Рішення № 54048211, 02.12.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Апеляційне провадження Головуючий у 1 інстанції: Калініченко Л.С.

№ 22-ц/796/9161/2015 Доповідач: Шебуєва В.А.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2015 року Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва

в складі: головуючого-судді Шебуєвої В.А.,

суддів Українець Л.Д., Оніщука М.І.,

при секретарі Троц В.О.,

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1, який діє на підставі договору про надання правової допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_2, на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 29 квітня 2015 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4, Орган опіки та піклування Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації, про усунення перешкод у володінні квартирою та виселення, позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи: Акціонерне товариство «Український інноваційний банк», Відкрите акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра», Товарна біржа «Київська універсальна біржа», про визнання права власності,-

в с т а н о в и л а:

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 29 квітня 2015 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4, Орган опіки та піклування Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації, про усунення перешкод у володінні квартирою та виселення.

Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи: Акціонерне товариство «Український інноваційний банк», Відкрите акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра», Товарна біржа «Київська універсальна біржа», про визнання права власності задоволено.

Визнано договір купівлі-продажу нерухомості від 05 серпня 1997 року удаваною угодою в частині покупця - ОСОБА_2

Визнано дійсним покупцем за договором купівлі-продажу нерухомості від 05 серпня 1997 року - ОСОБА_4

Переведено права і обов'язки покупця за договором купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений від 05 серпня 1997 року між брокером брокерської контори № 168 ОСОБА_7, який діяв зі згоди і за дорученням ОСОБА_8, ОСОБА_5, ОСОБА_9, яка діяла від свого імені та імені свого неповнолітнього сина ОСОБА_6 та брокером брокерської контори № 745 ОСОБА_10, яка діяла зі згоди і за дорученням ОСОБА_2, посвідчений Київською універсальною біржею, на ОСОБА_4

Визнано за ОСОБА_4 право власності на квартиру загальною площею 94,75 кв.м., в тому числі жилою площею 57,70 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 просить вказане рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_2 про усунення перешкод у володінні квартирою та виселення задовольнити в повному обсязі та відмовити в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 Посилається на те, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. На думку апелянта, суд першої інстанції безпідставно вважав встановленим факт укладення між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 договору позики від 05 серпня 1997 року, за яким ОСОБА_2 надав ОСОБА_4 у борг 80 000 доларів США для придбання квартири. В матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують факт укладання договору позики. Вважає, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 слід відмовити у зв'язку з пропуском позовної давності, оскільки вона не довела поважності причин пропуску такого строку.

В апеляційній інстанції представник ОСОБА_2 підтримав апеляційну скаргу та просить її задовольнити.

Представник ОСОБА_3 і ОСОБА_4 просить відхилити подану апеляційну скаргу, а рішення суду залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

В судове засідання ОСОБА_5, ОСОБА_6, представники Орагну опіки та піклування Голосіївської районної в м.Києві державної адміністрації, Акціонерного товариства «Український інноваційний банк», Відкритого акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», Товарної біржі «Київська універсальна біржа» не з'явилися, повідомлені про місце і час розгляду справи, а тому судова колегія дійшла висновку про можливість слухання справи у їх відсутність.

Вислухавши пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Судом встановлено, що 09 липня 1997 року між відділом нерухомості ЗАТ «Скінія», як виконавцем, ОСОБА_8, як продавцем, та ОСОБА_4, як покупцем, було укладено угоду про наміри сторін на придбання квартири за адресою: АДРЕСА_1. Кінцева дата продажу квартири - 26 липня 1997 року. Пунктом 1 розділу угоди передбачено зобов'язання покупця в момент підписання даної угоди передати продавцю 3 000 доларів США як завдаток, що входить в кінцеву вартість нерухомості (а. с. 89-90, т. 1). Цього ж дня між сторонами підписаний акт погодження ціни продажу квартири у розмірі 82 500 доларів США, з покупця було взято передплату у розмірі 100 доларів США в рахунок оплати брокерських послуг ЗАТ «Скінія» (а. с. 91, т. 1).

05 серпня 1997 року між брокером брокерської контори № 168 ОСОБА_7, який діяв зі згоди і за дорученням ОСОБА_8, ОСОБА_5 ОСОБА_9, яка діяла від свого імені та імені свого неповнолітнього сина ОСОБА_6, (продавці) та брокером брокерської контори № 745 ОСОБА_10 яка діяла зі згоди і за дорученням ОСОБА_2, на Київській універсальній біржі було укладено договір купівлі-продажу нерухомості. За умовами договору ОСОБА_2 придбав квартиру АДРЕСА_1 (а. с. 93-94, т.1).

03 квітня 2001 року вказана квартира була зареєстрована за ОСОБА_2 у Київському міському БТІ, про що було видано реєстраційне посвідчення (а. с. 95, т. 1).

У січні 2010 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про усунення перешкод у володінні квартирою та виселення, в якому просив зобов'язати ОСОБА_3, а також інших осіб, якщо такі проживають разом з ним, звільнити квартиру АДРЕСА_1. Послався на те, що передав належну йому квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_3 для тимчасового проживання. На даний час квартира потрібна йому, але ОСОБА_3 відмовляється повернути її. В ході розгляду справи ОСОБА_2 уточнив свої вимоги та просив суд виселити з квартири ОСОБА_3, ОСОБА_4, малолітніх ОСОБА_11 та ОСОБА_12

ОСОБА_4 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_1. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у 1997 році вона разом з чоловіком ОСОБА_3 мала намір придбати квартиру у м.Києві. 09 липня 1997 року нею як покупцем та ОСОБА_8 як продавцем за участю відділу нерухомості Закритого акціонерного товариства «Скінія» як виконавця, було укладено угоду про наміри сторін на придбання квартири за адресою: АДРЕСА_1. На час підписання вищевказаної угоди вона передала продавцеві 3 000 доларів США як завдаток та підписала акт узгодження ціни продажу квартири у розмірі 82 500 доларів США. Достатньої суми грошових коштів для придбання квартири у неї не було і тому вона домовилася зі знайомим своєї сім'ї ОСОБА_2 що він позичить необхідні грошові кошти в сумі 80 000 доларів США. 05 липня 1997 року ОСОБА_2 передав в борг їй 80 000 доларів США на три роки. На забезпечення виконання зобов'язань за договором позики вони домовились, що договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 був оформлений на ОСОБА_2, який зобов'язався переоформити право власності на дану квартиру на ОСОБА_4 після повернення позичених грошових коштів. Про отримання в борг 80 000 доларів США від ОСОБА_2 нею була складена розписка. Навесні 2000 року позичені грошові кошти були повернуті ОСОБА_2 в обмін на оригінал боргової розписки, але останній всіляко уникав переоформлення на неї права власності на квартиру. Оскільки ОСОБА_2 повернув оригінал боргової розписки, з серпня 1997 року вона безперешкодно користувалася квартирою АДРЕСА_1, зробила в ній ремонт, облаштувала для проживання сім'ї, вона вважала, що переоформлення права власності на квартиру є формальністю. З 1998 року вона переважно проживала за межами України, а у спірній квартирі постійно проживав її чоловік ОСОБА_3 В грудні 2009 року ОСОБА_2 почав надсилати поштою вимоги про звільнення квартири, а згодом звернувся до суду з позовом про виселення її сім'ї з квартири.

В ході розгляду справи ОСОБА_4 збільшила позовні вимоги та просила визнати договір купівлі-продажу нерухомості від 05 серпня 1997 року удаваною угодою в частині покупця - ОСОБА_2; визнати її дійсним покупцем за договором купівлі-продажу спірної квартири від 05 серпня 1997 року; змінити правовідносини, що виникли за договором купівлі-продажу нерухомості від 05 серпня 1997 року шляхом переведення на неї прав і обов'язків покупця; визнати за нею право власності на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 23 вересня 2010 року було об'єднано в одне провадження справу за позовом ОСОБА_2 та справу за позовом ОСОБА_4

У квітні 2012 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання договору недійсним договору позики як мнимої угоди. Позов ОСОБА_2ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 11 червня 2013 року був об'єднано в одне провадження в справі за позовом ОСОБА_2 про усунення перешкод у володінні квартирою, виселення та позовом ОСОБА_4 про визнання права власності.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 29 квітня 2015 року позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання договору позики недійсним залишено без розгляду.

За результатами розгляду позовних вимог ОСОБА_2 і ОСОБА_4 суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для визнання за ОСОБА_3 права власності на квартиру АДРЕСА_1, а також відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 Дослідивши наявні в справі письмові докази, дослідивши матеріали справи, вислухавши покази свідка ОСОБА_13, суд першої інстанції вважав встановленим факт наявності між ОСОБА_2 і ОСОБА_4 правовідносин позики. Суд дійшов висновку, що договір купівлі-продажу спірної квартири від 06 серпня 1997 року є удаваною угодою в частині покупця -ОСОБА_2, а дійсним покупцем квартири є ОСОБА_4, право власності якої не визнається ОСОБА_2 Оскільки ОСОБА_4 повернула позичені у борг грошові кошти ОСОБА_2., а останній протягом тривалого часу уникає вчинення дій щодо переоформлення права власності на квартиру, позовні вимоги ОСОБА_4 про визнання права власності та переведення прав і обов'язків покупця за договором купівлі-продажу є законними та обґрунтованими. При вирішенні спору суд першої інстанції виходив з положень ч.4 ст. 319, 322, 328, 392 ЦК України, а також положень ч.2 ст. 47, ст. 153, 227 ЦК УРСР 1963 року, ст. 15 Закону України «Про товарну біржу».

Колегія суддів вважає, що спір вирішений судом першої інстанції з порушенням норм матеріального права.

Порушуючи питання про усунення перешкод володіння квартирою та виселення ОСОБА_3, ОСОБА_4, малолітніх ОСОБА_11 та ОСОБА_12 з квартири АДРЕСА_1, позивач ОСОБА_2 послався на порушення свого права власності на нерухоме майно, яке придбане ним шляхом укладення 05 серпня 1997 року договору купівлі-продажу на Товарній біржі «Київська універсальна біржа». ОСОБА_4 просила визнати її покупцем спірної квартири за укладеним ОСОБА_2 договором, обґрунтовуючи це тим, що квартира придбана саме нею у ОСОБА_5. ОСОБА_6 , ОСОБА_9 за позичені у ОСОБА_2 грошові кошти. Оформлення права власності на ОСОБА_2 було здійснено за спільною домовленістю та як гарантія повернення боргу.

Як встановлено судом та це не заперечують учасники процесу, укладений між ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6 і ОСОБА_9 договір купівлі-продажу укладений в простій письмовій формі, не був посвідчений нотаріально та зареєстрований на Товарній біржі «Київська товарна біржа».

Суд першої інстанції помилково виходив з того, що договір купівлі-продажу квартири відповідає вимогам Закону та не вимагав подальшого нотаріального посвідчення.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про товарну біржу» товарна біржа є організацією, що об'єднує юридичних і фізичних осіб, які здійснюють виробничу і комерційну діяльність, і має за мету надання послуг в укладенні біржових угод, виявлення товарних цін, попиту і пропозицій на товари, вивчення, упорядкування і полегшення товарообігу і пов'язаних з ним торговельних операцій. Статтею 2 Закону встановлено, що основними принципами діяльності товарної біржі є рівноправність учасників біржових торгів, застосування вільних (ринкових) цін, публічність проведення біржових торгів.

На товарних біржах здійснюються біржові операції, які повинні відповідати сукупності вимог, установлених ст. 15 Закону, згідно з якою угода вважається укладеною на біржі: а) якщо вона являє собою купівлю-продаж, поставку та обмін товарів, допущених до обігу на товарній біржі; б) якщо її учасниками є члени біржі; в) якщо вона подана до реєстрації та зареєстрована на біржі не пізніше наступного за здійсненням угоди дня. Вказаною статтею також визначено, що угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню.

При цьому слід зазначити, що чинним законодавством України не передбачено такої форми угоди, як біржова.

Відповідно до ст. 42 ЦК Української РСР, який був чинний на час укладення договору, угоди можуть укладатися усно або в письмовій формі (простій чи нотаріальній).

Згідно з ст. 47 ЦК Української РСР нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди.

Відповідно до ч. 2 ст. 47 ЦК Української РСР, якщо одна з сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.

Статтею ст. 227 ЦК Української РСР було визначено, що договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу).

Закон України «Про товарну біржу» є спеціальним щодо визначення правових умов створення і діяльності товарних бірж на території України та загальним щодо правил укладення цивільних договорів. З останнього питання спеціальними є норми, закріплені у ЦК Української РСР.

Договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 був укладений 05 серпня 1997 року між ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6 і ОСОБА_9 в простій письмовій формі та не був посвідчений нотаріально. Питання визнання дійсним договору купівлі-продажу даної квартири відповідно до ч.2 ст. 47 ЦК Української РСР в судовому порядку вирішено не було. Відтак, ОСОБА_2 не довів правових підстав для задоволення заявлених ним як власником позовних вимог щодо усунення перешкод у володінні квартирою та виселенні.

При цьому колегія суддів не враховує факт наявної реєстрації 03 квітня 2001 року за ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_1 в Комунальному підприємстві «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна», оскільки в ході розгляду справи судом встановлено недотримання передбачених законом правових підстав набуття права власності за укладеним 05 серпня 1997 року між ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6 і ОСОБА_9 договором купівлі-продажу квартири.

Відповідно не підлягають задоволенню позовні вимоги ОСОБА_4 про визнання укладеного 05 серпня 1997 року між ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6 і ОСОБА_9 договору купівлі-продажу квартири удаваним в частині покупця, переведення на неї прав та обов'язків покупця за даним договором, а також визнання права власності на квартиру АДРЕСА_1.

Враховуючи викладене, ухвалене з порушенням норм матеріального права рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 29 квітня 2015 року підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_4

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313-315 ЦПК України, судова колегія, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, який діє на підставі договору про надання правової допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_2, задовольнити частково.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 29 квітня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4, Орган опіки та піклування Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації, про усунення перешкод у володінні квартирою та виселення.

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи: Акціонерне товариство «Український інноваційний банк», Відкрите акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра», Товарна біржа «Київська універсальна біржа», про визнання права власності.

Рішення набирає законної сили з часу проголошення та може бути оскаржено протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді