Постанова № 54053346, 17.11.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

17 листопада 2015 року № 826/14098/14

Окружний адміністративний суд міста Києва в складі головуючого судді Качура І.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Генеральної Прокуратури України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Головне управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області, Прокуратура м. Києва про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі.

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту також - позивач) з позовом до Генеральної Прокуратури України (надалі також - відповідач), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Головне управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області, Прокуратура м. Києва, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ Генеральної прокуратури України від 14.07.2014р. №1024к «Про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Шевченківського району м. Києва»;

- поновити ОСОБА_1 на роботі в прокуратурі Шевченківського району м. Києва на займаній посаді;

- стягнути з прокуратури Шевченківського району м. Києва на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 15 липня 2014 року до дня поновлення на посаді;

- визнати недійсним запис про звільнення з роботи (посади) на підставі наказу Генеральної прокуратури України від 14.07.2014р. №1024к, зроблений в трудовій книжці ОСОБА_1;

- допустити негайне виконання постанови суду.

10.09.2015р. в судовому засіданні за згодою сторін ухвалено про продовження вирішення справи у письмовому провадженні відповідно до ч. 4 ст. 122 КАС України.

Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позов задоволенню не підлягає з огляду про наступне.

Фактичні обставтни справи свідчать, що з грудня 2012 року позивач працював на посаді прокурора Шевченківського району м Києва на підставі наказу Генерального прокурора України від 11.12.2012 № 1901 -К.

14 липня 2014 року Генеральним прокурором України був виданий наказ №10 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Шевченківського району м. Києва», на підставі п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку з виявленою невідповідністю займаній посаді або виконуваній роботі.

Позивач категорично не погоджуючись із правомірністю звільнення з посади, звернулась з даним позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що наказ №10 від 14 липня 2014 року підлягає скасуванню, з огляду на незаконне скасування допуску до державної таємниці, відсутність якого слугувала підставою для видання оспорюваного наказу.

Відповідач проти задоволення позову заперечував та зазначав, що звільнення позивача відбулось у повній відповідності до приписів чинного законодавства України, з огляду про що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Представник Прокуратури м. Києва заперечував проти позову з огляду на правомірність звільнення позивача з посади, з огляду про що у задоволенні позову просив відмовити.

Вирішуючи спір по суті, суд виходив із наступного.

Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлені критерії, якими керується адміністративний суд при перевірці рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень. Відповідність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям перевіряється судом з урахуванням закріпленого статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України принципу законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу регулює Закон України «Про державну службу» (далі - Закон). Він визначає загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті.

Таким чином, правовідносини у сфері державної служби регулюються Законом, який є спеціальним актом вищої юридичної сили в системі законодавства про державну службу та визначає особливості правового регулювання у цій сфері, а тому його положенням у процесі правозастосування надається перевага над положеннями Кодексу законів про працю України. При цьому, положення Кодексу законів про працю України застосовуються лише у випадку не урегульованості або неповної урегульованості трудових правовідносин осіб, які мають статус державного службовця.

Статтею 9 Закону визначено, що регулювання правового становища державних службовців, що працюють в апараті органів прокуратури, судів, дипломатичної служби, митного контролю, служби безпеки, внутрішніх справ та інших, здійснюється відповідно до цього Закону, якщо інше не передбачено законами України.

За змістом Закону державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів (частина перша статті 1). Додержання Конституції України та інших актів законодавства України є основним обов'язком державного службовця (абзац другий частини першої статті 10).

Матеріали справи свідчать, що 20.05.2014 комісією Служби безпеки України, на підставі припису від 15.05.2014 № 51/6-60887д, проведено тематичну перевірку стану охорони державної таємниці у прокуратурі Шевченківського району м. Києва, яка підпорядкована прокуратурі м. Києва.

За результатами даної перевірки, яка оформлена актом № 51/6-60922д, комісією встановлено ряд порушень вимог затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.12.2013 №939 (ДСК) Порядку організації та забезпечення режиму секретності в державних органах, органах місцевого самоврядування, підприємствах, установах та організаціях, котрі у свою чергу стали підставою для висновків про те, що стан охорони державної таємниці у прокуратурі Шевченківського району м. Києва не відповідає вимогам законодавства про державну таємницю, й, зокрема, в установі не дотримуються прийому-передачі МНСІ у разі зміни керівника РСО, порядку надання доступу до режимних приміщень, ведення секретного діловодства та обробки МНСІ за допомогою автоматизованих систем, що створює передумови до витоку секретної інформації.

У зв'язку з наведеними обставинами прийнято рішення про зупинення дії наданого прокуратурі Шевченківського району м. Києва спеціального дозволу на провадження діяльності, пов'язаної з державною таємницею № КО2-2014-7 у строк до 15.08.2014.

На підставі проведеної спеціальної експертизи (акт від 18.02.2014 № 51/6-60052д) та тематичної перевірки стану охорони державної таємниці (акт від 20.05.2014 № 51/6-60922д), розпорядженням начальника Головного управління СБУ у м. Києві та Київської області від 21.05.2014 №59Д/дск/д, ОСОБА_1 скасовано допуск до державної таємниці. У зв'язку з цим наказом прокурора м. Києва від 21.05.14 № 101 дск ОСОБА_1 припинено доступ до державної таємниці.

Згідно із ст. 37 Закону України «Про державну таємницю» (далі - Закон) керівники державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій зобов'язані здійснювати постійний контроль за забезпеченням охорони державної таємниці.

Служба безпеки України має право контролювати стан охорони державної таємниці в усіх зазначених суб'єктах. Висновки СБУ, викладені в актах офіційних перевірок за результатами такого контролю, є обов'язковими для виконання посадовими особами підприємств, установ та організацій незалежно від їх форми власності.

Водночас відповідно до номенклатури посад працівників прокуратури, зайняття яких потребує оформлення допуску до державної таємниці, посада прокурора Шевченківського району м. Києва передбачає допуск до державної таємниці.

За нормами ч. 5 ст. 26 Закону громадянина, якому скасовано допуск до державної таємниці, якщо виконання трудових чи службових обов'язків вимагає доступу до державної таємниці, а переміщення на інше робоче місце чи іншу посаду неможливе, може бути в передбаченому законодавством порядку переведено на іншу роботу або службу, не пов'язану з державною таємницею, чи звільнено.

Крім того, ч. 2 ст. 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2, 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

З метою подальшого працевлаштування прокурором м. Києва ОСОБА_1 пропонувались інші вакантні посади, які не пов'язані з допуском до державної таємниці. Однак від запропонованих посад він відмовився.

На виконання вимог ст. 43 КЗпП України на підставі подання прокурора м. Києва профспілковим комітетом прокуратури міста надано згоду на звільнення ОСОБА_1 згідно з п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Наказом від 14.07.2014 №10 ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора Шевченківського району м. Києва у зв'язку з виявленою невідповідністю займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок скасування допуску до державної таємниці (п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України).

Таким чином, підставою для видання оскаржуваного наказу стало скасування допуску до державної таємниці згідно із розпорядженням начальника Головного управління СБУ у м. Києві та Київської області від 21.05.2014.

Поряд з цим, в межах судового розгляду справи встановлено, що за наслідками оскарження розпорядження начальника ГУ СБУ у м. Києві та Київській області від 21.05.2014 № 59Д/дск/д та рішення прокурора м. Києва від 21.05.2014 № 101-дск; бездіяльність ГУ СБУ у м. Києві та Київській області та прокурора м. Києва щодо поновлення допуску позивача до державної таємниці та поновити позивачу допуск до державної таємниці, у задоволенні позову ОСОБА_1 по справі №826/15729/14 від 24.11.2014, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.02.2015, відмовлено повністю.

Таким чином, судовими рішеннями встановлено правомірність розпорядження ГУ СБУ у м. Києві та Київській області від 21.05.2014 №59Д/дск/д про скасування ОСОБА_1 допуску до державної таємниці та наказу прокуратури від 21.05.2014 № 101 дск.

В розрізі наведеного, суд вважає за доцільне зазначити, що частиною 5 ст. 124 Конституції України передбачено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до ч. 1 ст. 255 КАС України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Частиною 1 ст. 72 КАС України визначено, що обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із системного аналізу норм чинного законодавства, приймаючи до уваги принцип обов'язковості судових рішень, що набрали законної сили, суд зазначає, що посилання позивача на відсутність підстав для скасування допуску до державної таємниці, що у свою чергу потягло за собою незаконне звільнення з посади, є необґрунтованими та такими, що спростовані матеріалами справи.

Відтак, з аналізу наведеного, суд приходить до висновку про правомірність наказу Генеральної прокуратури України від 14.07.2014р. №1024к «Про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Шевченківського району м. Києва», з огляду про що відсутні підстави для його скасування.

Відповідно до ст. 235 КЗпП поновленню на роботі піддягає працівник, який був звільнений без законної підстави або незаконно переведений на іншу роботу.

Оскільки в межах судового розгляду справи, судом встановлено правомірність звільнення позивача з посади, правові підстави для поновлення його на роботі, - відсутні.

При цьому, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу до дня поновлення на роботу, визнання недійсним запису про звільнення з роботи (посади) на підставі наказу Генеральної прокуратури України від 14.07.2014р. №1024к, зробленого в трудовій книжці ОСОБА_1, задоволенню не підлягають з огляду на правомірність наказу Генеральної прокуратури України від 14.07.2014р. №1024к.

Згідно ч.4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідно до частини 1 статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд прийшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Керуючись статтями 69, 70, 71, 128, 158-163, 167, 254 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.А. Качур