Постанова № 54040618, 01.12.2015, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

"01" грудня 2015 р. Справа № 924/1589/15

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючий суддя Грязнов В.В.

суддя Розізнана І.В. ,

суддя Мельник О.В.

секретар судового засідання Петрук О.В.,

за участю представників сторін:

позивача- Щербанюк О.Д. (довіреність №02//10 від 02.10.2015р.);

відповідача- не зявився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відповідача-Фермерського гос-подарства «Золоте поле ІІ» на рішення господарського суду Хмельницької області від 03.11.2015 року у справі №924/1589/15

за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Терра»

смт.Підволочиськ Тернопільської області

до Фермерського господарства «Золоте поле ІІ»

с.Чернява Волочиського р-ну Хмельницької обл.

про стягнення 190 839 грн. 89 коп. боргу, процентів та інфляційних втрат,-

Представнику Позивача розяснено права та обовязки, передбачені ст.ст. 22, 28 Господар-ського процесуального кодексу України. Клопотання про здійснення технічної фіксації судового процесу заявлено не було. Заяви про відвід суддів не надходило.

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 03.11.2015р. у справі №924/1589/ 15 (суддя Заверуха С.В.) задоволено позов Сільськогосподарського товариства з обмеженою відпо-відальністю «Терра» (надалі в тексті Товариство) до Фермерського господарства «Золоте поле ІІ» (надалі в тексті Фермерське господарство) про стягнення 190 839 грн. 89 коп. заборгованості по розрахунках згідно укладеного договору, а також процентів та інфляційних втрат.(арк.справи 73-75).

Приймаючи рішення, суд виходив з того, що свої зобовязання Позивач виконав у повному обсязі, однак зобовязання з повної і своєчасної оплати товару Відповідач не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість в сумі 105 000 грн., яка підтверджується договором поставки, ви-датковими накладними, довіреностями на прийняття товару. Крім того, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню суд визнав вимоги Позивача про стягнення 79 656 грн. 62 коп. інфля-ційних втрат та 6 183 грн. 27 коп. -3% річних за весь період прострочення.(арк.справи 74-75).

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Фермерське господарство подало скаргу до Рів-ненського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення господарського суду Волин-ської області від 03.11.2015р. у даній справі скасувати повністю або частково та прийняти нове рі-шення, яким визнати договір поставки недійсним.(арк.справи 85-87).

Обґрунтовуючи скаргу апелянт зазначає, що приймаючи рішення господарський суд непов-но зясував всі обставини справи, прийнявши рішення з порушенням норм матеріального права; вважає, що Позивач безпідставно поставляв товар, оскільки не мав відповідного сертифікату та не внесений до Державного реєстру виробників насіння і садивного матеріалу; зазначає, що сторони у договорі не узгодили ціну і предмет договору, а тому такий договір слід визнати недійсним.(арк. справи 86).

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 18.11.2015р. прийнято до про-вадження та призначено розгляд скарги Відповідача на 01.12.2015р.(арк.справи 83).

У день судового засідання через канцелярію Скаржник подав додаткові пояснення до апеля-ційної скарги, в яких зазначає, що додатковою угодою сторони визначили оплату поставки за ці-ною, встановлювалася для пшениці 6-го класу однак сума основного боргу виставлена за ціною пшениці, яка була поставлена, тобто всупереч умовам додаткової угоди, а тому не лише договір по-ставки, а й додаткову угоду слід визнати недійсними.(арк.справи 91-92).

У судовому засіданні апеляційної інстанції 01.12.2015р. представник Позивача заперечив проти доводів і вимог апеляційної скарги, надав пояснення в обґрунтування своєї правової позиції.

Відповідач не забезпечив явку свого представника у призначене на 01.12.2015р. судове засі-дання, причин неявки суд не повідомив. Разом з тим, колегія суддів зауважує, що матеріалів спра-ви достатньо для розгляду спору по суті, а явка представників обовязковою не визнавалась.(арк. справи 83).

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши представника, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Рівненський апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, СГТзОВ «Терра»-продавець та ФГ «Золоте поле ІІ»-поку-пець 05.09.2013р. уклали договір поставки №ТР-59/2013 (надалі в тексті Договір), відповідно до п.1.1 якого продавець зобовязується поставити та передати у власність покупця товар, а саме: на-сіння пшениці, а покупець зобовязується прийняти товар в асортименті, кількості та за цінами, вказаними в накладних, що засвідчують передачу-приймання товару від продавця до покупця, та оплатити його на умовах даного договору.(арк.справи 20).

Право власності на товар переходить від продавця до покупця з моменту підписання уповно-важеними представниками сторін накладної, яка засвідчує момент передачі товару.(п.1.2 Догово-ру). Сторони у пунктах 1.3, 1.4 Договору погодили, що асортимент та кількість товару, який поста-чається покупцеві погоджується та зазначається в накладних, а ціна одиниці продукції визначаєть-ся окремо на кожну поставку товару, вказану в п.1 Договору і зазначається у виписаних накладних. (п.2.1 Договору).

Факт поставки товару, згідно із п.п. 4.1, 4.2 Договору, підтверджується накладними, де вка-зується повна назва продукції, одиниця виміру, ціна за одиницю, кількість, вартість продукції, а та-кож інші необхідні параметри. Відвантаження товару проводиться зі складів продавця силами про-давця шляхом самовивозу транспортом покупця.

Оплата проводиться шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок продавця або шляхом внесення коштів в касу продавця, а також іншими формами розрахунків включаючи, век-сельну. Оплата може проводитись шляхом передоплати.(п.п.3.1, 3.2 Договору).

Договір діє з моменту підписання до повного виконання сторонами своїх зобовязань (п.5.1 Договору). Договір підписано директорами товариств та скріплено відтисками печатки продавця. (арк.справи 20-зворот).

Матеріалами справи стверджується, що на виконання умов Договору, через представника ОСОБА_1, який діяв на підставі довіреності №37 від 10.09.2013р. згідно видаткових накладних від 10.09.2013р. №ТР-0000182 та від 11.09.2015р. №ТР-0000185 Товариство 11 та 12 вересня 2013 року передало, а Фермерське господарство прийняло насіння пшениці в кількості 30 тон на зага-льну суму 105 000 грн. і на ці господарські операції продавцем були виписані податкові накладні №32 від 10.09.2013р. та №42 від 11.09.2013р.(арк.справи 21-25).

Виходячи із суми боргу 105 000 грн., яка утворилася через неоплату товару з підстав ст.193 ГК України, ст.ст. 525, 526, 509, 625, 692 ЦК України за період неоплати з 11.09.2013р. по 27.08. 2015р. Позивач нарахував 79 656 грн. 62 коп. інфляційних втрат та 6 183 грн. 27 коп. -3% річних. (арк.справи 10-11).

Матеріали справи містять подану Відповідачем суду апеляційної інстанції копію додаткової угоди від 06.09.2013р., в якій зазначено, що п.1.1 Договору доповнюється видом пшениці сорт Саскія перша репродукція, п.1.5 після слова «стандартів» словами «сертифікату, що засвідчує посівні та сортові якості товару, виданий продавцем покупцеві під час поставки/передачі товару», п.4.1 після слова «параметри» словами «число, місяць, рік видачі сертифікату, його номер, що зас-відчує сортові та посівні якості насіння» та п.7.4 «у разі порушення продавцем вимог п.п. 1.1, 1.5, 4.1 додаткової угоди, оплата покупцем вартості насіння пшениці здійснюється за ціною на пшени-цю 6-го класу, яка склалась на ринку зерна на час укладення договору.».(арк.справи 95).

Перевіривши дотримання місцевим судом вимог чинного законодавства при ухваленні ос-каржуваного рішення, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга Відповідача безпідставна, од-нак рішення підлягає зміні, з огляду на наступне:

Предметом даного спору є стягнення заборгованості за отриманий товар.

Відповідно до ст.173 Господарського кодексу України (надалі в тексті ГК України) госпо-дарський договір є однією з підстав виникнення господарських зобовязань і є обовязковим для виконання сторонами. Аналогічно врегульовано підстави виникнення господарського зобовязан-ня у ст.ст. 11, 629 Цивільного кодексу України (надалі в тексті ЦК України).

Згідно зі статтею 193 ГК України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських догово-рів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони і забезпечення загальногосподарського ін-тересу. Порушення зобовязань є підставою для застосування господарських санкцій, передбаче-них цим Кодексом, іншими законами або договором.

Матеріалами справи стверджено, що 05.09.2013р. з моменту укладення Договору між сторо-нами виникли відносини поставки, оскільки взаємовідносини сторін підпадають під визначення, яке містять статті 265 ГК України та 712 ЦК України: коли продавець (постачальник), який здійс-нює підприємницьку діяльність, зобовязується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов-язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобовя-зується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Оскільки, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін, тому в силу статей 655, 692 ЦК України та п.п.3.1, 4.1, 4.2, 6.2 Договору факт прийняття Відповідачем то-вару зумовлює виникнення у нього зобовязання оплатити вартість цього товару в сумі 105 000 грн.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Правомірність правочину презюмується в силу припису ст.204 ЦК України. Тому, апеляцій-ним судом не приймаються до уваги твердження Відповідача про недійсність Договору поставки №ТР-59/2013 від 05.09.2013р. через відсутність обґрунтування, яким саме нормам закону супере-чить даний правочин.

Колегія суддів звертає увагу, що під час провадження у суді першої інстанції Відповідач не подавав зустрічного позову про недійсність Договору, а обмежився лише запереченнями його пра-вомірності, покликаючись, зокрема, на відсутність у Позивача права реалізовувати сортове насіння.

Виходячи із зазначених обставин, колегія суддів вважає правомірним відхилення судом пер-шої інстанції доводів Відповідача про недійсність Договору, позаяк обовязок доведення наявності обставин, з якими закон повязує визнання господарським судом правочину недійсним, покладає-ться на сторону, яка посилається на це. Правочин може бути визнаний недійсним з підстав, перед-бачених законом. Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) ус-тановлені статтями 207, 208 ГК України, статтями 215, 216 ЦК України.

При цьому, посилання Відповідача на Закон України «Про насіння і садивний матеріал» ко-легія суддів вважає надуманими, оскільки зазначений Закон визначає основні засади виробництва та обігу насіння і садивного матеріалу, а також порядок здійснення державного контролю за ними. Закон жодим чином не регулює відносини поставки товару, рівно як не регулюють цього Порядок проведення атестації субєктів господарювання на право виробництва та реалізації насіння і садив-ного матеріалу та Положення про Державний реєстр виробників насіння і садивного матеріалу від 20.02.2013р. №115, оскільки останнє затверджене з метою забезпечення здійснення державного на-гляду (контролю) за виробництвом та реалізацією насіння і садивного матеріалу.

Із системного аналізу положень законодавства вбачається, що до Державного реєстру ви-робників насіння і садивного матеріалу включаються субєкти насінництва і розсадництва, що здій-снюють виробництво та реалізацію репродукційного насіння і садивного матеріалу (у сукупності цих двох видів діяльності). При цьому, невнесення певного субєкта насінництва і розсадництва до Державного реєстру виробників насіння і садивного матеріалу позбавляє його права виробляти насіння і садивний матеріал для реалізації.

З огляду на зазначені обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інс-танції, що факт невнесення Позивача до Державного реєстру виробників насіння і садивного мате-ріалу не позбавляє його права здійснювати поставку насіння згідно цивільно-правових угод, оскі-льки доказів протилежного місцевому господарському суду не було подано.

При цьому, місцевим судом правомірно враховано принцип свободи договору, закріплений у ст.ст. 6, 627 ЦК України щодо вибору контрагента та визначенні умов договору з урахуванням ви-мог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розум-ності та справедливості, тощо.

Крім того, відсутні підстави вважати, що правочин не був спрямований на реальне настан-ня правових наслідків, оскільки Відповідач оприбуткував отримане насіння і використав його, по-заяк матеріали справи не містять доказів про намір Фермерського господарства повернути товар через претензії до якості або з інших підстав.

Відхиляються апеляційним судом і посилання Відповідача на ст.17 Закону України «Про де-ржавну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» і на те, що згідно витягу з ЄДР у видах діяльності Позивача не передбачено «реалізація та виробництво насіння зернових куль-тур», позаяк у зазначеному витягу з ЄДР зазначені такий вид діяльності Товариства як допоміжна діяльність у рослинництві, а Статутом Товариства, крім інших, видів діяльності передбачено сіль-ськогосподарське товарне виробництво, переробка і реалізація продукції тваринництва і рослин-ництва, надання всіх послуг та використання всіх видів діяльності безпосередньо повязаних з ви-щенаведеним переліком предмету діяльності Товариства, а також проведення іншої господарської, комерційної та фінансової діяльності, що не заборонена чинним законодавством України.(п.п. 3.2.1, 3.2.2, 3.2.3, 3.2.18 Статуту).

Колегія суддів приймає до уваги і те, що доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Отже, обовязок доказування певних обставин покладає-ться на особу, яка посилається на ці обставини.

Проте, доказів оплати вартості отриманого товару Відповідач судам не надав.

Натомість, після порушення апеляційного провадження, Відповідач 01.12.2015р. надав до-даткові пояснення до скарги і, зокрема, копію пропозиції від 26.08.2013р. та копію Додаткової уго-ди від 06.09.2013р.

Межі перегляду справи в апеляційній інстанції встановлені статтею 101 ГПК України. Так, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково по-даними доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Враховуючи зазначене про існування доказів, на які покликається Скаржник в додаткових поясненнях до апеляційної скарги від 01.12.2015р.(арк.справи 91-92, 94, 95) не зазначається Відпо-відачем ні у відзиві від 20.10.2015р., ні у клопотанні про долучення до справи додаткових доказів від 21.10.2015р., ні у відзиві від 29.10.2015р., ні в апеляційній скарзі від 09.11.2015р.(арк.справи 45-46, 51, 62-63, 85-87); не подавались такі докази і не могли бути досліджені місцевим господар-ським судом, тому враховуючи відсутність заяв про прийняття додаткових доказів та відсутність обґрунтування неможливості їх подання суду першої інстанції з підстав ч.1 ст.101 ГПК України, колегія суддів не приймає зазначені додаткові докази до розгляду.

Між тим, як вірно встановлено місцевим господарським судом та стверджується матеріала-ми справи Відповідач не оплатив Позивачеві вартість поставленого товару в сумі 105 000 грн.

Матеріалами справи стверджується, що сторони не обумовили у Договорі строки оплати, ра-зом з тим, в силу ст.692 ЦК України, покупець зобовязаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного за-конодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобовязаний сплатити продав-цеві повну ціну переданого товару.

Вирішуючи даний спір, колегія суддів приймає до уваги, що матеріалами справи стверджує-ться обґрунтованість вимоги Позивача про стягнення з Відповідача 105 000 грн. заборгованості, тому така вимога підлягає задоволенню як вірно встановлено судом першої інстанції.

Разом з тим, відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобовязан-ня або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або за-коном. Якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконан-ню у цей строк (термін). Зобовязання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на по-дію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.(ст.ст. 526, 530 ЦК Украї-ни).

Позивач також заявив додаткові грошові вимоги.

Дослідивши згідно ст.625 ЦК України суму нарахованих 3% річних, колегія суддів дійшла висновку, що за період з 11.09.2013р. по 28.08.2015р. -3% річних в сумі 6 183 грн. 27 коп. нарахо-вані підставно і обчислені арифметично вірно, тому згідно ст.33 ГПК України підлягають стягнен-ню з Відповідача.

Проте, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат за період, який Позивач вказує у розрахунку, доданому до позовної заяви (арк.справи 10) з 11.09.2013р. по 28.08.2015р., колегія суд-дів звертає увагу на наступне:

Враховуючи рекомендації Верховного суду України щодо порядку застосування індексів ін-фляції при розгляді судових справ, відображені у листі від 03.04.1997р. №62-98р, колегія суддів за-значає, що розрахунок суми заборгованості з врахуванням індексу інфляції здійснюється шляхом множення сум заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс за весь період прост-рочки сплати заборгованості. В разі виникнення заборгованості з 16 по 31 число відповідного мі-сяця розрахунок інфляційних починається з наступного місяця. Як вбачається з матеріалів справи, заборгованість виникла 11 вересня 2013 року, таким чином інфляційні втрати розраховуються по-чинаючи з вересня 2013 року та включно по серпень 2015 року.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, обчисливши станом на 27.08.2015р. втрати від ін-фляції в сумі 79 656 грн. 62 коп. Позивач не врахував індекси інфляції за липень (99,0%) та сер-пень (99,2%) 2015 року, в яких мала місце дефляція.(арк.справи 10) і ця обставина не була врахо-вана судом першої інстанції при ухваленні рішення.

При цьому, згідно розрахунку, здійсненого апеляційним судом втрати від інфляції за пері-од з 11.09.2013р. по 28.08.2015р. становлять 78 179 грн. 37 коп., які підлягають до стягнення.(арк. справи 98)

За вказаних обставин, з підстав ст.33 ГПК України, в частині стягнення 1 147 грн. 25 коп. на-лежить відмовити за безпідставністю.

Таким чином, на переконання апеляційного суду, матеріалами справи спростовуються до-води Скаржника про неправомірність висновків суду першої інстанції щодо характеру правовідно-син сторін та змісту зобовязань Відповідача і підстав їх виникнення.

Колегія суддів вважає надуманими і безпідставними доводи Відповідача у додаткових запе-реченнях від 15.10.2015р. та в апеляційній скарзі щодо необхідності повернення без розгляду по-зовної заяви і доданих до неї документів з підстав п.1 ст.63 ГПК України, які ґрунтуються на вис-новку Відповідача про невідповідність підпису директора Товариства ОСОБА_2, оскільки згід-но зазначеної норми процесуального кодексу суддя повертає позовну заяву і додані до неї доку-менти без розгляду, якщо:позовну заяву підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано. При цьому, якщо господарський суд має сумніви сто-совно наявності у особи, яка підписала позовну заяву, відповідних повноважень, він у процесі під-готовки справи до судового розгляду витребує у позивача докази на підтвердження таких повнова-жень. Однак, таких сумнівів щодо повноважень керівника Товариства, посадове становище якого зазначено в ЄДР не виникло ні у суду першої, ні апеляційної інстанцій.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім пе-реконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на встановлені Рівненським апеляційним господарським судом обставини в сукуп-ності, доводи Скаржника зазначені в апеляційній скарзі, не визнаються апеляційним судом таки-ми, що зумовлюють зміну або скасування оскаржуваного рішення з підстав п.п. 2, 3 ч.1 ст.104 ГПК України, проте через визнання судом першої інстанції встановленими обставин, що мають значен-ня для справи, які не були доведеними та невідповідність обставинам справи висновку про задово-лення позову у повному обсязі, що призвело до ухвалення частково неправильного судового рі-шення останнє належить змінити.

Керуючись, ст.ст. 33, 34, 43, 49, 99, 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального ко-дексу України, Рівненський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фермерського господарства «Золоте поле ІІ» на рішення господарсь-кого суду Хмельницької області від 03.11.2015р. у справі №924/1589/15 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Хмельницької області від 03.11.2015р. у справі №924/1589/ 15 змінити, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:

«Позов задоволити частково.

Стягнути з Фермерського господарства «Золоте поле ІІ», яке знаходиться в с.Чернява Воло-чиського району Хмельницької області (код 33233424) на користь Сільськогосподарського товари-ства з обмеженою відповідальністю «Терра», яке знаходиться по вул.22 Січня, буд.7-А в смт.Під-волочиськ Тернопільської області (код 30915955) 105 000 грн. 00 коп. (сто пять тисяч гривень 00 коп.) основного боргу, 78 179 грн. 37 коп. (сімдесят вісім тисяч сто сімдесят девять гривень 37 коп.) інфляційних втрат, 6 183 грн. 27 коп. (шість тисяч сто вісімдесят три гривні 27 коп.) -3% річ-них та 2 845 грн. 39 коп. (дві тисячі вісімсот сорок пять гривень 39 коп.) витрат зі сплати судового збору.

В частині стягнення 1 147 грн. 25 коп. інфляційних втрат в задоволенні позову відмовити.».

3. Надати місцевому господарському суду доручення про видачу відповідного наказу.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку згідно з Розділом ХІІ-1 Господарського процесуального кодексу України.

5. Справу №924/1589/15 повернути до господарського суду Хмельницької області.

Головуючий суддя Грязнов В.В.

Суддя Розізнана І.В.

Суддя Мельник О.В.