Постанова № 54035389, 20.10.2015, Солом'янський районний суд міста Києва

Провадження №2-а/760/450/15

Справа №760/10882/15-а

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 жовтня 2015 року Солом'янський районний суд м. Києва в складі

головуючого судді - Усатової І.А.

при секретарі - Здорик Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в м. Києві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства Оборони України, Київський міський військовий комісаріат про визнання дій протиправними та зобовязання здійснити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

05 червня 2015 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Міністерства оборони України та Київського міського військового комісаріату відповідно до якого просить суд визнати протиправними дії Міністерства оборони України та Київського міського військового комісаріату щодо відмови призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу по інвалідності II групи, що настала внаслідок поранення (контузії) та захворювання, повязані з виконанням обов'язків військової служби, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві».

Свої вимоги мотивує тим, що він з 05.09.1977 року по 18.01.1994 року проходив військову службу у Збройних Силах Російської Федерації, а на підставі наказу заступника Міністра оборони Російської Федерації від 27.12. 1993 року № 01155 був звільнений з військової служби.

Виключений із списків особового складу 18.01.1994 року начальником ГКЕУ Міністерства оборони РФ від 25.01.1994 року № 28.

В звязку із захворюванням, повязаним з виконанням обовязків військової служби, отримав 2 групу інвалідності, що підтверджується довідкою МСЕК серії АВ № 0095803 від 15.10.2014 року.

Позивач зазначає, що на час подання позову є підполковником у запасі.

Звернувшись з заявою № Д-791 від 24.10.2014 року до відповідача 2 щодо виплати йому одноразової грошової допомоги на підставі Постанови КМУ від 25.12.2013 року №975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» та статей 16, 16-3 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», але йому було відмовлено у задоволенні останньої листом від 16.12.2014 року.

Вважає дії відповідачів неправомірними та просить задовольнити позов і зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу по інвалідності II групи, що настала внаслідок поранення (контузії) та захворювання, повязані з виконанням обов'язків військової служби, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» та статей 16 - 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму (243 600,00 грн.), встановленого законом для працездатних осіб на день встановлення інвалідності.

Ухвалою судді від 08.06.2015 року в справі було відкрито скорочене провадження.

27.07.2015 року на адресу суду надійшли письмові заперечення на адміністративний позов від представника Київського міського військового комісаріату.

Заперечуючи проти заявлених позовних вимог, представник Київського міського військового комісаріату, посилається на те, що виходячи з положень чинного законодавства, Київський міський військовий комісаріат не наділений повноваженнями приймати рішення про призначення та виплату одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, оскільки це відноситься до виключної компетенції головного розпорядника коштів, яким є Міністерство оборони України та вказує на те, що нова редакція (з 1 січня 2007 року) Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не поширюється на позивача.

До того ж, посилаючись на ухвалу Вищого адміністративного суду України від 15.04.2014 року у справі № К/9991/12583/11 стверджує, що позивач не має права для отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 200-кратоного прожиткового мінімуму встановленого законом для працездатних осіб на день встановлення інвалідності, в звязку з чим просив відмовити в задоволенні позову.

31.07.2015 року на адресу суду надійшли письмові заперечення на адміністративний позов від представника Міністерства оборони України.

Заперечуючи проти заявлених позовних вимог, представник Міністерства оборони України, посилається на те, що право на одноразову грошову допомогу у звязку з інвалідністю позивач не має виходячи із положень Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року, так-як відповідно до наказу заступника Міністра оборони Російської Федерації від 27.12.1993 №01155 позивача було звільнено з військової служби із ЗС Російської Федерації, а наказом начальника ГКЕУ Міністерства оборони Російської Федерації від 25.01.1994 №28 його виключено із списків особового складу, а тому військовослужбовцем Збройних Сил України або іншого утвореного відповідно до законів України військового формування та правоохоронного органу спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального звязку та захисту інформації України ніколи не був, і на момент встановлення інвалідності не проходив службу в резерві, а тому до будь якої визначеної Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року категорії не відноситься, в звязку з чим положення даного закону на нього не розповсюджується.

До того ж, зауважив, що з Російською Федерацією не було укладено міждержавних угод щодо здійснення виплат одноразової грошової допомоги, в звязку з чим просив відмовити в задоволенні позову.

03.08.2015 ухвалою судді було призначено справу до судового розгляду за загальними правилами КАС України.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд позов задовольнити.

Представник Міністерства оборони позовні вимоги не визнав з мотивів, викладених у письмових запереченнях. Пояснив, що позивач відповідно до наказу заступника Міністра оборони Російської Федерації від 27.12.1993 №01155 був звільнений з військової служби із ЗС Російської Федерації, а наказом начальника ГКЕУ Міністерства оборони Російської Федерації від 25.01.1994 №28 його виключено із списків особового складу, а тому військовослужбовцем Збройних Сил України або іншого утвореного відповідно до законів України військового формування та правоохоронного органу спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального звязку та захисту інформації України ніколи не був, а тому на нього не може поширюватись дія Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та їх сімей". Зазначив, що Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 р. N 975 визначено механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст). Проте, позивачем не надано доказів, що на момент встановлення інвалідності проходить службу в резерві, а тому до будь якої визначеної Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року категорії не відноситься, в звязку з чим положення даного закону на нього не розповсюджується.

До того ж, зауважив, що з Російською Федерацією не було укладено міждержавних угод щодо здійснення виплат одноразової грошової допомоги. З огляду на зазначене, просив відмовити у задоволенні позову.

Відповідач 2 в судове засідання не зявився, повноважного представника в судове засідання не направив, про причини неявки суд не повідомив, не зважаючи на те, що був повідомлений про час та місце розгляду справи належним чином.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та представника Міністерства оборони України, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 05.09.1977 року по 18.01.1994 року проходив військову службу у Збройних Силах Російської Федерації, а на підставі наказу заступника Міністра оборони Російської Федерації від 27.12. 1993 року № 01155 був звільнений з військової служби.

З 18.01.1994 року був виключений із списків особового складу начальником ГКЕУ Міністерства оборони РФ на підставі наказу від 25.01.1994 року № 28.

На час розгляду справи позивач є підполковником у запасі і з 17.03.1994 року прийнятий на облік Старокиївським районним військовим комісаріатом м. Києва, а з 20.03.2003 року прийнятий на облік Святошинським районним військовим комісаріатом м. Києва у якому перебуває, і на час розгляду справи (а.с. 9).

Згідно довідки Київського міського військового комісаріату (а.с. 13), відповідно до особової справи ФА 110387 позивач проходив військову службу в Збройних Силах з 05.09.1977 по 18.01.1994.

Звільнений з військової служби за ст. 57 частини 3 абзацу другому (за власним бажанням) наказом заступника Міністра оборони Російської Федерації від 27.12.1993 № 01155, Виключений із списків особового складу з 18.01.1994 начальником ГКЕУ Міністерства оборони РФ від 25.01.1994 № 28.

В тому числі проходив дійсну військову службу у складі Радянських військ направлених для здійснення допомоги у Демократичній республіці Афганістан з 13.02.1980 по 15.04.1981. Військова служба у період бойових дій зараховується на пільгових умовах з розрахунку один місяць за три місяці (в потрійному розмірі складає 2 роки 4 міс. 04 дня).

У період з 16.08.1988 по 05.06.1989 гр. ОСОБА_1 проходив військову службу у віддаленій місцевості (Мурманська область), що зараховується у пільговому обчислені один місяць служби за півтора місяця та складає 9 міс. 19 днів).

З 01.09.1971 по 18.06,1976 гр. ОСОБА_1 навчався у Київському інженерно-будівельному інституті, що зараховується у вислугу років на пенсію (до 5 років) з розрахунку один рік за шість місяців та складає 2 роки 04 міс.

Вислуга років на 18.01.1994 складає:

календарна - 16 років 03 місяця;

у пільговому обчисленні - 19 років;

час навчання у цивільному навчальному закладі, зараховується у вислугу років на пенсію- 2 роки 04 міс.

вислуга років на пенсію - 21 рік 04 міс.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачу згідно з довідкою МСЕК серії АВ № 0095803 від 21.10.2014 року встановлено ІІ групу інвалідності внаслідок захворювання, повязаною з виконанням обовязків військової служби з 15.10.2014 року (а.с. 12).

Із довідки Київського міського військового комісаріату від 18.09.2014 № 221 вбачається, що у період з 13.02.1980 по 15.04.1981 ОСОБА_1 проходив службу в Республіці Афганістан, де в той час проводились бойові дії та приймав участь у бойових діях (а.с. 13).

Відповідно до частини 5 статті 17 Конституції України, держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

В силу вимог статті 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно статті 1-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти

Згідно частини 1 статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Як свідчать матеріали справи, рішенням центральної військово-лікарської комісії МО України протокол № 2058 від 25.07.2014 встановлено, що множинні вогнепальні осколкові поранення голови, обох ніг (контузія головного мозку у 1981 року) повязана з виконанням обовязків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії (а.с. 11).

Київською медико-соціальною експертною комісією ОСОБА_1 встановлено ІІ групу інвалідності довічно з 15.10.2014 року, яка настала внаслідок поранення, контузії головного мозку і захворювання, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, що підтверджується відповідною довідкою серії АВ № 0095803 від 15.10.2014 року (а.с. 11-12).

Частиною 2 статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" встановлено вичерпний перелік підстав, за наявності яких призначається і виплачується одноразова грошова допомога, а саме:

1) загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби;

2) смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби;

3) загибелі (смерті) військовозобов'язаного або резервіста, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, що настала під час виконання обов'язків військової служби або служби у військовому резерві;

4) встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті;

5) встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби;

6) встановлення військовозобов'язаному або резервісту, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовозобов'язаному або резервісту при виконанні обов'язків військової служби або служби у військовому резерві, або не пізніше ніж через три місяці після закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження цих зборів, служби у військовому резерві;

7) отримання військовослужбовцем поранення (контузії, травми або каліцтва) під час виконання ним обов'язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності;

8) отримання військовослужбовцем строкової військової служби поранення (контузії, травми або каліцтва) у період проходження ним строкової військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності;

9) отримання військовозобов'язаним або резервістом, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, поранення (контузії, травми або каліцтва) при виконанні обов'язків військової служби або служби у військовому резерві, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності.

Відповідно до частини 1 статті 16-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі:

а) 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпунктах 1 - 3 пункту 2 статті 16 цього Закону;

б) 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).

Згідно пункту 3 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 р. N 975 (далі - Порядок № 975), днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є:

у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть;

у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Судом встановлено, що на час подання позову у даній справі позивач є підполковником у запасі.

Позивач звернувся з заявою № Д-791 від 24.10.2014 року до Київського міського військового комісаріату щодо виплати йому одноразової грошової допомоги на підставі Постанови КМУ від 25.12.2013 року №975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» та статей 16, 16-3 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Погоджуючись із правом позивача на виплату одноразової грошової допомоги, Київський міський військовий комісаріат надіслав заяву ОСОБА_1 та додані ним документи для прийняття рішення Департаменту фінансів Міністерства оборони України (а.с.14).

Проте, листом № 248/3/6/1924 від 10.11.2014 року Міністерство Оборони України відмовило ОСОБА_1 у виплаті одноразової допомоги з тих підстав, що останній проходив військову службу у Збройних Силах Російської Федерації, з якою не укладалося міждержавнихУгод щодо виплати одноразової грошової допомоги (а.с.15).

В свою чергу, Київський міський військовий комісаріат листом від 16.12.2014 року № 9024 повідомив позивача про те, що він не має права на отримання одноразової грошової допомоги, формулюючи тим, що виплата одноразової грошової допомоги, відповідно до статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" здійснюється військовослужбовцям Збройних Сил України, а також особам, на яких поширюється дія цього Закону. ОСОБА_1 проходив службу в Збройних Силах Російської Федерації, з якою не укладалось міждержавних Угод про здійснення виплат одноразової грошової допомоги (а.с. 15).

Таким чином, позивач вважаючи таку відмову протиправною, оскільки виплата зазначеної допомоги гарантована йому Законом «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» , звернувся до суду з цим позовом.

Відповідно до абзацу 1 пункту 13 Порядку № 975, керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку.

Абзацом 2 пункту 13 Порядку № 975 встановлено, що розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.

Однак, із підставами, що слугували для відмови у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги позивачу, суд не погоджується з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як встановлено судом, позивач на час розгляду справи є підполковником у запасі і з 17.03.1994 року прийнятий на облік Старокиївським районним військовим комісаріатом м. Києва, а з 20.03.2003 року прийнятий на облік Святошинським районним військовим комісаріатом м. Києва у якому перебуває, і на час розгляду справи (а.с. 9).

Згідно довідки Київського міського військового комісаріату (а.с. 13), відповідно до особової справи ФА 110387 ОСОБА_1 має вислугу років станом на 18.01.1994 і складає:

календарна - 16 років 03 місяця;

у пільговому обчисленні - 19 років;

час навчання у цивільному навчальному закладі, зараховується у вислугу років на пенсію- 2 роки 04 міс.

вислуга років на пенсію - 21 рік 04 міс.

Так, статтями 1, 2 Угоди між державами-учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні і правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей, яка набула чинності для України 14.02.1992 року, встановлено, щоза військовослужбовцями, особами, які звільнились з військової служби і проживають натериторії держав-учасниць Співдружності, а також членами їхніх сімей зберігаютьсяправаі пільги,встановлені раніше законами та іншими нормативними актами колишнього Союзу РСР. Односторонні обмеження зазначених прав і пільг військовослужбовців, осіб,звільненихзвійськової служби, та членів їхніх сімей не допускаються.

Держави Співдружностісвоїмзаконодавством встановлюють і забезпечуютьвсюповноту політичних, соціально-економічних та особистих прав і свобод військовослужбовцям,особам, звільненим з військової служби,тачленамїхніхсімейвідповіднодонорм міжнародного права і положень цієї Угоди.

Статтею 4 зазначеної Угоди передбачено, що держави-учасниці Співдружності беруть на себе зобов'язанняу 1992роцірозробитиі прийняти взаємопогоджені законодавчі акти про соціальнийзахиствійськовослужбовців,осіб,звільненихз військової служби, та членів їхніх сімей.

Законом України «Про ратифікацію Протоколу до Угоди між державами учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні та правові гарантії військовослужбовців,осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей від 14 лютого 1992 року» від 07.06.2001 № 2495-ІІІ ратифіковано Протокол до Угоди між державами - учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні та правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей від 14 лютого 1992 р.

Відповідно до статті 1 даного Протоколу, на громадян, які проходили військовуслужбу у військових частинах Збройних Сил,інших військах,військових формуваннях та органах колишньогоСоюзуРСР та які переведені (зараховані) на військову службу в ЗбройніСили,іншівійська,іншівійськові формуваннятаорганидержав-учасницьСпівдружностіНезалежних Держав, при їх переїзді напостійне місцепроживаннязоднієї Держави Співдружності до іншоїпоширюються права та пільги, гарантії такомпенсації,встановленізаконодавствомтаіншими нормативними правовими актами длявійськовослужбовцівДержави Співдружності, обраної для постійного проживання.

Представник Міністерства оборони України у своїх письмових запереченнях та у судовому засіданні наголошував на тому, що Російською Федерацією не було укладено міждержавних угод щодо здійснення виплат одноразової грошової допомоги.

Однак, з такими доводами представника Міністерства оборони України суд не погоджується, з огляду на наступне.

Так, наведеними вище міждержавними Угодами не встановлено порядок отримання одноразової грошової допомоги, проте, зазначеними актами гарантується кожному військовослужбовцю, який проходив військовуслужбу у військових частинах Збройних Сил,інших військах,військових формуваннях та органах колишньогоСоюзуРСР, право на отримання пільг, гарантій та компенсацій на території тієї держави Співдружності, на якій він проживає.

У свою чергу, право на отримання одноразової грошової допомоги військовослужбовцю, якому встановлено інвалідність внаслідок виконання обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії закріплене у статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та в порядку, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25.12.2013.

У ході судового розгляду справи з'ясовано, що позивач є громадянином України та проживає на території України з 1993 року, а тому має право, гарантоване Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", на отримання одноразової грошової допомоги, у зв'язку з інвалідністю, внаслідок поранення, контузії головного мозку та захворювань, які пов'язані із виконанням військогового обов'язку у країнах, де велись бойові дії.

Матеріалами справи безспірно підтверджено, що поранення, контузія та захворювання ОСОБА_1 пов'язані із виконанням ним обов'язків військової служби в Республіці Афганістан у період з 13.02.1980 по 15.04.1981, а не під час проходженням військової служби у Російській Федерації.

Отже, враховуючи, що позивач отримав інвалідність внаслідок поранення, контузії та захворювань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, суд вважає, що ОСОБА_1 має право на отримання одноразової грошової допомоги згідно статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та в порядку, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25.12.2013.

Слід відзначити, що отримання одноразової грошової допомоги на підставі статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" пов'язується не з фактом звільнення позивача зі служби, а з часом встановлення йому інвалідності, внаслідок захворювання, що мало місце в період проходження військової служби, незалежно від строку, що минув після звільнення з військової служби, а тому доводи відповідача 2 в письмових запереченнях на позов про те, що нова редакція (з 1 січня 2007 року) Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не поширюється на позивача, - є безпідставними з огляду на наступне.

За п. 2 Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 року №1- рп/99 (справа про зворотню дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) до подій, факту застосовується той закон або нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали чи мали місце.

Отже, до факту встановлення позивачу інвалідності, як підстави для виплати зазначеної одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності, повинні застосовуватися нормативно-правові акти, що діяли станом на 15.10.2014 року - день встановлення позивачу інвалідності другої групи.

Аналогічний висновок викладений Верховним судом України у постановах від 18.11.2014 року (справа № 21-446а14) та від 21.04.2015 року (справа № 21-183а13).

Згідно ст. 244 -2 КАС України Висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обовязковим для всіх субєктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Згідно ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Надаючи офіційне тлумачення вищезазначених положень, Конституційний Суд України у рішенні від 09.02.1999 року у справі № 1-рп/99 зазначив, що принцип, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Також, суд акцентує увагу, що пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України № 975 від 25.12.2013 "Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві" визначено, що особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги, допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.

З матеріалів справи вбачається, що моментом виникнення права позивача на отримання одноразової грошової допомоги є встановлення позивачу ІІ групи інвалідності внаслідок поранення, контузії та захворювань, пов'язаними з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії - 15.10.2014 року, і станом на 15.10.2014 року діяв Порядок № 975.

Згідно з частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним приписам Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем не надало суду жодних доказів на підтвердження обґрунтованості прийнятого рішення.

Таким чином, відмовляючи у призначенні виплати одноразової грошової допомоги позивачу, Міністерство оборони України та Київський міський військовий комісаріат діяли всупереч вимогам Конституції України та Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

При доведеності під час розгляду справи факту порушень відповідачами прав позивача відповідно до визначених позивачем підстав заявленого позову та на підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку, про задоволення позову.

Керуючись ст. 19 Конституції України, статтями 9, 16, 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постановою Кабінетом Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975, статтями 9, 11, 69-71, 86, 128, 158-163, 167 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Міністерства Оборони України, Київський міський військовий комісаріат про визнання дій протиправними та зобовязання здійснити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправними дії Міністерства оборони України та Київського міського військового комісаріату щодо відмови призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу по інвалідності II групи, що настала внаслідок поранення (контузії) та захворювання, повязані з виконанням обов'язків військової служби, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві».

Зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу по інвалідності II групи, що настала внаслідок поранення (контузії) та захворювання, повязані з виконанням обов'язків військової служби, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» та статей 16 - 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму (243 600,00 грн.), встановленого законом для працездатних осіб на день встановлення інвалідності.

Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення постанови, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання її копії.

Суддя: ОСОБА_2