Ухвала суду № 54052566, 01.12.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"01" грудня 2015 р. м. Київ К/800/60454/14

Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого суддіРозваляєвої Т. С. (суддя-доповідач),суддівМаслія В. І., Черпіцької Л. Т.,розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 серпня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Київської міської ради, третя особа: Шевченківська районна у м. Києві державна адміністрація про визнання незаконним рішення,

встановив:

ОСОБА_4 звернувся з позовом до Київської міської ради про визнання незаконним рішення (нечинним) рішення Київської міської ради "Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва" від 02 грудня 2010 року № 284/5096 в частині віднесення до комунальної власності територіальної громади м. Києва нежилого приміщення, загальною площею 52.0 кв. м, розташованого на першому поверсі будинку АДРЕСА_1 (додаток № 10 до рішення, таблиця 6, № 1319).

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 серпня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2014 року, в задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішеннями судів, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Заперечень не надходило.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Судами встановлено, що позивач на підставі договору купівлі-продажу від 16 жовтня 2001 року є власником квартири АДРЕСА_1.

Київською міською радою на виконання рішення Київської міської ради №7/4819 від 09 вересня 2010 року "Про питання організації управління районами в місті Києві" на 6 сесії 6 скликання 02 грудня 2010 року прийнято рішення № 284/5096 "Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва", яким вирішено передати до комунальної власності нежиле приміщення, загальною площею 52,0 кв. м, розташоване на першому поверсі будинку АДРЕСА_1. (додатку № 10 до рішення).

Позивач звернувся до Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації з листом від 02 квітня 2014 року щодо надання копій документів, які підтверджують право комунальної власності територіальної громади міста Києва на нежиле приміщення першого поверху будинку АДРЕСА_1, та просив пояснити віднесення вказаного приміщення до сфери управління Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації.

У зв'язку з цим Шевченківською районною в м. Києві державною адміністрацією надано копію рішення Київської міської ради від 02 грудня 2010 року № 284/5096, копію розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 1112 від 10 грудня 2010 року.

Вважаючи рішення № 284/5096 в частині віднесення нежилого приміщення, розташованого на першому поверсі будинку АДРЕСА_1, незаконним, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з відсутності порушень чинного законодавства Київською міською радою при прийнятті оскаржуваного рішення.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає висновки судів передчасними.

Згідно із п. 5 ч. 1 ст. 107 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи подано адміністративний позов у строк, установлений законом (якщо адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).

Згідно із ч.ч. 1- 3 ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Наслідки пропуску цих строків встановлені ст. 100 КАС України, відповідно до якої адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

Позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.

Така редакція цієї статті характеризує її як норму процесуального права.

Отже, аналіз наведеної вище редакції ч. 1 ст. 100 КАС дає підстави вважати, що суд має можливість самостійно, на свій розсуд, застосувати наслідки пропуску строку звернення до суду.

Строк звернення до адміністративного суду обмежено ст. 99 КАС України. З урахуванням положень цієї статті належним способом захисту порушеного права є, зокрема, звернення до суду з даними позовом в межах строку, встановленого ст. 99 КАС України.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач звернувся з позовом до суду у червні 2014 року, тоді як оскаржуване рішення прийнято відповідачем у 2010 році.

Таким чином, розглядаючи справу по суті, суди першої та апеляційної інстанцій всупереч вимогам ч. 4 ст. 11 КАС України не вжили передбачених законом заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі, а саме: не дали оцінку позовним вимогам в аспекті наслідків пропуску строку звернення до суду та поважності його причинам.

Окрім того, на думку суду касаційної інстанції, вирішуючи питання про порушене право позивача, суди не дослідили питання власності спірного приміщення, тобто на праві якого титулу перебуває приміщення та за ким воно закріплено.

Тоді як позивач вказував, що відповідно до Конституції України всі суб'єкти права власності рівні перед законом. У багатоквартирних будинках, де не всі квартири приватизовані чи приватизовані повністю, власник (власники) неприватизованих квартир (їх правонаступники) і власники приватизованих квартир багатоквартирного будинку є рівноправними співвласниками допоміжних приміщень. Вони є рівними у праві володіти, користуватися і розпоряджатися допоміжними приміщеннями. Ніхто з власників квартир не має пріоритетного права користуватися та розпоряджатися цими приміщеннями, в тому числі і з питань улаштування мансард, надбудови поверхів і т. ін.

Аналізуючи питання щодо права власників приватизованих і неприватизованих квартир багатоквартирних будинків та органів місцевого самоврядування і місцевих державних адміністрацій розпоряджатися допоміжними приміщеннями, а також конструктивними елементами таких будинків (фундамент, несучі стіни, міжповерхові перекриття, сходові марші і т. ін.), Конституційний Суд України виходив з правової характеристики спільного майна власників квартир, конкретизованої у Законі України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку".

Між тим, як вбачається зі змісту судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій розглянули справу з порушенням норм процесуального права, оскільки ними надано оцінку діям відповідача без пояснень (мотивів), чому вони не врахували доводів позивача.

Кожен доречний і важливий аргумент особи, яка бере участь у справі, повинен бути проаналізований і одержати відповідь суду.

Таких висновків необхідно дотримуватися судам під час ухвалення рішень.

Відсутність в судових рішеннях аргументів, за якими суд відхиляє обставини, на які посилається сторона як на обґрунтування своїх вимог чи заперечень, свідчить, що суд не почув сторону, чим порушив норми процесуального закону.

До того ж суди розглянули справу за відсутності в матеріалах справи рішення, на підставі якого прийнято спірне рішення відповідача.

Відповідно до статті 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи викладене, справа підлягає направленню до суду першої інстанції на новий розгляд для усунення недоліків про які вказав суд касаційної інстанції.

Відповідно до ч. 2 ст. 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 серпня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2014 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.

Судді: