Рішення № 54053691, 30.11.2015, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.11.2015р. Справа № 914/3754/15

За позовом: Комунальної 3-ої міської клінічної лікарні, м. Львів

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Краківський ринок, м. Львів

про стягнення 376 717, 30 грн.

Суддя Манюк П.Т.

При секретарі Підкостельній О.П.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - представник

від відповідача: не зявився

Зміст ст. 22 ГПК України представнику позивача розяснено.

Розглядається справа за позовом Комунальної 3-ої міської клінічної лікарні до Товариства з обмеженою відповідальністю Краківський ринок про стягнення 366 655, 25 грн.

Ухвалою суду від 02.11.2015 р. порушено провадження у справі та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 16.11.2015 р.

Розгляд справи відкладався з підстав викладених у відповідній ухвалі суду.

Представник позивача в судових засіданнях позовні вимоги підтримав, просив їх задоволити з підстав наведених у позовній заяві та усних поясненнях. Крім того, подав заяву про збільшення розміру позовних вимог, в якій просить суд стягнути з відповідача 3 % річних в розмірі 15 387, 23 грн., оскільки у позовній заяві допущено арифметичну помилку та вказано 3 % річних в розмір 5 325, 18 грн. та подав докази надіслання 18.11.2015 року вказаної заяви відповідачу. Заява позивача про збільшення позовних вимог прийнята судом до розгляду.

Відповідач вимог суду, зазначених в ухвалах про порушення справи та про відкладення справи не виконав, витребуваних доказів не подав, явки свого представника в судові засідання 16.11.2015 р. та 30.11.2015 року не забезпечив, про причини невиконання вимог суду не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи судом, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, отриманим відповідачем 14.11.2015 р., а також клопотанням представника відповідача про відкладення розгляду справи, призначеного на 16.11.2015 р.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними матеріалами, яких достатньо для вирішення спору по суті.

Розглянувши матеріали справи в порядку ст. 75 ГПК України, суд встановив наступне:

Комунальна 3-тя міська клінічна лікарня (надалі - позивач) звернулася в господарський суд з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Краківський ринок (надалі - відповідач) про стягнення 376 717, 30 грн. (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог).

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 01.05.2001 року між ним та відповідачем був укладений договір оренди нежитлового приміщення № 0740-13 (надалі - договір). Відповідно до п. 1.1 договору позивач надає, а відповідач приймає в орендне користування окремостоячу будівлю колишнього гінекологічного відділення лікарні за адресою: м. Львів, вул. Рапопорта, 6, загальною площею 962,1 м. кв., з них підвал 157,7 кв.м., 1-й поверх 442,3 кв.м., 2-й поверх 389,6 кв.м. (згідно поверхневого плану, що є невідємною частиною договору) для використання у господарській діяльності під складські приміщення.

Відповідно до п. 2.1 договору приміщення, вказані в п. 1 договору, надаються відповідачу в орендне користування на умовах цього договору терміном на 10 років з 01.05.2001 року по 01.05.2011 року.

Згідно п. 4.1 договору орендна плата розраховується згідно постанови КМУ від 19.01.2000 року № 75.

Підпунктом 3.3.6 п. 3.3 договору сторони погодили, що після закінчення строку дії договору оренди відповідач зобовязується повернути позивачу обєкт оренди за актом прийому-передачі у стані, в якому він буде знаходитись на момент припинення договору оренди.

В порушення умов договору відповідач не повернув обєкт оренди та не вносив орендну плату, у зв»язку з чим за період з жовтня 2012 р. по грудень 2012 р. у нього виникла заборгованість зі сплати орендної плати в розмірі 177 505, 86 грн., яку позивач просить стягнути з відповідача на свою користь.

Крім стягнення орендної плати, позивач просить стягнути з відповідача, на підставі п. 4.3 договору, пеню в розмірі 49 993, 43 грн., 3% річних в розмірі 15 387, 23 грн. та інфляційні втрати в розмірі 133 830, 78 грн.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, оцінивши докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню виходячи із наступних мотивів:

Відповідно до ст. 174 ГК України господарські зобовязання виникають з господарського договору та інших угод, передбачених законом.

Приписами ст. 283 ГК України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобовязується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк та згідно із ст. 762 ЦК України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлено договором найму.

Як встановлено судом, 01.05.2001 року між сторонами був укладений договір оренди нежитлового приміщення № 0740-13, відповідно до п. 1.1 якого позивач надає, а відповідач приймає в орендне користування окремостоячу будівлю колишнього гінекологічного відділення лікарні за адресою: м. Львів, вул. Рапопорта, 6, загальною площею 962,1 м. кв., з них підвал 157,7 кв.м., 1-й поверх 442,3 кв.м., 2-й поверх 389,6 кв.м. (згідно поверхневого плану, що є невідємною частиною договору) для використання у господарській діяльності під складські приміщення.

Відповідно до п. 2.1 договору приміщення, вказані в п. 1 договору, надаються відповідачу в орендне користування на умовах цього договору терміном на 10 років з 01.05.2001 року по 01.05.2011 року.

Статтею 286 ГК України передбачено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Пунктом 3.3.3. договору орендар зобовязався не допускати погіршення стану наданої в оренду будівлі внаслідок своєї господарської діяльності. Регулярно, один раз в місяць, не пізніше 10 числа наступного місяця сплачувати орендну плату, комунальні послуги, ПДВ, податок на землю згідно виставлених рахунків.

Згідно п. 4.1 договору орендна плата розраховується згідно постанови КМУ від 19.01.2000 року № 75.

Підпунктом 3.3.6 п. 3.3 договору сторони погодили, що після закінчення строку дії договору оренди відповідач зобовязується повернути позивачу обєкт оренди за актом прийому-передачі у стані, в якому він буде знаходитись на момент припинення договору оренди.

Відповідно ч.2 ст. 291 Господарського кодексу України, договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Згідно із ч. 2 ст. 795 Цивільного кодексу України, повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Як зазначено у п. 5.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 12 Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна, судам слід враховувати, що передбачені статтею 785 ЦК України наслідки повязані з моментом припинення договору оренди (найму). Підстави припинення даного виду договорів визначені в частині другій статті 291 ГК України, згідно з якою договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено. Водночас у розгляді справ зі спорів, що виникають з договорів оренди будівель або інших капітальних споруд, господарські суди мають враховувати умови договору та спеціальні норми статті 795 ЦК України, в силу яких договір найму припиняється з моменту оформлення відповідних документів (актів), що підтверджують повернення наймачем предмета договору найму.

Таким чином, підставою для припинення зобовязання відповідача сплачувати позивачу орендну плату за користування орендованим майном, є підписання акту приймання-передачі приміщення.

Судом встановлено, що відповідач не повернув орендованого приміщення згідно акту приймання-передачі та продовжує надалі ним користуватись, не вносячи орендну плату, у звязку з чим за період з жовтня 2012 р. по грудень 2012 р. (включно) у нього виникла заборгованість зі сплати орендної плати в розмірі 177 505, 86 грн.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Оскільки представник відповідача в судові засідання не зявився, позовні вимоги не заперечив, доказів оплати заборгованості зі сплати орендної плати не надав, а в матеріалах справи відсутні докази, які б давали відповідачу право не здійснювати сплату орендної плати, тому суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості з орендної плати в розмірі 177 505, 86 грн. підлягають до задоволення.

Згідно ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В частині позовних вимог про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 15 387, 23 грн. та інфляційних втрат в розмірі 133 830, 78 грн., суд вважає, що вони розраховані вірно, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення.

Щодо позовних вимог позивача про стягнення пені в розмірі 49 993, 43 грн. суд зауважує наступне.

Пунктом 4.3 договору сторони передбачили, що за порушення термінів оплати за оренду будівлі орендар виплачує орендодавцю пеню в порядку та розмірі встановленому чинним законодавством України.

Відповідно до Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань, розмір пені встановлюється за згодою сторін та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В той же час, ч.6 ст. 231 ГК України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобовязань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

В п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» зазначено, що передбачений частиною шостою статті 231 ГК України розмір відповідальності за порушення грошових зобовязань застосовується, якщо інше не узгоджено сторонами в договорі або не передбачено законом.

Зважаючи на те, що чіткий розмір пені сторонами в договорі не встановлений, позивачу, виходячи із приписів ч.6 ст. 231 ГК України, розрахунок пені необхідно було проводити виходячи з розміру облікової ставки Національного банку України, а не подвійної облікової ставки. Посилання позивача на приписи ч. 2 ст. 343 ГК України суд не вважає обґрунтованим, оскільки в ній встановлено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за угодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Крім того, частиною 6 статті 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано. В п. 4.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» зазначено, що «даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший період не встановлено законом або договором).

Судова палата в цивільних справах Верховного Суду України в постанові від 06.06.2012 р. висловила правовий висновок про те, що пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення виконання зобовязання й до того дня, доки зобовязання не буде виконано.

В п. 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань передбачено, що щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення пені слід задоволити частково, стягнувши пеню в розмірі облікової ставки Національного банку України в сумі 24 996, 71 грн.

Зважаючи на те, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, судовий збір покладається на нього пропорційно до задоволених вимог.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 7 Закону України Про судовий збір, сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі: зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Враховуючи те, що позивачем сплачено судовий збір в розмірі більшому, ніж встановлено законом, судовий збір в сумі 49, 79 грн. підлягає поверненню позивачу.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 33, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд , -

в и р і ш и в:

1. Позовні вимоги задоволити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Краківський ринок (79007, м. Львів, вул. Базарна, 11, код ЄДРПОУ 25228715) на користь Комунальної 3-ї міської клінічної лікарні (79016, м.Львів, вул. Озаркевича, 2, код ЄДРПОУ 01996645) суму в розмірі 356 975, 77 грн., з яких:

- 177 505, 86 грн. заборгованості з орендної плати;

- 133 830, 78 грн. інфляційних втрат;

- 15 387, 23 грн. 3% річних;

- 24 996, 71 грн. пені;

- 5 255, 19 грн. судового збору.

3. Повернути Комунальній 3-й міській клінічній лікарні (79016, м.Львів, вул. Озаркевича, 2, код ЄДРПОУ 01996645) з Державного бюджету України зайво сплачені кошти в сумі 49, 79 грн., сплачені згідно платіжного доручення від 12.10.2015 року № 83.

4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Наказ видати відповідно до ст. 116 ГПК України.

Повне рішення складено 04.12.2015 року.

Суддя Манюк П.Т.