Рішення № 54053552, 26.11.2015, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м.Харків, пр.Леніна, 5

_______________

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

26.11.2015 Справа №908/305/15-г

Господарський суд Донецької області у складі судді Кротінової О.В.,

при секретарі судового засідання Величко Н.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м.Київ, ЄДРПОУ 20077720,

до відповідача, Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго», м.Краматорськ Донецької області, ЄДРПОУ 03337119,

про стягнення 56 828 913,81 грн.,

за участю уповноважених представників:

від позивача: ОСОБА_1 за довіреністю;

від відповідача: ОСОБА_2 за довіреністю,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м.Київ, звернувся до господарського суду Запорізької області з позовом до відповідача, Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго», м.Донецьк, про стягнення 56 828 913,81 грн., у тому числі 19 058 655,16 грн. пені, 6 955 826,30 грн. 3% річних та 30 814 432,35 грн. інфляційних витрат (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог).

Рішенням господарського суду Запорізькій області від 01.04.2015р. у справі №908/305/15-г означені позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м.Київ, задоволено частково: стягнуто на користь першого з Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго», м.Донецьк, 16 000 000,00 грн. пені, 6 955 826,30 грн. 3% річних та 30 814 432,35 грн. інфляційних витрат, а також 26 462,26 грн. судового збору. У задоволенні решти вимог відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 03.06.2015р. у справі №908/305/15-г вищевказаний судовий акт залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 10.09.2015р. рішення господарського суду Запорізької області від 01.04.2015р. та постанову апеляційної інстанції від 03.06.2015р. по справі №908/305/15-г скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

30.09.2015р. ухвалою господарського суду Запорізької області матеріали справи №908/305/15-г скеровано для розгляду за територіальною підсудністю до господарського суду Донецької області.

За результатом розподілу автоматизованої системи документообігу господарського суду Донецької області для розгляду справи №908/305/15-г визначено суддю Кротінову О.В.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 06.10.2015р. справу №908/305/15-г прийнято до свого провадження та призначено до розгляду.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на укладання договору про купівлю-продаж природного газу №13/2793-ТЕ-6 від 28.12.2012р. із відповідачем, несвоєчасне виконання останнім за ним своїх зобовязань з оплати вартості поставленого природного газу протягом 2013р., внаслідок чого виникли підстави для нарахування пені, інфляційних витрат та 3% річних.

Під час нового розгляду справи представник позивача надав пояснення №14/2-175в від 20.11.2015р. по суті спору з урахуванням висновків Вищого господарського суду України.

26.11.2015р. представником відповідача до матеріалів справи додано відзив на позовну заяву №юр/2720 від 25.11.2015р., відповідно до якого позовні вимоги не визнано у повному обсязі.

До відзиву додано контррозрахунок штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних витрат, у копіях: баланс (звіт про фінансовий стан) на 30.09.2015р., звіт про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) за 9 місяців 2015р., правоустановчі документи, інформація про дебіторську заборгованість за теплову енергію за станом на 01.11.2015р., довіреність на представника.

Представник позивача у судових засіданнях наполягав на задоволенні позовних вимог, проти доводів відповідача заперечив, з підстав викладених у представлених суду письмових поясненнях.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечили у повному обсязі, з підстав, викладених у представленому суду відзиві.

Дослідив матеріали справи та оцінив подані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

За приписами статей 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом та на засадах змагальності.

Відповідно до вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Судовими доказами за визначенням статей 32-38 Господарського процесуального кодексу України слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права і обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства , але за аналогією породжують цивільні права і обовязки.

Згідно із ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є договори та інші правочини.

28.12.2012 між Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» (Продавець) та Обласним комунальним підприємством «Донецьктеплокомуненерго» (Покупець) укладено договір купівлі-продажу природного газу №13/2793-ТЕ-6, за умовами якого продавець зобов'язується передати у власність покупця у 2013 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ «НАК «Нафтогаз України» за кодом згідно УКТЗЕД НОМЕР_1, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ, на умовах договору.

Відповідно до пункту 1.2 договору газ, що продається за цим договором використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням та релігійними організаціями та національними творчими спілками і їх релігійними осередками (крім обсягів, що використовуються для виробничо-комерційної діяльності).

Відповідно до пункту 6.1 договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами, шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Згідно з пунктом 7.2 договору, у разі невиконання покупцем п.6.1. умов цього договору, він зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

За приписом ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст.599 Цивільного кодексу України, зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як свідчать матеріали справи, за період з січня по грудень 2013 позивач передав відповідачеві природний газ на загальну суму 284 184 400,43 грн., однак розрахунки за газ, поставлений у 2013 році відповідач здійснив несвоєчасно, з порушенням строків оплати, встановлених в договорі, остаточну суму заборгованості у розмірі 119 863 638,83 грн. відповідачем сплачено лише 30.12.2014.

З огляду на таке неналежне виконання відповідачем своїх грошових зобовязань, позивачем на підставі ст.625 Цивільного кодексу України, нараховано та предявлено до стягнення, у межах провадження по даній справі, за зобовязаннями січня-грудня 2013р. інфляційні витрати у загальній сумі 30 814 432,35 грн., 3% річних у загальному розмірі 6 955826,30 грн. та пені в сумі 19 058 655,16 грн. починаючи з 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу (перший день прострочення) за кожним із наведених зобовязань, враховуючи здійснені відповідачем оплати, та загалом по 30.12.2014р. (з урахуванням заяви про зміну розміру позовних вимог №14/2-272 від 13.03.2015р.).

Разом з цим, відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про теплопостачання» державна підтримка у сфері теплопостачання надається відповідно до обсягів коштів, передбачених законом про Державний бюджет України та місцевими бюджетами на відповідний рік, а також коштів на проведення науково-дослідних робіт з удосконалення систем теплопостачання та енергозбереження.

Згідно із ч.2 ст.93 Бюджетного кодексу України порядок та умови надання субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам визначаються Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 24 ст.14 Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» передбачено установити, що у 2014 році кошти, отримані до спеціального фонду Державного бюджету України згідно з відповідними пунктами частини третьої статті 15, частини третьої статті 29 і частини третьої статті 30 Бюджетного кодексу України, спрямовуються на реалізацію програм та заходів, визначених частиною четвертою статті 30 Бюджетного кодексу України, а кошти, отримані до спеціального фонду Державного бюджету України згідно з відповідними пунктами статей 11, 12 і 13 цього Закону, спрямовуються відповідно на субвенцію з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у звязку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування (за рахунок джерел, визначених пунктами 14, 15, 16, 17 і 20 статті 11, пунктом 5 статті 12 та пунктом 10 статті 13 цього Закону).

Постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2014 №30 затверджено Порядок та умови надання у 2014 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування.

Зазначений Порядок (Постанова №30) визначає механізм перерахування і надання у 2014 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування (далі - заборгованість) (п.1 Порядку (Постанова №30)).

Згідно з п.4 цього Порядку, підставою для проведення розрахунків з погашення заборгованості є договір про організацію взаєморозрахунків, який укладається підприємствами, що виробляють, транспортують та постачають теплову енергію населенню або надають населенню послуги з централізованого водопостачання та водовідведення (далі - надавачі послуг), та іншими учасниками розрахунків з погашення заборгованості (далі - учасники розрахунків), у тому числі у разі заміни сторони у зобовязанні під час здійснення розрахунків за придбану/реалізовану на оптовому ринку електричну енергію та відступлення прав вимоги щодо заборгованості за природний газ на користь Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», згідно з довідкою, що підтверджує наявність в учасників розрахунків кредиторської та/або дебіторської заборгованості на дату підписання такого договору. Примірний договір про організацію взаєморозрахунків наведений у додатках 2 і 3 (у разі проведення взаєморозрахунків за рахунок джерел, визначених пунктом 5 статті 12 Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік», залучених до спеціального фонду державного бюджету відповідно до пункту 2 статті 16 даного Закону). Кількість сторін зазначеного договору є необмеженою та визначається такою кількістю учасників розрахунків, виконання договору якими забезпечить погашення заборгованості та проведення розрахунків у повному обсязі.

Учасниками розрахунків є: територіальні органи Казначейства; Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим, обласні, міські у мм. Києві та Севастополі фінансові управління, фінансові управління районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій або структурні підрозділи з питань фінансів виконавчих органів міських (міст обласного значення) рад (далі - місцеві фінансові органи); надавачі послуг; газодобувні підприємства, Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», її філії, дочірні підприємства і компанії; субєкти господарювання, що здійснюють постачання природного газу за регульованим тарифом; підприємства, що здійснюють передачу та постачання електричної енергії (далі - енергопостачальники); державне підприємство «Енергоринок»; державне підприємство «НЕК «Укренерго»; енергогенеруючі компанії та їх кредитори - постачальники вугільної продукції; державне підприємство «Вугілля України»; вугледобувні підприємства; Держрезерв.

Учасниками розрахунків можуть бути субєкти господарювання незалежно від форми власності. Між надавачами послуг можуть бути проведені взаєморозрахунки. Із субєктами господарювання, що здійснюють постачання природного газу, та енергопостачальниками або газодобувними підприємствами проводяться розрахунки з погашення кредиторської заборгованості за спожиті енергоносії (з урахуванням пені, штрафних та фінансових санкцій, що підлягають стягненню на підставі рішення суду).

Казначейство перераховує субвенцію відповідно до Порядку перерахування міжбюджетних трансфертів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 грудня 2010 р. № 1132 (Офіційний вісник України, 2010 р., № 96, ст. 3399), і Порядку казначейського обслуговування державного бюджету за витратами, затвердженого Мінфіном. Розрахунки за рахунок джерел, визначених пунктами 14-17 статті 11 Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік», проводяться шляхом залучення коштів з єдиного казначейського рахунка (п.12 наведеного Порядку).

За приписами Порядку перерахування міжбюджетних трансфертів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1132 від 15.12.2010р. визначено механізм перерахування міжбюджетних трансфертів з державного бюджету місцевим бюджетам (базова дотація, субвенції, стабілізаційна та додаткові дотації), реверсної дотації та міжбюджетних трансфертів між місцевими бюджетами, строки таких перерахувань.

Відповідно до ст.20 Закону України «Про теплопостачання» збитки теплоенергогенеруючих та теплопостачальних організацій внаслідок надання пільг з оплати за спожиту теплову енергію окремим категоріям споживачів повністю відшкодовуються за рахунок джерел фінансування, визначених законами України, які передбачають відповідні пільги.

Відповідно до п.2 ст.16 Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» між сторонами у справі, головним управлінням Державної казначейської служби України у Донецькій області, департаментом фінансів Донецької облдержадміністрації, департаментом житлово-комунального господарства Донецької облдержадміністрації, Обласним комунальним підприємством «Донецьктеплокомуненерго» та Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» укладено договір №1586/30 від 24.12.2014р. про організацію взаєморозрахунків з погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялись, транспортувались та постачались населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи органам місцевого самоврядування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2014р. №30.

Предметом договору є організація та проведення сторонами взаєморозрахунків відповідно до п.24 ст.14 та п.2 ст.16 Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» та Порядку та умов надання у 2014 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування.

Згідно умов договору №1586/30 від 24.12.2014р. про організацію взаєморозрахунків з погашення заборгованості з різниці в тарифах на погашення заборгованості Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» за спожитий природний газ за 2013р. за договором №13/2793-ТЕ-6 від 28.12.2012р. з державного бюджету виділено 119 863 638,83 грн. Зазначені грошові кошти підприємству позивача сплачено 30.12.2014р.

З метою виконання договору сторони зобов'язуються, зокрема, не вчиняти до проведення взаєморозрахунків дій з погашення заборгованості відповідно до договору (пп. 2 п.10 договору); забезпечити проведення розрахунків відповідно до договору та з урахуванням укладених договорів на рахунково-касове обслуговування, якими може передбачатися, що у разі несвоєчасного надання сторонами платіжних документів територіальні органи Казначейства своїм платіжним дорученням можуть самостійно перерахувати кошти в порядку, передбаченому договором (п.п.5 п.10 договору); сторони засвідчують, що після виконання договору вони не мають одна до одної жодних претензій стосовно предмета договору (п.15 договору).

Як зазначено вище, факт виконання відповідачем зобов'язань за цим договором щодо сплати 119 863 638,83 грн. підтверджується копією платіжного доручення №3 від 29.12.2014р. та банківської виписки по рахунках за 30.12.2014р.

Правова позиція щодо спірних правовідносин викладена у постановах Верховного Суду України, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 01.07.2015р. за результатами розгляду заяви Комунального підприємства «Славутське житлово-комунальне обєднання» про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 02.04.2015р. у справі №924/1230/14, у якій зазначено про відсутність підстав для стягнення пені, передбаченої умовами договору поставки природного газу, та застосування наслідків за порушення грошового зобов'язання, передбачених ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, оскільки, уклавши договір про організацію взаєморозрахунків, сторони тим самим змінили порядок і строк проведення розрахунків за природний газ, поставлений відповідно до договору поставки природного газу.

Відповідно до ст.111-28 Господарського процесуального кодексу України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Невиконання судових рішень Верховного Суду України тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Отже, для застосування штрафних санкцій, передбачених договором поставки природного газу, та наслідків за порушення грошового зобов'язання, передбачених ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, необхідно, щоб оплата була здійснена поза межами порядку і строків, встановлених договором про організацію взаєморозрахунків, який діяв на момент розгляду справи і відповідно до якого сторони засвідчили, що після виконання договору вони не мають одна до одної жодних претензій стосовно предмета договору.

Як свідчать фактичні обставини справи, розрахунок за поставлений у квітні 2013р. (частково в сумі 2 532 082,25 грн.), травень-грудень 2013р. природний газ на суму 119 863638,83 грн. відбувся у порядку та строки, передбачені у договорі про організацію взаєморозрахунків №1586/30 від 24.12.2014р.

З огляду на викладене, відсутні підстави для застосування наслідків за порушення грошового зобов'язання, передбачених ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, у цій частині спірних правовідносин.

Разом з тим, за зобовязаннями січня березня 2013р. та квітня 2013р. (частково в сумі 9 675 070,03 грн.) розрахунки проведені безпосередньо за договором купівлі-продажу природного газу №13/2793-ТЕ-6 від 28.12.2012р. та вони не охоплені договором про організацію взаєморозрахунків №1586/30 від 24.12.2014р.

Одночасно, фактичні обставини справи свідчать про прострочення виконання відповідачем своїх грошових зобовязань з оплати спожитого природного газу протягом січня-квітня 2013р.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено обов'язок суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Стаття 526 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст.712 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з ч.1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Матеріали справи містять акти приймання-передачі природного газу від 31.01.2013р., від 28.02.2013р., від 31.03.2013р., від 30.04.2013р. та від 26.09.2013р. за період січень квітень 2013р., що підписані сторонами та скріплені печатками підприємств.

Згідно даних актів обсяги спожитого відповідачем природного газу наступні:

у січні 2013р. 43 818,383 тис.м.куб. на суму 57 367 027,01 грн;

у лютому 2013р. 36 872,42 тис.м.куб. на суму 48 273 372,25 грн.;

у березні 2013р. 37 431,479 тис.м.куб. на суму 49 005 292,31 грн.;

у квітні 2013р. 9 324,131 тис.м.куб. на суму 12 207 152,28 грн..

Доказів наявності заперечень щодо кількості поставленого природного газу, а також порядку поставки та інших зауважень суду не представлено.

Як було зазначено вище, п.6.1 договору визначено, що остаточний розрахунок за фактично переданий обсяг газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Доказів зміни строку оплати у цій частині спірних правовідносин суду не представлено, з матеріалів справи не вбачається.

Приймаючи до уваги дати поставок природного газу та викладені умови оплати, остаточний розрахунок повинен бути здійснений не пізніше:

за січень 2013р. 13.02.2013р.;

за лютий 2013р. 13.03.2013р.;

за березень 2013р. 13.04.2013р.;

за квітень 2013р. 13.05.2013р..

При цьому, як свідчать матеріали справи, споживання природного газу у січні 2013р. в обсязі 43 784,623 тис.куб.м. на суму 57 322 828,43 грн. зафіксовано у актах приймання-передачі природного газу №б/н від 26.09.2013р., у лютому 2013р. в обсязі 36 844,379тис.м.куб. на суму 48 236 660,98 грн. зафіксовано у актах приймання-передачі природного газу №б/н від 26.09.2013р., у березні 2013р. в обсязі 37 405,965 тис.куб.м. на суму 48 971 889,37 грн. зафіксовано у актах приймання-передачі природного газу №б/н від 26.09.2013р., у квітні 2013р. в обсязі 9 317,162 тис.м.куб. на суму 12 198 028,48 грн. зафіксовано у актах приймання-передачі природного газу №б/н від 26.09.2013р..

Отже, виходячи з обставин справи, суд дійшов висновку, що постачання газу за період січень-квітень 2013р., частково у наведених обсягах, фактично визначено остаточно у цьому розмірі лише 26.09.2013р., про що свідчать наведені відповідні акти.

За визначеннями п.3.4 договору, акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами, у них містяться дані про фактичні обсяги використаного газу, його фактичну ціну та вартість.

Таким чином слідує, що у такій спосіб сторони обумовили підставу для остаточного розрахунку. Тобто, складання акту приймання-передачі природного газу, із відображенням усіх перелічених даних, має юридичним наслідком визначення певного розміру зобовязання покупця, у спірному випадку в частині обсягу спожитого газу та його вартості, ґрунтуючись на умовах укладеного договору.

Дослідивши у сукупності наведене положення договору разом із п.п.2.1.1, 2.1.2, 3.3 означеного правочину та фактичними обставинами справи, слідує, що сторонами обовязок зі сплати вартості спожитого природного газу саме в розмірах: 57 322 828,43 грн. за поставлений природний газ у січні 2013р. в обсязі 43 784,623 тис.куб.м., 48 236 660,98грн. за поставлений газ у лютому 2013р. в обсязі 36 844,379 тис.куб.м., 48 971 889,37 грн. за поставлений газ у березні 2013р. в обсязі 37 405,965 тис.куб.м., 12 198 028,48 грн. за поставлений природний газ у квітні 2013р. в обсязі 9 317,162 тис.куб.м. визначено остаточно лише за станом на кінець вересня 2013р..

Відтак, акти приймання-передачі природного газу №б/н від 26.09.2013р. є підставою для остаточного розрахунку між сторонами у сумі визначеній у них та обумовлюють обовязок відповідача щодо сплати безпосередньо такої вартості природного газу, з огляду на встановлення його поставки саме в наведеному у них обсязі, з моменту їх оформлення.

За таких обставин, суд не вбачає правомірним застосування п.6.1 договору у прямому його значенні щодо визначення згідно нього моменту виникнення права вимоги зі сплати суми в розмірі 57 322 828,43 грн. за зобовязанням січня 2013р., 48 236 660,98грн. за зобовязанням лютого 2013р., 48 971 889,37 грн. за зобовязанням березня 2013р., 12 198 028,48 грн. за зобовязанням квітня 2013р., в цій частині.

Суд дійшов висновку, що застосування цього положення правочину, у наведеній частині, можливе як звичай ділового обороту у сфері договірних відносин, що склались між сторонами, з метою усунення прогалин, які виникли в процесі правового регулювання взаємовідносин сторін, а саме у частині строків оплати поставленого природного газу в означених вище сумах.

Так, п.6.1 договору встановлено правило поведінки щодо порядку та умов проведення розрахунків, що є усталеним у певній сфері відносин.

Зважаючи на дане, суд дійшов висновку про наявність обовязку відповідача з оплати вартості спожитого природного газу, обсяги якого відображено в актах приймання-передачі №б/н від 26.09.2013р. - здійснити розрахунок за ними за зобовязаннями січня-квітня 2013р. в частині загальної суми 166 729 407,26 грн. не пізніше 13.10.2013р., що є поточним строком до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу (в означеному випадку - складання актів).

Відтак, вартість поставленого природного газу повинна бути сплаченою відповідачем:

у січні 2013р. в сумі 44 198,58 грн. (на підставі актів від 31.01.2013р.) не пізніше 13.02.2013р., в сумі 57 322 828,43 грн. (на підставі актів від 26.09.2013р.) не пізніше 13.10.2013р.;

у лютому 2013р. в сумі 36 711,27 грн. (на підставі актів прийому-передачі від 28.02.2013р.) не пізніше 13.03.2013р., в сумі 48 236 660,98 грн. (на підставі актів прийому-передачі від 26.09.2013р.) не пізніше 13.10.2013р.;

у березні 2013р. в сумі 33 402,94 грн. (на підставі актів від 31.03.2013р.) не пізніше 13.04.2013р., в сумі 48 971 889,37 грн. (на підставі актів від 26.09.2013р.) не пізніше 13.10.2013р.;

у квітні 2013р. в сумі 9 123,80 грн. (на підставі актів від 30.04.2013р.) не пізніше 13.05.2013р., в сумі 12 198 028,48 грн. (на підставі актів від 26.09.2013р.) не пізніше 13.10.2013р.;

Разом з тим, зважаючи на дані, які містить розрахунок суми позовних вимог, сальдо та витяг по операціям, а також контррозрахунок відповідача, беручи до уваги приписи 6.3, 6.4 договору купівлі-продажу природного газу №13/2793-ТЕ-6 від 28.12.2012р., останній розрахувався за природний газ спожитий у січні-квітні 2013р. за вищеозначеним правочином несвоєчасно.

З огляду на таке, заперечення позивача прийнято судом частково.

Приписами п.1.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань» №14 від 17.12.2013р. визначено, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється нарахування.

Так, зважаючи на дати проведених оплат відповідачем та встановлені обставини, дійсним періодом прострочення за зобовязанням січня 2013р. є перебіг часу з 14.10.2013р. по 03.11.2013р., а існуючою сумою боргу у цей період є 30 208 917,72 грн., у подальшому розмір боргу за цим зобовязанням зменшувався до дати фактичного розрахунку, який відбувся 24.12.2013р. і тому період прострочення та сума боргу у наступному є такими:

з 04.11.2013р. по 21.11.2013р. 30 158 917,72 грн.;

з 22.11.2013р. по 24.11.2013р. 30 108 917,72 грн.;

з 25.11.2013р. по 11.12.2013р. 30 058 917,72 грн.;

з 12.12.2013р. по 23.12.2013р. 30 052 943,84 грн.

За зобовязанням лютого 2013р. розрахунок у повній сумі відбувся 24.12.2013р., а отже періодом прострочення та сумою боргу є:

з 14.03.2013р. по 23.12.2013р. 36 711,27 грн.;

з 14.10.2013р. по 23.12.2013р. 48 236 660,98 грн.

За зобовязанням березня 2013р., враховуючи часткові оплати та дату остаточного розрахунку (30.01.2014р.), періодом прострочення та сумою боргу є:

з 14.04.2013р. по 23.12.2013р. 33 402,94 грн.;

з 14.10.2013р. по 23.12.2013р. 48 971 889,37 грн.;

з 24.12.2013р. по 29.12.2013р. 10 912 797,09 грн.;

з 30.12.2013р. по 09.01.2014р. 10 612 797,09 грн.;

з 10.01.2014р. по 29.01.2014р. 10 605 184,10 грн.

За зобовязанням квітня 2013р. (в частині суми 9 675 070,03грн.), враховуючи дату часткового розрахунку 30.01.2014р., періодом прострочення та сумою боргу є:

з 14.05.2013р. по 29.01.2014р. 9 123,80 грн.;

з 14.10.2013р. по 29.01.2014р. 9 665 946,23 грн.

Прострочення відповідачем грошового зобовязання на підставі статті 625 Цивільного кодексу України тягне за собою обовязок сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних з простроченої суми за весь час несвоєчасного виконання обовязку щодо сплати відповідних сум, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За розрахунком позивача на підставі ст.625 Цивільного кодексу України та з урахуванням його заяви №14/2-272 від 13.03.2015р., загальна сума інфляційних витрат за прострочення основного зобовязання січень-квітень 2013р. становить 1 191 324,69 грн. (нарахування здійснено щодо кожної із сум, при цьому з урахуванням суми інфляційного збільшення, застосовано залишок боргу з включенням суми, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів у минулі періоди, за кожним розрахунком, а саме: за зобовязанням січня 2013р. з 02.2013р. по 12.2013р., за зобовязанням лютого 2013р. з 03.2013р. по 12.2013р., за зобовязанням березня 2013р. з 04.2013р. по 01.2014р. та за зобовязанням квітня 2013р. з 05.2013р. по 12.2014р., беручи до уваги проведені у ці періоди оплати).

В частині нарахування інфляційних витрат за несвоєчасне виконання грошових зобовязань за січень-березень 2013р. та квітень 2013р. в частині суми 9 675 070,03 грн. за договором купівлі-продажу природного газу №13/2793-ТЕ-6 від 28.12.2012р. слід також виходити з наступного.

За приписами ч.2 п.3.1 п.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань» №14 від 17.12.2013р. (зі змінами та доповненнями) інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Тобто, з викладеного слідує, базою для нарахування є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями та яка є існуючою на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, за який розраховуються інфляційні є прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція, дефляція.

Таким чином, застосований позивачем розрахунок інфляційних витрат суперечить вищевикладеним приписам постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань» №14 від 17.12.2013р. (зі змінами та доповненнями), і тому не може бути прийнятий для нарахування цих вимог, адже неправильно визначено період для нарахування цих вимог та базу для їх розрахунку, у тому числі виходячи з фактичних обставин справи.

Здійснив перерахунок інфляційних витрат з урахуванням встановленого вище, за допомогою програми «Калькулятор підрахунку заборгованості та штрафних санкцій ЛІГА:ЗАКОН», на дійсну суму основного боргу, що існувала у межах періоду визначеного позивачем, із дотриманням приписів наведеної постанови пленуму Вищого господарського суду України, беручи до уваги проведені оплати у межах цього часу, суд дійшов висновку про їх дійсний розмір в загальній сумі 375 384,19 грн.

Одночасно, позивачем заявлено до стягнення 3% річних у звязку з несвоєчасним розрахунком за зобовязаннями січня-квітня 2013р., з урахуванням його заяви №14/2-272 від 13.03.2015р. 3 351 893,44 грн. (першим днем прострочення визначено 14-е число місяця, нарахування здійснено щодо кожної із сум, а саме: за зобовязанням січня 2013р. з 14.02.2013р. по 24.12.2013р., за зобовязанням лютого 2013р. з 14.03.2013р. по 24.12.2013р., за зобовязанням березня 2013р. з 14.04.2013р. по 30.01.2014р. та за зобовязанням квітня 2013р. з 14.05.2013р. по 30.12.2014р., з урахуванням здійснених часткових оплат).

З урахуванням встановленого здійснено перерахунок 3% річних, за період визначений судом, при цьому у межах визначеного позивачем терміну, на суму боргу, що існувала у цей час, беручи до уваги проведені оплати.

За результатами такого розрахунку, за допомогою програми «Калькулятор підрахунку заборгованості та штрафних санкцій ЛІГА:ЗАКОН», суд дійшов висновку про дійсний розмір 3% річних за прострочення виконання зобовязання з оплати спожитого природного газу у січні-березні 2013р. та квітні 2013р. (в частині суми 9 675 070,03 грн.) в загальній сумі 863 062,20 грн.

Пунктом 7.2 договору купівлі-продажу природного газу сторони обумовили, що у разі невиконання Покупцем умов п.6.1 означеного договору, він зобовязується сплатити Продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

За розрахунком позивача, з урахуванням заяви №14/2-272 від 13.03.2015р., загальна сума пені за прострочення основного зобовязання січня-квітня 2013р. становить 10 176 097,43 грн. (першим днем прострочення визначено 14-е число місяця, нарахування здійснено щодо кожної із сум, а саме: за зобовязанням січня 2013р. з 14.02.2013р. по 13.08.2013р., за зобовязанням лютого 2013р. з 14.03.2013р. по 13.09.2013р., за зобовязанням березня 2013р. з 14.04.2013р. по 13.10.2013р. та за зобовязанням квітня 2013р. з 14.05.2013р. по 13.11.2013р., з урахуванням здійснених часткових оплат, з дотриманням приписів п.6 ст.232 Господарського кодексу України).

Згідно Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань», розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п.6 ст.232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

За змістом п.1 ст.230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

З урахуванням встановленого здійснено перерахунок пені, у період визначений судом, при цьому у межах визначеного позивачем терміну, на суму боргу, що існувала у цей час, беручи до уваги проведені оплати.

За результатами такого розрахунку, за допомогою програми «Калькулятор підрахунку заборгованості та штрафних санкцій ЛІГА:ЗАКОН», суд дійшов висновку про дійсний розмір пені за прострочення виконання зобовязання з оплати спожитого природного газу у січні-березні 2013р. та квітні 2013р. (в частині суми 9 675 070,03 грн.) в загальній сумі 2 710 958,37 грн.

Відповідач у відзиві №юр/2720 від 25.11.2015р. просить відмовити у задоволенні 3% річних, пені та інфляційних витрат повністю, з огляду на відсутність вини у несплаті спірної суми вчасно, а також підкреслює вкрай важке фінансове становище.

Заперечення відповідача в частині відсутності вини у невиконанні зобовязань по сплаті за отриманий природний газ протягом січня-березня 2013р. та квітня 2013р. (в частині суми 9 675 070,03 грн.) до уваги судом не прийнято, оскільки ці твердження не підтверджено доказами у розумінні приписів господарського процесуального законодавства.

До того ж слід зауважити на приписах ст.42 Господарського кодексу України, відповідно до яких субєкти господарювання самостійно, на власний ризк здійснюють господарску діяльність, і, з відсиланням на положення п.1 ст.625 Цивільного кодексу України, не звільняються від відповідальності за неможливість виконання ними грошового зобовязання.

Контррозрахунок фніляційних витрат, 3% річних та пені, проведений відповідачем, також не прийнято до уваги судом, оскільки не відповідає дійсності.

Відтак, позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» у частині стягнення з Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» пені, інфляційних витрат та 3% річних підлягають задоволенню частково, в сумі встановленої судом. У задоволенні решти позовних вимог слід відмовити за вищевикладених обставин.

Судові витрати згідно ст.49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають віднесенню на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи зазначене та керуючись ст.ст.1, 4-2, 4-3, 22, 32-38, 43, 49, 82-85, 111-28 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м.Київ, до відповідача, Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго», м.Краматорськ Донецької області, про стягнення 56 828 913,81грн., у тому числі 19 058 655,16 грн. пені, 6 955 826,30 грн. 3% річних та 30 814 432,35 грн. інфляційних витрат, задовольнити частково.

2. Стягнути з Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» (84307, Донецька область, м.Краматорськ, пров.Земляний, б.2, адреса для листування: 85114, Донецька область, м.Костянтинівка, вул.Ємельянова, 69, ЄДРПОУ 03337119, банківськи реквізити не зазначено) на користь Публічного акціонерного товариства «Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (01001, м.Київ, Шевченківський район, вул.Богдана Хмельницького, буд.6, код ЄДРПОУ 20077720, п/р26002301921 АТ «Ощадбанк», МФО 300465) 3 949 404,76 грн., у тому числі 2 710 958,37 грн. пені, 863 062,20 грн. 3% річних та 375 384,19 грн. інфляційних витрат, а також відшкодування сплаченого судового збору у розмірі 5 078,80 грн.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. В судовому засіданні 26.11.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

6. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня його оголошення. Зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст.ст.84, 85 Господарського процесуального кодексу України.

7. Повний текст рішення складено та підписано 01.12.2015р.

Суддя О.В. Кротінова