Ухвала суду № 54052070, 25.11.2015, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 листопада 2015 р.м.ОдесаСправа № 814/3608/14

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Середа О. Ф.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Осіпова Ю.В.,

суддів Золотнікова О.С., Скрипченка В.О.,

при секретарі Кіселик Д.С.,

за участю представника позивача ОСОБА_1 та представника відповідача ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Корабельному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 січня 2015 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СТИЛЛКРАФТ» до Державної податкової інспекції у Корабельному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про визнання протиправним дії, визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, зобовязання вчинити певні дії -

В С Т А Н О В И В:

28.11.2014р. ТОВ «СТИЛЛКРАФТ» звернулося до Миколаївського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ДПІ у Корабельному районі м.Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області, в якому просило суд:

- визнати протиправними дії ДПІ у Корабельному районі м.Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області з призначення на 27-29.10.2014р. та проведення перевірки ТОВ «СТИЛЛКРАФТ»;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 20.11.2014р. №0001022200 про збільшення суми грошового зобовязання з ПДВ у сумі 77 365 грн. основного зобовязання та 38683 грн. за штрафними санкціями;

- заборонити органам Міндоходів і зборів України використовувати отриману в результаті проведення перевірки та зазначену у акті документальної позапланової невиїзної перевірки від 04.11.2014р. №890/14-05-22-00/36098810 інформацію та висновки, як доказ порушення податкового законодавства ТОВ «СТИЛЛКРАФТ» та його контрагентами.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що при незаконному проведенні перевірки відповідач дійшов необґрунтованого висновку про порушення підприємством вимог чинного законодавства, а тому, винесені на підставі вказаних висновків спірне податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 19.01.2015р. адміністративний позов ТОВ «СТИЛЛКРАФТ» задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 20.11.2014р. №000102220 про збільшення суми грошового зобовязання з ПДВ у сумі 77 365 грн. основного зобовязання та 38 683 грн. за штрафними санкціями, що прийняте ДПІ у Корабельному районі м.Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою суду 1-ї інстанції, представник ДПІ у Корабельному районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області 17.08.2015р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваної постанови порушено норми матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 19.01.2015р. та прийняти нову, якою повністю відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю - доповідача, виступи сторін та перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність належних підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

Позивач - ТОВ «СТИЛЛКРАФТ» зареєстрований виконкомом Миколаївської міськради як юридична особа з 07.08.2008р., як платник податків з 08.08.2008р. перебуває на обліку в ДПІ у Корабельному районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області, а з 19.08.2008р. є платником ПДВ.

В період з 27.10.2014р. по 29.10.2014р. податковими інспекторами-ревізорами було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «СТИЛЛКРАФТ» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ПП «ВКФ «Авента» та ПП «Ексида» за липень 2014р., за результатами якої складено акт №890/14-05-22-00/36098810 від 04.11.2014р.

Так, в ході цієї перевірки перевіряючі дійшли висновку про порушення підприємством позивача вимог податкового законодавства (п. 198.1, п.198.2, п.198.3, п. 198.6 ст.198, ПК України), в результаті чого, завищено податковий кредит з ПДВ за липень 2014р. на 77 365,71 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки, уповноваженою особою ДПІ 20.11.2014р. прийнято податкове повідомлення-рішення №0001022200 про збільшення ТОВ «СТИЛЛКРАФТ» грошового зобовязання з ПДВ на суму 77 365 грн. (основне зобовязання) та на 38 683 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Так, підставою для прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення слугував висновок ДПІ про безтоварність господарських операцій між позивачем та ТОВ «СПЕЦКОНСАЛТ», який фактично ґрунтується лише на припущеннях про вчинення операцій без мети реального настання правових наслідків, незнаходження даного підприємства за адресою реєстрації. Крім того, в обґрунтування своєї позиції відповідач посилається на акт ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 05.08.2014 року №22274/26-55-22-07/38925651 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «ВКФ «Авента» щодо підтвердження господарських відносин за період з 01.01.2014р. по 31.07.2014р.».

Не погоджуюсь з зазначеними діями та рішеннями податкового органу, позивач оскаржив їх до суду.

Вирішуючи справу по суті та частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з часткової обґрунтованості та доведеності позовних вимог та, відповідно з неправомірності спірного рішення відповідача.

Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, цілком погоджується з такими висновками суду 1-ї інстанції і вважає їх обгрунтованими, з огляду на наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.

А згідно із ст.67 Конституції України, кожен зобовязаний сплачувати податки і збори в порядку та розмірах, встановлених законом.

Як слідує з положень п.1.1 ст.1 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI, з 01.01.2011 р. він регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до приписів п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20 ПК України, органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім НБУ) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Положеннями ж п.75.1 ст. 75 ПК України , в свою чергу, передбачено, що органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Як видно зі змісту ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», «господарською операцією» є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобовязань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. «Первинним документом» є документ, якій містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Статтею 9 цього ж Закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обовязкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

У відповідності до вимог п.187.1 ст.187 ПК України, датою виникнення податкових зобовязань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Приписами ж п.198.1 ст.198 ПК України визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема з придбання або виготовлення товарів (у т.ч. в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п.198.2 ст.198 ПКУ).

Відповідно до п.198.3 ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у звязку з: придбанням або виготовленням товарів (у т.ч. при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно із п.201.1 ст.201 ПК України, платник податку зобовязаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну. При чому, податкова накладна складається у 2-х примірниках у день виникнення податкових зобовязань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобовязаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п.201.4, п.201.6, п.201.10 ст.201 ПКУ).

Системний аналіз правових норм, якими регулюються правовідносини, що є предметом судового дослідження, вказує, що визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Не можуть бути включені до складу валових витрат та податкового кредиту витрати на придбання товарів (робіт, послуг) не підтверджені дійсними розрахунковими, платіжними та іншими документами. Документом, який підтверджує сплату покупцем податку на додану вартість в ціні товару, зокрема є податкова накладна.

Для віднесення відповідних сум до складу валових витрат та податкового кредиту в розумінні ПК України не передбачається умова відслідкування та контролю платником податку (добросовісним набувачем товару, послуг та ін.) реальної сплати цих сум до бюджету контрагентом, а тим більше контрагентів безпосереднього контрагента субєкта господарювання. Чинним законодавством на сторону в господарському зобов'язанні не покладено обов'язок з'ясування обставин сплати податків та зборів контрагентом.

До того ж, суб'єкт господарювання (добросовісний учасник угод та господарських операцій) не наділений можливістю контролю (навіть за власною ініціативою) за сплатою податків іншими суб'єктами підприємницької діяльності. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання як платник податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, оскільки юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Зазначена обставина (недобросовісність учасника угоди щодо сплати податків та зборів) не є підставою для позбавлення платника податку права на відображення в складі валових витрат та податкового кредиту понесені витрати на придбання товарів (послуг), якщо останній виконав усі передбачені законом умови та має всі документальні підтвердження понесених витрат та фактичного здійснення господарських операцій.

Чинним законодавством України не встановлено обов'язку покупця сплачувати ПДВ ще й безпосередньо до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Якщо контрагент не виконав свого зобовязання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність з негативними наслідками саме щодо такого субєкта господарювання.

Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентів.

Так, судовою колегією з матеріалів справи встановлено, що 01.07.2014 року між ТОВ «СТИЛЛКРАФТ» та ПП «Ексида» укладено договір поставки №01/07/2014, відповідно до умов якого, ПП «Ексида» (постачальник) зобовязується надати ТОВ «СТИЛЛКРАФТ» (покупець) металопродукцію, зварювальні та інші матеріали (товар), а покупець зобовязується прийняти товар та оплатити його вартість відповідно до специфікацій або рахунків-фактури.

Також, по справі встановлено, що 26.06.2014р. між ТОВ «СТИЛЛКРАФТ» та ПП «ВКФ «Авента» укладено договір поставки №26/06/2014, за умовами якого ПП «ВКФ «Авента» (продавець) зобовязується надати ТОВ «СТИЛЛКРАФТ» (покупець) металопродукцію, зварювальні та інші матеріали (товар), а покупець зобовязується прийняти товар та оплатити його вартість відповідно до специфікацій або рахунків-фактури.

На підтвердження реальності виконання вказаних вище цивільно-правових зобов'язань та господарських операцій представником позивача надано, як до суду 1-ї інстанції, так і до суду 2-ї інстанції, весь обсяг належним чином оформлених первинних документів: податкові, видаткові та товарно-транспортні накладні, заявки на перевезення вантажу, накладні-вимоги на відпуск матеріалів, довіреності на отримання ТМЦ, платіжні документи (т.б. банківські платіжні доручення, оборотно-сальдові відомості), що підтверджують реальність господарських операцій.

Наявність вказаних документів, які були досліджені контролюючим органом в т.ч. і в ході спірної перевірки, відповідачем фактично не оспорюється, як і не оспорюється правильність їх оформлення.

Крім того, слід зазначити, що на момент видачі податкових накладних постачальник послуг (товарів) був зареєстрований платником ПДВ, а отже, мав право їх виписувати. В свою чергу, покупець послуг (товарів) мав усі правові підстави включити суму реально сплаченого в ціні товару (послуг) ПДВ по таким податковим накладним до свого податкового кредиту. В подальшому, як встановлено з матеріалів справи, позивач в повному обсязі задекларував ці свої податкові зобовязання з ПДВ та сплатив усі необхідні податки до бюджету.

Отже, оскільки відповідачем, як субєктом владних повноважень, на якому в адміністративному судочинстві лежить тягар доказування правомірності своїх дій, не надано будь-яких спростувань реального характеру здійснюваних позивачем господарських операцій, що були обумовлені діловою метою, то відповідно, доводи ДПІ про безтоварність вищевказаних господарських операцій між позивачем та ПП «ВКФ «Авента» і ПП «Ексида» є необґрунтованими та безпідставними.

Посилання ж відповідача на акт ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м.Києві від 05.08.2014 року №22274/26-55-22-07/38925651 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «ВКФ «Авента» щодо підтвердження господарських відносин за період з 01.01.2014р. по 31.07.2014р.» також є безпідставним, оскільки цей акт не є належним носієм податкової інформації щодо господарських операцій позивача з цим контрагентом, так як, в даному випадку, ні первинна документація, ні реальність спірних господарських операцій по всьому ланцюгу постачання, фактично не були предметом дослідження. Єдину обставину, яку може підтвердити цей акт про неможливість проведення зустрічної звірки (складення яких доречі не передбачено нормами ПКУ) - це власне сам факт непроведення зустрічної звірки з певних причин.

Крім того, як зазначає відповідач, ще однією з підстав для прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення слугував висновок ДПІ про «безтоварність» господарських операцій між позивачем та ПП «Ексида», який, на думку суду, ґрунтується лише на припущеннях про вчинення операцій без мети реального настання правових наслідків, порушення платником ПП «Ексида» податкового законодавства. В обґрунтування цієї позиції відповідач посилається виключно лише на інформаційний лист ДПІ у м.Херсоні ГУ Міндоходів у Херсонській області від 31.10.2014 року №284/21-03-22-06/38992047 «Про неможливість проведення виїзної перевірки по ПП «Ексида» за липень 2014 року», однак, останній не є належним і беззаперечним доказом, а також належним носієм податкової інформації щодо спірної господарської операції позивача з цим контрагентом, так як, в даному випадку, ні первинна документація, ні реальність цієї господарської операції по всьому ланцюгу постачання, не були предметом дослідження.

Що ж стосується інших позовних вимог позивача про визнання протиправними дій податкового органу, повязаних з призначенням на 27-29.10.2014р. та проведення перевірки, а також щодо заборони органам Міндоходів і зборів України використовувати отриману в результаті проведення перевірки та зазначену у акті від 04.11.2014р. №890/14-05-22-00/36098810 інформацію та висновки, як доказ порушення податкового законодавства ТОВ «СТИЛЛКРАФТ» та його контрагентами, то судова колегія, як і суд 1-ї інстанції, вважає їх необґрунтованими, безпідставними та не підлягаючими задоволенню, оскільки всі дії податкового органу по проведенню перевірки і складанню акту перевірки (який є носієм доказової інформації і не має обов'язкового характеру) є способом реалізації наданої суб'єкту владних повноважень компетенції. А висновки ж, викладені в цьому акті перевірки є лише субєктивною думкою перевіряючих та не впливають безпосередньо на права та обов'язки платника податків.

При цьому, також одночасно слід звернути увагу і на ту обставину, що позивач дану постанову суду 1-ї інстанції в цій частині в апеляційному порядку не оскаржив.

І на останнє, судова колегія приймає до уваги та ще раз вважає за необхідне наголосити на тому, що згідно з вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст.204 ЦК України), а відповідно до ст.61 Конституції України, юридична відповідальність особи має виключно індивідуальний характер. Тобто, якщо контрагент позивача або його контрагенти у 2-й чи 3-й ланках ланцюга, не виконали своїх податкових зобов'язань, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

При чому, слід зазначити, що вищенаведені висновки повністю узгоджуються із правовими позиціями Верховного Суду України при вирішенні спорів цієї категорії та практикою Європейського Суду з прав людини.

Таким чином, за вказаних обставин, судова колегія вважає, що суд 1-ї інстанції дійшов обґрунтованого висновку про неправомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

До того ж, ще слід зазначити й про те, що відповідно до приписів ст.ст.11,71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст.86 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

А відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж у апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, відповідно до ст.200 КАС України, залишає цю апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову окружного суду - без змін.

Керуючись ст.ст.195,196,198,200,205,206,254 КАС України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Корабельному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області - залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 січня 2015 року без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Головуючий: Ю.В. Осіпов

Судді: О.С. Золотніков

ОСОБА_3