Ухвала суду № 54018279, 01.12.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 грудня 2015 року м. Київ К/800/37111/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючої судді: Васильченко Н.В.,

суддів: Калашнікової О.В., Леонтович К.Г.,

при секретарі: Яроші Д.В.,

за участі представників: позивача ОСОБА_1; третьої особи ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за касаційною скаргою ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 квітня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2015 року у справі №826/3210/15 за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Сидорчука Андрія Вікторовича, Державної реєстраційної служби України, третя особа ОСОБА_6 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2015 року ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулися з позовом до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Сидорчука Андрія Вікторовича, Державної реєстраційної служби України, третя особа ОСОБА_6, в якому просили визнати протиправним та скасувати рішення від 03.12.2014 №17679449 та зобов'язання вчинити дії.

Позовні вимоги мотивовані тим, що дії з проведення державної реєстрації та прийняття оскаржуваного рішення про державну реєстрацію, відповідно до якого, право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 зареєстроване за ОСОБА_6 є протиправними, та такими, що порушують їх права та законні інтереси.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 квітня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2015 року, відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просять скасувати ці рішення та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи на предмет повноти та всебічності дослідження їх судом та обґрунтованість застосування норм матеріального права до вирішення спірних правовідносин, вивчивши доводи касаційної скарги колегія суддів вважає їх не обґрунтованими, а скаргу такою, що не підлягає задоволенню із наступних міркувань.

Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено, що між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 укладений договір позики від 29.04.2011, посвідчений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Якименською Л.Л. та зареєстрований в реєстрі за № 961, згідно умов якого ОСОБА_6 передала у власність позичальника ОСОБА_4 строком до двадцять дев'ятого квітня дві тисячі дванадцятого року грошові кошти в розмірі 57 150,00 доларів США.

На виконання вимог зазначеного договору, 29.04.2011 між ОСОБА_6, як іпотекодержателем, та ОСОБА_4, ОСОБА_3, як іпотекодавцями, укладений договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Якименською Л.Л. та зареєстрований в реєстрі за №962.

Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 договору іпотеки, іпотекодавці з метою забезпечення належного виконання зобов'язання, що випливає з договору позики від 29.04.2011, посвідченого приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Якименською Л.Л. та зареєстрованого в реєстрі за № 961, передає іпотекодержателю в іпотеку об'єкт нерухомості - квартиру житловою площею 29,80 кв.м., загальною площею 56,20 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_2, яка належить іпотекодавцям на праві спільної сумісної власності.

ОСОБА_6 звернулась до Реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві із заявою про проведення державної реєстрації прав та їх обтяжень (щодо права власності) на квартиру за адресою: АДРЕСА_2.

Державним реєстратором прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Сидорчуком А.В. прийняте рішення від 03.12.2014 №17679449 "Про державну реєстрацію прав та їх обтяжень", яким проведена державна реєстрація права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 за ОСОБА_6

Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №30386213, право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 за ОСОБА_6 зареєстроване на підставі договору іпотеки від 29.04.2011, посвідченого приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Якименською Л.Л. та зареєстрований в реєстрі за №962.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суди виходили з того, що відповідачем правомірно проведена реєстрація права власності на об'єкт нерухомості у зв'язку із чим позовні вимоги є такими, що задоволенню не підлягають.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій виходячи з наступного.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01.07.2004 № 1952-IV(далі - Закон №1952-IV) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно положень ст. 15 Закону №1952-IV державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: 1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; 2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; 3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; 4) внесення записів до Державного реєстру прав; 5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону; 6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.

Відповідно ч. 3 ст. 16 Закону №1952-IV разом із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень у паперовій формі подаються оригінали документів, необхідних для державної реєстрації прав та їх обтяжень, їх копії, засвідчені в установленому порядку.

Згідно пункту 1 частини 1 ст. 19 Закону №1952-IV державна реєстрація прав проводиться на підставі договорів, укладених у порядку, встановленому законом.

Відповідно ч. 13 ст. 15 Закону №1952-IV порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а також порядок надання інформації з Державного реєстру прав встановлює Кабінет Міністрів України.

Перелік документів для здійснення державної реєстрації прав визначається Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, який затверджений Кабінетом Міністрів України від 17.10.2013 №868(далі -Порядок №868).

Підпунктом 1 п. 37 Порядку №868 встановлено, що документами, що підтверджують виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, є укладений в установленому законом порядку договір, предметом якого є нерухоме майно, права щодо якого підлягають державній реєстрації, або речове право на нерухоме майно чи його дублікат.

На виконання вимог ст.9 Закону №1952-IV державний реєстратор: 1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом); відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень; відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав; у разі потреби вимагає подання передбачених законодавством додаткових документів, необхідних для державної реєстрації прав та їх обтяжень; під час проведення державної реєстрації прав, які виникли та зареєстровані в установленому порядку до 1 січня 2013 року, запитує від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які відповідно до чинного на момент реєстрації законодавства проводили таку реєстрацію, інформацію (довідки, копії документів тощо), необхідну для реєстрації прав та їх обтяжень, якщо такі документи не були подані заявником або якщо документи, подані заявником, не містять передбачених цим Законом відомостей про правонабувача або про нерухоме майно. Органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, до яких надійшов запит, зобов'язані безоплатно в установленому законодавством порядку протягом трьох робочих днів надати державному реєстратору відповідну інформацію, зокрема щодо зареєстрованих речових прав на нерухоме майно, у тому числі земельні ділянки.

Згідно статті 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Статтею 35 Закону України "Про іпотеку" встановлено, що у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.

Відповідно до статті 36 Закону України "Про іпотеку" сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, з аналізу наведених норм закону вбачається, що законодавцем визначено, що у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя (або у відповідному застереженні в іпотечному договорі) сторони можуть визначити два можливих варіанти звернення стягнення на предмет іпотеки - в порядку статей 37 або 38 Закону.

Згідно ст. 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

Судами було встановлено, що ОСОБА_6 04.09.2014 надіслала позивачам вимогу про усунення порушень договору позики та повідомила про існуючу заборгованість за кредитним договором в розмірі 57 150,00 доларів США, неустойку в розмірі 2 571,75 доларів США, іпотекодавцю наданий строк тридцять днів для виконання зобов'язань та попереджено, що у випадку невиконання вимоги розпочнеться процедура звернення стягнення на предмет іпотеки. Зазначена вимога отримана ОСОБА_4 29.09.2014.

Через невиконання зазначених вимог, ОСОБА_6 05.11.2014 звернулася до Реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві із заявою про проведення державної реєстрації прав та їх обтяжень (щодо права власності) на квартиру за адресою: АДРЕСА_2.

Відповідно до пункту 46 Порядку № 868 для проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, заявник, крім документів, що зазначені у пунктах 27 і 28 цього Порядку, подає: 1) завірену в установленому порядку копію письмової вимоги про усунення порушень, надіслану іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця, в якій зазначається стислий зміст порушеного зобов'язання, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш як 30-денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання такої вимоги; 2) документ, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у письмовій вимозі, надісланій іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 3) заставну (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Наявність зареєстрованої заборони відчуження нерухомого майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого відбувається перехід права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іпотекодержателя, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно не є підставою для відмови у проведенні державної реєстрації права власності за іпотекодержателем.

Як встановлено судами ОСОБА_6 відповідно до карти прийому заяви №16973831, були подані всі необхідні документи для проведення державної реєстрації на квартиру за адресою: АДРЕСА_2. До вказаної заяви додані: договір іпотеки та його копія; копія паспорта та коду; копія довіреності; свідоцтво та його копію; звіт; техпаспорт та його копію; копія заяви, серія та номер: б/н, виданий 05.11.2014, видавник ДРС.

Отже у державного реєстратора були відсутні встановлені ст.24 Закону №1952-IV підстави для відмови в державній реєстрації права власності на підставі договору іпотеки.

Статтею 24 Закону №1952-IV визначено, що відмова в державній реєстрації прав та їх обтяжень з підстав, не передбачених цим Законом, заборонена.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновками судів відносно того, що оскільки ОСОБА_6 дотриманий порядок вчинення дій та подачі документів для проведення державної реєстрації з урахуванням вимог Закону України "Про іпотеку", відповідачем правомірно проведена реєстрація права власності на об'єкт нерухомості - квартиру житловою площею 29,80 кв.м., загальною площею 56,20 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 - за ОСОБА_6

Доводи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції вимог статті 160 КАС України при прийнятті рішення про відмову в зупиненні провадження по справі не ґрунтується на вимогах закону, цієї статті КАС України, яка регулює порядок їх вирішення та, крім того, не впливає на законність ухваленого рішення по суті і не є підставою, що тягне обов'язкове скасування ухваленого рішення.

Колегія суддів дійшла думки, що суд апеляційної інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, вірно встановив характер спірних правовідносин та обґрунтовано застосував норми матеріального права до їх вирішення.

Порушень норм процесуального закону, які б призвели до ухвалення незаконного рішення, не встановлено.

Доводи касаційної скарги зазначений висновок суду апеляційної інстанції не спростовують.

Відповідно до ст.224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 квітня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2015 року у справі №826/3210/15 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, в порядку та у строки, визначені ст.ст. 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: