Ухвала суду № 54036223, 18.11.2015, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/6936/15

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1 Доповідач Громік Р. Д.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.11.2015 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Громіка Р.Д.,

суддів Панасенкова В.О., Драгомерецького М.М.,

при секретарі Добряк Н.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Іванівського районного суду Одеської області від 14 травня 2015 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Благоєвської сільської ради Іванівського району Одеської області про визнання права власності на земельну частку, зобовязання вчинити певні дії,

встановила:

ОСОБА_2 (далі позивач), звернувся до суду з позовною заявою Благоєвської сільської ради Іванівського району Одеської області в якій просив визнати право на земельну частку (пай),зобовязання вчинити певні дії.

При цьому позивач вказує, що 08 квітня 1995 року померла його дружина ОСОБА_3. В період з 01 січня 1979 року по 01 червня 1992 року дружина позивача працювала в колгоспі ім. Благоєва. 18 січня 1993 року ОСОБА_3 вийшла на пенсію. В період з 30 квітня 1995 року по 30 листопада 1995 року уточнювалися списки осіб які мають право на земельну часту (пай) при розпаюванні земель КСП «Благоєве». Дружина не була внесена до списків оскільки померла до складання і уточнення списків. Позивач звертався до голови КСП «Благоєве», але йому було відмовлено в виділенні земельної частки на померлу дружину.

В судове засідання позивач не зявився, надав до суду заяву в якій просив задовольнити позовні вимоги та розглядати справу у його відсутність.

Відповідач в судове засідання не зявився, у звязку з чим судом 14 травня 2015 року було винесено ухвалу про заочний розгляд справи.

Заочним рішенням суду в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 було відмовлено.

На вказане рішення суду ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати це рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги та перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає у зв'язку з тим, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази згідно ст.ст. 10, 60, 212 ЦПК України, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин та застосував необхідні норми матеріального права.

Згідно ч. 1 статті 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних підстав.

Судом першої інстанції правильно були встановлені наступні обставини.

01 вересня 1950 року позивач уклав шлюб з Реведенко Марією Петрівною, що підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу (а.с. 8).

Відповідно до довідки виданої КСП «Благоєве» 08 грудня 1987 року дружина розрахувалася за придбаний у КСП «Благоєве» будинок (а.с. 10).

З довідки від 30 квітня 1997 року вбачається, що позивач в списках на розпаювання землі не значиться (а.с.11).

Відповідно до сертифікату на право на земельну частку (пай) позивачу належить право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності колективного сільськогосподарського підприємства «Благоєве» (а.с. 12).

З довідки виданої архівом від 25 лютого 2005 року, вбачається, що період з 01 січня 1979 року по 01 червня 1992 року дружина працювала в колгоспі ім. Благоєва (а.с. 16).

Дружина позивача померла 08 квітня 1995 року, що підтверджується копією про смерть (а.с. 17).

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом спадкоємцем майна після смерті дружини є позивач (а.с. 22).

Встановивши зазначені обставини і визначивши відповідно до них правовідносини, суд правильно вважав, що позовна заява не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Вирішуючи питання про застосування норм матеріального права, суд виходив з такого.

Спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (ст. 1216 ЦК України).

До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України).

Право на земельну частку (пай) мають громадяни - спадкоємці права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом (п. 2 ч.1 ст. 1 Закону України « Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)»).

Паювання земельпередбачаєвизначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства без виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості) ( ч.3 п. 1 Указу Президента України № 720/95 від 08 серпня 1995 року «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» далі Указ №720/95).

Застосовуючи зазначенні в рішенні нормативно-правові акти, беручи до уваги докази в їх сукупності та кожен окремо, суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позову обґрунтовано виходив з таких мотивів.

Дружина позивача за життя в списки на колективну власність на землю включена не була. Відомостей про видачу чи заповнення сертифікатів на право на земельну частку (пай) на імя дружини позивача не встановлено.

Зазначене свідчить, що дружина позивача не набула права на земельну частку (пай). За таких обставин до позивача, як спадкоємця, не перейшло в порядку спадкування право, яке вона не набула за життя, на земельну ділянку (пай).

Таким чином позивач звернувся за захистом неіснуючого права.

Оскільки, позивач в судове засідання не зявився та просив провести розгляд справи без його участі, суд був позбавлений можливості встановити дійсні обставини справи, та правильно вирішити питання про залучення до справи належних відповідачів. Позивачем правонаступника КСП «Благоєве» вказано не було.

Відповідачами в таких справах можуть бути КСП, сільськогосподарські кооперативи, районна державна адміністрація, яка затверджувала розмір паю, вирішувала питання про видачу сертифіката, а також виконавчий орган чи орган місцевого самоврядування, що має вирішувати питання про виділення земельної частки (паю) в натурі, тощо.

Правонаступником у даній справі може вважатись місцева рада, якщо земельні частки (паї) залишились у її розпорядженні, і новоутворені сільськогосподарські приватні формування, якщо земельні частки (паї) позивачів були передані їм як такі. Про місцеву раду, як правонаступника реформованого КСП, може йтися також, коли члена останнього помилково не було включено до доданого до державного акта про право колективної власності КСП на землю списку громадян, з урахуванням числа яких згідно зі ст. 17 ЗК України місцева рада передавала цю землю в колективну власність.

Аналогічну правову позицію, з вказаного питання, висловив Верховний Суд України в п.24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ».

Зазначені правові висновки по цій справі підтверджені Вищим спеціалізованим судом України при вирішенні справ № 6-47435ск-14, 6-1965св15.

Колегія суддів, вирішуючи справу, також вважає за необхідне зазначити наступне.

Право на земельну частку (пай) згідно з п.2 Указу Президента України "Про порядок паювання земель..." ( 720/95 ) дійсно мають члени КСП, кооперативу, АТ, у тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

Вирішуючи питання про право певної особи на земельну частку (пай), суд повинен з'ясувати, чи була ця особа членом КСП на час передання державного акта про право колективної власності на землю та чи була вона внесена до списку осіб, що додається до цього державного акта.

Таке право виникає у члена КСП з моменту одержання цим підприємством (товариством, кооперативом) державного акта на право колективної власності на землю.

З матеріалів справи вбачається, що Державний Акт на право колективної власності на землю КСП «Благоєве» був виданий 06.03.1996р., тобто майже через рік після смерті дружини позивача. До списків осіб, що додається до цього державного акта, вона також не була включена, так як померла до складання таких списків.

У зв'язку зі смертю спадкодавця спадщина відкривається на те майно, яке належало покійному на день його смерті на праві приватної власності, або на його частку в спільному майні. Отже, на момент смерті спадкодавця він ще не став власником частки землі, тому спадкоємці не можуть успадкувати те, що не належало спадкодавцю.

Більш того, право власності на земельну частку (пай) виникає навіть не з часу внесення членів КСП до списків, доданих до державного акта на право колективної власності на землю, перевірки, уточнення і затвердження цих списків, а з моменту передачі державного акта про право колективної власності на землю конкретному КСП, членом якого є спадкодавець.

Сам факт членства у колгоспі та тривалий термін роботи в інших організаціях до створення КСП й отримання державного акта на право колективної власності на землю не є підставою для отримання земельної частки у новоствореному КСП.

До вручення зазначеного вище Акта власником землі була держава, а після передачі його КСП (у колективну власність) земля стала належати на праві спільної часткової власності тим особам, які працювали на ній і були членами цього КСП, та працівникам інших сільськогосподарських утворень. Кожен з них став власником ще не

визначеної за розміром частки землі. Всі працівники колишніх господарств (колгоспів, радгоспів, інших утворень), у тому числі й пенсіонери, які залишилися членами нових підприємств та члени підприємств, які були живими на дату отримання державного акта про передачу землі у колективну власність КСП, починаючи із зазначеної дати стали її власниками у рівних частках.

Аналізуючи зібрані у справі докази, кожен окремо та всі в сукупності, матеріальні та процесуальні норми суд першої інстанції правильно не знайшов підстав для задоволення позову.

Судова колегія погоджується з такими висновками суду і вважає, що вони відповідають фактичним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, виконавши всі вимоги цивільно-процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з діючими нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин та дійшов до правильного висновку, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Апелянт не довів обставини, на які посилався як на підставу своєї позовної заяви та апеляційної скарги.

Твердження апелянта в апеляційній скарзі про те, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам закону, є неспроможними.

Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи.

Тому, на думку колегії суддів, справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції немає.

Керуючись ст. ст. 303-304, 307 ч.1 п.1, 308, 313, 315, 317, 319, 324-325 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, заочне рішення Іванівського районного суду Одеської області від 14 травня 2015 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції може бути оскаржена в касаційному порядку до касаційного суду протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою.

Головуючий ОСОБА_4

Судді ОСОБА_5

М.М.Драгомерецький