Постанова № 54053209, 04.12.2015, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2015 року м. ПолтаваСправа № 816/2196/15

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Канигіної Т.С.,

за участю:

секретаря судового засідання Колодяжного Д.В.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовомпозивача Товариства з обмеженою відповідальністю Кременчуцький елеватор до відповідача Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській областіпро визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

В С Т А Н О В И В:

15 червня 2015 року на адресу Полтавського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю Кременчуцький елеватор (надалі ТОВ Кременчуцький елеватор) до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 12.11.2014 № 0006092203/2406 та № 0006102203/2407.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на незгоду із висновками контролюючого органу, викладеними в акті перевірки від 22.10.2014 № 2462/16-03-22-03-08/33081783, зазначаючи, що підприємством не допущено порушень податкового законодавства під час господарських операцій з контрагентами ПП Регіон Україна, ТОВ САІ ЛТД, ПП Кредо, ТОВ Бау-Профі, ТОВ ТВФ Форт 2, ТОВ Слобожанський агропромисловий союз, які мали реальний характер та підтверджені первинними документами бухгалтерського обліку. Позивач зауважував, що право на формування податкового кредиту із поставки товару не може ставитися в залежність від наявності чи відсутності у платника податків правильно оформлених товарно-транспортних накладних, оскільки товарно-транспортна накладна є обовязковим документом для особи, яка надає транспортні послуги, і списує відповідні витрати на надання таких послуг, натомість позивач по господарській операції із спірним контрагентом не ніс таких транспортних витрат. Позивач вважає, що у перевіряємому періоді сформував податковий кредит з ПДВ відповідно до вимог діючого на час вчинення господарських правовідносин податкового законодавства та не може нести відповідальність у разі невиконання зобов'язань зі сплати ПДВ до бюджету контрагентом.

Ухвалою суду від 30.07.2015 здійснено заміну первинного відповідача Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області на належного відповідача Кременчуцьку об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів у Полтавській області /том 2 а.с. 1/. Усною ухвалою суду в порядку статті 55 КАС України замінено відповідача Кременчуцьку об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів у Полтавській області на його правонаступника Кременчуцьку об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області (надалі відповідач, Кременчуцька ОДПІ).

Представник позивача в судовому засіданні підтримав вимоги позовної заяви та просив її задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти позову, просив відмовити у його задоволенні.

У письмових запереченнях в обґрунтування правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідач зазначав, що позивачем внаслідок порушення пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.4 статті 198 Податкового кодексу України завищено суму податкового кредиту у звязку із неправомірним віднесенням до його складу суми ПДВ із поставки товару (сої) ПП Регіон Україна, ТОВ САІ ЛТД, ПП Кредо, ТОВ ТВФ Форт 2, ТОВ Слобожанський агропромисловий союз та із надання послуг ТОВ Бау-Профі. Відповідач свою позицію мотивував тим, що позивачем до перевірки не надано документів, які підтверджують якість сої, указував на недоліки у товарно-транспортних накладних.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову з огляду на наступне.

У період з 07.10.2014 по 13.10.2014 Кременчуцькою ОДПІ проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ Кременчуцький елеватор з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ПП Регіон Україна за лютий 2012 року, ТОВ Фірма САІ ЛТД за травень 2012 року, ПП Кредо за липень 2013 року, ТОВ Бау-Профі за жовтень 2013 року, ТОВ Слобожанський агропромисловий союз за період з 01.01.2013 по 31.05.2013, ТОВ Фінлайн Груп за період з 01.01.2013 по 31.05.2014, ТОВ ТВФ ФОРТ 2 за серпень 2013 року, за результатами якої складено акт перевірки 22.10.2014 № 2462/16-03-22-03-08/33081783 /том 3 а.с. 10-16/.

За висновками акта перевірки від 22.10.2014 № 2462/16-03-22-03-08/33081783 Кременчуцькою ОДПІ встановлені порушення позивачем пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.4 статті 201 Податкового кодексу України, у результаті чого зменшено відємне значення з податку на додану вартість всього на суму 158708,00 грн, у т.ч. за лютий 2012 року на суму ПДВ 65988,23 грн та травень 2012 року на суму ПДВ 92720,50 грн, та донараховано податок на додану вартість, який підлягає сплаті до бюджету всього в сумі 124082 грн, у т.ч. за липень 2013 року на суму ПДВ 3822 грн, жовтень 2013 року 30236,34 грн та серпень 2013 року 90024,01 грн.

На підставі акта перевірки від 22.10.2014 № 2462/16-03-22-03-08/33081783 Кременчуцькою ОДПІ 12.11.2014 прийняті податкові повідомлення-рішення:

- № 0006092203/2406, яким позивачу збільшено суму грошового зобовязання за платежем: податок на додану вартість на загальну суму 186123,53 грн, з них за основним платежем 124082,35 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 62041,18 грн /том 1 а.с. 24/;

- № 0006102203/2407, яким позивачу зменшено розмір відємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 158708,73 грн /том 1 а.с. 25/.

Рішенням Головного управління Міндоходів у Полтавській області від 10.02.2015 №123/10/16-31-10-04-11 податкові повідомлення-рішення від 12.11.2014 №№0006092203/2406, 0006102203/2407 залишено без змін, скаргу позивача без задоволення /том 1 а.с. 29-40/.

Рішенням Державної фіскальної служби України від 24.04.2015 № 8727/6/99-99-10-01-01-25 податкові повідомлення-рішення від 12.11.2014 №№ 0006092203/2406, 0006102203/2407 та рішення Головного управління Міндоходів у Полтавській області від 10.02.2015 № 123/10/16-31-10-04-11 залишено без змін, скаргу позивача без задоволення /том 1 а.с. 41-47/.

Позивач не погодився із спірними податковими повідомленнями-рішеннями та оскаржив їх до суду.

Надаючи оцінку оскаржуваним податковим повідомленням - рішенням, суд виходить із наступного.

Відповідно до пункту 1.1 статті 1 Податкового кодексу України цей кодекс регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Розділом V Податкового кодексу України врегульовані питання, пов'язані з обчисленням та сплатою податку на додану вартість.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності).

Пунктом 198.2 статті 198 вказаного Кодексу визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

У пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

При цьому законодавцем презумується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податків на включення сум ПДВ до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником податків товарів (послуг) або основних фондів, призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами, зокрема податковою накладною, виписаною постачальником - платником ПДВ, митною декларацією (іншими подібними документами, перелік яких встановлений пунктом 201.11 статті 201 ПК України) суми витрат на придбання товару (послуг) та ПДВ, нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

Вищий адміністративний суд України у листі від 02.06.2011 № 742/11/13-11 Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України звернув увагу судів на те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Згідно з частиною 2 статті 3 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні).

Указане закріплено також у Положенні про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704, згідно з пунктом 2.4 якого первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З наведених законодавчих положень вбачається, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, яка згідно з пунктом 201.6 статті 201 Податкового кодексу України є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (пункт 201.10 статті 201 Податкового кодексу України).

Судом встановлено, що протягом періоду, що перевірявся, позивач перебував у фінансово-господарських відносинах із ПП Регіон Україна, ТОВ САІ ЛТД, ПП Кредо, ТОВ ТВФ Форт 2, ТОВ Слобожанський агропромисловий союз щодо придбання сої та із ТОВ Бау-Профі щодо отримання транспортно-експедиційних послуг.

25.10.2013 між позивачем та ТОВ Бау-Профі (перевізник) укладено договір про надання товарно-експедиційних послуг по перевезенню вантажів автомобільним транспортом, за умовами якого замовник доручає, а перевізник приймає на себе зобовязання організувати перевезення вантажів /том 1 а.с. 119-120/.

Фактичне виконання умов договору підтверджується актом здачі-приймання робіт (надання послуг) від 28.10.2013 № ОУ-31/0819, податковою накладною від 28.10.2013 № 66, рахунком-фактурою від 28.10.2013 № СФ-392, заявкою на перевезення вантажів від 25.10.2013 № 1 , платіжними дорученнями від 30.10.2013 № 2224, від 31.10.2013 № 2230 /том 1 а.с. 121-124, том 3 а.с. 138-139/.

Згідно з актом здачі-приймання робіт (надання послуг) від 28.10.2013 № ОУ-31/0819 ТОВ Бау-Профі надавались позивачу послуг з вантажних перевезень по Україні (із с. Піщане до с. Бараниківка).

Із матеріалів справи та пояснень представника позивача судом встановлено, що вказані послуги замовлялись позивачем з метою виконання умов договору, укладеного із ТОВ Фідлайф від 13.03.2013 № 146 щодо поставки товару /том 2 а.с. 171-172/, а саме: доставки макухи соєвої до с. Бараниківка Краснореченського району.

Реальність здійснення господарських операцій із ПП Регіон Україна, ТОВ САІ ЛТД, ПП Кредо, ТОВ ТВФ Форт 2, ТОВ Слобожанський агропромисловий союз щодо придбання сої підтверджується матеріалами справи, зокрема договорами, податковими накладними, накладними, рахунками, витягом з журналу видачі довіреностей /том 1 а.с. 84-156, том 3 а.с. 45-49, 117-120, 143-144/.

Вищевказані документи оформлені відповідно до вимог чинного законодавства, зокрема Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, є документами первинного обліку.

До того ж, будь-яких недоліків щодо оформлення перелічених первинних документів ні під час перевірки, ні в суді не встановлено.

Дослідивши копії податкових накладних, суд встановив, що їх оформлено відповідно до вимог пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.

Зауваження відповідача щодо змісту та форми податкових накладних в акті перевірки та письмових запереченнях проти позову відсутні.

Також Кременчуцькою ОДПІ не спростовано того, що на момент складення зазначених вище податкових накладних контрагенти позивача мали статус платника податку на додану вартість та були зареєстровані як юридичні особи у встановленому законодавством порядку.

Отриманий товар був оплачений позивачем в повному обсязі, що підтверджується копіями платіжних доручень та банківськими виписками, що долучені до матеріалів справи /том 1 а.с. 212-233, том 3 а.с. 121-142/.

На підтвердження факту перевезення придбаної продукції позивачем долучено до матеріалів справи належним чином завірені копії товарно-транспортних накладних.

Позивачем віднесено відповідні суми ПДВ до податкового кредиту відповідних звітних періодів.

Необхідною умовою для включення до податкового кредиту сум ПДВ є також наявність ділової мети у діях платника податку, а саме, продажу придбаного товару не нижче ціни придбання, придбання послуг, використання яких має позитивний вплив на результати господарської діяльності платника податку, тобто здійснення господарської діяльності, яка направлена на реальне отримання платником податків економічної вигоди від здійснених ним господарських операцій.

Із пояснень представника позивача в судовому засіданні та матеріалів справи суд встановив, що придбання сої у спірних контрагентів у перевіряємий період здійснювалось ТОВ Кременчуцький елеватор з метою її переробки на виробничих потужностей у макуху соєву та соєву олію з подальшою реалізацією готової продукції.

Факт наявності виробничих потужностей з переробки сої у ТОВ Кременчуцький елеватор у 2011-2012 роках підтверджується договорами оренди від 01.11.2011 №№ 1/11/11, 21/11, які укладені між позивачем (орендар) та ТОВ Сільгосппродукт (орендодавець), за умовами яких орендар прийняв в оренду майновий комплекс з цільовим призначенням завод переробки сільськогосподарської продукції за адресою: вул. Колгоспна, 51, с. Піщане Кременчуцький район, Полтавська область та зерносховище, критий тік за адресою вул. Колгоспна, 51, с. Піщане Кременчуцький район, Полтавська область /том 2 а.с. 58-61/.

У товарно-транспортних накладних, наданих позивачем на підтвердження транспортування придбаної сої, пунктом розвантаження указано саме с. Піщане, Кременчуцький район, Полтавська область.

Переробка сої у лютому та травні 2012 року підтверджується актами передачі сировини на переробку, попередніми калькуляціями вартості виробництва продукції, калькуляціями вартості продукції /том 2 а.с.62-74/.

Матеріалами справи також підтверджено, що у 2013 році соя придбавалася позивачем з метою переробки давальницької сировини та виготовлення соєвої макухи та соєвої олії, відповідно до договору на переробку давальницької сировини №19/06 від 19.06.2012, укладеного між ТОВ ТОВ Кременчуцький елеватор (замовник) та ТОВ КреМікс (виконавець), що підтверджується актами передачі-сировини на переробку, актами розрахунку виходу продукції з давальницької сировини, актами прийняття-передачі продукції з переробки, актами здачі-приймання робіт / том 2 а.с.75-130, том 3 а.с. 50-53/.

У подальшому позивач здійснював реалізацію отриманої після переробки готової продукції /макуха соєва та олія соєва/ іншим контрагентам, про що свідчать договори, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, копії яких наявні у справі /том 2 а.с. 137-248, том 3 а.с. 57-73/, що підтверджує зв'язок операцій по придбанню у ПП Регіон Україна, ТОВ САІ ЛТД, ПП Кредо, ТОВ ТВФ Форт 2, ТОВ Слобожанський агропромисловий союз сировини із господарською діяльністю позивача.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що господарські операції позивача з ПП Регіон Україна, ТОВ САІ ЛТД, ПП Кредо, ТОВ ТВФ Форт 2, ТОВ Слобожанський агропромисловий союз мали реальний характер, викликаючи зміни в структурі активів позивача, підтверджені документами первинного бухгалтерського обліку, тому формування позивачем податкового кредиту з ПДВ на підставі належним чином оформлених податкових накладних і відповідно визначення від'ємного значення з ПДВ ґрунтується на вимогах Податкового кодексу України.

Щодо посилання відповідача на ненадання позивачем під час проведення перевірки сертифікатів відповідності на підтвердження якості продукції (сої), придбаної у ПП Регіон Україна, ТОВ САІ ЛТД, ПП Кредо, ТОВ ТВФ Форт 2, ТОВ Слобожанський агропромисловий союз, суд зазначає наступне.

Відповідно до преамбули Закону України Про підтвердження відповідності № 2406 від 17.05.2001 останній визначає правові та організаційні засади підтвердження відповідності систем якості, систем управління якістю, систем екологічного управління, персоналу та спрямований на забезпечення єдиної державної технічної політики у сфері підтвердження відповідності, тобто регулює правовідносини, які не пов'язані з обчисленням та сплатою податків.

Отже, наявність чи відсутність у покупця за договорами сертифікатів на придбану продукцію жодним чином не впливає на його право формувати податковий кредит, оскільки виникнення такого права закон пов'язує з іншими підставами.

Крім того, придбаний позивачем товар не належить до Переліку продукції, що підлягає обовязковій сертифікації в Україні, затвердженого наказом Державного комітету з питань технічного регулювання та споживчої політики від 01.02.2005 № 28.

Таким чином, посилання контролюючого органу на ненадання документів щодо якості придбаної продукції є необґрунтованим, оскільки сертифікат якості не є первинним документом у розумінні Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, тому що не містить інформації про господарську операцію та не підтверджує її здійснення, його наявність не передбачена правилами ведення бухгалтерського та/або податкового обліку і не є належним і допустимим доказом факту здійснення господарської операції, а вимога щодо надання таких документів знаходиться поза межами прав, наданих контролюючому органу.

Щодо посилання Кременчуцької ОДПІ на недоліки у товарно-транспортних накладних суд зазначає наступне.

У ході розгляду справи встановлено, що в товарно-транспортних накладних відображено відомості про вантаж, пункти відвантаження, ПІБ водія, який здійснював перевезення, марку автомобіля, державний номер автомобіля та причепа (за наявності), печатки вантажовідправника, автоперевізника та вантажоотримувача.

Відповідно до пункту 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997, товарно-транспортна накладна єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи. Згідно з пунктом 8.26 Правил вантаження і розвантаження вважаються закінченими після вручення водієві належним чином оформлених товарно-транспортних накладних на навантажений або вивантажений вантаж.

Підпунктом 11.1 пункту 11 Правил № 363 визначено, що товарно-транспортна накладна є основним документом на перевезення вантажів.

Згідно із пунктом 11.4 Правил товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом).

Аналіз наведених положень свідчить, що оформлення товарно-транспортних накладних у відповідній кількості примірників здійснюється саме замовником (вантажовідправником).

Беручи до уваги те, що замовниками перевезення та вантажовідправниками товару виступали ПП Регіон Україна, ТОВ САІ ЛТД, ПП Кредо, ТОВ ТВФ Форт 2, ТОВ Слобожанський агропромисловий союз, якими і виписувалися товарно-транспортні накладні, ТОВ Кременчуцький елеватор не може нести відповідальність за недоліки заповнення таких товарно-транспортних накладних.

При цьому, суд зазначає, що товарно-транспортні накладні не є документами первинного бухгалтерського обліку, на підставі яких проводиться оприбуткування поставленого товару, та не є єдиним та безумовним документом, що підтверджує факт придбання або продажу товарно-матеріальних цінностей.

З огляду на викладене окремі недоліки в оформленні товарно-транспортних накладних не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається фактичний рух активів або зміни у зобов'язаннях платника податків.

Стосовно посилання відповідача на вирок Київського районного суду м. Полтави від 27.11.2013 у справі № 552/1498/13-к та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 14.04.2014 у справі № 552/1498/13-к /том 3 а.с.88-100/, яким ОСОБА_3 визнано винною у вчиненні ряду злочинів, у тому числі передбаченого частиною 2 статті 205 КК України, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 4 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Таким чином, наведена процесуальна норма встановлює обов'язковість для врахування адміністративним судом фактів, наведених у вироку, щодо часу, місця та об'єктивного характеру відповідного діяння тієї особи, правові наслідки, дій чи бездіяльності якої є предметом розгляду в адміністративній справі.

Із вищевказаного вироку Київського районного суду м. Полтави вбачається, що правовідносини між ТОВ Кременчуцький елеватор та ПП Регіон Україна, ТОВ САІ ЛТД, ПП Кредо, ТОВ Бау-Профі, ТОВ ТВФ Форт 2, ТОВ Слобожанський агропромисловий союз при розгляді даної справи не досліджувалися.

У зазначеному вироку не був встановлений факт реальності здійснення господарських операцій безпосередньо між ТОВ Кременчуцький елеватор та його контрагентами.

Суд зазначає, що здійснення господарської діяльності контрагентами контрагента позивача не може мати наслідків для ТОВ Кременчуцький елеватор, оскільки законодавством не передбачений обов'язок суб'єкта підприємницької діяльності бути обізнаним із особливостями господарювання його контрагентів.

Позивач є відокремленою юридичною особою від своїх контрагентів юридичних осіб, а тому не може нести податкову відповідальність за відсутності вини, оскільки це б порушувало конституційний принцип індивідуального характеру відповідальності.

Крім того, всупереч вимогам податкового законодавства України, висновки податкового органу у спірних правовідносинах базуються не на аналізі змісту договірних відносин між позивачем та його контрагентами, а на аналізі обставин, які не можуть бути самостійною підставою для нарахування (збільшення) суми грошового зобов'язання за податком на додану вартість, а саме: побудовані на даних системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів АІС Податковий кредит.

Відповідачем не надано доказів та не зазначено обставин, які б ставили під сумнів фактичне здійснення спірних господарських операцій безпосередньо позивача з його контрагентами. Зокрема, не надано доказів, що підтверджували б невідповідність змісту угод дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчили про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договорів або приховування дійсного об'єкта оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

Також наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентами взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад.

Під час розгляду справи відповідачем не надано вироку суду стосовно посадових осіб позивача або контрагентів позивача за спірними операціями, яким би встановлювались обставини протиправної діяльності цих осіб та підприємств з метою отримання необґрунтованої податкової вигоди за спірними операціями.

Слід також зазначити, що під час розгляду справи не надано рішення суду стосовно контрагентів позивача, яке б набрало законної сили та яке було прийнято в порядку статті 55-1 Господарського кодексу України (Фіктивна діяльність суб'єкта господарювання).

З огляду на викладене суд також зазначає, що під час розгляду справи контролюючим органом не надано рішення суду, прийнятого в порядку статті 234 Цивільного кодексу України щодо фіктивності правочинів, тобто щодо вчинення правочинів без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Під час розгляду справи відповідачем також не надано рішення суду про визнання правочинів з контрагентами недійсними з підстав їх суперечності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, як-то передбачено приписами частини 3 статті 228 ЦК України.

У контексті наведеного слід додати, що під час розгляду справи Кременчуцькою ОДПІ не надано рішення суду, яке б було прийнято в порядку статті 207 ГК України щодо визнання недійсними спірних операцій з підстав невідповідності спірних операцій вимогам закону, або вчинення їх з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Судом під час розгляду справи також не встановлено обставин, які б відповідно до конкретних норм ЦК України свідчили про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами.

В акті перевірки не наведено жодних обставин та доказів, які б свідчили про незвичність цін за спірними операціями, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, незвичності цих операцій, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про не пов'язаність операцій з господарською діяльністю позивача, фіктивність вчинених операцій, а також про те, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагента були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Суд погоджується з твердженнями представника відповідача про наявність недоліків в оформленні деяких товарно-транспортних накладних та видаткових накладних, проте, такі помилки не є підставою для висновків про невиконання господарської операції, якщо загальний обсяг доказів у їх сукупності свідчить про протилежне.

Посилання представника відповідача на акти перевірок контрагентів позивача як на доказ завищення позивачем податкового кредиту суд не приймає до уваги як належний доказ, оскільки встановлення фактів ухилення контрагентами від сплати податкових зобов'язань не може впливати на результати діяльності позивача та бути підставою для притягнення його до відповідальності, оскільки статтею 61 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, визначено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Згідно з пунктом 36.5 статті 36 Податкового кодексу України відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків.

Отже, платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів

Ця позиція відповідає практиці Європейського Суду з прав людини. Так, у справі БУЛВЕС АД проти Болгарії (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Європейського Суду з прав людини, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позивачем на підставі належним чином оформлених податкових накладних та інших первинних бухгалтерських документів правомірно включено суму податку на додану вартість до податкового кредиту, визначену актом перевірки, за спірний період.

Таким чином, сукупність наданих представником позивача документів дають достатні підстави дійти висновку про фактичне виконання умов договорів зі спірними контрагентами, окрім того, зі змісту первинних документів, долучених до матеріалів, у діяльності позивача та його контрагентів наявні розумні економічні та організаційно-адміністративні причини для укладання договору, а також наявні чинники, з якими закон пов'язує можливість формування позивачем податкового кредиту за спірними операціями, зокрема витрати позивача за цими договорами повною мірою пов'язані з його господарською діяльністю.

У ході судового розгляду справи в повному обсязі доведено реальність господарських операцій з придбання товарів та послуг, з метою їх подальшого використання у господарській діяльності, встановлено факт понесення позивачем витрат та сплати у ціні придбаних товарів податку на додану вартість, а також використання таких товарів у подальшій господарській діяльності позивача.

Суд, проаналізувавши фактичні обставини та матеріали справи, оцінивши докази, надані сторонами, не знайшов у діях платника податків (позивача) порушень тих норм законів, на які посилається відповідач, і дійшов висновку, що твердження контролюючого органу про наявність таких порушень ґрунтуються на його припущеннях та належним чином не доведені, доводи відповідача суперечать вимогам закону та спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.

Отже, відповідачем неправомірно застосовані норми Податкового кодексу України, тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті необґрунтовано та не на підставі закону, а тому є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

З огляду на викладене, відповідач як суб'єкт владних повноважень, на якого частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов'язок щодо доказування правомірності своїх дій та рішень, не довів суду правомірності свого рішення, що є підставою для задоволення адміністративного позову.

Відповідно до частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 2, 7-11, 17, 71, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю Кременчуцький елеватор до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області від 12.11.2014 № 0006092203/2406 та № 0006102203/2407.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Кременчуцький елеватор (ідентифікаційний код 33081783) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 487,20 грн (чотириста вісімдесят сім гривень двадцять копійок).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови складено 04 грудня 2015 року.

СуддяТ.С. Канигіна