Ухвала суду № 54018242, 01.12.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"01" грудня 2015 р. м. Київ К/800/54665/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Кошіля В.В. Моторного О.А.за участю секретаряТитенко М.П.та представників сторін: від позивача Богданов О.І., Малов О.Р.від відповідачане з'явився,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Інтерпен-Д»на постановуДніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.03.2014та ухвалуДніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07.10.2014у справі № 804/1784/14за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Інтерпен-Д»доДніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській областіпровизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтерпен-Д» звернулось до суду з адміністративним позовом до Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0003062202 від 23.09.2013.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.03.2014, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07.10.2014, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю, оскільки вважає, що рішення судів попередніх інстанції були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- відповідачем проведено позапланову невиїзну перевірку позивача з питань взаємовідносин з ТОВ «Автопарітет Д» за період за липень-серпень 2010 року, за результатами якої складено акт №128/22-02/25514131від 09.09.2013;

- названим актом перевірки встановлено порушення позивачем, зокрема, вимог пп.4.1.1 п.4.1 ст.4, пп.11.3.1 п.11.3 ст.11, п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток на суму 267 905 грн.;

- на підставі названого акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0003062202 від 23.09.2013, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток на суму 334 881,25 грн. (267 905 грн. - основний платіж, 66 976, 25 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Суди першої та апеляційної інстанцій відмовили в задоволенні позову, оскільки, з врахуванням вироку Ленінського районного суду м. Луганська від 15.02.2013, дійшли висновку, що позивачем не підтверджено факт здійснення операцій з ТОВ «Автопарітет Д».

Однак, колегія суддів касаційної інстанції такі висновки судів попередніх інстанцій вважає передчасними, як такими, що зроблені без всебічного та об'єктивного встановлення всіх обставин справи, у зв'язку з чим зазначає наступне.

Висновки суду першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позову зроблені, зокрема, з врахуванням вироку Ленінського районного суду м. Луганська від 15.02.2013, яким ОСОБА_7 визнано винним у скоєні злочину, передбаченого ч.1 ст.205, ч.3 ст.27 Кримінального кодексу України, зокрема, по відношенню реєстрації ТОВ «Автопарітет-Д».

Згідно ч.4 ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

При цьому, колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що обставини щодо діяння фізичної особи (засновника чи директора підприємства), встановлені вироком суду в кримінальній справі відносно цієї фізичної особи, не можна вважати обов'язковими при оцінці адміністративним судом правомірності поведінки іншої юридичної особи - контрагента цього підприємства, якщо йдеться про відповідальність за порушення податкового законодавства тією юридичною особою.

Тобто, обставини, встановлені вироком суду в кримінальній справі відносно фізичної особи, не можуть бути покладені в основу судового рішення в адміністративному процесі за участю інших юридичних осіб без їх перевірки та підтвердження належними та допустимим доказами. А саме, - з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток судам належить з'ясувати рух активів платника податку в процесі здійснення спірних господарських операцій. При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції.

Оскільки згідно зі ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з нормами Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Пунктами 5.1, 5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Підпунктом 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

При цьому, будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Однак, колегія суддів касаційної інстанції не вбачає, що судами попередніх інстанцій при вирішенні даного спору було досліджено обставини фактичного здійснення спірних господарських операцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.

Отже, з метою встановлення факту здійснення/нездійснення спірних господарських операцій та законності формування позивачем суми витрат по податку на прибуток судам слід з'ясувати зміст проведених позивачем господарських операцій, передбачених укладеними договорами, їх обсяг та спосіб здійснення, тобто, ознак, які б свідчили про реальність їх вчинення, встановити зв'язок між фактом придбання товарів (робіт, послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку, дослідити усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції і на підставі цього зробити вмотивований висновок про те, чи відбувся дійсний рух активів між учасниками відповідних операцій, зміни у їх майновому стані як обов'язкова ознака господарської операції.

Вищевказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій.

З огляду на неповноту встановлення судами усіх обставин справи, що входять до предмету доказування, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ст.227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги вищевикладене, встановити повно і правильно фактичні обставини відповідно до заявлених позовних вимог та предмету доказування у справі та, в залежності від встановленого й у відповідності до норм матеріального та процесуального права, вирішити даний спір.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 160, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерпен-Д» задовольнити частково.

2. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.03.2014 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07.10.2014 скасувати та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.В. Борисенко СуддіВ.В. Кошіль О.А. Моторний