Постанова № 54050363, 24.11.2015, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 листопада 2015 року (о 14 год. 20 хв.)Справа № 808/8402/15 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Батрак І.В.,

за участю секретаря Лялько Ю.В.,

позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Командування Сухопутних військ Збройних Сил України (військова частина А-0115)

про визнання неправомірними дій та зобовязання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2015 року ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Командування Сухопутних військ Збройних Сил України (військова частина А-0115) (далі відповідач), в якому просить:

визнати неправомірними дії відповідача щодо виплати позивачу у звязку із виключенням 06.03.2015 із списків особового складу Командування Сухопутних військ Збройних Сил України одноразової грошової допомоги, передбаченої частиною другою статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» без врахування при її обчисленні щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60 відсотків грошового забезпечення позивача, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 13.03.2013 №161);

зобовязати відповідача нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу, передбачену частиною другою статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 32 повних календарних роки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60 відсотків грошового забезпечення позивача, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 13.03.2013 №161), за врахуванням виплачених сум.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав, надав пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві. Зокрема, зазначає, що проходив військову службу у ЗС СРСР та України, остання посада перед звільненням начальник відділу організаційно-планової роботи та мобілізаційно-кадрової роботи заступник начальника управління особового складу з мобілізаційної роботи штабу Командування Сухопутних військ ЗСУ, військове звання перед звільненням підполковник та наказом Міністра оборони України від 17.02.2015 №95 звільнений з військової служби у запас за пунктом «б» частини 6 статті 26 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у відставку за станом здоровя, календарна вислуга років військової служби на день видання цього наказу про звільнення складала 32 повних років служби. Наказом Начальника штабу першого заступника командувача СВ ЗСУ від 06.03.2015 №45 позивача виключено із списків особового складу Командування СВ ЗСУ з 06.03.2015.

Вважає, що в розмір грошової допомоги при звільненні відповідачем безпідставно не включена щомісячна додаткова грошова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби надзвичайних ситуацій» (далі постанова № 889) зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2013 року № 161. На підставі викладеного, просить адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечив із підстав, наведених у наданих суду запереченнях від 23.11.2015 №1557 (вх. №52133). Зокрема, зазначивши, що відповідач не заперечує факту проходження позивачем військової служби, наявність у позивача вислуги років 32 повни роки, а також факт не врахування відповідачем під час нарахування одноразової грошової допомоги при звільненні позивача з військової служби грошової винагороди в розмірі 60% грошового забезпечення. Разом з цим вважає, що позивач, навівши в обґрунтування позову певні норми матеріального права, невірно усвідомив їх зміст, а також не врахував деякі норми законодавства, які регулюють порядок та умови виплати одноразових видів грошового забезпечення військовослужбовців, а тому прийшов до помилкового висновків по суті спору. Вказує, що згідно п. 38.6 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям ЗСУ та деяким іншим особам визначено, що до місячного грошового забезпечення, з якого нараховуються грошова допомога при звільненні включаються: оклад за штатною посадою, оклад за військовим званням і щомісячні додаткові види грошового забезпечення за посадою, на яку військовослужбовець був призначений перед звільненням, та не включаються: одноразові види грошового забезпечення, а також винагороди та морське грошове забезпечення. Також посилається на Інструкцію про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, якою передбачено, що щомісячна додаткова грошова винагорода це тимчасова, нефіксована і не щомісячна виплата, а тому не може включатися до розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби. Оскільки відповідач керувався та виконував вимоги нормативно-правових актів, які регламентують відповідне питання, то дії відповідача є правомірними, а тому у задоволенні позову просив відмовити.

На підставі ст. 160 КАС України в судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови та оголошено про час виготовлення постанови у повному обсязі.

Розглянувши та дослідивши надані документи, заслухавши пояснення сторін, судом встановлені наступні обставини.

Відповідно до пункту 9 наказу Міністра оборони України (по особовому складу) від 17.02.2015 №95 підполковника ОСОБА_1, начальника відділу організаційно-планової роботи та мобілізаційно-кадрової роботи заступника начальника управління особового складу з мобілізаційної роботи штабу Командування Сухопутних військ ЗСУ звільнено з військової служби у відставку за пунктом «б» (за станом здоровя) відповідно до частини шостої статті 26 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Вислуга років у ЗС: календарна 32 роки 06 місяців, пільгова 35 років 01 місяць.

Із змісту витягу із наказу Командування сухопутних військ ЗСУ (по стройовій частині) від 06.03.2015 №45 з 06.03.2015 позивача виключено зі списків особового складу, усіх видів забезпечення з подальшим зарахуванням на військовий облік до Шевченківського районного військового комісаріату м. Запоріжжя. Також наказано виплатити: надбавку за виконання особливо важких завдань відповідно до підпункту 15.2 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям ЗСУ та деяким іншим особам в розмірі 70%, премію в розмірі 90% та щомісячну грошову винагороду в розмірі 60% по 06.03.2015; грошову компенсацію за невикористану чергову відпустку за 2015 рік. Станом на 06.03.2015 безперервна вислуга в збройних силах складає в календарному обчисленні 32 роки, 06 місяців, 29 днів, пільгова 35 років, 01 місяць, 29 днів.

Згідно довідки військової частини А0105 від 23.09.2015 №116/2/12/17044 про розмір грошового забезпечення грошове забезпечення позивача за лютий 2015 року складає 10 706,25 грн., розмір вихідної допомоги при звільненні 104 602,08 грн.

У судовому засіданні представником відповідача визнано той факт, що до складу одноразової грошової допомоги при звільненні, нарахованої та виплаченої відповідачем позивачу, не увійшла сума щомісячної грошової винагороди у розмірі 60 відсотків місячного грошового забезпечення, яку останній отримував.

Не погодившись з розміром виплаченої одноразової грошової допомоги при звільненні, ОСОБА_1 звернувся із даним позовом до суду.

Ураховуючи викладене, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІІ (далі Закон №2011-ХІІІ).

За приписами статті 1 Закону №2011-ХІІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону №2011-ХІІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення військовослужбовців входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно з частинами третьою та четвертою цієї статті Закону №2011-ХІІІ грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

За приписами пункту 38.1 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 11.06.2008 № 260 особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, які звільняються зі служби за станом здоровя, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у звязку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у звязку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у звязку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 16 років, одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

З матеріалів справи судом встановлено, що позивача звільнено на підставі п. б частини шостої статті 26 Закону №2011-ХІІІ (за станом здоровя). На момент звільнення позивача його календарна вислуга років складає 32 роки, 06 місяців, 29 днів, а відтак відповідно до Закону №2011-ХІІІ позивач набув право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

За частиною другою статті 15 Закону №2011-ХІІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у звязку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у звязку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889 встановлено щомісячну додаткову грошову винагороду (далі - винагорода) для окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій.

На час установлення і початку виплати - 1 жовтня 2010 року - винагорода мала виплачуватися військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які займали посади плаваючого та льотного складу Збройних Сил, Державної прикордонної служби та льотного складу внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ (пункт 1).

Відповідно до пункту 2 цієї постанови граничні розміри, порядок та умови виплати винагороди, передбачені пунктом 1, визначаються Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ та Адміністрацією Державної прикордонної служби за погодженням з Міністерством праці та соціальної політики і Міністерством фінансів у межах затвердженого фонду грошового забезпечення.

Надалі до Постанови № 889 вносилися зміни, які розширювали перелік категорій військовослужбовців та інших осіб, яким відповідно до пункту 1 цієї постанови встановлювалася винагорода.

13 березня 2013 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 161, згідно з якою назва і пункт 1 постанови № 889 викладені в новій редакції.

Зокрема, у пункті 1 передбачена виплата винагороди: 1) військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які займають посади у Військово-Морських Силах Збройних Сил та Морській охороні Державної прикордонної служби, посади у військових частинах, підрозділах, закладах, установах та організаціях Збройних Сил (за переліком згідно з додатком), посади наземних авіаційних спеціалістів, що забезпечують безпеку польотів літаків та вертольотів, у військових частинах і підрозділах Повітряних Сил та Сухопутних військ Збройних Сил, посади у військових частинах і підрозділах високомобільних десантних військ та спеціального призначення Збройних Сил, і військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) льотного складу Збройних Сил, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та Державної прикордонної служби - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення;

2) військовослужбовцям Збройних Сил (крім тих, що зазначені у підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби): з 1 квітня 2013 р. - у розмірі, що не перевищує 20 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 вересня 2013 р. - у розмірі, що не перевищує 40 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 січня 2014 р. - у розмірі, що не перевищує 60 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 квітня 2014 р. - у розмірі, що не перевищує 80 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 липня 2014 р. - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення;

3) особам начальницького складу, які проходять службу на посадах льотного складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій, - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.

Згідно з пунктом 2 постанови № 161 Міністерство оборони зобов'язувалося забезпечити здійснення видатків, пов'язаних з набранням чинності цією постановою, в межах видатків на оплату праці, передбачених Міністерству в Державному бюджеті України на 2013 рік.

На виконання постанови № 889 Міністр оборони України наказом від 15 листопада 2010 року № 595 затвердив Інструкцію про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29 листопада 2010 року за № 1194/18489; з наступними змінами; далі Інструкція № 595), положення якої стали застосовуватися з 1 жовтня 2010 року.

У цьому акті визначені умови та порядок виплати особам офіцерського складу винагороди, окреслено перелік військовослужбовців, яким вона виплачується, регламентовано повноваження командира (начальника) військової частини (організації, установи) щодо підстав та розміру її виплати.

Зокрема, в пунктах 3 (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) наводиться, що до місячного грошового забезпечення, з якого визначається винагорода, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням та щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою (посадою, до тимчасового виконання обовязків за якою він допущений).

За пунктом 5 Інструкції № 595 винагорода виплачується військовослужбовцям за місцем штатної служби за минулий місяць одночасно з виплатою грошового забезпечення за поточний місяць на підставі наказу командира (начальника) військової частини (установи, організації); командирам (начальникам) військових частин (установ, організацій) - на підставі наказів вищих командирів (начальників).

Пунктом 9 Інструкції № 595 передбачено, що розміри винагороди встановлюються наказами Міністерства оборони України (начальника Головного управління розвідки Міністерства оборони України) з урахуванням конкретної військової частини, займаної посади та особливостей умов проходження служби у межах видатків на грошове забезпечення, передбачених для Міністерства оборони України (Головного управління розвідки Міністерства оборони України) у державному бюджеті України на відповідний рік.

Відповідно до положень пункту 10 Інструкції № 595 командир військової частини за наявності обставин, передбачених у цьому пункті, має право зменшувати розмір винагороди.

Таким чином, суд дійшов висновку, що щомісячна додаткова грошова винагорода, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України № 889 та Інструкцією від 15.11.2010 №595, має тимчасовий характер, оскільки виплата такої винагороди дозволена за наявності наказу командира (начальника) військової частини (установи, організації) або вищого командира (начальника) залежно від настання спеціальних обставин, її розмір не є фіксованим, а виплата не є щомісячною, тому вона не включається до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби.

Аналогічна правова позиція була висловлена раніше колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, зокрема, у постановах від 15 жовтня 2013 року по справі № 21-368а13, 4 листопада 2014 року по справі №21-473а14, 16 червня 2015 року по справі №21-621а14.

Частиною 1 ст.244-2 КАС України встановлено, що висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обовязковим для всіх субєктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

За приписами пункту 38.6 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам військовослужбовцям, які звільняються з підстав, зазначених у пунктах 38.1 та 38.2 цієї Інструкції, до їх місячного грошового забезпечення, з якого нараховується одноразова грошова допомога, включаються:

звільненим з посад, на які вони були призначені, - оклад за штатною посадою, оклад за військовим званням і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення);

які на день звільнення з військової служби перебували в розпорядженні відповідних командирів (начальників) та тим, які до дня звільнення з військової служби були звільнені від посад (у тому числі у зв'язку зі скороченням штатних посад), - посадовий оклад, оклад за військовим званням на день звільнення з військової служби, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), що отримували військовослужбовці за останніми штатними посадами відповідно до законодавства України.

Ураховуючи викладене, суд вважає, що виплачуючи позивачу у звязку із його виключенням 06.03.2015 із списків особового складу Командування Сухопутних військ Збройних Сил України одноразової грошової допомоги, передбаченої частиною другою статті 15 Закону №2011-ХІІІ без врахування при її обчисленні щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60 відсотків грошового забезпечення позивача, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889, відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України,

Оскільки вимоги про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу є похідними позовними вимогами від визнання протиправними дій відповідача, які відповідачем допущені не були, суд приходить до висновку про необхідність відмови у задоволені позову в цій частині також.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку

Згідно з частиною першою статті 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Як встановлено частинами першою та другою статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд, відповідно до статті 86 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 158-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити у повному обсязі.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні з дня отримання такої постанови, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя І.В. Батрак