Рішення № 54036095, 19.11.2015, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/8571/15

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Заїкін А. П.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.11.2015 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

- головуючого судді Заїкіна А.П.,

- суддів: - ОСОБА_2, ОСОБА_3,

за участю секретаря Томашевської К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства «ОСОБА_4 ОСОБА_1» до ОСОБА_5 про стягнення суми боргу за кредитним договором, зустрічним позовом ОСОБА_5 до публічного акціонерного товариства «ОСОБА_4 ОСОБА_1» про визнання недійсними кредитного та іпотечного договорів, за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства «ОСОБА_4 ОСОБА_1» на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 04 вересня 2015 року,

встановила:

У серпні 2009 р. публічне акціонерне товариство «ОСОБА_4 ОСОБА_1» (далі ОСОБА_4) звернулося до суду з вищезазначеним позовом, в якому просило стягнути з відповідачки заборгованість за кредитним договором у розмірі 260 410,30 грн. та судові витрати.

В позові ОСОБА_4 посилався на те, що 26.10.2007 р. між Банком та ОСОБА_5 був укладений кредитний договір, відповідно до якого остання отримала кредит у сумі 199966 грн., строком до 26.10.2027 р., зі сплатою 12,95% річних за користування грошима (далі Кредитний договір).

На забезпечення виконання умов зазначеного кредитного договору 29.10.2007 р. між Банком та ОСОБА_5 був укладений іпотечний договір (далі Іпотечний договір), за умовами якого остання передала в іпотеку Банку квартиру АДРЕСА_1 (далі Квартира).

Внаслідок невиконання ОСОБА_5 зобовязань за кредитним договором станом на 17.09.2009 р. утворилася заборгованість у вищевказаному розмірі.

Не визнавши первісний позов Банку, ОСОБА_5 20.04.2011 р. звернулася до суду із зустрічним позовом, в якому з врахуванням уточнень від 20.05.2011 р. просила: 1) встановити нікчемність кредитного договору від 26.10.2007 р.; 2) визнати недійсним іпотечний договір від 29.10.2007 р.; 3) стягнути з Банку судові витрати на загальну суму 2529,25 грн..

ОСОБА_5 свої вимоги обґрунтовувала тим, що кредитний договір, заяву на видачу грошей вона не підписувала. Гроші не отримувала. Таким чином, кредитний договір є неукладеним, оскільки не досягнуто згоди щодо усіх істотних умов договору, не здійснено дій з отримання пропозиції Банку. Договір не є документом, що підтверджує її вільне волевиявлення. Неукладений договір не може бути визнаний недійсним. Оскільки кредитний договір вона не підписувала, він є нікчемним. Іпотечний договір вона підписала внаслідок необізнаності, юридичної неграмотності, не звернувши увагу на його зміст. Вона не усвідомлювала правові наслідки іпотечного договору. Іпотечним договором забезпечене недійсне зобовязання грошове зобовязання з нікчемного кредитного договору, а тому він також є недійсним.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 23.07.2014 р. позов Банку задоволено. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь Банку: 1) заборгованість згідно іпотечного договору від 29.10.2007 р., посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_6 за реєстровим № 4760, в загальному розмірі 260410,30 грн., з яких: - заборгованість за кредитом 198670,49 грн.; - заборгованість за процентами - 1480,23 грн.; - заборгованість за простроченими процентами - 28098,23 грн.; - пеня 32160,65 грн.; 2) судовий збір у сумі 1700,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 120,00 грн..

В задоволення зустрічного позову ОСОБА_5 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 29.10.2014 р. апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено частково. Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 23.07.2014 р. скасовано. Визнано неукладеним кредитний договір № 014/3611/17/849/51 від 26.10.2007 р.. Визнано недійсним іпотечний договір від 29.10.2007 р..

В задоволенні позову Банку до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08.04.2015 р. касаційну скаргу Банку задоволено частково. Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 23.07.2014 р. та рішення апеляційного суду Одеської області від 29.10.2014 р. скасовано. Справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, повертаючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, зазначив, що у випадку не підписання стороною спірного договору суд має виходити з того, що такий договір є вчиненим. У цьому випадку положення про не вчинення договору, чи не укладення не застосовується. Зазначене вище, у разі заявлення про це вимог, є підставою для визнання договору недійсним за ст. ст. 203, 215 ЦК України як підписання договору особою, яка не має на це повноважень та волевиявлення власника, якщо власник у подальшому не схвалив такого правочину.

Суди у порушення ст. ст. 212 214 ЦПК України на зазначені положення закону уваги не звернули; доводи сторін належним чином не перевірили; не встановили фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення спору, зокрема, не перевірили доводи банка про те, що договір іпотеки від імені ОСОБА_5 за формою і змістом відповідає вимогам закону та є підписаним і вчиненим та за які кошти було придбано квартиру, що є предметом іпотеки; у достатньому обсязі не визначилися з характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню.

Відповідно до ч. 4 ст. 338 ЦПК України висновки і мотиви касаційного суду, з яких скасовано рішення є обовязковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

Під час нового розгляду справи, 02.09.2015 р. від ОСОБА_5 надійшла заява про уточнення позовних вимог зустрічного позову, в якій вона остаточно просила: 1) визнати недійсним кредитний договір від 26.10.2007 р.; 2) визнати недійсним іпотечний договір від 29.10.2007 р.; 3) стягнути з Банку судові витрати на загальну суму 2529,25 грн..

Додатково ОСОБА_5 посилалася на те, що визнання договору неукладеним не відповідає способам захисту цивільних прав та інтересу. Іпотечна квартира була придбана безоплатно. Доказів існування основного зобовязання (укладення кредитного договору, отримання грошей) не існує. Вона особисто кредит не сплачувала. Тому кредитний договір є нікчемним. За відсутності основного зобовязання кредитного договору, недійсним є іпотечний договір.

Представник Банку в судовому засіданні позовні вимоги первісного позову підтримав, просив їх задовольнити в повному обсязі, зустрічні вимоги не визнав, просив відмовити в їх задоволенні.

ОСОБА_5 та її представник у судовому засіданні просили у задоволенні первісного позову Банку відмовити, так як кредитний договір вона не підписувала, грошей від банку не отримувала. Зустрічний позов підтримали та просили задовольнити його в повному обсязі.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 04.09.2015 р. у задоволенні позову Банку відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_5 задоволено. Визнано недійсним укладений між Банком та ОСОБА_5 кредитний договір № 014/3611/17/849/51 від 26.10.2007 р.. Визнано недійсним іпотечний договір від 29.10.2007 р., укладений між Банком та ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_7. Стягнуто з Банку на користь ОСОБА_5 державне мито у сумі 8,50 грн., витрати на ІТЗ судового процесу у розмірі 37,00 грн., витрати на проведення судово-почеркознавчої експертизи у розмірі 1563,48 грн. витрати на проведення додаткової судово-почеркознавчої експертизи у розмірі 9,11 грн., судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1423,85 грн., а всього стягнуто 3953,10 грн..

Банк в апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати. Ухвалити нове рішення про задоволення первісного позову Банку та відмову в зустрічному позові ОСОБА_5. Посилається на те, що рішення суду першої інстанції ухвалено з невірним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Представник Банку в судовому засіданні підтримав викладені в апеляційній скарзі доводи та вимоги.

ОСОБА_5 письмових заперечень на апеляційну скаргу не надала. Вона та її представник у судовому засіданні вважали необхідним скаргу відхилити, рішення суду залишити без змін. Посилалися на те, що ОСОБА_5 кредитний договір не підписувала, грошей від банку не отримувала. У звязку з тим, що кредитний договір не підписувала, укладений нею з Банком іпотечний договір є недійсним.

Відповідно до ст. 303 ЦПК України колегія суддів перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення осіб, які прийняли участь у судовому засіданні, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішень, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. ст. 3, 4, 10, 11, 60 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду захистом своїх порушених прав. Суд, здійснюючи правосуддя, захищає порушені права цих осіб у спосіб, визначений законами України. Перелік можливих способів захисту міститься в ст. 16 ЦК України. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Статтями 213, 214 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 3) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам не відповідає.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні первісного позову Банку та задоволення зустрічного позову ОСОБА_5, суд першої інстанції виходив з того, що саме з ОСОБА_5 кредитний договір не укладався, оскільки вона його не підписувала. Сторони не досягли згоди щодо усіх істотних умов договору про надання кредиту. ОСОБА_5 не здійснила дій, які свідчили б про прийняття пропозиції банку. Наданий банком кредитний договір не є документом, що підтверджує її вільне волевиявлення на отримання кредиту з настанням відповідних правових наслідків. Відсутній касовий документ про отримання ОСОБА_5 готівки від банку.

Іпотечний договір підписано ОСОБА_5, однак його укладення не є безумовним доказом укладення кредитного договору. За наявності підстав для визнання недійсним кредитного договору, іпотечний договір, який має забезпечувати основне зобовязання по кредиту і має похідний характер, також визнається недійсним (Т. 3, а. с. 19 24).

Колегія суддів вважає, що погодитися з такими висновками суду першої інстанції не можна, цих висновків суд першої інстанції дійшов з порушенням норм матеріального (ст. ст. 11, 15, 237, 241, 509, 525, 526, 1054 ЦК України) та процесуального (ст. ст. 10, 11, 60, 179, 213 ЦПК України) права. Не відповідають обставинам справи висновки суду про неможливість стягнення з відповідачки на користь Банку заборгованості за кредитним договором. Доводи апелянта про порушення судом норм матеріального та процесуального права є обґрунтованими.

Судом встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини.

26.06.2007 р. між Банком та ОСОБА_5 укладено кредитний договір № 014/3611/17/849/51 (Т. 1, а. с. 12 19, 99 40, 214 - 219), за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 199955,0 грн., строком до 26.10.2027 р., зі сплатою 12,95% річних (далі Кредитний договір).

Пунктами 1.2, 1.2.1 кредитного договору передбачено, що кредит надається для використання на придбання житла (Т. 1, а. с. 12).

Укладення кредитного договору, видача грошей за кредитним договором також підтверджується наявними у справі заявою на видачу кредиту (Т. 1, а. с. 9, 211), заявою-анкетою (Т. 1, а. с. 212), заявою на видачу готівки (Т. 1, а. с. 20).

29.10.2007 р. між Банком та ОСОБА_5 на забезпечення виконання кредитного договору № 014/3611/17/849/51 від 26.10.2007 р. укладено іпотечний договір (Т. 1, а. с. 21 26), який забезпечує вимогу Іпотекодержателя (Банку), що випливає з вказаного кредитного договору, укладеного між Іпотекодержателем та Іпотекодавцем, за умовами якого Іпотекодавець зобовязаний по 26.10.2027 р. повернути Іпотекодержателю загальний розмір позичкової заборгованості у вигляді не відновлювальної кредитної лінії з лімітом 199955,00 грн., сплатити проценти 12,95% річних за користування ним згідно умов Основного договору зі сплатою у листопаді 2007 р. платежу у розмірі 1595,26 грн., а в подальшому по 2335,51 грн. кожного місяця, за виключенням у листопаді 2027 р. платежу у сумі 2338,99 грн..

Предметом іпотеки є нерухоме майно, а саме: квартира під № 62 у будинку під № 48 по вулиці Генерала Петрова в м. Одесі, загальною площею 106,8 кв. м., житловою 45,1 кв. м.. Предмет іпотеки належить на праві власності на підставі договору купівлі-продажу ВКА № 724457, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_8 від 29.10.2007 р. за № 4157 (Т. 1, а. с. 21 23 зворотня сторона).

Відповідно до висновків судово-почеркознавчої експертизи від 24.02.2010 р. (Т. 1, а. с. 81 85), від 03.02.2014 р. (Т. 2, а. с. 5 12) підпис у кредитному договорі виконано не ОСОБА_5, а іншою особою. Підпис у іпотечному договорі виконаний особисто ОСОБА_5.

Позичальник порушив умови кредитного договору з повернення грошей, сплати відсотків за користування кредитом. Станом на 17.08.2009 р. виникла заборгованість на загальну суму 259138,20 грн., і яка складається з: - заборгованість за кредитом 198670,49 грн.; - заборгованість за відсотками 1480,23 грн.; - заборгованість по простроченим відсоткам 28098,93 грн.; - пеня 27743,28 грн.;

Між сторонами по справі склалися правовідносини щодо схвалення особою дій, які були зроблені іншою особою, кредитні правовідносини.

За змістом ст. 11 ЦК України цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є договори.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За правилами, передбаченими ст. ст. 509, 525, 526 ЦК України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтями 237, 241 ЦК України передбачено, що представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобовязана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні праві та обовязки особи, яку він представляє лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обовязки з моменту вчинення цього правочину.

Враховуючи послідовність вчинення особами дій, час їх вчинення, а саме оформлення у Банку 23.10.2007 р. заяви на видачу кредиту (Т. 1, а. с. 9), заяви-анкети від 23.10.2007 р. (Т. 1, а. с. 212), заяви на видачу готівки (Т. 1, а. с. 20), підписання 26.10.2007 р. кредитного договору, укладення ОСОБА_5 та нотаріальне посвідчення 29.10.2007 р. договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2, с послідуючим укладенням та нотаріальним посвідченням цього ж дня - 29.10.2007 р. іпотечного договору, свідчить про обізнаність ОСОБА_5 щодо отримання в Банку кредитних грошей, їх цільове використання та її схвалення в подальшому дій з отримання кредиту в Банку. Про схвалення ОСОБА_5 укладення кредитного договору свідчать положення іпотечного договору, в якому ретельно виписана сума кредиту, графік погашення кредиту, гарантії іпотекодавця, що предмет іпотеки знаходиться у його власності, що у разі порушення основного зобовязання за кредитним договором можливе звернення стягнення на предмет іпотеки, у випадку внесення змін до кредитного договору зміни до іпотечного договору не вносяться.

Колегія суддів приймає також до уваги, що позов ОСОБА_5 заявлено не коректно. В заяві про уточнення позовних вимог від 02.09.2015 р. остання вказує «…Таким чином, Кредитний договір, який надав до суду ОСОБА_4 і на який посилається у в обґрунтування свого позову, відповідно до ст. ст. 203, 215 ЦК України є недійсним (нікчемним)…» (Т. 3, а. с. 12, шостий абзац зверху). Разом з тим, відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. ОСОБА_5 не посилається на норму закону, якою передбачено, що укладений у простій письмовій формі, за наявності підписів осіб спірний кредитний договір є нікчемним.

За вказаних обставин доводи ОСОБА_5 щодо наявності підстав для визнання кредитного договору недійсним, відсутності підстав для стягнення з неї кредитної заборгованості є неспроможними. Права останньої не порушені, у задоволенні вимог про визнання недійсним кредитного договору необхідно відмовити.

У звязку з відмовою у задоволенні вимог про визнання кредитного договору недійсним, необхідно відмовити і у задоволенні вимог про визнання недійсним іпотечного договору, оскільки ці вимоги є похідними.

Доводи ОСОБА_5 про те, що іпотечна квартира була придбана безоплатно не приймаються до уваги, оскільки доказів того, що договір купівлі-продажу квартири з вказаних підстав визнано недійсним не надано.

Доводи відповідачки щодо її необізнаності, юридичної неграмотності, не звернення уваги на зміст іпотечного договору, не усвідомлення правових наслідків іпотечного договору колегія суддів не приймає до уваги, виходячи з наступного.

Відповідно до розяснень, які містяться у п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», обставини, щодо яких помилялася сторона правочину (ст. 229 ЦК) мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Договір підписано особисто ОСОБА_5, дієздатність та правоздатність якої була перевірена нотаріусом під час нотаріального посвідчення іпотечного договору.

Виходячи з вищевказаного, колегія суддів вважає, що доводи Банку щодо помилкового посилання суду на те, що кредитний договір є неукладеним, укладення особисто ОСОБА_5 іпотечного договору, відсутності доказів того, що ОСОБА_5 не усвідомлювала його значення та наслідки, є обґрунтованими. Право Банку на стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_5 порушено, а тому підлягає захисту.

Наявний у справі розрахунок боргу колегію суддів перевірений, визнаний не правильним в частині стягнення пені за тринадцять місяців. Розмір пені за дванадцять місяців (п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України) становить 27743,28 грн., а тому загальний розмір заборгованості становить 259138,20 грн.. Свого варіанту розрахунку боргу відповідачка суду не надала, на неправильність розрахунку боргу по його складовим частинам не посилалася.

Приймаючи до уваги висновки і мотиви Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (ч. 4 ст. 338 ЦПК України), ураховуючи, що порушення судом першої інстанції вищевказаних норм матеріального та процесуального права призвело до неправильного вирішення справи, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції необхідно скасувати. Ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову Банку та відмову в повному обсязі у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 307, п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог. Підставою для скасування рішення суду і ухвалення нового рішення по суті позовних вимог є порушення або неправильне застосування норм матеріального та процесуального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст. ст. 79, 88 ЦПК України, у звязку з відсутністю підстав для звільнення ОСОБА_5 від сплати судового збору, необхідно стягнути з останньої на користь Банку судовий збір, який був сплачений Банком, у загальній сумі 4257,80 грн. = 1700,00 грн. (суд першої інстанції Т. 1, а. с. 6) + 2557,80 грн. (за подання касаційної скарги Т. 2, 132).

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 316, 317, 319 ЦПК України колегія суддів,

вирішила:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «ОСОБА_4 ОСОБА_1» задовольнити частково.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 04 вересня 2015 року - скасувати. Ухвалити нове рішення.

Позов публічного акціонерного товариства «ОСОБА_4 ОСОБА_1» до ОСОБА_5 про стягнення суми боргу за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_5 (номер картки фізичної особи-платника податків - НОМЕР_1) на користь публічного акціонерного товариства «ОСОБА_4 ОСОБА_1»:

- заборгованість за кредитним договором № 014/3611/74/84951 від 26 жовтня 2007 року станом на 17 серпня 2009 року на загальну суму 259138 (двісті пятдесят девять тисяч сто тридцять вісім) грн. 20 коп., і складається з: - заборгованість за кредитом 198 670 (сто девяносто вісім тисяч шістсот сімдесят) грн. 49 коп.; - заборгованість за відсотками 1480 (одна тисяча чотириста вісімдесят) грн. 23 коп.; - заборгованість по простроченим відсоткам 28098 (двадцять вісім тисяч девяносто вісім) грн. 93 коп.; - пеня 27743 (двадцять сім тисяч сімсот сорок три) грн. 28 коп.;

- судовий збір у сумі 4 257 (чотири тисячі двісті пятдесят сім) грн. 80 коп..

В решті позову публічного акціонерного товариства «ОСОБА_4 ОСОБА_1» відмовити.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 до публічного акціонерного товариства «ОСОБА_4 ОСОБА_1» про визнання недійсними кредитного та іпотечного договорів - відмовити

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене до касаційного суду протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий суддя: А. П. Заїкін

Судді: Л. А. Гірняк

ОСОБА_3