Постанова № 54040565, 30.11.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" листопада 2015 р. Справа № 922/5026/15

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Слободін М.М., суддя Гончар Т.В., суддя Гребенюк Н.В.,

при секретарі Томіній І.В.,

за участю представників:

позивача ОСОБА_1 дов. № 243 від 19.06.2015р.,

третьої особи не зявився,

відповідача не зявився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу третьої особи (вх. №4870 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 21.09.2015 р. у справі № 922/5026/15,

за позовом Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" в особі відокремленого підрозділу "Північна електроенергетична система" Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго", м. Харків,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Державна фінансова інспекція України, м. Київ,

до Приватного підприємства "Будівельна компанія "Ікон", м. Харків,

про стягнення 27 540,00 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з відповідача збитки в розмірі 27 540,00 грн. за договором № 81-4/1877-13 від 14.05.2013р.

Рішенням господарського суду Харківської області від 21.09.2015 р. (суддя Лавренюк Т.А.) в позові відмовлено повністю.

Третя особа з рішенням суду першої інстанції не погодилася, звернулася до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 21.09.2015р. по справі № 922/5026/15 скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення норм чинного законодавства. Також, третя особа просить відстрочити сплату судового збору на підставі ст. 8 Закону України "Про судовий збір". В обґрунтування апеляційних вимог третя особа посилається на те, що в ході проведення ревізії підприємства позивача, при дослідженні акту приймання виконаних будівельних робіт за травень 2013р., складеного при проведенні взаєморозрахунків між Полтавськими МЕМ та відповідачем, до інших витрат включено витрати на проживання працівників у відрядженні в сумі 27 540,00грн., чим позивачу було завдано збитки на вказану суму.

В судове засідання представник третьої особи не зявився та про причини неявки Харківський апеляційний господарський суд не сповістив, хоча належним чином був повідомлений про дату та місце судового засідання, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, яке міститься в матеріалах справи.

Позивач у судовому засіданні та у наданій ним заяві апеляційну скаргу Державної фінансової інспекції України на рішення господарського суду Харківської області від 21.09.2015р. підтримав у повному обсязі.

Відповідач відзиву на апеляційну скаргу не надав, у судове засідання не зявився та причини неявки свого представника у судове засідання суду не сповістив, хоча належним чином був повідомлений про дату та місце судового засідання, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, яке міститься в матеріалах справи.

Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, проте відповідач та третя особа не скористалися своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обовязковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статтею 22 ГПК України) є правом, а не обовязком сторін, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без участі вищевказаних осіб за наявними у ній матеріалами у відповідності до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи третьої особи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 14.05.2013р. між Державним підприємством "Національна енергетична компанія "Укренерго" в особі відокремленого підрозділу "Північна електроенергетична система" Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (позивач) та Приватним підприємством "Будівельна компанія "Ікон" (відповідач) укладено договір № 81-4/1877-13 (далі договір), відповідно до умов якого позивач доручив відповідачу, а відповідач прийняв на себе зобов'язання виконати на власний ризик своїми силами за власною технологією, із застосуванням своїх машин, механізмів, інструментів, пристосувань та матеріалів, роботи з капітального ремонту - заміна з/б опор на ПЛ 330 кВ Кременчук-Миргород (інв. № 07), згідно з актами дефектів (додатки № 1-8 до договору) та Технічними вимогами (додаток № 9 до договору), що є невід'ємними частинами договору.

Вартість робіт за цим договором є твердою та визначається договірною ціною (додаток № 10), складеною на підставі локального кошторису 2-1-1 (додаток № 11), що є невід'ємними частинами даного договору і становить 667 307,99грн. (п.3.1 договору).

У п.3.2 договору сторони погодили порядок здійснення розрахунків, а саме: позивач зобов'язався перерахувати відповідачу попередню оплату в розмірі 30% від вартості робіт, що становить 200 192,40грн. Подальші розрахунки позивач зобов'язався здійснювати протягом 20 банківських днів з моменту підписання актів приймання виконаних будівельних робіт (форма № КБ-2в) та довідок про вартість виконаних будівельних робіт та витрат (форма КБ-3), підписаних уповноваженими представниками сторін (3.3 договору).

Відповідно до п.4.1 договору сторони погодили, що роботи повинні бути виконані протягом 9 календарних днів у травні 2013р., 12 календарних днів у жовтні 2013р. з моменту виведення ПЛ в ремонт.

Як зазначив позивач, та не заперечує відповідач, останній на виконання умов договору здійснив заміну чотирьох опор № 128, 134, 137, 144 ПЛ 330 кВ Кременчук-Миргород (інв. № 107) із використанням чотирьох залізобетонних стійок, які отримані від ПАТ "Бетон Нова" та чотирьох залізобетонних стійок, які обліковувались в запасах підприємства на субрахунку 20/110 "Матеріали на складі виробничого призначення".

Факт виконання робіт відповідачем підтверджується актами виконаних робіт КБ-2в, які були підписані з боку позивача без будь-яких зауважень та заперечень. Після чого, позивачем були повністю оплачені ці роботи на загальну суму 602 848,49грн., що підтверджується копіями платіжних доручень, наявних у справі.

18.10.2013р. Державною фінансовою інспекцією України за період з 01.07.2011р. по 30.06.2013р. проведено ревізію фінансово-господарської діяльності позивача, за результатами якої складено акт ревізії № 05-21/259. В даному акті відображено оплату завищеної вартості робіт, у зв'язку з чим позивачу нанесено матеріальну шкоду на суму 27 540,00грн.

Позивач на адресу відповідача направив претензію за вих. № 175/42 від 16.12.2013р. з вимогою повернути зайво сплачені кошти в розмірі 27 540,00грн.

Дана претензія відповідачем не визнана, що підтверджується листом за вих. № 379/02/14 від 13.02.2014р.

Оскільки відповідач грошові кошти не повернув, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з Приватного підприємства "Будівельна компанія "Ікон" збитків у розмірі 27 540,00грн.

Відмовляючи в задоволенні даного позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач суду не довів в чому саме полягає порушення відповідачем договірних зобовязань, умови спірного договору виконані сторонами в повному обсязі та без будь - яких зауважень та заперечень з боку жодної із сторін., а посилання позивача на акт Державної фінансової інспекції, яким встановлено завищення договірної вартості робіт, на що позивач посилається як на підставу поданого ним позову, є неправомірними, оскільки виявлені під час проведення ревізії Державною фінансовою інспекцією України порушення не впливають на умови спірних договірних відносин і не можуть їх змінювати, а виявлення перевіркою будь-яких порушень у діяльності посадових осіб позивача є підставою для звернення до правоохоронних органів (у випадку виявлення ознак кримінально караних діянь) і вирок суду загальної юрисдикції (якщо буде встановлено факт незаконних дій посадових осіб відповідача) може бути підставою для звернення до суду з позовом до відповідних посадових осіб про стягнення понесених збитків при наявності їх обєктивної та субєктивної сторони.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в їх сукупності, колегія суддів повністю погоджується з висновками господарського суду першої інстанції, зважаючи на наступне.

З огляду на статтю 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.

Згідно зі статтею 626 ЦК України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

З приписів статті 3 Цивільного кодексу України вбачається, що однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Разом із тим частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (стаття 6 Цивільного кодексу України).

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 Цивільного кодексу України ).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного кодексу України).

Правові позиції втілені у статті 638 Цивільного кодексу України визначають, що договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди за всіма істотними умовами. Істотними є умови про предмет договору, а також ті, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з частиною 4 статті 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначити зміст договору на основі, зокрема, вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Статтею 180 Господарського кодексу України передбачено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості.

Матеріали справи свідчать, що між сторонами склалися господарські відносини на підставі договору підряду.

Згідно зі статтею 837 Цивільного Кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

У відповідності до приписів визначених у пункті 1, 3 статті 843 Цивільного кодексу України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.

За змістом частин 1 та 3 статті 632 Цивільного Кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

При цьому, з матеріалів справи не вбачається, що договір в частині визначення ціни було визнано в установленому порядку недійсними повністю або частково з підстав її завищення. Крім того, умови спірного договору виконані сторонами в повному обсязі та без будь-яких зауважень та заперечень з боку жодної із сторін.

Положеннями ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема і відшкодування збитків.

Приписами частини 2 статті 22 Цивільного Кодексу України встановлено, що збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Частинами 1, 2 ст. 623 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки; розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

За приписами ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Отже, за відсутності доказів неналежного виконання зобовязання і наявності збитків, суд апеляційної інстанції констатує належне виконання умов договору підряду відповідно до його умов та згаданих норм права.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що за умови існування між сторонами договірних правовідносин, посилання на висновки перевірки Державної фінансової інспекції України, як на підставу для задоволення позовних вимог, є неправомірними.

Відповідно до ст.15 Закону України від 26.01.93р. № 2939-XII "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" законні вимоги службових осіб державної контрольно-ревізійної служби є обов'язковими для виконання службовими особами об'єкта, що ревізується.

При цьому, виявлені за результатами ревізії фінансово-господарської діяльності позивача порушення можуть бути підставою для притягнення до відповідальності відповідних посадових осіб у встановленому чинним законодавством порядку.

Так, згідно з підпунктом 4 пункту 4 Положення про Державну фінансову інспекцію України (затверджено Указом Президента України від 23.04.2011р. № 499/2011) врегульовано вжиття Держфінінспекцією України відповідно до покладених на неї завдань заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб. Такі заходи вживаються в установленому порядку Держфінінспекцією України як центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України та який входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю. Акт перевірки вказаного контролюючого органу може бути підставою для вжиття ним в межах своєї компетенції відповідних заходів реагування, в тому числі, притягнення до відповідальності посадових осіб позивача у встановленому чинним законодавством порядку, а не для встановлення певного зобов'язання в межах господарсько-договірних відносин.

З наведеного слідує, що акт ревізії фінансово-господарської діяльності не може розглядатись як підстава виникнення господарсько-правового зобов'язання відповідача повернути сплачені йому позивачем кошти.

Суд першої інстанції правомірно зазначив, що виявлені під час проведення ревізії Державною фінансовою інспекцією порушення не впливають на умови спірних договірних відносин і не можуть їх змінювати, а виявлення перевіркою будь-яких порушень у діяльності посадових осіб позивача є підставою для звернення до правоохоронних органів (у випадку виявлення ознак кримінально караних діянь) і вирок суду загальної юрисдикції (якщо буде встановлено факт незаконних дій посадових осіб відповідача) може бути підставою для звернення до суду з позовом до відповідних посадових осіб про стягнення понесених збитків при наявності їх обєктивної та субєктивної сторони.

Дана позиція узгоджується з висновками, викладеними в постановах Верховного суду України № 5006/18/13/2012 від 22.01.2013р. та Вищого господарського суду України у справах № 918/1563/13 від 04.02.2014р., № 904/8879/13 від 05.03.2014р., № 924/560/13 від 07.05.2014р., № 908/360/15-г від 18.08.2015р., № 908/309/15-г від 21.10.2015р., № 922/1728/15 від 04.11.2015р.

На підставі вищевикладеного, доводи викладені третьою особою в апеляційній скарзі не знайшли підтвердження в матеріалах справи.

Судова колегія Харківського апеляційного господарського суду вважає, що оскаржуване рішення господарського суду першої інстанції прийняте при повному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, у відповідності до норм чинного матеріального та процесуального права, викладені в рішенні висновки відповідають обставинам справи, а тому рішення господарського суду Харківської області від 21.09.2015 р. у справі № 922/5026/15 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 16.10.2015 року було відстрочено заявнику апеляційної скарги сплату судового збору за подання апеляційної скарги у даній справі до винесення постанови у справі.

Станом на день прийняття постанови апелянтом не сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги.

Відповідно до абз. 2 пункту 7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 17.05.2011 року Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України у випадку несплати судового збору у встановленому законом розмірі суд має право стягнути недоплачену суму збору за результатами апеляційного провадження.

За таких обставин, колегія суддів зазначає, що за подання апеляційної скарги слід стягнути з Державної фінансової інспекції України в доход Державного бюджету України 1 339,80 грн. судового збору.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Державної фінансової інспекції України, м. Київ, на рішення господарського суду Харківської області від 21.09.2015 р. у справі № 922/5026/15 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 21.09.2015 р. у справі № 922/5026/15 залишити без змін.

Стягнути з Державної фінансової інспекції України (вул. П. Сагайдачного, 4, м. Київ, 04070, код ЄДРПОУ 37393358) на користь державного бюджету України (отримувач коштів - УДКСУ у Дзержинському районі м. Харкова, рахунок отримувача - 31216206782003, код отримувача - 37999654, банк отримувача - ГУДКСУ у Харківській області, код банку отримувача - 851011) судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 1 339,80 грн.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Повний текст постанови складено та підписано 03.12.2015 р.

Головуючий суддя Слободін М.М.

Суддя Гончар Т. В.

Суддя Гребенюк Н. В.