Ухвала суду № 54018229, 26.11.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" листопада 2015 р. м. Київ К/800/31125/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі :

Пасічник С.С.,

Кочана В.М.,

Швеця В.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 19 листопада 2012 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Військової частини А 1349 про визнання акту розслідування нещасного випадку в частині нечинним, зобов'язання внести зміни до акту та відшкодування шкоди,

В С Т А Н О В И Л А :

В червні 2011 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Військової частини А 1349, в якому (враховуючи уточнення позовних вимог), просив: визнати пункт 10 акту розслідування нещасного випадку, що стався 21.03.2006р., в частині визначення вини позивача у нещасному випадку у непідготовці робочого місця для виконання ремонтних робіт нечинним, таким, що не відповідає фактичним обставинам події, зобов'язати командування частини включити у цей пункт запис, що нещасний випадок стався з вини командування частини; визнати пункти 4.2, 4.3, 4.4, 4.5 акту №21 про нещасний випадок нечинними, так як жодних інструктажів по техніці безпеки по виконанню ремонтних робіт з командування частини з позивачем ніхто не проводив і підписів у відповідних журналах про їх проведення позивач не ставив; стягнути з відповідача на користь позивача відшкодування заподіяної шкоди здоров'ю у розмірі 962,13грн., щомісячно з 11.09.2009р. до 20.03.2012р., а всього на суму 28 520,39грн. і в подальшому щомісячно по 962,15грн., одноразову щорічну матеріальну допомогу в розмірі 1 167,75грн.; додаткових витрат на лікування і транспортні витрати на суму 6 500грн., санаторно-курортного лікування на суму 5 071,25грн.; також просив стягнути моральну шкоду в сумі 25 000грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що при проходженні військової служби у військовій частині А-1349 отримав від заступника командира частини ОСОБА_5 наказ виконувати ремонтні роботи у гуртожитку на висоті чотирьох метрів, який був змушений виконати, хоча і не був забезпечений необхідними засобами безпеки, що призвело до падіння і травмування, внаслідок чого він отримав ушкодження здоров'я та став непридатним до військової служби; проте, комісією при складанні акту про нещасний випадок не було враховано наведених вище обставин та безпідставно зазначено у акті, що причиною нещасного випадку стала неякісна підготовка позивачем робочого місця до виконання робіт; вказує про заподіяння йому матеріальної та моральної шкоди, яку просить стягнути з відповідача.

Постановою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 19.11.2012р., залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 30.04.2015р., в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права, просив рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Відповідач в письмових запереченнях на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів попередніх інстанцій, які він просив залишити без змін, - обґрунтованими та законними.

Відповідно до ч.2 ст.220 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 при проходженні військової служби за контрактом у військовій частині А-1349, виконуючи 21.03.2006р. ремонтні роботи у гуртожитку на висоті чотирьох метрів, впав і отримав травмування, про що 23.03.2006р. складено акт про нещасний випадок, причиною якого, відповідно до п.10 акту, стала неякісна підготовка самим ОСОБА_4 робочого місця до виконання робіт.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із недоведеності причинного зв'язку між діями службових осіб військової частини та ушкодженням здоров'я позивачем.

Суд же апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції та залишаючи його без змін, виходив з того, що оскаржуваний наказ в розумінні ст.17 КАС України не є рішенням суб'єкта владних повноважень та не породжує ніяких прав та обов'язків для позивача, а отже останній обрав неналежний спосіб захисту свого порушеного права, що, як наслідок, виключає задоволення й інших вимог як похідних.

Проте, колегія суддів Вищого адміністративного суду України зазначає наступне.

Стаття 17 Конституції України визначає, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Згідно статті 19 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999р. №548-XIV, держава гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей соціальний і правовий захист відповідно до законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

У відповідності із статтею 16 Закону України "Про Збройні Сили України" від 06.12.1991р. №1934-XII (в редакції на момент виникнення спірних відносин) держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців, членів їх сімей, працівників Збройних Сил України та осіб, звільнених у запас або у відставку, членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли), пропали безвісти, стали інвалідами під час проходження військової служби або постраждали в полоні у ході бойових дій (війни) чи під час участі в міжнародних миротворчих операціях.

Поряд з цим, порядок розслідування та обліку нещасних випадків з військовослужбовцями і військовозобов'язаними, що сталися у військових частинах, визначений Інструкцією про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій у Збройних Силах України, затвердженою наказом Міноборони від 06.02.2001р. №36 (далі - Інструкція).

Згідно з п.1.2 Інструкції її дія поширюється на всі військові частини та на всіх військовослужбовців, крім військовослужбовців, які одержали травми або загинули під час ведення бойових дій.

Розслідуванню підлягають раптове погіршення здоров'я, травми (у тому числі отримані внаслідок тілесних ушкоджень, заподіяних іншою особою), гострі професійні захворювання і гострі професійні отруєння, інші отруєння, теплові удари, опіки, обмороження, утоплення, ураження електричним струмом, блискавкою та іонізуючим випромінюванням, ушкодження, отримані внаслідок аварій, пожеж, стихійного лиха, контакту з тваринами, комахами, рослинами, іншими представниками фауни і флори (далі - нещасні випадки), що сталися з військовослужбовцями під час виконання обов'язків військової служби та призвели до втрати працездатності на один день і більше, а також випадки смерті військовослужбовців під час виконання ними обов'язків військової служби (п.1.5 Інструкції).

Пунктом 2.3 Інструкції передбачено, що командир військової частини після отримання повідомлення про нещасний випадок зобов'язаний, крім іншого, наказом по військовій частині призначити комісію з розслідування нещасних випадків у складі голови комісії (одного із своїх заступників) та її членів - командира батальйону (дивізіону, ескадрильї тощо), до складу якого входить підрозділ, де стався нещасний випадок, та залежно від того, з чим пов'язаний нещасний випадок, фахівців відповідних служб (охорони праці, пожежної, автомобільної, медичної тощо).

Відповідно до п.2.5 Інструкції комісія з розслідування нещасного випадку проводить розслідування протягом трьох діб. Комісія з розслідування нещасного випадку зобов'язана: обстежити місце нещасного випадку, опитати свідків і осіб, які причетні до події, та одержати пояснення потерпілого, якщо це можливо; установити обставини і причини, що призвели до нещасного випадку, визначити осіб, які допустили порушення вимог нормативно-правових актів (закони, статути, положення, правила, інструкції, настанови тощо), а також розробити заходи щодо запобігання подібним випадкам; скласти акт (додаток 1 до Інструкції, форма НВ-1) у п'яти примірниках або шести, якщо військовослужбовець був відряджений з іншої військової частини, і передати його на затвердження командиру військової частини.

До акта (додаток 1 до Інструкції) додаються письмові пояснення свідків, потерпілого, а в разі потреби також схеми, фотографії, витяги з експлуатаційної документації, інші документи, що характеризують місце події (устаткування, машини, апаратура, територія, будівлі тощо), медичний висновок щодо діагнозу ушкодження здоров'я потерпілого, наявності в його організмі алкоголю, отруйних чи наркотичних речовин.

Пунктом 2.8 Інструкції визначено обов'язок командира військової частини по затвердженню акту про нещасний випадок у термін до п'яти діб після закінчення розслідування.

Тобто, акт про нещасний випадок, складений у відповідності до положень наведеної Інструкції, є документом, у якому фіксуються причини та обставини нещасного випадку, які призвели до поранення (контузії, травми або каліцтва).

Разом з тим, згідно частин 1 та 2 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

У даному випадку, остаточний розгляд і затвердження оскаржуваного акту здійснювався командиром частини на виконання своїх повноважень, передбачених пунктом 2.8 Інструкції про розслідування та облік нещасних випадків, а отже він діяв як суб'єкт владних повноважень при здійсненні ним владних управлінських функцій.

Колегія суддів звертає увагу й на те, що обов'язковою ознакою правового акта індивідуальної дії є створення ним юридичних наслідків у формі прав та обов'язків, їх зміни чи припинення.

Відтак, колегія суддів приходить до висновку, що затверджений командиром частини акт про нещасний випадок та його висновки впливають на права позивача щодо реалізації ним своїх прав (у т.ч. щодо отримання відповідних виплат) та безпосередньо призводить до виникнення певних обов'язків у інших учасників цих правовідносин, є рішенням у розумінні п.1 ч.1 ст.17 КАС України і підлягає оскарженню в порядку адміністративного судочинства, а тому висновок апеляційного суду про неналежність обраного позивачем способу судового захисту є безпідставним та не ґрунтується на наведених вище положеннях законодавства.

Така позиція суду апеляційної інстанції унеможливила надання правової оцінки прийнятому судом першої інстанції рішенню щодо повноти встановлення останнім усіх обставин справи, правильності застосування норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст.159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За правилами ч.2 та ч.4 ст.227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи; справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом.

Зважаючи на те, що допущені судом апеляційної інстанції порушення норм процесуального права не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції, який процесуальним законом позбавлений можливості досліджувати докази і встановлювати обставини, рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до цього ж суду, якому слід дослідити вищевказані обставини і прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

За таких обставин, керуючись статтями 210, 220, 222, 223, 227, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2015 року скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: Пасічник С.С.

Кочан В.М.

Швець В.В.