Рішення № 54019240, 30.11.2015, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.11.2015р. Справа№ 914/3833/15

За позовом: Департаменту економічної політики Львівської міської ради, м. Львів,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ОМЕГА-ЛЬВІВ», м. Львів,

про: стягнення 200 000,00 грн.

Суддя М. Синчук

при секретарі Н. Григорчук

За участю представників:

позивача: ОСОБА_1 довіреність № 23-52 від 15.09.15р.;

відповідача: не зявився.

Представнику позивача розяснено права та обовязки передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України. Заяв про відвід судді не подавалось. Клопотань про технічну фіксацію судового процесу не поступало.

На розгляд господарського суду Львівської області подано позов Департаменту економічної політики Львівської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОМЕГА-ЛЬВІВ» про стягнення 200 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідач у порушення умов договору №92 від 21.03.2014 р. про пайову участь, не сплатив пайовий внесок на створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Львова на суму 200 000,00 грн., що стало підставою для звернення позивача з позовом до суду.

Ухвалою суду від 09.11.2015 р. провадження у справі порушено, позовну заяву прийнято до розгляду, розгляд справи призначено на 16.11.2015р.

Ухвалою суду від 16.11.2015р. розгляд справи відкладено на 30.11.2015.

В судове засідання 30.11.2015 р. представник позивача зявився, вимоги ухвали суду від 16.11.2015р. виконав, позовні вимоги підтримав.

В судове засідання 30.11.2015 р. представник відповідача повторно не зявився, незважаючи на те, що був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи судом за адресою вказаною у Спеціальному витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, про причини неявки уповноваженого представника в судове засідання не повідомив, вимог ухвали суду від 19.10.2015р. не виконав.

Відповідно до ч.3 ст.22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Згідно із пунктом 3.9.2 постанови № 18 від 26.12.2011р. пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Одночасно, застосовуючи положення Господарського процесуального кодексу України та Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи господарський суд зазначає, що частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку, який кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Суд вважає можливим розглянути справу за відсутності представника відповідача, оскільки про місце, час та дату розгляду справи останній повідомлений належно, проте не скористався правами передбаченими діючим господарським процесуальним законодавством, а також в матеріалах справи достатньо необхідних господарському суду документів для прийняття обґрунтованого та правомірного рішення.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Вислухавши представника позивача, проаналізувавши матеріали справи, суд встановив наступне.

21 березня 20154 року між Департаментом економічної політики Львівської міської ради (позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ОМЕГА-ЛЬВІВ» (відповідач у справі) укладено договір №92 про пайову участь (надалі Договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору, замовник (відповідач) зобовязується здійснити відрахування у створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста шляхом сплати пайового внеску на умовах і в порядку, передбаченому цим Договором.

Згідно п. 1.2. Договору, адреса та вид обєкта містобудування, будівництво якого здійснює замовник: м. Львів, вул. Під Голоском, 17.

Відповідно до п. 2.1. Договору, початок будівництва 01.01.2015 р., завершення 01.01.2017 р.

Згідно п. 2.2. Договору замовник зобовязаний сплатити пайовий внесок на створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Львова в сумі 852 208,34 грн. у терміни:

52 208,34 грн. по 31 травня 2014 р.;

200 000,00 грн. по 31 липня 2015 р.;

200 000,00 грн. по 31 грудня 2015 р.;

200 000,00 грн. по 31 січня 2016 р.;

200 000,00 грн. по 31 липня 2016 р. (але не пізніше дати введення обєкта в експлуатацію).

Позивачем було направлено відповідачу лист від 11.08.2015 р. за №23-вих-598 про перерахування коштів згідно Договору в сумі 200 000,00 грн.

Станом на день розгляду справи судом відповідач не сплатив пайовий внесок на створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Львова на суму 200 000,00 грн.

Станом на день прийняття рішення докази сплати заборгованості на суму 200 000,00 грн. відсутні.

При винесенні рішення суд виходив з такого.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно до ст. 173 ГК України, господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, в тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший субєкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Відповідно до ст. 179 ГК України, майново-господарські зобовязання, які виникають між субєктами господарювання або між субєктами господарювання і негосподарюючими субєктами юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобовязаннями.

Згідно ст.193 ГК України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог вказаного кодексу. Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Порушенням зобовязання, відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обовязку не встановлений або визначений моментом предявлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обовязок у семиденний строк від дня предявлення вимоги, якщо обовязок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обовязковим для виконання сторонами.

Як встановлено судом, 21 березня 20154 року між Департаментом економічної політики Львівської міської ради (позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ОМЕГА-ЛЬВІВ» (відповідач у справі) укладено договір №92 про пайову участь.

Згідно п. 2.2. Договору замовник зобовязаний сплатити пайовий внесок на створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Львова в сумі 852 208,34 грн. у терміни:

52 208,34 грн. по 31 травня 2014 р.;

200 000,00 грн. по 31 липня 2015 р.;

200 000,00 грн. по 31 грудня 2015 р.;

200 000,00 грн. по 31 січня 2016 р.;

200 000,00 грн. по 31 липня 2016 р. (але не пізніше дати введення обєкта в експлуатацію).

Порушуючи умови Договору, відповідач не сплатив пайовий внесок на створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Львова на суму 200 000,00 грн.

11.08.2015р. позивач на адресу відповідача надіслав вимогу про оплату заборгованості згідно Договору в сумі 200 000,00 грн.

На час розгляду справи, відповідач не подав докази погашення боргу в повному обсязі, позовні вимоги не спростував.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення 200 000,00 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.49 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Отже, судовий збір, сплачений позивачем, підлягає стягненню з відповідача у повному обсязі.

На підставі викладеного вище та керуючись ст.ст. 3, 12, 33, 34, 44, 49, 75, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити повністю.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ОМЕГА-ЛЬВІВ» (79014, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код 23887997) на користь Департаменту економічної політики Львівської міської ради (79006, м. Львів, пл. Ринок, 1, ідентифікаційний код 34814859) 200 000,00 грн. заборгованості та 3 000,00 грн. судового збору.

3. Наказ видати відповідно до ст. 116 ГПК України.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 03.12.2015 р.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст. ст. 91- 93 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Синчук М.М.