Рішення № 54044999, 02.11.2015, Казанківський районний суд Миколаївської області

Справа № 478/1494/15-ц Провадження № 2/478/353/2015

Р і ш е н н я

І м е н е м У к р а ї н и

02.11.2015 року Казанківський районний суд Миколаївської області в складі:

головуючого - судді Іщенко Х.В.,

при секретарі Ломазі Н.О.,

за участю :

позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину та про визнання договору міни недійсним,

В С Т А Н О В И В:

14.09.2015 року ОСОБА_1 звернулася до Казанківського районного суду Миколаївської області з позовом до ОСОБА_3 про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину та про визнання договору міни недійсним, мотивуючи його тим, що відповідно до сертифікату на право на земельну частку (пай) серії МК №0085815, виданого 10.07.1997 року Казанківською районною державною адміністрацією Миколаївської області, її мати - ОСОБА_4 набула право на земельну частку (пай) розміром 5,89 в умовних кадастрових гектарах, розташовану на території Миколо-Гулаківської сільської ради Казанківського району Миколаївської області. Після смерті матері, що мало місце 13.02.2002 року, спадкоємцями першої черги були: вона, її батько ОСОБА_5 та троє братів. Брати спадщину не приймали, а батько прийняв спадщину у вигляді зазначеного права на земельну частку (пай) і отримав свідоцтво про право на спадщину за законом. На момент смерті матері вона була неповнолітньою, тому є такою, що отримала спадщину, але про неї у вказаному свідоцтві про право на спадщину жодного слова не вказано. Окрім спадкової земельної частки (паю) батько мав і власну земельну частку (пай) розміром 5,89 в умовних кадастрових гектарах, розташовану на території Миколо-Гулаківської сільської ради Казанківського району, тому після прийняття спадщини ним було виготовлено єдиний Державний акт на право власності на земельну ділянку площею 10,71 га, яка зі слів батька перебувала в оренді у відповідача, від якого позивач іноді отримувала орендну плату.Після смерті батька, що мала місце 26.09.2007 року, вона прийняла спадщину шляхом її фактичного прийняття через реєстрацію місця проживання з батьком за однією адресою, але спадщину не оформляла і свідоцтво про право на спадщину не отримувала.

В 2013 році вона звернулася до відповідача стосовно повернення їй земельної ділянки для власного використання, але останній відмовився це робити посилаючись на існування договору міни земельних ділянок, укладеного між ним та її батьком в 2004 році. Враховуючи те, що після смерті матері вона успадкувала ? частину земельної частки (паю), її батько не мав права без її згоди розпоряджатися цією часткою при укладенні договору міни земельних ділянок, тому просила скасувати свідоцтво про право ОСОБА_5 на спадщину в частині ? права на земельну частку (пай) площею 5.89 умовних кадастрових гектарів, який належить спадкодавцю ОСОБА_4, посвідчене 31.01.2004 року державним нотаріусом Казанківської державної нотаріальної контори та визнати недійсним договір міни земельної ділянки площею 10,71 га на території Миколо-Гулаківської сільської ради Казанківського району Миколаївської області між ОСОБА_5 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Казанківського районного нотаріального округу Миколаївської області ОСОБА_6 23.10.2004 року.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримала позов і просила суд його задовольнити, посилаючись на обставини, викладені у позові.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 підтримала заявлені вимоги і просила суд їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені у позові.

Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання не з?явився, надав до суду заперечення на позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину та про визнання договору міни недійсним, в якому зазначив про те, що просить розглянути справу без його участі та вказав, що з вимогами позивача щодо скасування свідоцтва про право на спадщину за законом від 31.01.2004 року та визнання недійсним договору міни земельних ділянок від 23.10.2004 року не можна погодитись виходячи з наступного.

Внаслідок смерті спадкодавця ОСОБА_4 13 лютого 2002 року відкрилася спадщина, до складу якої ввійшло право спадкодавця на земельну частку (пай) площею 5,89 умовних кадастрових гектарів без визначення меж цієї частки в натурі на місцевості, що належить останній на підставі сертифіката про право на земельну частку (пай) серії МК №0085815.

Особистого розпорядження (заповіту) на випадок своєї смерті спадкодавець ОСОБА_4 не залишила. Оскільки цивільні відносини щодо спадщини виникли 13.02.2002 року (час відкриття спадщини), то до даних відносин належить застосовувати положення ЦК Української PCP (в редакції 1963 року), чинного на час спадкування після смерті ОСОБА_4 (далі ЦК УРСР). Відповідно ч.1 ст.529 ЦК УРСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки померлого. Для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини (ст.548 ЦК УРСР). Визнається, що спадкоємець придбав спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини (ст.549 ЦК УРСР). ОСОБА_7 ч.2 ст.553 ЦК УРСР вважається, що відмовився від спадщини також той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчать про прийняття спадщини (стаття 549 цього Кодексу).

В силу приписів ч.1 ст.554 ЦК УРСР в разі неприйняття спадщини спадкоємцем за законом або за заповітом або позбавлення спадкоємця права спадкування (статті 528 і 534 цього Кодексу) його частка переходить до спадкоємців за законом і розподіляється між ними в рівних частках.

Спадкоємцями за законом після смерті ОСОБА_4 були її діти: сини - ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 (повнолітні), дочка ОСОБА_9 (неповнолітня, близько 16 років) та чоловік спадкодавця ОСОБА_5 їх частки у спадщині, які є рівними, складали - по 1/5 кожному (1,178 умовних кадастрових гектарів). Із пяти закликаних до спадкування спадкоємців лише один з них, а саме чоловік спадкодавця - ОСОБА_5, вчинив дії спрямовані на придбання спадщини, а саме: 1) як чоловік померлої він володів належним дружині сертифікатом на право на земельну частку (пай) від 10.07.1997 року, який і надав державному нотаріусу в підтвердження спадщини; 2) вирішував питання, повязані з обробітком земельного паю померлої, що перебував в оренді разом із земельним паєм, що належав йому особисто та виступав стороною в отриманні орендної плати за користування ними; 3) подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені дії були вчинені спадкоємцем ОСОБА_5 протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Позивач ОСОБА_9, як і інші спадкоємці за законом, - ОСОБА_8, ОСОБА_10 та ОСОБА_9, протягом шести місяців з дня відкриття спадщини, не вчинила дій, які б свідчили про прийняття спадщини, відповідно до положень ст.549 ЦК УРСР.

Відповідно до положень п.п.110, 113 Інструкції «Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», затвердженої наказом МЮУ №18/5 від 18.06.1994 року (втратив чинність 03.03.2004 року) та зареєстрованого в МЮУ 07.07.1994 року за №152/361 (із змінами та доповненнями), чинної на час спадкування після смерті ОСОБА_4 та отримання спадкоємцем ОСОБА_5 свідоцтва про право на спадщину за законом від 31.01.2004 року, - заяви про прийняття спадщини, про відмову від неї та про видачу свідоцтва про право на спадщину повинні бути зроблені в письмовій формі. Справжність підпису на таких заявах повинна бути нотаріально засвідченою. Засвідчувати справжність підпису на заяві не потрібно у випадку, коли така заява подається спадкоємцем до державної нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини особисто (п. 110). Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям, що прийняли спадщину, тобто таким, які фактично вступили в управління або володіння спадковим майном чи подали заяву в державну нотаріальну контору про прийняття спадщини (ст.549 ЦК УРСР), (п.113 Інструкції).

Матеріали спадкової справи №24 від 31.01.2004 року (р/№94), які були досліджені у судовому засіданні при ухваленні рішення Казанківського районного суду від 03.06.2014 року за позовом ОСОБА_1 не містять в собі відповідних документів на підтвердження фактичного вступу спадкоємців ОСОБА_1 та ОСОБА_8, ОСОБА_10 і ОСОБА_9 в управління або володіння спадковим майном. Не містять вони і письмових заяв цих осіб про прийняття спадщини, які повинні були подаватися ними особисто або ж надісланих нотаріусу поштою, тому в силу положень ч.2 ст.553 ЦК УРСР вищевказані спадкоємці є такими, що відмовилися від спадщини, оскільки ніхто з них не вчинив жодної з дій, що свідчать про прийняття ними спадщини в порядку, встановленому цивільним законодавством, чинним на час спадкування після смерті спадкодавця ОСОБА_4 (ЦК УРСР в редакції 1963 року).

Посилання позивача ОСОБА_1 на те, що на момент смерті спадкодавця ОСОБА_4 вона була неповнолітня, а тому є такою, що прийняла спадщину, відповідач вважає безпідставними.

Цивільний Кодекс УРСР (в редакції 1963 року) не містив правових норм, за якими б передбачалося вважати особу такою, що прийняла спадщину, якщо на час відкриття спадщини вона була неповнолітньою.

За змістом ст.549 ЦК УРСР, чинної на час відкриття спадщини, визнання спадкоємця таким, що прийняв спадщину, не залежало від його неповнолітнього віку, а визначалося за його фактичними діями зі вступу в управління або володіння спадковим майном чи поданням державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяви про прийняття спадщини, вчиненими протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Неповнолітній вік спадкоємця, що був достатньою підставою для визнання його таким, що прийняв спадщину (ст.1268 ЦК України), став визначальним з 01.01.2004 року, тобто з часу набрання чинності нового ЦК України, який застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності (п.4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України в редакції від 16.01.2003 року).

Оскільки цивільні відносини щодо спадщини після смерті ОСОБА_4 виникли до 01.01.2004 року, то до даних відносин не можна застосовувати положення ст.1268 ЦК України, а відтак твердження позивача щодо прийняття нею спадщини як неповнолітньою, є помилковими.

Таким чином, свідоцтво про право на спадщину за законом серії ВВВ №306957, за р/№94 від 31.01.2004 року, яким посвідчено право спадкоємця ОСОБА_5 на спадкове майно - право на земельну частку (пай) площею 5,89 умовних кадастрових гектарів без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), видано особі, яка мала право на спадкування, без порушень діючого законодавства, тому вимоги позивача щодо скасування зазначеного свідоцтва на думку відповідача задоволенню не підлягають.

Враховуючи те, що вимоги позивача про визнання недійсним договору міни земельних ділянок від 23.10.2004 року є похідними від вимог щодо скасування свідоцтва про право на спадщину за законом від 31.01.2004 року, які є безпідставними, відповідач вважає ці вимоги такими, що не підлягають задоволенню.

При цьому, ОСОБА_3 також зазначив, що предметом договору міни від 23.10.2004 року була земельна ділянка площею 10,71 га, що належала ОСОБА_5 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії МК №046966 від 12.10.2004 року, а не право на земельну частку (пай), яку він успадкував.

Крім того, про існування договору міни земельних ділянок від 23.10.2004 року позивачу ОСОБА_1 (на той час ОСОБА_9Т.) було відомо ще у 2010 році, що підтверджується її письмовою розпискою від 25.11.2010 року, тому останньою пропущено строки позовної давності, оскільки вперше вона звернулася до суду з позовом за захистом прав 07.05.2014 року.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази, суд приходить до такого висновку.

Цивільні відносини щодо спадщини виникли 13.02.2002 року, тому до даних відносин належить застосовувати положення ЦК Української PCP (в редакції 1963 року), чинного на час спадкування після смерті ОСОБА_4

Відповідно ч. 1 ст.529 ЦК УРСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого.

Відповідно до ч.2 ст.548 ЦК УРСР прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Відповідно до вимог ст.549 ЦК УРСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину:

1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном;

2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

ОСОБА_7 ч.2 ст.553 ЦК УРСР вважається, що відмовився від спадщини також той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчать про прийняття спадщини (стаття 549 цього Кодексу).

Відповідно до ч.1 ст.554 ЦК УРСР в разі неприйняття спадщини спадкоємцем за законом або за заповітом або позбавлення спадкоємця права спадкування (статті 528

і 534 цього Кодексу) його частка переходить до спадкоємців за законом і розподіляється між ними в рівних частках.

Спадкоємцями за законом після смерті ОСОБА_4 були її діти: сини - ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 (повнолітні), дочка ОСОБА_9 (неповнолітня, близько 16 років) та чоловік спадкодавця ОСОБА_5 їх частки у спадщині, які є рівними, складали - по 1/5 кожному (1,178 умовних кадастрових гектарів).

Із пяти закликаних до спадкування спадкоємців лише один з них, а саме чоловік спадкодавця - ОСОБА_5, вчинив дії спрямовані на одержання спадщини, а саме: як чоловік померлої він володів належним дружині сертифікатом на право на земельну частку (пай) від 10.07.1997 року, який і надав державному нотаріусу в підтвердження спадщини; вирішував питання, повязані з обробітком земельного паю померлої, що перебував в оренді разом із земельним паєм, що належав йому особисто та виступав стороною в отриманні орендної плати за користування ними; подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені дії були вчинені спадкоємцем ОСОБА_5 протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Позивач ОСОБА_9, як і інші спадкоємці за законом, - ОСОБА_8, ОСОБА_10 та ОСОБА_9, протягом шести місяців з дня відкриття спадщини, не вчинила дій, які б свідчили про прийняття спадщини, відповідно до положень ст.549 ЦК УРСР.

Відповідно до положень п.п.110, 113 Інструкції «Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», затвердженої наказом МЮУ №18/5 від 18.06.1994 року (втратив чинність 03.03.2004 року) та зареєстрованого в МЮУ 07.07.1994 року за №152/361 (із змінами та доповненнями), чинної на час спадкування після смерті ОСОБА_4 та отримання спадкоємцем ОСОБА_5 свідоцтва про право на спадщину за законом від 31.01.2004 року, - заяви про прийняття спадщини, про відмову від неї та про видачу свідоцтва про право на спадщину повинні бути зроблені в письмовій формі. Справжність підпису на таких заявах повинна бути нотаріально засвідченою. Засвідчувати справжність підпису на заяві не потрібно у випадку, коли така заява подається спадкоємцем до державної нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини особисто (п. 110 Інструкції).

Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям, що прийняли спадщину, тобто таким, які фактично вступили в управління або володіння спадковим майном чи подали заяву в державну нотаріальну контору про прийняття спадщини (ст.549 ЦК УРСР) (п.113 Інструкції).

Позивач у судовому засіданні не надав доказів на підтвердження фактичного вступу спадкоємців ОСОБА_1 та ОСОБА_8, ОСОБА_10 і ОСОБА_9 в управління або володіння спадковим майном, письмових заяв цих осіб про прийняття спадщини, які повинні були подаватися ними особисто або ж надісланих нотаріусу поштою, тому в силу положень ч.2 ст.553 ЦК УРСР вказані спадкоємці вважаються такими, що відмовилися від спадщини, оскільки не вчинили жодної з дій, що свідчать про прийняття спадщини (стаття 549 цього Кодексу).

Цивільний Кодекс УРСР (в редакції 1963 року) не містив правових норм за якими б передбачалося вважати особу такою, що прийняла спадщину, якщо на час відкриття спадщини вона була неповнолітньою. Посилання позивача ОСОБА_1 на те, що на момент смерті спадкодавця ОСОБА_4 вона була неповнолітньою, а тому є такою, що прийняла спадщину, є безпідставними.

За змістом ст. 549 ЦК УРСР, чинної на час відкриття спадщини, визнання спадкоємця таким, що прийняв спадщину, не залежало від його неповнолітнього віку, а визначалося за його фактичними діями зі вступу в управління або володіння спадковим майном чи поданням державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяви про прийняття спадщини, вчиненими протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Неповнолітній вік спадкоємця, що був достатньою підставою для визнання його таким, що прийняв спадщину (ст.1268 ЦК України), став визначальним з 01.01.2004 року, тобто з часу набрання чинності нового ЦК України, який застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності (п.4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України в редакції від 16.01.2003 року).

Оскільки цивільні відносини щодо спадщини після смерті ОСОБА_4 виникли до 01.01.2004 року то до даних відносин не можна застосовувати положення ст.1268 ЦК України, а відтак твердження позивача щодо прийняття нею спадщини як неповнолітньою не відповідають чинному на час відкриття спадщини законодавству.

З огляду на вищевикладене, вимоги позивача щодо скасування свідоцтва про право на спадщину за законом від 31.01.2004 року задоволенню не підлягають.

Частиною першою ст.15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Статтею 203 ЦК України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину - волевиявлення учасника правочину, додержання форми правочину визначеного законом та вчинення правочину особою, яка має необхідний обсяг цивільної дієздатності.

ОСОБА_7 до ч.2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

В силу вимог ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені першою-третьою, п'ятою, шостою частинами ст.203 ЦК України.

Відповідно до рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 03.06.2014 року по справі №478/787/14-ц встановлено, що на підставі рішення Казанківської районної державної адміністрації за №255-р від 03.07.1997 року члену КСП «Комуніст» ОСОБА_4, яка проживає в ІНФОРМАЦІЯ_1, було видано Сертифікат на право на земельну частку (пай) серії МК №0085815 від 10.07.1997 року щодо належності їй права на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності КСП «Комуніст», розміром 5,89 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), вартістю 18283 гривні. Сертифікат зареєстровано 13 липня 1997 року у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за №62.

ОСОБА_7 свідоцтва про смерть серії 1-ФП №140045 від 15.02.2002 року ОСОБА_4 померла 13.02.2002 року у віці 47 років (причина смерті хронічний алкоголізм) в с. Миколо-Гулак ,Казанківського району, Миколаївської області.

31 січня 2004 року державним нотаріусом Казанківської державної нотаріальної контори було видано Свідоцтво про право на спадщину за законом серії ВВВ №306957, зареєстрованого в реєстрі за №94, яким посвідчено, що на підставі ст.1261 ЦК України спадкоємцем майна гр. ОСОБА_4, яка померла 13.02.2002 року, є її чоловік гр. ОСОБА_5, який проживає в ІНФОРМАЦІЯ_1. Спадкове майно, на яке видано це свідоцтво, складається з права на земельну частку (пай) площею 5,89 умовних кадастрових гектарів без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), яке належить спадкодавцю на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай) серії МК №0085815, виданого 10.07.1997 року Казанківською районною державною адміністрацією Казанківського району Миколаївської області і зареєстрованого 13.07.1997 року у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за №62.

ОСОБА_7 з технічної документації та довідки начальника Казанківського районного відділу земельних ресурсів при реалізації права на відведення земельної ділянки в натурі ОСОБА_5 замовляв технічну документацію на дві земельні ділянки (успадковану земельну частку (пай) та власну земельну частку (пай) розмірами по 5,89 в умовних кадастрових гектарах кожна), яким було присвоєно кадастрові номера: 4823684200:10:000:0001 та 4823684200:07:000:0011.

На підставі розпорядження Казанківської державної адміністрації за №278-р від 28.04.2004 року громадянину України ОСОБА_5 було видано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії МК №046966, розташовану на території Миколо-Гулаківської сільської ради Казанківського району Миколаївської області, площею 10,71 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Акт зареєстровано 12 жовтня 2004 року в Казанківському відділі земельних ресурсів в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010401600026.

23 жовтня 2004 року між громадянином ОСОБА_5, від імені якого діяла ОСОБА_11 на підставі довіреності, посвідченої 17.02.2004 року приватним нотаріусом Казанківського районного нотаріального округу ОСОБА_6 за р.№445, та громадянином ОСОБА_3 було укладено договір міни земельних ділянок. Враховуючи ринкову вартість майна, гр. ОСОБА_3 здійснив доплату гр. ОСОБА_5 в сумі 5000 грн., яку отримано ним особисто до підписання цього договору. Цей договір посвідчено 23.10.2004 року приватним нотаріусом Казанківського районного нотаріального округу Миколаївської області ОСОБА_6 та зареєстровано в реєстрі за №3131.

ОСОБА_7 свідоцтва про смерть серії 1-ФП №060897 від 02.10.2007 року ОСОБА_5 помер 26 вересня 2007 року у віці 52 років в с. Миколо-Гулак Казанківського району Миколаївської області.

Відповідно до розписки від 25.11.2010 року ОСОБА_9 видно, що ОСОБА_9 отримала 10000 (десять тисяч) гривень від ОСОБА_3 в якості доплати за земельний пай батька ОСОБА_5, який помер, що був предметом договору міни.

Відповідно до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч.3 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідач ОСОБА_3 у письмовому запереченні на позов зазначив про те, що сплинув строк позовної давності, адже про існування договору міни земельних ділянок від 23.10.2004 року позивачу ОСОБА_1 (на той час ОСОБА_9Т.) було відомо ще у 2010 році, що підтверджується її письмовою розпискою від 25.11.2010 року, тому останньою пропущено строки позовної давності, оскільки вперше вона звернулася до суду з позовом за захистом прав 07.05.2014 року.

Відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Таким чином, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину та про визнання договору міни недійсним задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного , керуючись ст. ст. 10, 11, 209, 212, 214-215, 218 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину та про визнання договору міни недійсним - відмовити.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Миколаївської області через Казанківський районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя :