Ухвала суду № 54024951, 03.12.2015, Подільський районний суд міста Кропивницького (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Кіровограда)

Справа № 405/8229/15-к

1-кп/405/396/15

УХВАЛА

03 грудня 2015 року Ленінського районного суд міста Кіровограда у складі:

головуючого судді Майданнікова О.І.,

при секретарі Сидоренко Ю.П.,

за участю прокурора Васильків О.Р.

потерпілого ОСОБА_1,

захисника ОСОБА_2,

особа, стосовно якої вирішується

питання застосування примусових

заходів медичного характеру ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру до ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, за підозрою у вчиненні сіспільно небезпечного діяння, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України,

встановив:

У провадженні Ленінського районного суду міста Кіровограда знаходиться клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру до ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у вчиненні сіспільно небезпечного діяння, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України.

Прокурор в підготовчому судовому засіданні просив призначити судовий розгляду на підставі клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру відносно ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 вважаючи, що під час досудового розслідування були дотримані всі вимоги КПК України та викликати свідків відповідно до реєстру.

Потерпілий ОСОБА_1 не заперечував щодо призначення кримінального провадження до судового розгляду.

Сторона захисту не заперечувала проти призначення даного клопотання до судового розгляду.

Вислухавши думку учасників судового провадження, а також вивчивши матеріали клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру, суд приходить до висновку, що вищевказане клопотання підлягає поверненню прокурору з наступних підстав.

Згідно з п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України, у підготовчому судовому засіданні суд має право повернути клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру, якщо воно не відповідає вимогам цього Кодексу.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 292 КПК України, зокрема: клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру має відповідати вимогам ст. 291 КПК України, а також містити інформацію про примусовий захід медичного характеру, який пропонується застосувати, та позицію щодо можливості забезпечення участі особи під час судового провадження за станом здоров'я.

В супереч вказаним вимогам закону клопотання не містить позиції щодо можливості забезпечення участі особи під час судового провадження саме за станом здоров'я, а тільки на посилання, що ОСОБА_3 поміщений до психіатричної лікарні.

Дане твердження щодо поміщення ОСОБА_3 до психіатричної лікарні було спростовано самим прокурором під час судового засідання, який повідомив, що ухвала слідчого судді від 27.10.2015 року щодо заміни запобіжного заходу у виді тримання під вартою на поміщення його до психіатричного закладу, що виключає його небезпечну поведінку, строком на 39 днів, фактично виконана не була, про що йому стало відомо 30.11.2015 року. Після чого прокурор в телефонному режимі повідомив про це слідчий ізолятор та обласну прокуратуру.

Крім того, відповідно до п.5 ч.2 ст.291 КПК України з урахуванням ч.1 ст.503 КПК України в клопотанні повинно біти викладено фактичні обставини суспільно небезпечного діяння чи кримінального правопорушення в залежності від того, чи в стані осудності були вчиненні діяння особою.

Однак в клопотанні допущенні суттєві протиріччя. Так відповідно до акту судово-психіатричної експертизи від 09.10.2015 року №503 зазначено, що ОСОБА_3 під час вчинення інкримінованих діянь страждав і зараз страждає хронічним психічним захворюванням, тобто вчинив саме суспільно небезпечне діяння. В клопотанні ж викладено формулювання обставин кримінального правопорушення,так як присутнє твердження, що ОСОБА_3 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.121 КПК України, що вказує на те, що Карпов захворів на психічну хворобу вже після вчинення кримінального правопорушення.

Відповідно до п.1 ч.4 ст.291 КПК України до обвинувального акту повинно бути додано реєстр матеріалів досудового розслідування, однак в обвинувальному акті в додатках не зазначено кількість аркушів, які він містить.

Таким чином, виявлені недоліки унеможливлюють призначення судового розгляду на підставі клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру.

Крім того прокурором було заявлено клопотання, в якому він просив «обраний запобіжний захід у вигляді поміщення до психіатричного закладу в умовах, що виключають небезпечну поведінку ОСОБА_3 продовжити строком до 2 місяців, посилаючись на те, що за своїм станом здоровя ОСОБА_3 становить небезпеку для суспільства відповідно до проведеної акту-судово-психіатричної експертизи, так як страждає хронічним психічним захворюванням. Крім того, так як не проведено судові слідство, то ОСОБА_3 може ухилятись від явки до суду, вливати на потерпілого та свідків, вчинити інші кримінальні правопорушення.

Вислухавши думку потерпілого, який просив розглянути клопотання прокурора на розсуд суду, ОСОБА_3 та захисника, який не заперечував проти продовження запобіжного заходу, суд приходить до наступного.

Відповідно до стаття 508 КПК України до особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, можуть бути застосовані судом такі запобіжні заходи: 1) передання на піклування опікунам, близьким родичам чи членам сім'ї з обов'язковим лікарським наглядом; 2) поміщення до психіатричного закладу в умовах, що виключають її небезпечну поведінку.

Передбачені частиною першою цієї статті запобіжні заходи застосовуються судом до особи з моменту встановлення факту розладу психічної діяльності чи психічної хвороби. Застосування передбачених запобіжних заходів здійснюється згідно із загальними правилами, передбаченими цим Кодексом.

Разом з тим, ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Нікого не може бути позбавлено волі як «психічнохворого», окрім випадку, коли всі три мінімальні умови задоволені (рішення ЄСПЛ: Станев проти Болгарії § 145; Д.Д. проти Литви § 156; Кальвейт проти Німеччини § 45; Штукатуров проти Росії § 114; та Варбанов проти Болгарії § 45; Вінтерверп проти Нідерландів § 39):

а) особу може бути взято під варту, якщо достовірно доведено на основі об'єктивної медичної експертизи, що вона є психічнохворою, крім випадків, коли вимагається негайне затримання;

б) характер психічного розладу особистості має вимагати обов'язкового утримання під вартою. Має бути доведено, що позбавлення свободи є необхідним в даних обставинах;

в) психічний розлад, перевірений об'єктивними медичними доказами, повинен зберігатися протягом періоду утримання під вартою.

Стосовно другої із зазначених вище умов, взяття під варту особи з психічними розладами може бути необхідним не тільки у випадку, коли людина потребує терапії або іншого стаціонарного лікування, для того щоб вилікувати або полегшити її стан, а також у випадках, коли людина потребує контролю та нагляду для запобігання, наприклад, заподіяння шкоди собі чи іншим особам (рішення ОСОБА_4 проти Сполученого Королівства § 52).

Відповідним моментом у часі, коли повинно бути достовірно встановлено, що особа є психічнохворою, за вимогами підпункту (е) статті 5 § 1, є дата прийняття рішення про вжиття заходів, які позбавляють особу свободи внаслідок такого її стану (рішення О.Х. проти Німеччини § 78).

Так під час підготовчого судового засідання достовірно доведено на основі об'єктивного висновку судово-психіатричної експертизи №503, що ОСОБА_3 в момент скоєння правопорушення страждав і в даний час страждає хронічним психічним захворюванням у формі: параноїдна шизофренія, безперервний тип перебігу, що істотно впливало на його здатність в повній мірі усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Також в судовому засіданні було доведено, що вказаний психічний розлад у ОСОБА_3 зберігається і на час розгляду клопотання про продовження запобіжного заходу, що підтверджується висновком судово-психіатричної експертизи №503 та довідкою КЗ«Кіровоградська обласна психіатрична лікарня», відповідно до яких з 2008 року ОСОБА_3 перебуває на диспансерному обліку та неодноразово знаходився на стаціонарному лікуванні, в останнє з 01.04.2014 року по 15.10.2014 року з приводу тяжкого хронічного психічного розладу в формі параноїдної шизофренії. Комісії лікарів прийшла до висновку, що ОСОБА_3 потребує застосування примусових заходів медичного характеру примусового лікування в психіатричній лікарні з суворим режимом нагляду, що доводить той факт, що ОСОБА_3 на даний час потребує стаціонарного лікування, для того щоб вилікувати або для полегшення його стану.

Крім того, суд враховує, що відповідно до правової позиції викладеної у § 80 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2011 року у справі «Марченко проти України» при розгляді клопотання про обрання, зміну або продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, має бути розглянута можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів.

Водночас, розглядаючи можливість альтернативних запобіжних заходів, суд з урахуванням вищенаведених ознак вважає їх такими, що не здатні забезпечити належну процесуальну поведінку ОСОБА_3, забезпечити його належне лікування, та запобігти, враховуючи характер суспільно небезпечне діяння, заподіянню шкоди іншим особам.

Тому суд вважає необхідним продовжити ОСОБА_3 строк запобіжного заходу у виді поміщення до психіатричного закладу в умовах, що виключають його небезпечну поведінку, на 40 днів тобто до 12.01.2016 року, з врахуванням того, що органу досудового розслідування необхідно буде надати об'єктивні медичні докази того, що психічний розлад продовжує зберігається протягом запобіжного заходу.

Крім того, суд зазначає, що утримання під вартою психічнохворих повинне здійснюватися в лікарні, клініці чи іншій відповідній установі, уповноваженій утримувати таких осіб (рішення Ашингдейн проти Сполученого Королівства § 44; О.Х. проти Німеччини § 79).

З іншого боку, людину може бути тимчасово поміщено в заклад, не призначений для утримання психічнохворих, до моменту її переведення до відповідної установи, за умови, що період очікування не надто тривалий (рішення Панкевич проти Польщі §§ 44-45; Морсінк проти Нідерландів §§ 67-69; Бранд проти Нідерландів §§ 64-66).

Крім того, суд констатує порушення з боку відповідальних осіб Кіровоградської установи виконання покарань № 14 УДПтС в Кіровоградській області статті 5 § 1 (е) Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, яка зокрема стосується законного затримання психiчнохворих.

Відповідно до довідки КЗ «Кіровоградська обласна психіатрична лікарня» від 03.12.2015 року ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, з 27.10.2015 року по теперішній час в даному закладі не перебуває.

Так, відповідно до встановлених в судовому засіданні обставин після зміни ОСОБА_3 запобіжного заходу з тримання під вартою на поміщення до психіатричного закладу в умовах, що виключають його небезпечну поведінку (КЗ «Кіровоградська обласна психіатрична лікарня»), відповідно до ухвали Кіровського районного суду м. Кіровограда від 27.10.2015 року дану особу на час проведення підготовчого судового засідання так і не було доставлено до психіатричного закладу.

Тобто період очікування переведення ОСОБА_3 до психіатричної установи зі слідчого ізолятора є явно надто тривалий і майже повністю збігається зі строком, на який було обраний даний запобіжний захід (39 днів).

Ці обставини вказують на явне порушення з боку Кіровоградської установи виконання покарань № 14 УДПтС в Кіровоградській області статті 5 § 1 (е) Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і приведених вище рішень ЄСПЛ, що потребує негайного реагування з боку суду відповідно до вимог ст.206 КПК України.

Суд вважає за необхідне зобовязати адміністрацію Кіровоградської установи виконання покарань № 14 УДПтС в Кіровоградській області вжити невідкладні заходи щодо негайного виконання ухвали суду, направлені на доставлення ОСОБА_3 до психіатричного закладу в умовах, що виключають його небезпечну поведінку.

З урахуванням викладеного, керуючись статтею 5 § 1 (е) Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ст.ст.206, 314, 503, 508, 512, главою 18 КПК України, суд,-

ухвалив:

Клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру відносно ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, предявлена підозра у вчиненні сіспільно небезпечного діяння, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, повернути прокурору в звязку з невідповідністю вимогам КПК України.

Задовольнити клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу частково.

Продовжити ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, строк запобіжного заходу у виді поміщення до психіатричного закладу в умовах, що виключають його небезпечну поведінку, на 40 днів тобто до 12.01.2016 року 17 годин 55 хвилин.

Негайне виконання ухвали в частині доставлення ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, до психіатричного закладу в умовах, що виключають його небезпечну поведінку, доручити адміністрації Кіровоградської установи виконання покарань № 14 УДПтС в Кіровоградській області.

Зобов'язати адміністрацію Кіровоградську установу виконання покарань № 14 УДПтС в Кіровоградській області невідкладно повідомити Ленінський районний суд м.Кіровограда про доставлення ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, до психіатричного закладу в умовах, що виключають його небезпечну поведінку.

Дві копію цієї ухвали негайно направити до Кіровоградської установи виконання покарань № 14 УДПтС в Кіровоградській області, одну з яких необхідно направити для визначеного психіатричного закладу в умовах, що виключають небезпечну поведінку ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Направити копію даної ухвали в порядку ст.206 КПК України до Прокуратури Кіровоградської області для відповідного реагування.

Ухвала може бути оскаржена до апеляційного суду Кіровоградської області через Ленінський районний суд м. Кіровограда протягом 7 днів з дня її оголошення.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, а у разі подання апеляційної скарги, якщо її не скасовано, після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Суддя О.І. Майданніков