Рішення № 54019056, 30.11.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.11.2015Справа №910/26032/15

За позовомПублічного акціонерного товариства «Житомир-Авто»доПриватного акціонерного товариства «Телесистеми України»простягнення 26 710,99 грн.Суддя Босий В.П.

Представники сторін:

від позивача:Щуцький А.В.від відповідача:не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство «Житомир-Авто» (надалі - ПАТ «Житомир-Авто») звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Телесистеми України» (надалі - ПАТ «Телесистеми України») про стягнення 28 919,50 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов договору оренди №0383/178 від 01.10.2011 р. позивач передав відповідачу у строкове платне користування майно, що знаходиться за адресою: Житомирська обл., Житомирський р-н, с. Довжик, вул. Богунська, 1-А, а відповідач належним чином грошове зобов'язання по внесенню орендної плати та комунальних платежів не виконав, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість у розмірі 9 403,25 грн. Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача орендної плати за фактичне користування майном після розірвання договору у розмірі 7 096,75 грн., а також неустойки за неповернення орендованого майна у розмірі 12 419,50 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.10.2015 р. порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 09.11.2015 р.

09.11.2015 р. представником позивача до канцелярії суду подано заяву про уточнення позовних вимог, в якій позивач просив суд стягнути з відповідача орендну плату у розмірі 7 194,74 грн., орендну плату за час фактичного користування орендованим майном у розмірі 7 096,75 грн., а також неустойку за неповернення орендованого майна у розмірі 12 419,50 грн.

Суд відзначає, що вказана заява за своєю правовою природою є заявою про зменшення розміру позовних вимог, яка відповідає приписам ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, а відтак була прийнята судом для подальшого розгляду.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.11.2015 р. розгляд справи відкладено на 30.11.2015 р. у зв'язку із неявкою представника відповідача та неподанням витребуваних доказів.

Представник позивача в судове засідання з'явився, надав пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав повністю з урахуванням поданої заяви про уточнення позовних вимог.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, через канцелярію суду подав клопотання, в якому проти задоволення позовних вимог в частині стягнення суми заборгованості з орендної плати у розмірі 7 194,74 грн. не заперечував, розгляд справи просив відкласти на іншу дату.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст. 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно з п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Судом враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

За таких обставин, незважаючи на те, що відповідач у судові засідання 09.11.2015 р. та 30.11.2015 р. не з'явився, за висновками суду, наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до вимог ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Відтак, в задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи судом було відмовлено.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судовому засіданні складався протокол згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.10.2011 р. між ПАТ «Житомир-Авто» (орендодавець) та ПАТ «Телесистеми України» (орендар) був укладений договір оренди №0383/178 (надалі - «Договір»), відповідно до п. 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в користування місце біля естакади для встановлення контейнеру з обладнанням та місце на покрівлі центрального складу для встановлення щогли з антенними пристроями, які знаходяться за адресою: Житомирська обл., Житомирський р-н, с. Довжик, вул. Богунська, 1-А. Загальна площа майна, що передається в оренду, складає 25,0 кв.м

Згідно з п. 5.1 Договору в редакції змін від 01.11.2012 р., за користування орендованим майном орендар сплачує орендодавцю орендну плату в сумі 2 500,00 грн. Розмір орендної плати на наступний місяць підлягає індексації з коефіцієнтом, рівним 1.

Пунктом 5.6 Договору визначено, що сплата орендних платежів проводиться орендарем щомісячно не пізніше 15 числа кожного поточного місяця за поточний місяць оренди шляхом грошового переказу на поточний банківський рахунок орендодавця.

За змістом п. 17.1 Договору його укладено строком на 1 рік. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. (п. 17.2).

На виконання умов Договору позивач передав, а відповідач прийняв у користування майно, що підтверджується атом приймання-передачі від 01.10.2011 р.

02.07.2015 р. позивачем на адресу відповідача направлено повідомлення про відмову від договору №215 від 02.07.2015 р. у зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань з внесення орендної плати за Договором.

Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов'язання за Договором, у зв'язку з чим позивач вказує на існування заборгованості у розмірі 7 194,74 грн.

Договір є договором оренди, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України та Глави 30 Господарського кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно із ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Матеріалами справи підтверджується факт передачі позивачем в оренду, прийняття відповідачем та користування ним спірними приміщеннями за Договором у період з січня по липень 2015 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Частинами 1, 4 ст. 285 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 5.6 Договору визначено, що сплата орендних платежів проводиться орендарем щомісячно не пізніше 15 числа кожного поточного місяця за поточний місяць оренди шляхом грошового переказу на поточний банківський рахунок орендодавця.

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, враховуючи приписи Договору відповідач повинен був сплачувати орендну плату на корить позивача не пізніше 15 числа кожного поточного місяця.

Між сторонами був підписаний акт звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2015 р. по 30.09.2015 р., в якому відповідач визнав існування заборгованості за орендної плати та комунальних платежів за Договором на суму 7 194,74 грн.

Таким чином, строк виконання відповідачем грошового зобов'язання зі сплати орендної плати на сумм 7 194,74 грн. на момент подання позовної заяви настав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов'язання по сплаті на користь позивача на підставі Договору у розмірі 7 194,74 грн. Відповідачем вказана заборгованість визнана у повному обсязі.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

ПАТ «Телесистеми України» обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.

За таких обставин, позовні вимоги ПАТ «Житомир-Авто» про стягнення з ПАТ «Телесистеми України» заборгованості у розмірі 7 194,74 грн. є правомірними та обґрунтованим.

Також позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача орендної плати за фактичне користування майном після розірвання договору у розмірі 7 096,75 грн., а також неустойки за неповернення орендованого майна у розмірі 12 419,50 грн.

Як встановлено судом, за змістом п. 17.1 Договору його укладено строком на 1 рік. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. (п. 17.2).

Матеріали справи не містять доказів направлення сторонами відповідних заяв, а відтак дія Договору була пролонгована до 01.10.2015 р.

При цьому, відповідно до ст. 782 Цивільного кодексу України наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

02.07.2015 р. позивачем на адресу відповідача направлено повідомлення про відмову від договору №215 від 02.07.2015 р. у зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань з внесення орендної плати за Договором.

З урахуванням дати отримання відповідачем поштового відправлення вказаного листа, та на підставі приписів ст. 782 Цивільного кодексу України та п. 17.3 Договору, він є розірваним з ініціативи орендодавця з 06.07.2015 р.

За змістом п. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Відповідно до п. 4.6 Договору протягом 10 днів з дати припинення дії цього договору, майно повертається орендарем орендодавцеві, про що сторонами підписується акт приймання передачі. Орендар повертає майно орендодавцю аналогічно порядку, встановленому при передачі майна орендарю за цим договором. Майно вважається поверненим орендодавцю з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі. Обов'язок по складенню акта приймання-передачі покладається на сторону, яка передає майно іншій стороні договору.

Як встановлено судом, Договір є розірваним з 06.07.2015 р., проте орендоване майно станом на момент розгляду спору судом відповідач не повернув позивачу, та продовжує без належних правових підстав користуватися ним.

Пунктом 2 ст. 785 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Системний аналіз вищевказаних норм з урахуванням положень ст. 11 ЦК України, ст. 174 ГК України та умов договору оренди свідчить про те, що у зв'язку із припиненням договору у розумінні ст. 291 ГК України - внаслідок закінчення строку, на який його було укладено, у відповідача виник обов'язок негайно повернути позивачу майно з оренди шляхом підписання відповідного акта. Наслідком порушення виконання цього обов'язку є застосування до відповідача самостійної майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин у вигляді сплати неустойки у розмірі подвійної орендної плати за час прострочення. При цьому, основне зобов'язання відповідача сплачувати орендну плату за весь час фактичного користування майном, яке виникло з договору оренди, не припиняється, оскільки його припинення у розумінні ст. 795 ЦК України пов'язано не з закінченням строку, на який було укладено договір, а з моментом підписання сторонами відповідного документу (акта) про повернення орендарем предмета договору оренди.

Аналогічні висновки містяться у постанові Вищого господарського суду України від 12.02.2014 р. у справі № 927/1215/13.

Згідно з п. 12.7 Договору у разі затримки повернення орендованого майна орендар сплачує орендодавцю штраф у розмірі 50% від суми орендованого платежу за відповідний місяць. Сплата штрафу не звільняє орендаря від обов'язку сплачувати орендну плату за увесь час затримки повернення орендованого майна.

Матеріалами справи підтверджується факт прострочення відповідачем повернення спірного майна з оренди за наслідками розірвання Договору станом на момент звернення позивача із даним позовом, суд приходить до висновку про задоволення вимог про стягнення з відповідача орендної плати за фактичне користування майном після розірвання договору у розмірі 7 096,75 грн. у період з 06.07.2015 р. по 30.09.2015 р., а також неустойки за неповернення орендованого майна у розмірі 12 419,50 грн. у період з 17.07.2015 р. по 30.09.2015 р.

За таких обставин суд приходить до висновку про необхідність повного задоволення позовних вимог та стягнення з ПАТ «Телесистеми України» на користь ПАТ «Житомир-Авто» орендної плати у розмірі 7 194,74 грн., орендної плати за час фактичного користування орендованим майном у розмірі 7 096,75 грн., а також неустойки за неповернення орендованого майна у розмірі 12 419,50 грн.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Житомир-Авто» задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Телесистеми України» (02154, м. Київ, бул. Русанівський, 7; ідентифікаційний код 22599262) на користь Публічного акціонерного товариства «Житомир-Авто» (10004, Житомирська обл., Житомирський р-н, с. Довжик, вул. Богунська, 1-А; ідентифікаційний код 03112857) заборгованість з орендної плати у розмірі 7 194 (сім тисяч сто дев'яносто чотири) грн. 74 коп., орендну плату за час фактичного користування орендованим майном у розмірі 7 096 (сім тисяч дев'яносто шість) грн. 75 коп., неустойку за неповернення орендованого майна у розмірі 12 419 (дванадцять тисяч чотириста дев'ятнадцять) грн. 50 коп. та судовий збір у розмірі 1 218 (одна тисяча двісті вісімнадцять) грн. 00 коп. Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 03.12.2015 р.

Суддя В.П. Босий