Ухвала суду № 54051968, 01.12.2015, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 грудня 2015 р.м.ОдесаСправа № 815/2534/15

Категорія: 12.3 Головуючий в 1 інстанції: Єфіменко К. С.

Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого Бітова А.І.

суддів Милосердного М.М.

ОСОБА_1

при секретарі Найденко О.І.

з участю: ОСОБА_2, представника Головного управління МВС України в Одеській області ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті ОСОБА_4 адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління МВС України в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління МВС України в Одеській області, Київського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, на боці відповідачів ОСОБА_5, про визнання частково протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді,

В С Т А Н О В И Л А :

У квітні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління (далі ГУ) МВС України в Одеській області, Київського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області, третя особа ОСОБА_5, про:

-визнання частково протиправними та скасування Наказів ГУМВС України в Одеській області №1137 від 02 квітня 2015 року "Про надзвичайну подію за участю працівників Київського РВ ОМУ ГУМВС та покарання винних" та №241 о/с від 20 квітня 2015 року в частині звільнення з органів внутрішніх справ ОСОБА_4;

-поновлення ОСОБА_4 на посаді дільничного інспектора міліції сектора дільничних інспекторів міліції Київського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області з 22 квітня 2015 року;

-зобовязання ГУМВС України в Одеській області нарахувати та виплатити середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу ОСОБА_2

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував, що порядок проходження служби не порушував, а також не вчиняв дії, що компрометують його як співробітника міліції, а зібрані під час проведення службового розслідування факти підтверджують позиція позивача.

Відповідачі позов не визнали, вказуючи, що спірний Наказ був прийнятий у відповідності до існуючого порядку прийняття такого роду рішень на законних підставах та у відведені для цього законом терміни.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2015 року позовні вимоги задоволено частково.

Визнано частково протиправними та скасовано Наказ ГУМВС України в Одеській області №1137 від 02 квітня 2015 року "Про надзвичайну подію за участю працівників Київського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області та покарання винних", в частині що стосується ОСОБА_2 та наказ ГУМВС України в Одеській області №241 о/с від 20 квітня 2015 року в частині звільнення з органів внутрішніх справ ОСОБА_2

Поновлено ОСОБА_2 на посаді дільничного інспектора міліції сектора дільничних інспекторів міліції Київського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області з 22 квітня 2015 року.

Стягнуто з Київського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області середньомісячне грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 22 квітня 2015 року по день фактичного поновлення на посаді.

В частині поновлення на посаді та стягнення середньомісячного грошового утримання за час вимушеного прогулу за 1 (один) місць в розмірі 1749,22 грн. допустити негайне виконання судового рішення.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ГУМВС України в Одеській області ставиться питання про скасування судового рішення в звязку з тим, що воно постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також що у звязку з тим, що висновки суду не відповідають обставинам справи.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги ГУМВС України в Одеській області, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія приходить до наступного.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

Позивач проходив службу в органах внутрішніх справ з 14 вересня 2012 року та на момент виникнення спірних правовідносин перебував у званні лейтенанта міліції на посаді дільничного інспектора міліції сектора дільничних інспекторів міліції Київського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області.

Наказом ГУМВС України в Одеській області №1137 від 02 квітня 2015 року встановлено, що 31 березня 2015 року інспекторами дорожньо-патрульної служби 4-го взводу було зупинено автомобіль під керуванням водія ОСОБА_6 Під час перевірки було встановлено, що він знаходився у стані алкогольного спяніння. При цьому, у вказаному автомобілі перебували працівники Київського РВ ОМУ ГУМВС ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_2

З тексту зазначеного наказу випливає, що ОСОБА_2 у порушення вимог ст.ст. 2, 3, 10 Закону України "Про міліцію", ст. 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, Правил поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу ОВС України, Присяги працівника ОВС України, знаходився у форменому одязі з явними ознаками алкогольного спяніння та всупереч інтересам служби лобіював інтереси правопорушника, вимагав від працівників ДАІ відпустити їх без складання адміністративних матеріалів, створив конфліктну ситуацію з представниками громадськості, що супроводжувалось погрозами працівникам ДАІ фізичною розправою та неприємностями по службі.

Наказом т.в.о.начальника ГУ МВС України в Одеській області №1137 від 02 квітня 2015 року "Про надзвичайну подію за участю працівників Київського РВ ОМУ ГУМВС та покарання винних" було вирішено звільнити ОСОБА_2 з органів внутрішніх справ за п.66 (за дискредитацію) "Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС України".

На підставі вказаного Наказу, т.в.о. начальником ГУ МВС України в Одеській області видано наказ №241о/с від 20 квітня 2015 року, яким звільнено з органів внутрішніх справ дільничного інспектора міліції сектора дільничних інспекторів міліції Київського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області лейтенанта міліції ОСОБА_2 за п.66 Положення (за дискредитацію) з 22 квітня 2015 року.

Приймаючи оскаржуваний Наказ від 02 квітня 2015 року №1137 відповідач ГУ МВС України в Одеській області виходило з того, що позивач 31 березня 2015 року після зупинки транспортного засобу працівниками ДАІ вийшов з автомобілю разом із майором міліції ОСОБА_9 та у порушення вимог ст.ст. 2, 3, 10 Закону України "Про міліцію", ст. 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, Правил поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу ОВС України, затверджених наказом МВС України від 22 лютого 2012 року №155, Присяги працівника ОВС України і зобовязання наданих ними при прийнятті на службу в ОВС України, всупереч інтересів служби, почали лобіювати інтереси правопорушника ОСОБА_6 та вимагати від працівників ДАІ відпустити їх без складання адміністративних матеріалів.

При цьому майор міліції ОСОБА_9 і лейтенант міліції ОСОБА_2 поводилися з працівниками ДАІ агресивно та нетактовно, а саме погрожувати працівникам ДАІ фізичною розправою та неприємностями по службі та кваліфікували такі дії, як за вчинення проступку, який дискредитує його, як працівника ОВС.

Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що факт відсутності позивача на місці пригоди на час приїзду громадськості підтверджується показаннями свідків та фотографіями, які використовувались під час проведення службової перевірки та знаходяться в матеріалах службової перевірки, та дослідженими файлами з відеозаписами, що містяться на лиску, на яких відсутній позивач, в звязку із чим, він не міг своїм видом чи діями дискредитувати звання рядового і начальницького складу працівників ОВС в очах громадськості.

Крім того, проведене відповідачем службове розслідування не відповідає вимогам ст. 14 Дисциплінарного статуту в частині повного, всебічного і об'єктивного з'ясування всіх обставин події.

Судова колегія вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 7, 10, 11, 70, 71, 72 КАС України, п. 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №114 від 29 липня 1991 року.

В апеляційній скарзі ГУ МВС України в Одеській області вказується, що пояснення свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 суд мав оцінювати критично, враховуючи те, що двоє згаданих свідків теж покарані тим самим Наказом, що й позивач. Натомість, співробітниками ДАІ зазначено про наявність ознак сп'яніння у ОСОБА_2 в момент зупинки транспортного засобу. А відсутності станом на 11 годину 20 хвилин 31 березня 2015 року в його організмі алкоголю пояснюється тим, що до моменту проведення медичного обстеження пройшло більше 15 годин, за цей час організм ОСОБА_2 міг вивести 1.5-2.25 проміле, і це не враховуючи можливості застосування позивачем додаткових заходів (процедур, речовин), які могли пришвидшити виведення алкоголю.

Однією з основних обставин, що вплинула на рішення про звільнення позивача з органів внутрішніх справ, було висвітлення порушень, що допустив ОСОБА_2 в мережі Інтернет, що відповідно викликало значний суспільний резонанс та завдало нищівного удару по довірі громадян до органів внутрішніх справ та авторитету співробітника міліції. Вказані наслідки безумовно вказують на ознаки дискредитація звання особи рядового і начальницького складу ОВС в діях ОСОБА_2

Судова колегія не приймає до уваги ці доводи апелянта, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №114 від 29 липня 1991 року, особи рядового і начальницького складу, які скоїли вчинки, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, звільняються з органів внутрішніх справ.

Чинним законодавством не визначено поняття дискредитації.

Дискредитація (від французького слова discrediter - підривати довіру) - це підрив довір'я когось, приниження чиєїсь гідності, авторитету. Аналізуючи складові цього поняття, приходимо до висновку, що вони тісно пов'язані з морально-етичними нормами. Отже, вчинки, що дискредитують працівників органів внутрішніх справ та власне органи внутрішніх справ, пов'язані насамперед із низкою моральних вимог, які пред'являються до них під час здійснення службових функцій та у повсякденному житті.

Ці вимоги відображені у ст. 5 Закону України "Про державну службу", Кодексі честі працівника органів внутрішніх справ, Етичному кодексі працівника органів внутрішніх справ та інших нормативно-правових актах, що регулюють діяльність органів системи МВС України та їх особового складу.

Тому під вчинками, що дискредитують звання працівника ОВС та власне органи внутрішніх справ, слід розуміти протиправні, винні діяння, які здійснені посадовою особою органу внутрішніх справ у зв'язку з виконанням службових обов'язків або не пов'язані з їх виконанням, але за своїм характером здатні принизити в очах громадськості гідність та авторитет працівника органів внутрішніх справ та власне органи внутрішніх справ.

До таких вчинків, слід віднести: вчинення злочину, встановленого вироком суду, що набрав законної сили; скоєння корупційного діяння як різновиду адміністративного правопорушення; систематичне скоєння адміністративних правопорушень, що посягають на встановлений порядок управління, громадський порядок та громадську безпеку; заняття підприємницькою діяльністю; організацію страйків та участь у них; розголошення службової таємниці; появу на службі або поза службою в нетверезому стані, що ображає людську гідність; вживання алкогольних напоїв у форменому одязі у громадських місцях; прийняття наркотичних або токсичних препаратів без рецепту лікаря; систематичне порушення правил носіння форменого одягу, зовнішньої охайності; неодноразове грубе і зверхнє ставлення до громадян; прояви жорстокого або принизливого ставлення до людей; скоєння аморального проступку, не сумісного з продовженням служби в ОВС; систематичне поширення компрометуючої ОВС України інформації за допомогою засобів мас-медіа.

В адміністративних справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень, обовязок довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності аргументовано, посилаючись на докази, та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів покладено на субєкта владних повноважень.

Стаття 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 138 КАС України, факти, що входять до предмету доказування це обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при ухваленні рішення у справі.

В адміністративному судочинстві джерелами доказів є пояснення сторін, третіх осіб, їх представників, показання свідків, письмові і речові докази, висновки експертів.

З матеріалів справи вбачається, що згідно протоколу медичного огляду для встановлення факту вживання психоактивної речовини та стану сп`яніння від 31 березня 2015 року №000144 (встановлено, що позивач під час проходження обстеження знаходився у тверезому стані (п.14 висновку), отже, відсутні прямі докази тверджень апелянта про те, що позивач під час подій 31 березня 2015 року перебував у стані спяніння.

Також, не доведено відповідачем, шляхом надання доказів, тверджень того, що позивач поводилися з працівниками ДАІ агресивно та нетактовно.

Натомість, допитані в судовому засіданні суду першої інстанції, ОСОБА_8, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 пояснили, що позивач покинув місце події одразу після початку складання адміністративного протоколу працівниками ДАІ, ще до приїзду представників громадськості.

Крім того, працівники ДАІ ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_13, що були допитані в якості свідків в судовому засіданні, пояснили, що з боку позивача ніяких нетактовних дій, а саме погроз чи насильства, в бік працівників ДАІ, не було. Також вони підтвердили і той факт, що ОСОБА_4 покинув місце пригоди до приїзду громадськості.

Таким чином, спростовується і твердження апелянта про те, що в дії позивача дискредитують звання працівника органів внутрішніх справ в очах громадськості, що власне і стало підставою для звільнення.

Відповідно до ч.3 ст. 2 КАС України, у справах, щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Вивчивши всі надані письмові докази, а також показання свідків у суді першої інстанції, судова колегія приходить до висновку, що спірні Накази в частині звільнення з органів внутрішніх справ ОСОБА_4 були прийняті необґрунтовано, та без врахування усіх обставин, що мали значення для прийняття такого рішення.

За таких обставин, судова колегія вважає правильним висновок суду першої інстанції про задоволення адміністративного позову в частині скасування наказів про звільнення позивача, поновлення його на посаді та стягнення середньомісячного грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.

Враховуючи все вищевикладене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 195, 196; п.1 ч.1 ст. 198; ст. 200; п.1 ч.1 ст. 205; ст. 206; ч.5 ст. 254 КАС України, судова колегія,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Головного управління МВС України в Одеській області залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання судового рішення в повному обсязі.

Повний текст судового рішення виготовлений 02 грудня 2015 року.

Головуючий: Бітов А.І.

Суддя: Милосердний М.М.

Суддя: Ступакова І.Г.