Ухвала суду № 54052335, 19.11.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 листопада 2015 року м.Київ К/800/36875/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя Голяшкін О.В. (доповідач),

судді Заяць В.С.,

Стрелець Т.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 04 червня 2015 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2015 року у справі за позовом Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Магазин «Продукти» про стягнення адміністративно-господарських санкцій за порушення нормативу створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та пені, -

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2015 року Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Магазин «Продукти», в якому просило стягнути суму адміністративно-господарських санкцій у розмірі 15310,77 грн. та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 76,55 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що відповідачем, в порушення вимог Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», не виконано нормативу робочих місць з працевлаштування інвалідів.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 04 червня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2015 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

При винесенні рішень суди першої та апеляційної інстанцій виходили із виконання відповідачем вимог щодо створення робочих місць відповідно до нормативів, встановлених ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», вжиття ним заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та відсутності підстав для застосування до підприємства адміністративно-господарських санкцій.

Не погоджуючись із зазначеними рішеннями, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення норм матеріального права, просить скасувати судові рішення, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

У касаційній скарзі Фонд соціального захисту інвалідів зазначає про невиконання відповідачем вимог Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

Заперечення на касаційну скаргу не надходили.

Заслухавши доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

У відповідності зі ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Частиною 1 ст.20 цього Закону встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк (ч.2 ст.20 Закону).

Відповідно до наданого відповідачем Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2014 рік за формою 10-ПІ середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу Товариства з обмеженою відповідальністю «Магазин «Продукти» у 2014 році становила 65 осіб, з них середньооблікова чисельність інвалідів - штатних працівників у підприємства - 2 осіб, чисельність інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, встановленого ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», становила 3 особи.

Діючим законодавством встановлюється обов'язковий для підприємств норматив робочих місць, призначених для забезпечення працевлаштування інвалідів, а також передбачається сплата підприємствами адміністративно-господарських санкцій у разі порушення встановлених нормативів щодо створення робочих місць для інвалідів.

При цьому, адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України, Податковим кодексом України, а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.

Разом з тим, відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Відповідно до ч.1 ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Згідно ч.3 ст.18 Закону підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За змістом ст.18-1 Закону пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості.

Таким чином, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування.

Відповідно до п.4 ч.3 ст.50 Закону України від 05 липня 2012 року №5067-VІ «Про зайнятість населення» (набрав чинності з 01 січня 2013 року) роботодавці зобов'язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про: попит на робочу силу (вакансії).

Згідно Порядку подання форми звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року № 316, форма подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем 12 березня 2014 року до Сєвєродонецького міського центру зайнятості подано звітність форми №3-ПН, у якій визначено потребу у робочій силі (вакансії) - 2 особи, а саме прибиральник робочих приміщень та укладальник-пакувальник, при цьому у розділі ІІ «характеристики вакансії» вказано, що місця створено для працевлаштування інвалідів.

Відповідно до листа Сєвєродонецького міського центру зайнятості від 27 травня 2015 року №13/04-1379 від ТОВ «Магазин «Продукти» у 2014 року надійшло 2 вакансії станом на 12 березня 2014 року. Протягом року, для вирішення питання працевлаштування, вакансії ТОВ «Магазин «Продукти» було запропоновано 38 особам. Одна з них працевлаштована, 37 відмовились від роботи. Відмова підприємства від працевлаштування осіб з інвалідністю не було.

Тобто, після заповнення однієї вакансії Сєвєродонецький міський центр зайнятості продовжував пошук інвалідів для працевлаштування до підприємства на незайняту вакансію укладальника-пакувальника.

Отже, відповідачем вжито усіх залежних від нього заходів щодо утворення робочих місць для працевлаштування інвалідів та недопущення правопорушення у сфері господарювання, що встановлено судами попередніх інстанцій.

З урахуванням вищевказаних обставин суди першої та апеляційної інстанцій прийняли вірне рішення про відмову в позові з підстав його необґрунтованості.

Виходячи з визначених ст.220 Кодексу адміністративного судочинства України меж перегляду судових рішень, за якими суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі та позбавлений можливості досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, у судової колегії відсутні підстави для спростування встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, тоді як доводи касаційної інстанції не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч.1 ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст.220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 04 червня 2015 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, передбачених статтями 237 - 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді