Рішення № 54031871, 04.12.2015, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/1127/2015(м)

265/861/15-ц

Головуючий у 1 інстанції Міхєєва І.М.

Категорія 5 Доповідач Гаврилова Г.Л.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 грудня 2015 року колегія суддів Апеляційного суду Донецької області

у складі:

головуючого Гаврилової Г.Л.

суддів Биліни Т.І., Бугрим Л.М.

при секретарі : Собецькій О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Металургійний комбінат «Азовсталь» про визнання права власності на квартиру за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Металургійний комбінат «Азовсталь» на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 29 вересня 2015 року,

в с т а н о в и л а :

В лютому 2015 року позивачка ОСОБА_2, звернулась до суду з даним позовом. Зазначала, що в період з 1993 року по 2004 рік працювала черговим ліфтером у ВАТ «Маркохім», 22.09.2000 року з між нею та підприємством було укладено Договір строком на 15 років про передачу в тимчасове користування з правом викупу двокімнатної квартири АДРЕСА_1, власником якої на цей час є відповідач, як правонаступник, та за актом прийому - передачі стала користуватися нею. Відповідно до умов договору, вона до заселення, сплатила підприємству 5% від вартості квартирі в сумі 623,00 гривень, а залишок сплачувала по 65,76 гривень щомісяця, до повного погашення загальної вартості 12460,00 гривень. На пропозицію відповідача вона достроково, 6 вересня 2013 року сплатила останній платіж, однак останній відмовився визнати за нею право власності, чим порушив її права. Тому просила визнати за нею право власності на зазначену квартиру.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 29 вересня 2015 року позов ОСОБА_1 до ПАТ «Металургійний комбінат «Азовсталь» про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_1 задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 44,8 кв.м, жилою площею 27,1 кв.м. Стягнуто з ПАТ «Азовсталь» на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 243,60 грн.

В апеляційній скарзі представник ПАТ «МК «Азовсталь» просить рішення суду скасувати та відмовити в задоволенні позову, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне зясування обставин, що мають значення для вирішення справи. В обґрунтування доводів скарги посилався на те, що чинним законодавством не передбачений такий порядок захисту своїх прав та інтересів, як визнання права власності наймачем квартири, що випливає з договору оренду або найму житлового приміщення.

Умови укладеного між сторонами Договору не містять обовязку відповідача щодо визнання за позивачкою права власності на спірну квартиру, а передбачають порядок переходу права власності за окремим договором, відповідно до 4.1 цього договору, «Положення про порядок надання житлових приміщень працівникам ВАТ «Маркохім» та Статуту підприємства. Оскільки позивачка відмовляється сплачувати прибутковий податок, передбачений п. 4.2 Положення в момент укладення договору купівлі-продажу в установленому законом порядку , підстав для переходу права власності у позивачки не має.

Заслухавши суддю доповідача, представника відповідача ОСОБА_3, яка підтримала апеляційну скаргу, заперечення позивачки ОСОБА_1, яка просила судове рішення залишити без змін, дослідивши матеріали справи в межах апеляційного оскарження та, обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

У відповідності із ч.1 статті 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є: неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Відповідно до положень ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності, тощо) , які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню для цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити.

Зазначеним вимогам судове рішення не відповідає.

Вирішуючи справу та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивачка виконала умови договору про передачу їй у користування квартири з правом викупу, а відповідач безпідставно відмовляється від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу, чим порушує її права і в інший спосіб їх поновити неможливо, є підстави для задоволення позову.

Проте, погодитися з таким висновком суду не можна, оскільки він не відповідає встановленим обставинам у справі та положенням матеріального і процесуального закону.

Як встановлено судом і вбачається зі справи, 22.09.2000 року між ВАТ «Маркохім», як «власником» та ОСОБА_1, як «наймачем» було укладено Договір за № 34/912 про передачу «наймачу» у тимчасове користування з правом викупу квартиру за № 54 в будинку 96 по вулиці Київській в місті Маріуполі, яка перебувала у власності ВАТ «Маркохім», на підставі біржового контракту за №28253 від 15.09.2000 року. За п.2.1.1 Договору, «власник» зобовязався передати «наймачу» зазначену квартиру в строк до 22.09.2000 року. Сторони погодились, що «наймач» щомісячно сплачує частину вартості квартири до повного погашення у розмірі 12460 гривень ( пункт 3.2)

Відповідно до п.2.4.5 «наймач» отримав право на достроковий викуп квартири до закінчення 15 річного строку дії Договору, сплативши «власнику» повну балансову вартість квартири плюс ПДВ.

Розділом 4. зазначеного договору сторони передбачили порядок переходу квартири у власність «наймача», а саме: за окремим договором; повній сплаті розрахунку (додаток 2); у відповідності із законодавством, Положенням про порядок надання жилих приміщень працівникам ВАТ «Маркохім» та Статуту підприємства.

За актом прийму-передачі жилого приміщення, спірну квартиру було передано ОСОБА_1 22.09.2000 року. (а.с. 7-10)

Відповідно до рішень загальних зборів акціонерів Відкритого акціонерного товариства «Маркохім» та Відкритого акціонерного товариства «Металургійний комбінат «Азовсталь» від 19.09.2005 року, ВАТ «Маркохім» було реорганізовано, шляхом приєднання до ВАТ «Металургійний комбінат «Азовсталь». (а. с. 47-59)

Згідно договору про приєднання від 19 вересня 2005 року, усі права та обовязки та власний капітал ВАТ «Маркохім» були передані до ВАТ «Металургійний комбінат «Азовсталь», у тому числі і квартиру АДРЕСА_2 за передавальним актом від 20.12.2015 року (а.с. 41-45, а.с.63-65)

Згідно з статутом Відкритого акціонерного товариства «Металургійний комбінат «Азовсталь», зареєстрованим у державного реєстратора 29.12.2005 року, товариство є правонаступником усіх прав і обовязків ВАТ «Маркохім». (а.с.71-82)

Право власності на квартиру АДРЕСА_3 за ВАТ «Металургійний комбінат «Азовсталь» на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Маріупольською міською радою 01.08.2007 року, за реєстровим № 19778407. (а.с.69, 70)

Згідно із статтею 629 ЦК України договір є обовязковим для виконання сторонами. Відповідно до положень статті 526 ЦК України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту, або до інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідач не заперечує, що позивачка виконала умови договору щодо дострокової сплати визначеної договором вартості переданої їй у користування квартири.

Між тим, виконання позивачем умов Договору є однією із підстав переходу квартири у власність. Іншою обовязковою умовою переходу права власності відповідно до договору є укладення іншого договору, яким може бути нотаріально посвідчений договір купівлі продажу у відповідності із вимогами закону, Положенням про порядок надання жилих приміщень працівникам підприємства та його Статутом.

Відповідно до п.4.1.2. договору та п.4.2 «Положення про порядок надання житлових приміщень працівникам ВАТ «Маркохім», діючий з 13 вересня 2000 року, в момент укладання договору купівлі-продажу працівник сплачує прибутковий податок відповідно до законодавства із суми наданих йому пільг.( а.с. 230)

Позивачка умови договору не оскаржувала та не визнавала його нечинність як у цілому так і окремій частині.

Звертаючись до суду із позовом про визнання права власності на квартиру, позивачка вважала, що набула право власності з підстав, передбачених статтями 4, 151 , 153, 208 ЦК УРСР та статтею 810-1 ЦК України.

Суд, ухвалюючи судове рішення,фактично не розібравшись у правовідносинах, послався лише на норми ст. 13, 15, 16 ЦК України та ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та не навів правових норм, які підлягають застосуванню для правовідносин, які склались між сторонами.

При цьому ,приймаючи рішення при визнання права на квартиру, суд першої інстанції виходив з того, що спір в даній справі виник з приводу не виконання відповідачем свого обов'язку про передачу у власність квартири позивачці за окремим договором.

Згідно статті 151 ЦК УРСР, яка діяла під час виникнення спірних правовідносин, в силу зобов'язання одна особа (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, як-от: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші та інше або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з договору або інших підстав, зазначених у статті 4 цього Кодексу.

Відповідно до статті 4 цього кодексу цивільні права і обов'язки виникають, зокрема, з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Отже, фактично сторони уклали угоду про користування жилим приміщенням, яке належало відповідачу , як власне, с правом подальшого викупу за певних умов.

Правовідносини між сторонами згідно умов договору в частині оплати вартості житла та порядку переходу права власності на квартиру продовжувались до вересня 2015 року( пункт 6.1.)

Відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Стаття 328 ЦК України визначає підстави набуття права власності. Згідно цієї норми право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (ч. 1). Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ч. 2).

Як встановлено судом, за умовами укладеного договору між сторонами право власності на квартиру може перейти до позивача за певних умов : за окремим договором; повній сплаті розрахунку (додаток 2); у відповідності із законодавством, Положенням про порядок надання жилих приміщень працівникам ВАТ «Маркохім» та Статуту підприємства.

Судом встановлено, що станом на вересень 2013 року позивачкою було виплачено вартість квартири згідно умов договору у розмірі 12460 гривень. ( а.с. 146) та остання відмовилась сплачувати ПДВ згідно до п 4.2 Положенням про порядок надання жилих приміщень працівникам ВАТ «Маркохім».

Отже, вирішуючи спір в даній справі про визнання права власності суд безпідставно задовольнив позов та не зясував чи у повному обсязі сторони виконали умови договірних зобовязань, які взяли на себе.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені у ст. 16 ч. 2 ЦК України.

Згідно цієї норми одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.

Частиною першою цієї норми передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Таким чином, кожна особа, яка вважає, що її права за укладеним договором не визнаються, має право звернутися до суду за захистом свого права.

Згідно із положеннями статті 392 ЦК України особа має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншими особами, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Тобто, передумовою для застосування цієї статті є відсутність іншого, крім судового, шляху для відновлення порушеного права, а позивачем у позовах про визнання права власності може бути лише особа, яка вже є власником.

Ураховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності це певний юридичний склад, з яким закон повязує виникнення в особи субєктивного права власності на певні обєкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний обєкт та чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України.

Така правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 року № 6-318 цс15)

За змістом пункту 4 Договору найма жилого приміщення з подальшим викупом позивачка набула майнове право на квартиру за певних умов, а не право власності, яке ще не виникло.

Тому, у даному випадку, за наявності титульного власника майна, не оспорюючи його право власності на дане майно, неможливо визнати право на це майно за іншою особою у спосіб, передбачений ст. 392 ЦК України.

Разом з цим, це не позбавляє позивачку відшукувати інший спосіб захисту своїх майнових прав , які випливають з укладеного договору, та до спонукання виконання договірних зобовязань відповідача.

Отже, з урахуванням встановлених обставин справи та наведених положень закону, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо доведеності позивачкою порушеного права власності, яке за спірним договором вона без укладання договору про відчуження не набуває і більш того, її право набуття в інший спосіб відповідачем визнається.

За таких обставин оскаржуване рішення відповідно до статті 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А :

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Металургійний комбінат «Азовсталь» задовольнити.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 29 вересня 2015 року скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Металургійний комбінат «Азовсталь» про визнання права власності на квартиру відмовити.

Рішення суду набирає законної сили з дня його проголошення та може бути оскаржено протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Судді