Рішення № 54030679, 04.12.2015, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 127/14881/15-ц Провадження № 22-ц/772/3210/2015Головуючий в суді першої інстанції ОСОБА_1Категорія 57 Доповідач Медвецький С. К.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2015 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області у складі:

головуючого: Медвецького С.К.,

суддів: Оніщука В.В., Чорного В.І.

при секретарях: Франчук О.П., Сніжко О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс» на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 22 вересня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс» про захист прав споживача, визнання договору недійсним та стягнення коштів, -

встановила:

У червні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з указаним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 10 квітня 2015 року між ним та відповідачем було укладено договір фінансового лізингу № 001436, відповідно до умов якого лізингодавець зобовязується придбати предмет лізингу у власність та передати його у користування лізингоодержувачу, а лізингоодержувач зобовязується прийняти і належним чином використовувати предмет лізингу та сплачувати лізингові й інші платежі відповідно до умов даного договору.

Предметом лізингу є автомобіль «Ssang Yong Kyron», вартість якого на момент укладання договору фінансового згідно із додатком № 1, що є невідємною частиною договору № 001436 від 10 квітня 2015 року, складала 535900,00 грн.

На виконання зобовязань позивачем в якості передплати за транспортний засіб було сплачено 120000,00 грн.

Позивач вважає, що під час підписання договору лізингу його було введено в оману представником відповідача, яка неправильно розяснила зміст договору, умови його виконання, зокрема призначення платежу, який виявився адміністративним платежем, тобто винагородою лізингодавцю за організаційні заходи, повязані з підготовкою та укладенням договору, а не частковою оплатою вартості транспортного засобу, як вважав позивач.

Посилаючись на те, що зазначений договір порушує його права як споживача, містить несправедливі умови, а також суперечить положенням Закону України «Про захист прав споживачів», позивач просив визнати договір фінансового лізингу № 001436 від 10 квітня 2015 року недійсним, стягнути з ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» сплачені кошти в розмірі 120000 грн. та 1440 грн. сплаченої комісії банку; судові витрати покласти на відповідача.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 22 вересня 2015року позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Визнано договір фінансового лізингу № 001436 від 10 квітня 2015 року недійсним.

Стягнуто з ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» на користь ОСОБА_2 сплачені кошти в розмірі 120000 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про судові витрати.

В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_3 просить рішення суду скасувати, посилаючись на неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_3 підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.

Позивач ОСОБА_2 заперечував проти задоволення апеляційної скарги.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає задоволенню з таких міркувань.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Статтею 214 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Частина четверта статті 10 ЦПК України передбачає, що суд сприяє всебічному і повному зясуванню обставин справи: розяснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обовязки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що в оспорюваний договір фінансового лізингу включені несправедливі умови, які визначені в ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме: встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір із споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається; установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачев права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору. Урахувавши викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що даний договір не відповідає принципам добросовісності, розумності, справедливості та рівності сторін у договорі, а його положення порушують вимоги Закону України «Про фінансовий лізинг» та Закону України «Про захист прав споживачів», призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обовязків сторін та завдають шкоди споживачеві.

Такими несправедливими умовами правочину на думку суду першої інстанції є пункти 3.2.7 (право лізингодавця на розірвання договору в односторонньому порядку у випадку неможливості придбання предмета лізингу або відмови продавця здійснити продаж або поставку предмета лізингу та у разі необрання предмета лізингу лізингоодержувачем протягом одного року) 8.2, 8.3 (умови щодо узгодження сторонами вартості предмету лізингу лише на момент підписання договору та можливості зміни її в залежності від зміни обмінного курсу долара США до української гривні або у разі зміни відпускної ціни транспортного засобу у продавця) та 9.4 (обовязок лізингоодержувача у випадку зміни вартості предмета лізингу доплатити різницю такої вартості одноразово). При цьому суд першої інстанції вважав, що така невизначеність з обсягом майбутніх лізингових платежів ставить позивача в повну залежність від відповідача, інтерес якого полягає в отриманні більшого прибутку від якомога дорожчого предмета лізингу. До несправедливих умов суд відносить і п. 12.1 договору (умова щодо неповернення адміністративного платежу, та 40 % штрафу за дострокове розірвання договору в тому числі і у випадку незгоди лізингоодержувача із збільшеною вартістю предмета лізингу).

Однак, погодитися з такими висновками суду першої інстанції не можна з огляду на таке.

Установлено, що 10 квітня 2015 року між ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» та ОСОБА_2 укладено договір фінансового лізингу № 001436, відповідно до умов якого лізингодавець зобовязується придбати та передати на умовах фінансового лізингу у користування майно, а лізингоодержувач зобовязується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові та інші платежі.

Предметом лізингу є автомобіль «Ssang Yong Kyron», обєм двигуна 2,3 л, привід 4х4, вартість якого відповідно до п. 8.2 даного договору на момент укладання договору лізингу становила 535 900 грн.

Згідно з додатком № 1 до договору, який є невідємною його частиною, авансовий платіж становить 50%, сума виплати авансового платежу 10305,77 доларів США, щомісячний авансовий платіж 858,81 доларів США, адміністративний платіж (10%) - 2061,15 доларів США, комісія за передачу (3%) 618,35 доларів США (а.с. 19).

На виконання зобовязань 10 квітня 2015 року ОСОБА_2 на рахунок ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» було сплачено 120 000 грн., що підтверджується квитанцією №182 (а.с. 26).

Статтею 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» визначено, що фінансовий лізинг це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобовязується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк, не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

За змістом частини 1 та 2 статті 16 цього Закону сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо повязані з виконанням договору лізингу.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції не врахував зазначенні положення Закону та залишив поза увагою порядок здійснення сплати лізингових платежів, встановлений п.п. 1.8, 8.5-8.7, 10.1-10.17 договору фінансового лізингу № 001436 від 10 квітня 2015 року та додатку 1 до нього.

Відповідно до положень частини 1 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині 2 статті 18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Умови договору, які можуть бути несправедливими визначено у частині 3 статті 18 цього закону.

Ухвалюючи рішення про визнання недійсним договору фінансового лізингу № 001436 від 10 квітня 2015 року на підставі встановлених у справі обставин про несправедливість умов договору відповідно до норм статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суд першої інстанції не врахував, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак, зокрема умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; умови договору завдають шкоди споживачеві.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 11 вересня 2013 року при розгляді справи № 6-40цс13, яка в силу ст. 360-7 ЦПК України є обовязковою для застосування.

Суд першої інстанції у своєму рішенні навів деякі окремі умови договору, які на думку суду є несправедливими, однак належно не обґрунтував яким чином вони порушують принцип добросовісності, який дисбаланс прав та обовязків і в чому він полягає, а також якої шкоди завдають позивачеві зазначені умови договору. За таких обставин висновки районного суду щодо кваліфікації умов договору є передчасними та необґрунтованими.

Крім того, відповідно до положень частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Згідно з частиною 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини 2 статті 6 Закону України «Про фінансовий лізинг» істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Між сторонами спору було укладено в добровільній формі цивільно-правовий договір, який оформлено в належній формі з погодженням усіх його істотних умов у тому числі щодо прав та відповідальності сторін договору.

Сторони є вільними в укладенні договору - стаття 627 ЦК України і при розгляді справи суд першої інстанції мав ці обставини врахувати, визначаючи характер правовідносин та норми матеріального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Виходячи із змісту зазначеної норми, правочин визнається вчиненим внаслідок обману у разі навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Ознак обману, як і ознак, передбачених ст. ст. 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», позивачем не доведено.

Відповідно до частини 3 статті 10, статті 60, статті 131 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Обовязок по доведенню підстави позову покладається саме на позивача, однак, всупереч цим вимогам позивачем належним чином не доведено обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог.

З огляду на викладене, з урахуванням обставин, встановлених у справі, беручи до уваги той факт, що позивачем було підписано та отримано примірник договору з додатками до нього, у яких зокрема зазначено визначення термінів, що використовуються у даному договорі, судова колегія дійшла висновку, що договір фінансового лізингу № 001436 від 10 квітня 2015 року укладено з дотриманням вимог цивільного законодавства про свободу договору, а сторони підтвердили факт ознайомлення, розуміння та згоду з усіма визначеннями, умовами та змістом угоди й додатків до неї. Відтак, твердження позивача про те, що з боку відповідача мав місце обман, є недоведеним.

Недоведеність обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права відповідно до п. п. 2, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс» задовольнити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 22 вересня 2015 року скасувати й ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс» про захист прав споживача, визнання договору недійсним та стягнення коштів відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий: /підпис/ ОСОБА_4

Судді: /підпис/ ОСОБА_5

/підпис/ ОСОБА_6

З оригіналом вірно: