Ухвала суду № 54035891, 02.12.2015, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/7617/15

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Сватаненко В. І.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2 грудня 2015 року

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі: головуючого Сватаненка В.І.

суддів Артеменка І.А., Черевка П.М.,

за участю секретаря Фабіжевської Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті ОСОБА_2 цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Серпневської селищної ради Тарутинського району Одеської області, Спілки громадян-співвласників майна реорганізованого колективного сільськогосподарського підприємства «Тарутинський», третя особа Спілка громадян-співвласників майна «Промінь» - «Про визнання права власності» за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Тарутинського районного суду Одеської області від 27 липня 2015 року, -

ВСТАНОВИЛА:

19.05.2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зазначеним позовом, по якому просив визнати за ним право власності на будівлю зерносховища-баранника № 9 загальною площею 1580,6 кв.м., яка розташована на території Серпневської селищної ради Тарутинського району Одеської області.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач посилався на те, що він на підставі рішення загальних зборів Спілки громадян-співвласників майна реорганізованого КСП «Тарутинський» від 12.01.2014 року придбав зерносклад-баранник № 9, інвентарний номер 37/335, за рахунок купівлі ним свідоцтв про право власності на майнові паї (майнові сертифікати) у громадян ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_2, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 Враховуючи, що право власності на зазначене нерухоме майно не визнається відповідачами, він був змушений звернутися до суду з даним позовом про визнання права власності на нерухоме майно.

Представник позивача підтримав позов та просив його задовольнити.

Відповідач, голова Серпневської селищної ради Тарутинського району Одеської області визнав позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач, голова спілки громадян - співвласників майна реорганізованого КСП «Тарутинський» визнав позовні вимоги в повному обсязі і пояснив, що підставою для звернення до суду позивачем стала усна відмова зареєструвати зазначене нерухоме майно в Реєстраційній службі Тарутинського районного відділу юстиції.

Представник третьої особи заперечував проти задоволення позовних вимог, зазначивши, що позов про визнання права власності предявляється у випадку, якщо це право не визнається або оспорюється іншою особою, а в даному ж випадку ніякого спору немає.

Рішенням Тарутинського районного суду Одеської області від 27.07.2015 року було відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про визнання права власності.

06.08.2015 року ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу на вказане рішення районного суду, по якій просить рішення районного суду скасувати, ухвалити у справі нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення районним судом норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно дост. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

По справі встановлені наступні фактичні обставини.

Відповідно до Закону України від 14.02.1992 року № 2114-XII «Про колективне сільськогосподарське підприємство»майно колективного підприємства належить його членам на праві спільної часткової власності і його пайовий фонд майна складається з балансової вартості як основних виробничих та оборотних фондів, створених за рахунок діяльності підприємства, цінних паперів, акцій, так і грошових коштів; а майновий пай є грошовим еквівалентом трудового внеску кожного працівника в колективне майно, визначеним на дату паювання (та скоригований на день вибуття працівника з господарства). Право розпоряджатися своїм паєм на власний розсуд член КСП набуває лише після припинення членства в підприємстві. До припинення членства частка майна члена колективного підприємства є частиною майна колективного підприємства, яке у статуті визначає принципи формування спільної власності та права членів щодо неї, і через свої органи здійснює право власності (володіння, користування, розпорядження).

Спосіб забезпечення вказаних прав і інтересів члена КСП та підприємства визначений п. 3 вказаного Закону України, згідно з яким у разі виходу з підприємства його члени мають право на пай натурою, грішми або цінними паперами відповідно до розміру та структури пайового фонду або в іншій, за згодою сторін, формі.

Майно реорганізованого КСП «Тарутинський» належить його колишнім членам на праві спільної часткової власності, у звязку з чим правовий режим такого майна визначається відповідно до статей 355-367 глави 26 ЦК України.

Так, в обґрунтування позовних вимог позивачем надано витяг з протоколу рішення загальних зборів пайовиків колишнього КСП «Тарутинський» від 12 січня 2014 року (а.с. 7).

Відповідно до ч. 1 ст. 358 ЦК право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Рішення загальних зборів співвласників приймається за згодою не менш як 2/3 співвласників, крім рішень щодо відчуження майна та виділення в натурі частки з майна, які приймаються одностайно (п. 2.5. Рекомендацій щодо порядку здійснення права спільної часткової власності власниками майнових паїв колишніх колективних сільськогосподарських підприємств, затверджених наказом Міністерства аграрної політики України від 20.05.2008 року № 315).

Як вбачається з зазначеного протоколу, на загальних зборах з 214 осіб були присутні лише 137 особи, тобто менше 2/3 співвласників.

Крім того, відповідно до ст. 364 ЦК співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Договір про виділ у натурі частки з нерухомого спільного майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню (п. 4.4. Рекомендацій).

У даному випадку договір про виділ у натурі частки з нерухомого майна у письмовій формі не укладено та нотаріально не посвідчено.

Отже, позивачем не надано суду належних і допустимих доказів укладення такого договору.

Одночасно, колегія суддів погоджується з висновком районного суду про необґрунтованість доводів позивача про придбання ним майнових прав, які належали громадянам ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_2, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, з наступних підстав.

Купівля-продаж свідоцтв про право власності на майновий пай без узгоджень із співвласниками не передбачена діючим законодавством України.

Так, у відповідності до ст. 361 ЦК України співвласник має право самостійно розпоряджатись своєю часткою, проте таке право має бути узгоджене з іншими співвласниками. Зокрема, згідно приписів ст. 362 ЦК України у разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів. Продавець частки у праві спільної часткової власності зобовязаний письмово повідомити інших співвласників про намір продати свою частку, вказавши ціну та інші умови, на яких він її продає.

Якщо інші співвласники відмовилися від здійснення переважного права купівлі чи не здійснять цього права щодо нерухомого майна протягом одного місяця, а щодо рухомого майна протягом десяти днів від дня отримання ними повідомлення, продавець має право продати свою частку іншій особі.

Таким чином, покупець майнових паїв може стати ним лише у разі відмови решти співвласників від права переважного набуття, водночас належних і допустимих доказів цього суду не надано.

В свою чергу, перехід права власності на майновий пай визначається п. 13 «Порядку визначення розмірів майнових паїв членів колективних сільськогосподарських підприємств та їх документального посвідчення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2001 року № 177.

Майновий пай члена підприємства документально підтверджується свідоцтвом про право власності на майновий пай члена підприємства за зразком згідно з додатком. У разі набуття у власність майнового паю (його частини) на підставі угоди міни, дарування та інших цивільно-правових угод, а також спадкування видається нове свідоцтво.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком районного суду про те, що позивач, який не переоформив на своє імя свідоцтва про право власності, не набув права власності на майно, право на яке посвідчене майновими сертифікатами, які він придбав.

Відповідно до положень ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підтвердження своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

На підставі ч. 1 ст. 59 ЦПК України належними є докази, що містять інформацію щодо предмета доказування.

Частиною 3 ст. 212 ЦПК України передбачено, що суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

З матеріалів цивільної справи не вбачається, що позивачем по справі були надані належні допустимі письмові докази на підтвердження доводів та позовних вимог.

Право на захист є складовою частиною самого субєктивного права поряд із правом на власні дії, а також правом вимагати певної поведінки від зобовязаних осіб.

Цивільний інтерес підлягає захисту, якщо він не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Колегія суддів вважає, що районний суд, давши оцінку поясненням сторін по справі та на підставі сукупності зібраних по справі доказів, прийшов до правильного обґрунтованого висновку, що твердження позивача є недоведеними та непідтвердженими, у звязку з чим неспроможними та такими, що не спростовують висновків суду, не маючи підстав та доведеності для задоволення позову.

Висновки суду першої інстанції відповідають вимогам норм права, на які посилається суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, зясувавши обставини справи та давши належну оцінку зібраним доказам, дійшов до обґрунтованих висновків про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Крім того, колегія суддів вважає, що докази та обставини, на які посилається апелянт в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні районним судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги є неспроможними, висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Отже, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, є правильним по суті, відповідає вимогам ст. ст. 212-215 ЦПК України, підстави для його скасування та ухвалення нового рішення відсутні.

Керуючись ст.ст. 303, 307 ч.1 п.1, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Тарутинського районного суду Одеської області від 27 липня 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання законної сили.

Судді апеляційного суду

Одеської області ОСОБА_15

ОСОБА_16

ОСОБА_17

02.12.2015 року м. Одеса