Рішення № 54020775, 04.12.2015, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

№ 201/10938/15- ц

провадження 2/201/2769/2015

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2015 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

в складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

при секретарі Дашкевич Х.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» до ОСОБА_1 і ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором поруки і витрат та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк», третя особа: ОСОБА_3 про визнання договору поруки припиненим і зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк», третя особа: ОСОБА_3 про визнання договору поруки припиненим, -

ВСТАНОВИВ:

ПАТ «Родовід Банк» 03 липня 2015 року звернулося до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором поруки і витрат. Відповідачі ОСОБА_1 і ОСОБА_2 заявили кожен окремо свій зустрічний позов до банку про визнання договору поруки припиненим. Вказані позови ухвалою суду були обєднані в одне провадження для їх спільного розгляду.

Позивач (банк) в своєму позові, а його представник в ході судового засідання посилаються на те, що 05 березня 2008 року між ними та третьою особою ОСОБА_3 було укладено кредитний договір на споживчі потреби і встановлено відсотки за користуванням цим кредитом, кредитні кошти відповідачу було надано, договір почав виконуватися. Відповідачі ОСОБА_1 і ОСОБА_2 зобовязалися погашати борг кредитонабувача. Укладалися додаткові угоди. Але в порушення умов цього договору і закону ОСОБА_3 перестав виплачувати відсотки по договору, утворилася заборгованість, в добровільному порядку погашення заборгованості не відбулося. З питанням стягнення заборгованості з боржника вони звернулися до суду і рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19 листопада 2012 року з ОСОБА_3 було стягнено діючу на той час заборгованість, це рішення набрало законної сили, видано виконавчий лист і зараз вказана в цьому рішенні сума стягується державним виконавцем в примусовому порядку. Але кредитний договір не розірвано і він діє, строк позовної давності по договорам поруки не закінчився, зобовязання в передбаченому законом і договорами сторін не припинялися. З того часу накопичилася заборгованість і у відповідачів за вказаним договором кредиту і відповідно до договорів поруки вони зобовязані відповідати за забовязаннями кредитонабувача. Відповідачі відмовляються погашати заборгованість і відповідати за вказаними договорами. Вважають (банк) вказане незаконним і просили стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача заборгованість по кредитному договору з урахуванням наявних договорів поруки та всіх штрафних санкцій, втрат та витрат на судовий збір, задовольнивши позов у повному обсязі. Проти зустрічних вимог заперечують в повному обсязі, вважають їх безпідставними і не основаними на законі і просив в їх задоволенні відмовити в повному обсязі.

Представник в ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги банку не визнала, підтримала позовні вимоги про визнання договору поруки припиненим, пояснивши, що кредит дійсно ОСОБА_3 взято і використано, договори підписували і виконували, було рішення суду і заборгованість по договору стягнута; але до договору кредиту банком з кредитонабувачем укладалися додаткові угоди, якими збільшувалася відсоткова ставка за кредитом, що збільшує обсяг зобовязань за договором поруки, а також банком пропущено строк позовної давності заявлення таких вимог до поручителів, а отже вимоги про стягнення заборгованості і штрафних санкцій неправомірні і в їх задоволенні слід відмовити. Просила в задоволенні вимог банку відмовити в повному обсязі, задовольнити зустрічні вимоги обох відповідачів.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник в судове засідання не зявилися, про день та час розгляду справи повідомлялися належним чином, про причини неявки суду не повідомили. В письмовому зверненні до суду позов банку не визнали і просили в його задоволенні відмовити, свій позов підтримали і просили його задовольнити в повному обсязі та просили справу розглянути без їх участі. Суд вважає можливим розгляд справи за відсутності вказаного відповідача та його представника відповідно до ст. 169 ЦПК України.

Третя особа ОСОБА_3 в судове засідання не зявився, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суду не повідомив. Вказаним, на думку суду, не заперечував проти розгляду справи без його участі. Суд вважає можливим розгляд справи за відсутності вказаної третьої особи відповідно до ст. 169 ЦПК України.

Вислухавши пояснення представника позивача і представника відповідача, зясувавши думку сторін і третьої особи, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги про стягнення заборгованості за договорами поруки обґрунтованими і підлягаючими задоволенню.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

В судовому засіданні встановлено, що відповідно до укладеного між позивачем ПАТ (на той час ВАТ) «Родовід Банк» та третьою особою ОСОБА_3 кредитного договору № 35/СК-281.08.1 від 05 березня 2008 року цей відповідач отримав у позивача для користування суму кредитування у розмірі 3787500 грн. зі сплатою обумовлених 18.00% річних за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення кредиту до 04 березня 2013 року. В забезпечення виконання зобов'язань по вказаним кредитним договором між банком та відповідачами ОСОБА_1 і ОСОБА_2. 05 березня 2008 року було укладено два окремих договори поруки, згідно умов яких ці відповідачі взяли на себе зобов'язання відповідати по кредитним зобов'язанням ОСОБА_3 (у вказаних в договорі межах) та разом з ним нести солідарну відповідальність перед відповідачем банком - у повному обсязі цих зобов'язань, включаючи сплату основного боргу за кредитним договором, нарахованих відсотків за користування кредитом та неустойки (штрафу, пені). Банк виконав умови кредитного договору та на підставі заяви відповідача надав йому кредитні кошти у розмірі 3787500 грн. що підтверджується ордером і не заперечується сторонами.

Банком і кредитонабувачем укладалися додаткові угоди стосовно терміну погашення нарахованих відсотків, продовження терміну дії кредитного договору 04 березня 2020 року. Банком в липні 2008 року було запропоновано ОСОБА_3 збільшити відсоткову ставку за вказаним кредитним договором до 21% річних, про що було йому направлено лист, але це питання узгоджене не було, додаткова угода з цього питання не підписана і відсоткова ставка підвищена не була. Договори поруки були укладені на строк в пять років і їх кінцевий термін визначено 04 березня 2013 року (п. 1.2 договору поруки).

Відповідачі ОСОБА_1 і ОСОБА_2 зобовязалися погашати борг кредитонабувача з урахуванням умов укладених договорів поруки. Але в порушення умов цього кредитного договору і закону ОСОБА_3 перестав виплачувати відсотки по договору, утворилася заборгованість, в добровільному порядку погашення заборгованості не відбулося. З питанням стягнення заборгованості з боржника вони звернулися до суду і рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19 листопада 2012 року з ОСОБА_3 було стягнено діючу на той час заборгованість, це рішення набрало законної сили, видано виконавчий лист і зараз вказана в цьому рішенні сума стягується державним виконавцем в примусовому порядку. Але кредитний договір не розірвано і він діє, строк позовної давності по кредитному договору і договорам поруки не закінчився, зобовязання в передбаченому законом і договорами сторін не припинялися. З того часу накопичилася заборгованість і у відповідачів за вказаним договором кредиту і відповідно до договорів поруки вони зобовязані відповідати за забовязаннями кредитонабувача. Відповідачі відмовляються погашати заборгованість і відповідати за вказаними договорами.

Згідно ст. 526 ЦК України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник зобовязаний виконати свій обовязок , а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобовязання чи звичаїв ділового обороту (ст. 527 Цивільного кодексу України). Якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 ст. 530 Цивільного кодексу України). Якщо кожна із сторін у зобовязанні має одночасно і права і обовязки, вона вважається боржником у тому, що вона зобовязана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї (п. 3 ст. 510 Цивільного кодексу України). Позичальник зобовязується повернути (погасити) кредитодавцеві кредит, сплатити проценти згідно умов договору.

Відповідно до умов договору відповідач зобовязаний повернути кредит позивачу у відповідності до графіку, що наведений у додатку до цього договору, який є його невідємною частиною. В разі порушення позичальником обов'язку повернути кредитодавцеві кредиту відповідності до умов цього договору, позичальник зобовязаний сплатити кредитодавцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення сплати, від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання. У випадку прострочення повернення сум наданого кредиту (в тому числі часткового повернення), та прострочення сплати процентів за користування кредитом відповідно до цього договору, позичальник сплачує кредитодавцю штраф незалежно від строку прострочення. Штраф сплачується в національній валюті України за офіційним курсом НБУ на день сплати/стягнення.

Позивач, кредитодавець, відповідно до умов договору відправив на імя відповідача, позичальника, претензію про дострокове стягнення всієї заборгованості через невиконання відповідачами умов договорів поруки. Претензія відповідачами була отримана.

В порушення зазначених норм закону та умов укладеного кредитного договору і договорів поруки відповідачі свої зобовязання за вказаними договорами належним чином не виконали, перестали своєчасно сплачувати сам кредит і відсотки по кредиту, утворилася заборгованість. В добровільному порядку питання не вирішене і позивач (банк) вимушений був звертатися з позовом до суду.

Суд вважає позовну заяву банку підлягаючою задоволенню за наступних підстав.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ч. 2 ст. 1054 ЦК України і ч. 2 ст. 1050 ЦК України наслідками порушення відповідачем зобовязання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право позивача достроково вимагати повернення суми кредиту.

У звязку з зазначеними порушеннями відповідачем своїх зобовязань по кредитному договору мається заборгованість. На вимогу позивача погасити вказану заборгованість в добровільному порядку, відповідачі відповіли відмовою.

Згiдно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на якi вона посилається як на пiдставу своїх вимог i заперечень. Частиною 3 вказаної статтi передбачено, що доказуванню пiдлягають обставини, якi мають значення для ухвалення рiшення у справi i щодо яких у сторін та iнших осiб, якi беруть участь у справi, виникає спiр.

Тобто, відповідачі ОСОБА_1 і ОСОБА_2 повинні довести, що їх дiями не було порушено їх права або права позивача. Однак, жодних доказiв відповідачами до суду не надано.

Між відповідачами ОСОБА_1 і ОСОБА_2 та ПАТ «Родовід Банк» 05 березня 2008 року було укладено два окремих договори поруки. Порука, будучи за своєю правовою природою зобов'язанням, припиняється на загальних підставах, передбачених у главі 50 ЦК України. У ст. 559 ЦК України визначено також спеціальні (додаткові) підстави її припинення. Традиційною підставою, яка була передбачена ЦК УРСР і в такому ж формулюванні перенесена до ЦК України, є припинення поруки у зв'язку з припиненням забезпеченого нею основного зобов'язання. Наведене положення випливає з акцесорного характеру поруки.

Новою підставою для припинення поруки є зміна основного зобов'язання, що спричиняє збільшення відповідальності поручителя, без його згоди. Як випливає із ч. 1 ст. 559 ЦК України поручитель не залишається зобов'язаним навіть на початкових умовах.

До припинення поруки призводять не будь-які зміни умов основного зобов'язання, а лише такі, які призвели або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності поручителя.

Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання можуть виникнути через різні обставини: збільшення розміру плати за кредит, відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються відсотки за користування чужими грошовими коштами; підвищення розміру відсотків, встановлення (збільшення розміру) неустойки, зміна способу і форми майнового обтяження, умов відповідальності тощо.

Як вбачається з матеріалів справи збільшення відповідальності поручителів не відбулося, договори поруки не змінювалися і обсяг відповідальності за ними також.

Порука також припиняється у зв'язку із закінченням строку, який надається кредитору для пред'явлення вимоги поручителю. Вказаний строк може бути передбачений в договорі (договірний строк) або визначений в законі (законний строк). Чинний ЦК України виходить з того, що в першу чергу сторони мають право самостійно в договорі поруки визначати строк для заявлення вимог до поручителя. За відсутності відповідної договірної умови слід застосовувати строки, передбачені у ч. 4 ст. 559 ЦК України. Законний строк може бути різної тривалості: 6 місяців - для зобов'язань з визначеним строком виконання та 1 рік - для зобов'язань, строк виконання яких не визначений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Але в даному випадку договором було передбачено строк дії договорів поруки до 04 березня 2013 року (п 1.2) і після цього строк позовної давності три роки (п. 4.4), звернення банку до суду було в липні 2015 року, отже строк позовної давності не пропущено.

З акцесорного характеру поруки випливає також те, що законодавець під основним зобовязанням в цивільному законодавстві (зокрема для ст. 559 ЦК України) в кредитних правовідносинах розуміє саме зобовязання, які забезпечує порука тобто зобовязання позичальника. В кредитному договорі чітко визначені зобовязання позичальника та строк їх виконання, отже, кредитний договір визначає, що відповідно до положень та умов цього договору банк надає позичальнику кредит у сумі 7387500 грн. з кінцевою датою погашення 04 березня 2013 року (додатковою угодою визначено кінцевий термін погашення кредиту 04 березня 2020 року), але кредит не повертається, борг не погашено, штрафні санкції, передбачені договором не сплачено.

Відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Згідно зі статтею 526 ЦК зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково. Таким строком не може бути лише несплата чергового платежу.

Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. При цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Згідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Положення ст. 627 ЦК України встановлюють, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. Частиною 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до змісту ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміна обставин та необізнаність про укладення вказаних договорів поруки, на які можуть посилатися вказані відповідачі ніяким чином не пов'язана з умовами виконання договору. Банк свої зобов'язання по договорам виконав, позичальник, в свою чергу, отримав те, на що розраховував - грошові кошти для споживчих потреб. Відповідно до ст. 7 ЦК України за звичаєм ділового обороту ризик покладається на ту сторону в правочині, яка має невиконані зобов'язання по відношенню до іншої сторони правочину (ст. 526 ЦК України). Кредитним договором обов'язок по поверненню суми кредиту покладається на позичальника, тож, стає зрозумілим, що валютні ризики несе позичальник як сторона, яка має невиконані зобов'язання за кредитним договором та поручитель.

Відсутність у позичальника необхідних коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання у розумінні вимог статті 617 ЦК України. А стаття 625 ЦК України прямо вказує, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Договір є обов'язковим для виконання сторонами, оскільки це прямо передбачено статтею 629 ЦК України. Посилання можливе відповідача в якості підстави для визнання договорів недійсними або припиненими є загальними, невизначеними та недоведеними. Кредитний договір складені у повній відповідності до норм статей 1054, 1055, 1056, 1056 ЦК України, які регулюють окремий вид цивільних відносин - кредитних, відносин позики. Дії ж позичальника з можливого оскарження кредитного договору та договору поруки, за яким він певний час виконував зобов'язання, свідчать не тільки про посягання на моральні засади суспільства, які передбачають добросовісне здійснення прав та виконання взятих на себе обов'язків, а і про намагання перекласти відповідальність за свою неспроможність й далі виконувати умови кредитних договорів на банк, який вчасно та належним чином виконав свої обов'язки за вказаними договорами.

Згідно ч. 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладені договору, таким чином ніяких порушень з боку банку немає та позивачеві було про це відомо. Відповідно до ст. 192 ЦК України законним платіжним способом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Частиною 2 цієї ж статті передбачено, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і порядку, встановленому законом. Відповідно до ст. 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Цивільним кодексом передбачено можливість визначення зобов'язання в іноземній валюті.

Відповідно до ч. 1 ст. 212, ч. 2 ст. 632 ЦК України, договір укладений сторонами, має умови, які повинні виконуватися. Відповідач, зі свого боку погодився з такими умовами договору, підписавши кредитний договір особисто.

Договори про надання кредиту та поруки укладаються на власний розсуд кредитора і позичальника та з урахуванням вимог цивільного, банківського законодавства та вказаних правил.

Отже, зупинивши свій вибір на ПАТ «Родовід Банк», відповідачі погодилися на умови про надання кредиту та договорів поруки як такі, що їх влаштовували. Банк не примушував, не нав'язував своїх послуг відповідачам та не вимагав укладення договору. Це була ініціатива особисто відповідачів.

Згідно ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Суд приймає до уваги також і ті обставини, що при укладенні договору було дотримано всі передбачені законом істотні умови договору, котрі були обумовлені згодою сторін, як узгоджені сторонами, так і прийняті ними. На момент укладення вказаного договору обидві сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їхній внутрішній волі, що підтверджено власноручними підписами та печатками сторін; правочин був спрямований на отримання кредиту та у його погашенні згідно умов даного договору. Договори про надання кредиту укладаються на власний розсуд кредитора і позичальника та з урахуванням вимог цивільного та банківського законодавства та правил.

Вiдповiдно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Позивач заперечує будь-якi (крім договірних) домовленості i зобовязання стосовно вiдповiдачів відносно кредиту, предмета спору, а вiдповiдачі не довели незаконність дій позивача. Твердження вiдповiдачів про наявнiсть будь-яких iнших зобов'язань стосовно позовних вимог - є припущенням.

Суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, виходячи з того, що позивач всі передбачені договором сторін умови виконав в повному обсязі, відповідачі третя особа укладали договори та приймали кошти і зобовязувалися їх виконати у відповідності до норм чинного законодавства, тому відповідачі мали можливість виконати умови договорів і повернути кредит позивачу, але без поважних причин цього не зробили.

Відповідно до вимог ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є втрати, яких особа зазнала у звязку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Таким чином неправомірними діями відповідачів, повязаними з невиконанням умов кредитного договору і договорів поруки, позивачу було завдано майнової шкоди, які знаходяться в безпосередньому причинному звязку зі вказаними діями відповідачів.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають обєктивні підстави вважати, що позов банку підлягає задоволенню повністю.

Не може суд прийняти до уваги заперечення відповідачів проти позову, оскільки вони спростовуються вищенаведеним та нічим обєктивно не підтверджується. Вирішення даного позову та прийняття відповідного обґрунтованого по ньому запропонованого відповідачем рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові можуть бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ст. 10 ЦПК, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин. Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 60 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.ст. 27, 46 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 27 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. Слід також зазначити, що відповідачі в разі наявності труднощів щодо витребування доказів по справі, відповідно до статті 137 ЦПК, могли б скористатися своїм процесуальним правом та звернутися до суду з відповідним клопотанням про витребування доказів. Але в даному разі цього зроблено не було.

Суду не надано доказів того, що неправомірними, злочинними діями позивача відповідачам було завдано ушкодження здоровя, майнової шкоди та прямих збитків, які знаходяться в безпосередньому причинно-слідчому звязку зі вказаними діями позивача і підлягають відновленню чи повному відшкодуванню за рахунок винної особи. Строк позовної давності не сплинув, відповідач коштами користується триавалий час.

При таких обставинах суд вважає можливим стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на користь ПАТ «Родовід банк» борг за кредитним договором від 05 березня 2008 року в загальній сумі 36071474 грн. 40 коп., з яких сума поточної заборгованості за кредитом 1395919 грн., сума просроченої заборгованості за кредитом 1175504 грн. 64 коп., сума поточної заборгованості по відсоткам по кредиту 20289 грн. 59 коп., сума просроченої заборгованості за відсотками по кредиту 1575394 грн. 05 коп., пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом 13541383 грн. 34 коп., пеня за несвоєчасне погашення відсотків по кредиту 16867151 грн. 23 коп., сума трьох відсотків річних від суми просроченого кредиту 69537 грн.42 коп., сума трьох відсотків річних від суми просрочених відсотків по кредиту 86617 грн. 79 коп., сума інфляційних втрат від просроченої суми по кредиту 577565 грн. 11 коп. і сума інфляційних втрат від просроченої суми відсотків за кредитом 762112 грн. 21 коп.; стягнути з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на користь ПАТ «Родовід банк» витрати на судовий збір з кожного по 1827 грн. окремо (а всього 3654 грн.); ОСОБА_1 в задоволенні позову до ПАТ «Родовід Банк» про визнання договору поруки припиненим відмовити; ОСОБА_2 в задоволенні позову до ПАТ «Родовід Банк» про визнання договору поруки припиненим відмовити.

Таким чином позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором та витрат знайшли своє підтвердження в ході судового засідання і підлягають задоволенню в повному обсязі, в задоволенні зустрічних позовних вимог слід відмовити..

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 8, 19, 55, 124 Конституції України, ст. ст. 15, 16, 22, 95, 509, 510, 526, 527, 530, 532, 533, 534, 536, 545, 546, 549, 550, 551, 559, 610, 611, 612, 629, 1048-1050, 1054, 1055 ЦК України, ст. ст. 3, 4, 10, 11, 57-61, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Публічного акціонерного товариства «Родовід банк» задовольнити.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Родовід банк» борг за кредитним договором від 05 березня 2008 року в загальній сумі 36071474 грн. 40 коп., з яких сума поточної заборгованості за кредитом 1395919 грн., сума просроченої заборгованості за кредитом 1175504 грн. 64 коп., сума поточної заборгованості по відсоткам по кредиту 20289 грн. 59 коп., сума просроченої заборгованості за відсотками по кредиту 1575394 грн. 05 коп., пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом 13541383 грн. 34 коп., пеня за несвоєчасне погашення відсотків по кредиту 16867151 грн. 23 коп., сума трьох відсотків річних від суми просроченого кредиту 69537 грн.42 коп., сума трьох відсотків річних від суми просрочених відсотків по кредиту 86617 грн. 79 коп., сума інфляційних втрат від просроченої суми по кредиту 577565 грн. 11 коп. і сума інфляційних втрат від просроченої суми відсотків за кредитом 762112 грн. 21 коп..

Стягнути з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Родовід банк» витрати на судовий збір з кожного по 1827 грн. окремо (а всього 3654 грн.).

ОСОБА_1 в задоволенні позову до Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк», третя особа: ОСОБА_3 про визнання договору поруки припиненим відмовити.

ОСОБА_2 в задоволенні позову до Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк», третя особа: ОСОБА_3 про визнання договору поруки припиненим відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя -