодавця та позичальника і погоджених ними, стосовно, зокрема, обмеження в укладенні на певних умовах додаткових угод до договору процентної позики, як невід»ємних частин цього договору, з тих мотивів що між ПП «Шива» і ОСОБА_5 укладено Кредитний договір.

Особи за власним волевиявленням вправі приймати рішення про вступ у договірні відносини (укладення договору), внесення змін до нього тощо. Це обумовлено вольовими засадами сторін, оскільки договір являється правочином, тобто усвідомленими діями сторін, які його вчиняють.

В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_4 посилається на те, що ПП «Шива» не сплатило боргу за кредитним договором перед ОСОБА_5 та не погоджувало з ОСОБА_5 виконання своїх зобовязань перед ТзОВ «Компанія з управління активами «Оптіма Капітал», а також стверджує, що підстави виникнення грошових вимог, які були предметом позову у справі господарського суду Львівської області №914/930/13, мають протиправний характер та спрямовані на спричинення штучного банкрутства відповідача-1.

Як вже зазначено в рішенні, 27.07.2012 року між Публічного акціонерного товариства ОСОБА_6 (правонаступник Приватного акціонерного товариства Фольксбанк) та приватним підприємством «Шива» було укладено Кредитний договір № KU018029 від 27.07.2012 року згідно якого ОСОБА_5 було надано відповідачу-1 кредит в розмірі 2 630 000, 00 доларів США, з строком погашення не пізніше 26 липня 2019 року.

Угодою про врегульовання погашення заборгованостей від 27.07.2012 року зазначено п.1, що термін повернення позики за договором процентної позики № 2012/02-15 від 15.02.2012р. буде у будь-якому випадку пізнішою датою, ніж термін повернення кредиту за кредитним договором KU018029 від 27.07.2015 року. Також п.2. вищенаведеної угоди про врегулювання погашення заборгованості встановлено наступне: з метою реалізації домовленостей викладених п. 1, сторони дійшли згоди про те, що у будь-якому випадку Приватне підприємство «Шива» виконає свої зобовязання перед Товариством з обмеженою відповідальністю « Компанія з управління активами «Оптіма Капітал», а Товариством з обмеженою відповідальністю « Компанія з управління активами «Оптіма Капітал» прийме таке виконання зобовязання лише після того, як Приватне підприємство «Шива» виконає усі свої зобовязання перед акціонерним товариством ОСОБА_6 (правонаступник Приватне акціонерне товариство Фольксбанк) за кредитним договором.

Однак, положення вказаної Угоди про врегулювання погашення заборгованості не обмежують право ТзОВ «Компанія з управління активами «Оптіма-Капітал» на часткове стягнення простроченої суми заборгованості у разі виникнення такої.

Посилання ж ОСОБА_5 на порушення відповідачами п.2.2 Угоди про врегулювання погашення заборгованості, у якому зазначено, що відповідачі 1 і 2 зобов»язуються погоджувати з ОСОБА_5 будь-які зміни, які вони бажають внести до умов ОСОБА_4 процентної позики, не свідчить про заборону для відповідачів укладати додаткові угоди до вже укладеного між ними (двостороннього) ОСОБА_4 процентної позики та на тих умовах, які ними (як сторонами договору) погоджені. Доводи позивача про порушення відповідачами п.2.2 Угоди не є і не може бути підставою, в розумінні норм чинного законодавства , для визнання додаткових угод до ОСОБА_4 процентної позики недійсними.

Крім того, п.2.2, на який посилається позивач, міститься в Угоді про врегулювання погашення заборгованості, у якій ОСОБА_4 є Стороною-1, відповідно, у випадку порушення чи неналежного виконання зобов»язань за вказаною Угодою Сторонами 2 і 3 ОСОБА_4 вправі застосовувати до порушника передбачені Угодою та чинним законодавством види відповідальності; ставити питання про розірвання договору.

Як зазначено у п.2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року №11 №Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, за загальним правилом невиконання або неналежне виконання правочину не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним. У такому разі заінтересована сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом наслідків, а не визнання правочину недійсним.

Рішенням господарського суду Львівської області від 23.04.2015 р. у справі №914/930/15 за позовом ТзОВ «Компанія з управління активами «Оптіма-Капітал» до Приватного підприємства «Шива» про стягнення 500 000,99 грн., яке набрало законної сили 02.11.2015р., з дня прийняття Львівським апеляційним господарським судом Постанови у справі №914/930/15 за результатами розгляду апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства ОСОБА_6 на рішення суду першої інстанці, вбачається, що судом першої інстанції не здійснено повернення суми заборгованості за договором процентної позики в цілому, а виключно стягнуто прострочені платежі, а тому не вважається, що на підставі рішення суду настав строк повернення позики в цілому, а тому стягнення заборгованості із відповідача-1 не здійснювалось на підставі додаткових (у т.ч. і оспорюваних) угод, а виключно нга підставі умов основного договору- ОСОБА_4 процентної позики №2012/02-15 від 15 лютого 2012 року.

Отже, зазначеним спростовуються доводди позивача про те, що рішення господарського суду Львівської області від 23.04.2015 р. у справі №914/930/15 суперечить положенням Угоди про врегулювання погашення заборгованості , а також, що оспорюваними додатковими угодами порушуються права позивача.

Поряд з цим, суд вбачає за необхідне зазначити, що до компетенції позивача не входять повноваження з оцінки судового рішення на предмет його законності, оскільки такими повноваженнями наділені апеляційні і касаційні судові інстанції, а в силу положень Конституції України , ст.115 ГПК України судові рішення, які набрали законної сили, є обов»язковими до виконання.

Наявність укладеного між ОСОБА_5 та відповідачем- 1 кредитного договору жодним чином не звільняє останнього від обовязку виконувати взяті на себе зобовязання за договороми укладеними із іншими контрагентами, у тому числі й за договором процентної позики. Угодою про врегулювання погашення заборгованостей не передбачено, що відповідач 1 звільняється від виконання зобовязань за договором процентної позики.

Посилання позивача на Угоду про врегулювання погашення заборгованості від 22 липня 2012 року, а саме на ту обставину, що термін повернення позики за ОСОБА_4 процентної позики №2012/02-15 від 15 лютого 2012 року відбудеться у будь-якому випадку , пізнішою датою, ніж термін повернення кредиту за Кредитним договором №КU 018029 від 27.07.2012 року також судом не визнається обґрунтованим , адже положення цієї Угоди жодним чином не обмежують прав Відповідача-2 на часткове стягнення простроченої суми заборгованості у разі виникнення такої, а також на укладення протягом її дії будь-яких додаткових угод.

Поряд з цим, зміст Угоди про врегулювання погашення заборгованості від 27 липня 2012 року дозволяє Відповідачу-1 виконувати протягом її дії будь-які свої грошові зобов»язання, однак з дотриманням єдиної умови термін погашення Відповідачем-1 позики Відповідачу-2 буде, у будь-якому випадку пізнішим, ніж виконання кредитних зобов»язань Відповідача-1 перед Позивачем.

Твердження позивача про те, що всі додаткові угоди до ОСОБА_4 процентної позики являються нікчемними є безпідставними, оскільки за вимогами чинного законодавства нікчемність правочину визначається виключно Законом (ч.ч.2,3 ст.215 ЦК України). Підставою нікчемності укладених додаткових угод не може виступати відсутність згоди Позивача на їх укладення.

Як вже зазначено вище в рішенні, наявність оскаржуваних угод не перешкоджає Позивачу здійснювати стягнення заборгованості за Кредитним договором.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Недодержання вказаного положення в момент вчинення правочину, а також частин другої, третьої, п'ятої, шостої ст.203 Цивільного кодексу України є підставою для недійсності правочину (ст.215 Цивільного кодексу України). Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У такому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. При цьому, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його недійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

В Постанові пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними (із змінами і доповненнями)" зазначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Отже, вирішуючи спір про визнання договору недійсним, необхідним є встановлення наявності тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону, додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.

Відповідно до п. 2.6. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 29 травня 2013 року № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, вважається таким з моменту його вчинення (частина перша статті 236 ЦК України). У зв'язку з наведеним господарським судам необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту (статті 205 - 210, 640 ЦК України, частини друга - п'ята, сьома статті 180 ГК України тощо). Зокрема, не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких (за якими): відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення (не досягнуто згоди за всіма істотними для даного правочину умовами); не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства необхідна його передача; не здійснено державну реєстрацію або нотаріальне посвідчення, необхідні для його вчинення, тощо. Встановивши відповідні обставини, господарський суд відмовляє в задоволенні позовних вимог як про визнання правочину недійсним, так і про застосування наслідків недійсності правочину. Водночас господарським судам необхідно враховувати таке. Визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Отже, якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону; це правило не стосується випадків, коли для вчинення правочину необхідні його державна реєстрація або нотаріальне посвідчення, оскільки за відсутності відповідної реєстрації чи посвідчення договір в будь-якому разі не вважажається.

Позивач не довів , не надав до суду доказів, які б підтверджували той факт, що оскаржувані додаткові угоди суперечить нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; не довів відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності будь-якої з осіб, яка вчинила спірні правочини; відсутність вільного волевиявлення та невідповідність його внутрішній волі учасника спірних правочинів; не спрямованість будь-якої зі сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених спірними правочинами тощо.

Статтею 16 Цивільного кодексу України та статтею 20 Господарського кодексу України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Виходячи зі змісту статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Стаття 1 Господарського процесуального кодексу України передбачає право на звернення до господарського суду підприємств, установ, організацій за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Тобто, звертаючись до суду з таким позовом, позивач повинен доказати в чому полягає порушення його прав або інтересів.

Позивачем не доведено , що оспорюваними додатковими угодами порушено його права та законні інтереси.

Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Зважаючи на вищенаведене позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки позивачем не доведено, а судом не встановлено наявність тих обставин, з якими закон пов»язує визнання угод недійсними.

Відповідно до ст. 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Виходячи з вищенаведеного та керуючись ст.1,2,4-3,12,32,33,34,43,49, 75, 82, 83, 84, 85 ГПК України, господарський суд Львівської області,-

ВИРІШИВ :

В позові відмовити повністю.

В засіданні оголошено вступну та резолютивну частини прийнятого у справі рішення. Повний текст рішення, враховуючи вихідні дні 28.11.15р. і 29.11.15р., виготовлено 01.12.15р.

Суддя Кітаєва С.Б.