Ухвала суду № 54045320, 30.11.2015, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №489/5363/15-ц 30.11.2015 30.11.2015 30.11.2015

Провадження №22-ц/784/2687/15

Головуючий першої інстанції: Коваленко І.В.

Категорія - Суддя-доповідач апеляційного суду: ОСОБА_1І

У Х В А Л А

Іменем України

30 листопада 2015 р. м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого: Галущенка О.І.

суддів: Самчишиної Н.В.

ОСОБА_2.

із секретарем: Тищенком Л.С.

з участю:

представників:

боржника - ОСОБА_3, ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за

апеляційними скаргами

директора малого приватного підприємства «Алсу» та відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Миколаївській області ( далі ВПВР УДВС ГТУЮ в Миколаївській області) на ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва від 13.10. 2015 р., постановлену за скаргою ОСОБА_5 на неправомірну постанову державного виконавця ВПВР УДВС ГТУЮ в Миколаївській області,

встановила:

11.08.2015 р. ОСОБА_5 звернулася зі скаргою на неправомірність постанови державного виконавця ВПВР УДВС ГТУЮ від 15.07.2015 р. про закінчення виконавчого листа та повернення виконавчого документа.

Скаржниця зазначала, що до закінчення виконавчого провадження та повернення виконавчого листа державний виконавець не вжив усіх необхідних заходів для виконання рішення суду про знесення прибудови, якою порушуються її права.

Вважаючи зазначену постанову неправомірною, вона просила про задоволення скарги, визнання дій державного виконавця неправомірними та скасування постанови.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 13.10. 2015 р. постановлено про задоволення скарги та визнання дій державного виконавця неправомірними та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження.

В апеляційній скарзі директор МПП «Алсу» просить скасувати ухвалу, посилаючись на невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи та вимогам закону.

В апеляційній скарзі ВПВР УДВС ГТУЮ в Миколаївській області також ставиться питання по скасування ухвали з постановленням нової про відмову у задоволення скарги, з посиланням на дотримання державним виконавцем вимог закону щодо закінчення виконавчого провадження.

Апеляційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Згідно з приписами ст. 32 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV від 21.04.1999 р. ( далі - Закон № 606-XIV), виконавчі дії державного виконавця щодо примусового виконання рішень полягають у зверненні стягнення на кошти чи інше майно ( майнові права) боржника, у тому числі, якщо вони перебувають у інших осіб; звернення стягнення на заробітну плату ( доходи); вилучення у боржника і передача стягувачу певних предметів; інші заходи, передбачені виконавчим документом.

У відповідності до ч. ч. 5, 6 зазначеної статті 12 Закону № 606-XIV боржник зобовязаний протягом трьох робочих днів після отримання постанови про відкриття виконавчого провадження повідомити державного виконавця про повне або часткове самостійне виконання виконавчого документа, зміну місця проживання, перебування або місця роботи.

Боржник зобовязаний утримуватися від вчинення дій, які унеможливлюють чи ускладнюють виконання виконавчого документа; своєчасно зявлятися за викликом державного виконавця.

Державний виконавець відповідно до приписів ч.2 та ч.3 ст. 11 Закону № 606-XIV здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом;

Державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право:

проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону;

З метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від органів, установ, організацій, посадових осіб, сторін та учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, у тому числі конфіденційну;

безперешкодно входити до приміщень і сховищ, що належать боржникові, проводити їх огляд;

звертатися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про роз'яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа, про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення;

залучати у встановленому порядку до провадження виконавчих дій понятих, працівників органів внутрішніх справ, інших осіб ;

накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом;

вимагати від матеріально відповідальних і посадових осіб боржників - юридичних осіб або від боржників - фізичних осіб надання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог державного виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження;

у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи за межі України - до

виконання зобов'язань за рішенням;

у разі необхідності залучати до проведення чи організації виконавчих дій суб'єктів господарювання, у тому числі на платній основі, за рахунок авансового внеску стягувача;

здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом та іншими законами.

Підчас здійснення виконавчого провадження державний виконавець приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складання актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень та інших процесуальних документів у випадках передбачених Законом та іншими нормативними актами ( п. 1.5 Інструкції з організації примусового виконання рішень)

Згідно з вимогами п.2 ч. 1 ст. 47 Закону № 606-XIV, державний виконавець повертає виконавчий документ без виконання, лише тоді, коли незважаючи на усі передбачені законом заходи у боржника не виявлено майна, на яке може бути звернено стягнення.

У тому разі, коли виконання рішення полягає у здійсненні інших дій саме боржником, а виконати його неможливо без участі боржника, то державний виконавець відповідно до приписів ст. 75 Закону № 606-XIV накладає на боржника штраф відповідно до положень ст. 89 цього закону та вносить подання про притягнення його до відповідальності згідно з законом після чого виносить постанову про закінчення виконавчого провадження та повертає виконавчий документ до суду, який його видав.

Якщо виконання рішення можливе без участі боржника, то державний виконавець організовує виконання відповідно до повноважень наданих йому законом та вносить подання про притягнення боржника ( керівника юридичної особи-боржника) про притягнення до відповідальності згідно з законом.

При цьому на нього повторно накладається штраф у порядку встановленому ст. 89 Закону № 606-XIV.

В останньому випадку примусове виконання такого рішення не може бути закінчене з посиланням на пункт 11 ст. 49 та частину 3 ст. 75 Закону № 606-XIV.

Визначаючи організацію примусового виконання рішення, яке може бути виконане без участі боржника, державний виконавець має виходити з обсягу наданих повноважень та наявних інструментів і ресурсів, якими розраховує орган примусового виконання рішень відповідно до закону.

Так, виконання рішення про знесення будівлі( прибудови) потребує визначення її місця знаходження, лінійних розмірів, обсягу будівельно-демонтажних робіт та інших витрат повязаних з виконанням цього рішення.

Ухвалюючи постанову про закінчення виконавчого провадження державний виконавець вважав, що рішення не може бути виконане без участі боржника, а заходів вчинених на його виконання в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 75 Закону № 606-XIV достатньо для вчинення цієї процесуальної дії.

В той же час, з матеріалів справи вбачається, що приписи виконавчого документа полягають у знесенні прибудови до магазину, який є власністю боржника.

Попередніми судовими рішеннями встановлено, що прибудова сама по собі порушує цивільні права стягувача та має бути знесена незалежно від наступних змін її правового статусу як обєкта нерухомості.

Невиконання боржником обовязку щодо її знесення самим боржником не є перешкодою для виконання рішення в порядку примусового виконання державним виконавцем без участі боржника.

Державний виконавець наділений повноваженнями щодо входження до приміщень боржника, їх огляду та зясування відповідних параметрів прибудови, визначення переліку та порядку проведення будівельно-демонтажних робіт їх вартості, визначення обсягу витрат на організацію виконавчого провадження.

Для здійснення цих дій він вправі залучати відповідних спеціалістів та субєктів господарювання.

Не позбавлений він і повноважень на повторне застосування до боржника заходів впливу з огляду на скасування попередніми ухвалами суд постанов, якими неодноразово та безпідставно закінчувалося примусове виконання цього виконавчого документа.

Кошти виконавчого провадження, які відповідно до приписів ст. 41 Закону № 606-XIV мають бути у розпорядженні державного виконавця, регламентований пунктами 3.13, 3.13.1-3.14 Інструкції та Порядку використання коштів виконавчого провадження ( затв. постановою Кабінету Міністрів України № 554 від 29.04.2004 р) порядок їх накопичення, використання та відшкодування, дозволяють відповідно до закону забезпечити виконання вищенаведених заходів з примусового виконання судового рішення.

Між тим, судом першої інстанції встановлено, що рішення не виконане, а державний виконавець не здійснив у повному обсязі дій з примусового виконання рішення та не здійснив організацію примусового виконання рішення самостійно без участі боржника.

Колегія суддів погоджується з цими висновками суду з огляду на їх доведеність достовірними доказами, які долучені до матеріалів справи та яким судом дана належна юридична оцінка.

Крім того, колегія враховує той факт, що у визнанні виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню відмовлено у судовому порядку.

Доводи апеляційних скарг про те, що рішення не може бути виконане без участі боржника, а примусових заходів вжитих державним виконавцем достатньо для закінчення виконавчого провадження, не заслуговують на увагу, оскільки суперечать дійсним обставинам справи та вимогам закону.

Адже дії із знесення прибудови можуть бути виконані за обставинами справи і без участі боржника, державний виконавець має для цього достатній обсяг повноважень, але не вжив достатніх заходів для організації виконання рішення без участі боржника

Посилання на зміну статусу прибудови також не заслуговують на врахування, оскільки попередніми рішеннями судів обох інстанцій встановлено, що прибудова, як будівельний обєкт сама по собі, незалежно від її правого статусу порушує цивільні стягувача, а тому має бути знесена ( т.1 а.с. 152, 181-183, т.4 а.с.-56, т.6 а.с. 146-148)

Інші доводи апеляційних скарг не спростовують висновків ухвали суду та не дають підстав вважати її необґрунтованою і такою, що підлягає скасуванню.

Встановлене не дає підстав для скасування Керуючись ст. ст. 303, 307, 312, 314-315 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційні скарги директора малого приватного підприємства «Алсу» та відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Миколаївській області відхилити, а ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва від 13.10. 2015 р. залишити без зміни.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але з цього часу на протязі двадцяти днів може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий: О.І. Галущенко

Судді: Н.В. Самчишина

ОСОБА_2