Рішення № 54019322, 30.11.2015, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"30" листопада 2015 р.Справа № 916/3892/15

За позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Авторинок "Куяльник";

до відповідача ОСОБА_1 особа-підприємець ОСОБА_2

про стягнення 167573,66грн.

Суддя Літвінов С.В.

Представники:

Від позивача: ОСОБА_3- по довіреності №9 від 15.09.2015р.;

Від відповідача: -не з'явився;

СУТЬ СПОРУ: Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Авторинок "Куяльник" звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою до відповідача ОСОБА_1 особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення 167573,66грн., з яких 81872грн. основна заборгованість, 3434,68грн. 3% річних , 43170,03грн. індекс інфляції та 39096,95грн. пеня та судові витрати.

16.11.2015р. представник позивача звернувся до суду із заявою про зменшення позовних вимог відповідно якої просить суд стягнути з відповідача 137019,73грн., з яких 79532,8грн. основна заборгованість, 3463,04грн. 3% річних , 44083,51грн. індекс інфляції та 9940,38грн. пеня та судові витрати.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 16.11.2015р. строк розгляду справи продовжено відповідно до ст. 69 ГПК України

Відповідач в судове засідання не зявлявся, хоча був належним чином повідомлений про час та місце судових засідань, відзив на позов та витребувані судом документи не надав, про поважність причин відсутності не повідомив, своє право на захист не використав, у звязку з чим справа розглядається по наявним в ній матеріалам у порядку ст.75 ГПК України.

В судовому засіданні 25.11.2015 року було оголошено вступну та резолютивну частину рішення відповідно до ст. 85 ГПК України

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Авторинок «Куяльник» (далі -Позивач) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (далі - Відповідач) 25.10.2012 року було укладено чотири договори оренди торгівельного місця: № 71/104, 74/105, № 72/106 та № 73/107.

За цими договорами Позивач надав у тимчасове користування Відповідачу торгівельні місця № 104, 105, 106 та 107 відповідно, для провадження торгівельної діяльності, що розташовані на торгівельній площадці Позивача та належать йому на праві власності.

Строк договору оренди складає 35 місяців та діє з 25.10.2012 року по 25.11.2015 року. Фактичне передання торгівельних місць в користування Відповідачу підтверджується актами приймання-передачі, які було підписано сторонами Договорів 25.10.2012 року. Тобто Позивач свій обов'язок щодо передачі торгівельних місць орендарю, передбачений в п. 6.1 Договорів, виконав належним чином у день підписання Договору.

Відповідно до умов Договору № 71/104 за користування торгівельним місцем Відповідач зобов'язаний сплачувати щомісяця орендну плату в розмірі 677,20 гривень; за Договором № 74/105 - 554 гривні; за Договором № 72/106 - 554 гривні; за Договором № 73/107 - 554 гривні. Згідно п. 10 Договорів орендна плата має бути внесена до 20 числа поточного місяця.

Однак, Відповідач не дотримався взятих на себе договірних зобов'язань. В порушення умов договору Відповідач не здійснив орендних платежів за коден місяць користування об'єктом оренди, що призвело до утворення заборгованості перед Позивачем.

Станом на 17.09.2015 року заборгованість Відповідача з орендної плати перед Позивачем за всіма укладеними Договорами становить 79532,8гривень.

Відповідно до ст.. 625 ЦК України, позивач за прострочення виконання грошового зобовязання просить стягнути з відповідача 3463,04грн. 3% річних та 44083,51грн. індекс інфляції.

Крім того, просить суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 9940,38грн..

Дослідивши матеріали справи та заслухавши представника позивача суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково на підставі слідуючього:

Пунктом 1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України встановлено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обовязків є договір, який в силу вимог ч.1 ст.629 Цивільного кодексу України є обовязковим для виконання сторонами.

Згідно з п. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ст. 901 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі ст.ст. 173, 175 Господарського кодексу України цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку, визнається майново-господарським зобов'язанням. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Ст. 193 Господарського кодексу України, ст. 526 Цивільного кодексу України передбачено, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається, крім випадків, передбачених законом. (ч.ч.1, 7 ст. 193 Господарського Кодексу України).

Згідно з ч.2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, субєкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Як вище встановлено господарським судом, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Авторинок «Куяльник» та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 25.10.2012 року було укладено чотири договори оренди торгівельного місця: № 71/104, 74/105, № 72/106 та № 73/107.

Позивач виконав свої зобов'язання за договором, надав у тимчасове користування Відповідачу торгівельні місця № 104, 105, 106 та 107 відповідно, для провадження торгівельної діяльності, що розташовані на торгівельній площадці Позивача та належать йому на праві власності.

В свою чергу, із вище встановлених обставин справи випливає, що у відповідача існує заборгованість перед позивачем у загальній сумі 79532,8грн., яка на сьогодні не оплачена.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем за договором складає 79532,8грн., яка підлягає стягненню.

Згідно ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно розрахунку позивача, сума 3% річних складає 3463,04грн. 3% річних та 44083,51грн. індекс інфляції, які підлягають стягненню.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 9940,38рн..

Суд відмовляє позивачу в задоволенні вимог про стягнення пені в розмірі 9940,38грн. з наступних підстав.

Позивач посилається на те, що відповідно до п. 13 Договору за порушення строків сплати орендної плати орендар зобов'язаний сплати орендодавцю пеню в розмірі 3% від суми простроченого платежу за кожний календарний день прострочення.

Але, як вбачається з п. 13 договорів за несвоєчасну сплату наданих Орендодавцем послуг, орендар несе відповідальність в розмірі 3 % від суми прострочення платежу за кожний прострочений день.

Згідно з ч.2 ст.218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, субєкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч.1 ст.230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобовязання. Водночас вимогами п.3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України передбачено, що одним із наслідків порушення зобовязання є сплата неустойки (штрафу, пені), а відповідно до вимог ч.2 ст.551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюються договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобовязання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобовязання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

За правилами ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожний день прострочення виконання.

Відповідно до приписів ст.1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань від 22.11.1996р. із змінами та доповненнями, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Отже, договорами оренди торгівельного місця: № 71/104, 74/105, № 72/106 та № 73/107 не передбачено стягнення саме пені за невиконання грошового зобовязання тому суд відмовляє позивачу в задоволенні вимог про стягнення пені в розмірі 9940,38грн..

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ст. 43 ГПК України).

При вказаних обставинах, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню в сумі 127079,35грн., з яких 79532,8грн. основна заборгованість, 3463,04грн. 3% річних , 44083,51грн. індекс інфляції.

Статтею 49 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Пунктом 4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року N 7 „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України визначено, що у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог; при задоволенні позову в повному обсязі відшкодування витрат позивача, що пов'язані зі сплатою судового збору, покладається на відповідача; в разі відмови у позові повністю ці витрати покладаються на позивача. Такі правила розподілу судового збору застосовуються у спорах як майнового, так і немайнового характеру. Правило статті 49 ГПК України щодо розподілу сум судового збору у справах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, пропорційно розміру задоволених позовних вимог застосовується також і у випадках, коли судовий збір сплачено за мінімальною (визначеною Законом) ставкою.

Витрати по сплаті судового збору віднести за рахунок відповідача пропорційно задоволеним вимогам, згідно ст. ст. 44, 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82 85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_1 особи-підприємця ОСОБА_2 (65055, м. Одеса, вул. Проценко,13, ІН НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Авторинок "Куяльник" (67633, Одеська обл., Біляївський р-н, с. Котовка, вул. Жевахова Гора, 1, код ЄДРПОУ 37410839) 79532,8грн. основна заборгованість, 3463,04грн. 3% річних , 44083,51грн. індекс інфляції та судовий збір в сумі 1911,4 грн.

3. В іншій частині позову відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено та підписано 04 грудня 2015 р.

Суддя С.В. Літвінов