Ухвала суду № 54052268, 02.12.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 грудня 2015 року м. Київ К/800/62277/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі Головного управління Міндоходів в Одеській області

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2014 року

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2014 року

у справі № 815/3551/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Геомар"

до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі Головного управління Міндоходів в Одеській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень- рішень,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Геомар" (надалі - позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі Головного управління Міндоходів в Одеській області (надалі - відповідач, податковий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2014 року, адміністративний позов задоволено.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2014 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2014 року і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити позивачу у задоволені позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі відсутності клопотань усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю.

У зв'язку із неподанням клопотань особами, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю, колегія суддів розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2011 року по 31 грудня 2013 року. За результатами проведеної перевірки складено акт від 26 травня 2014 року № 000066/15-32-22-05/33486003/750.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог: п. 138.2 ст. 138, пп. 140.1.6 п. 140.1 ст. 140 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на прибуток на 894249,00 грн.; п. 185.1 ст. 185, п. 186.3 ст. 186, п. 190.2 ст. 190 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість на 684738,00 грн.

У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки позивачем винесено податкові повідомлення-рішення від 10 червня 2014 року: № 0000602200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на 1105101,00 грн., у тому числі за основним платежем - на 894249,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - на 210852,00 грн.; № 0000612200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 855923,00 грн., у тому числі за основним платежем - на 684738,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - на 171185,00 грн.

Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

В розумінні підпункту 14.1.27 пункту 14.1. статті 14 ПК України, у редакції на час виникнення спірних правовідносин, витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Одночасно, згідно підпункту 14.1.36 названої статті господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 статті 138, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (підпункт 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України).

Згідно абзацу 1 пункту 138.2 статті 138 названого Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

У той же час, підпунктом 139.1.9 пункту 139.1. статті 139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п.п. 140.1.6 п. 140.1 ст. 140 ПК України при визначенні об'єкта оподаткування враховуються такі витрати подвійного призначення: будь-які витрати із страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування продукції платника податку; цивільної відповідальності, пов'язаної з експлуатацією транспортних засобів, що перебувають у складі основних засобів платника податку; будь-які витрати із страхування ризиків, пов'язаних із виробництвом національних фільмів (у розмірі не більше 10 відсотків вартості виробництва національного фільму); екологічної та ядерної шкоди, що може бути завдана платником податку іншим особам; майна платника податку; об'єкта фінансового лізингу, а також оперативного лізингу, концесії державного чи комунального майна за умови, якщо це передбачено договором; фінансових, кредитних та інших ризиків платника податку, пов'язаних із провадженням іншої господарської діяльності, в межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, що діє на момент укладення такого страхового договору, за винятком страхування життя, здоров'я або інших ризиків, пов'язаних з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, обов'язковість якого не передбачена законодавством, або будь-яких витрат із страхування сторонніх фізичних чи юридичних осіб.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем, як субагентом, та компанією "Форкон Лтд." (Кіпр), як генеральним агентом, укладена агентська угода № 09-12 від 04 вересня 2012 року.

Відповідно до п. 1 вказаної агентської угоди «Генеральний агент (Форкон Лтд) оперує суднами Принципала (Екс-Пресс Контейнер Лайн (ЮКей) Лтд) в регіоні Середземного та Чорного морів, надаючи послуги загального фідерного контейнерного сервісу; оскільки Субагент (TOB «ГЕОМАР») має діючу організацію для виконання агентського обслуговування в Одесі, Україна обидві сторони висловили бажання укласти цю угоду».

Пунктом 3.1 вказаної Угоди встановлено: «Субагент має вжити всіх необхідних заходів для забезпечення своїх офісів новітньою автоматизованою технологічною системою електронної комерції, що є сумісною з автоматизованою технологічною системою електронної комерції Генерального агента..».

Пунктом 3.2 встановлено: «Субагент має залучити відповідну компетентну підтримку з інформаційних технологій та/або винайти технічний персонал, що володіє необхідними кваліфікацією та досвідом у системі електронної комерції. Субагент, однак, може передати функції технічного/профілактичного обслуговування в аспекті інтеграції автоматизованої технологічної системи електронної комерції компетентній та надійній компанії з інформаційних технологій».

Додатком № 1 до вказаної Угоди між "Форкон Лтд" і позивачем встановлений обов'язок щомісячного відшкодування останнім витрат, на обслуговування автоматизованої технологічної системи електронної комерції згідно до дебет-нот Генерального агента.

Для виконання агентської угоди № 09-12 від 04 вересня 2012 року в частині забезпечення позивача новітньою автоматизованою технологічною системою електронної комерції, останнім укладено агентську угоду від 20 вересня 2011 року з Нептун Лайнз Шиппінг енд Менеджінг Ентерпрайзес ЕсЕй (Ліберія). Виконання умов вказаної угоди підтверджується: дебет-нотами, актами виконаних робіт, рахунками, бухгалтерськими довідками.

Крім того, відповідність сплачених сум за агентською угодою від 20 вересня 2011 року кон'юнктурі ринку та тарифам контрагента підтверджується відповідними висновками Державного підприємства «Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків».

Також на підтвердження реальності вищезазначених господарських відносин позивачем надано інструкцію з експлуатації та запуску комп'ютерної системи: «Система планування "Нептун" програмне мережеве забезпечення з планування укладання вантажу та координації керівництво користувача», а також докази на підтвердження здійснених позивачем заходів щодо навчання Готолая С.Г., як користувача вищезазначеною комп'ютерною системою.

В касаційній скарзі податковий орган зазначає, що укладена позивачем агентська угода від 20 вересня 2011 року не пов'язана з його господарської діяльності, а тому сплачені суми позивачем безпідставно віднесено до витрат.

Колегія суддів вважає вказані доводи безпідставними, оскільки, як зазначено вище, агентська угода від 20 вересня 2011 року укладена позивачем Нептун Лайнз Шиппінг енд Менеджінг Ентерпрайзес ЕсЕй (Ліберія) для виконання агентської угоди № 09-12 від 04 вересня 2012 року з компанією "Форкон Лтд." (Кіпр).

При цьому, виконання агентської угоди від 20 вересня 2011 року підтверджується первинними документами, які належним чином досліджено судами попередніх інстанцій, та до змісту і оформлення яких податковий орган жодних зауважень не висловив.

Також судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем з AT «Страхова компанія «Мономах» укладено договори страхування № 17.0035 від 01 грудня 2012 року та № 17.0037 від 01 січня 2013 року. За вказаними правочинами позивачем сплачено контрагенту страхові премії в сумі 1528800,00 грн. На підтвердження виконання умов вказаних договорів позивачем надано первинні документи, які належним чином досліджено судами попередніх інстанцій.

В касаційній скарзі відповідач зазначає, що позивачем неправомірно віднесено до складу витрат вартість відповідних страхових премій, оскільки у позивача відсутні фінансові ризики по вказаним правочинам, тому як підприємство працює по передплаті та не сплачує послуги, пов'язані з агентуванням за рахунок власних коштів, тобто відсутні ймовірні витрати.

Колегія суддів не бере до уваги вказані доводи податкового органу виходячи з наступного.

Так, договори страхування № 17.0035 від 01 грудня 2012 року та № 17.0037 від 01 січня 2013 року укладені позивачем на покриття ризиків, визначених п. 2.7, п. 2.8 агентської угоди № 09-12 від 04 жовтня 2012 року, укладеної з "Форкон Лтд".

Відповідно до вищезгаданих пунктів агентської угоди: позивачем зобов'язується вживати всіх необхідних запобіжних заходів, щоб гарантувати безпечність та захист всіх контейнерів, що розвантажуються, доти, поки вони не будуть доставлені операторам головної лінії у відповідності до місцевих звичаїв та правил. У разі невиконання зазначеного, позивач несе повну відповідальність перед Генеральним Агентом за усі можливі наслідки. позивач має вживати всіх необхідних запобіжних заходів, щоб гарантувати безпечність та захист всіх контейнерів, що мають відправлятися з портів території, доти, поки вони не будуть навантажені на борт судна, та забезпечити навантаження усіх контейнерів, що зазначені у відвантажувальних документах, на борт. У разі невиконання зазначеного, позивач несе повну відповідальність перед Генеральним Агентом за усі можливі наслідки.

При цьому, факт виконання сторонами вищевказаних договорів страхування податковим органом не заперечується.

Щодо правомірності скасування судами попередніх інстанцій податкового повідомлення-рішення від 10 червня 2014 року № 0000612200 колегія суддів зазначає наступне.

Підставою для винесення зазначеного податкового повідомлення-рішення стала несплата позивачем податку на додану вартість із сум сплачених на відшкодування витрат Нептун Лайнз Шиппінг енд Менеджінг Ентерпрайзес ЕсЕй на підтримку міжнародної інформаційної системи за агентською угодою від 20 вересня 2011 року.

В касаційній скарзі податковий орган зазначає, що надані послуги є телекомунікаційними, а тому відповідно до приписів ст. 186.3 Податкового кодексу України є об'єктом оподаткування податком на додану вартість.

Колегія суддів не бере до уваги вказані доводи податкового органу виходячи з наступного.

Підпунктом «д» п. 186.3 ст. 186 ПК України визначено, що місцем постачання зазначених у цьому пункті послуг вважається місце, в якому отримувач послуг зареєстрований як суб'єкт господарювання або - у разі відсутності такого місця - місце постійного чи переважного його проживання. До таких послуг належать: телекомунікаційні послуги, а саме: послуги, пов'язані з передаванням, поширенням або прийманням сигналів, слів, зображень та звуків або інформації будь-якого характеру за допомогою дротових, супутникових, стільникових, радіотехнічних, оптичних або інших електромагнітних систем зв'язку, включаючи відповідне надання або передання права на використання можливостей такого передавання, поширення або приймання, у тому числі надання доступу до глобальних інформаційних мереж.

Відповідно до пп. «б» п. 185.1 ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Згідно пп. 14.1.185 п. 14.1 ст. 14 ПК України, постачання послуг - будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об'єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об'єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності.

Як вже зазначалось, відповідно до додатку № 1 до угоди № 09-12 від 04 вересня 2012 року, укладеної між "Форкон Лтд" і позивачем, встановлено обов'язок останнього щомісячно відшкодовувати витрати контрагента на обслуговування автоматизованої технологічної системи електронної комерції.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що компенсація позивачем витрат нерезидента на обслуговування міжнародних інформаційних систем є умовою укладення вищезгаданої угоди та не є за своєю природою постачанням послуг, зокрема, і телекомунікаційних, а тому не підлягає оподаткуванню податком на додану вартість.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність факту порушення позивачем податкового законодавства та про неправомірність оскаржених податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 222, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі Головного управління Міндоходів в Одеській області залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2014 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2014 року у справі № 815/3551/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя(підпис)А.М. Лосєв Судді:(підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна