Ухвала суду № 54018083, 26.11.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" листопада 2015 р. м. Київ К/800/19469/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головчук С.В. (суддя-доповідач), Ліпського Д.В., Черпака Ю.К.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Львівського міського центру зайнятості

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2015 року

у справі за позовом Львівського міського центру зайнятості до ОСОБА_4 про стягнення коштів,

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2013 року Львівський міський центр зайнятості звернувся до суду з позовом про стягнення коштів. В обґрунтування вимог зазначав, що результатами проведеного у серпні 2013 року розслідування встановлено, що для реєстрації у центрі зайнятості ОСОБА_4 надала документи, що містили неправдиву інформацію, у зв'язку з чим їй безпідставно надано статус «безробітної» та виплачено 12315,89 грн допомоги. Посилаючись на те, що ОСОБА_4 відмовилась повернути безпідставно отримані кошти в добровільному порядку, просив суд стягнути 12315,89 грн на користь позивача.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2014 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь Львіського міського центру зайнятості кошти в сумі 12315,89 грн матеріального забезпечення на випадок безробіття.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2015 року скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове рішення про відмову в позові.

У касаційній скарзі позивач порушує питання про скасування рішення апеляційного суду та залишення в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, зокрема, норм Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» та Закону України від 02 березня 2000 року №1533-ІІІ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (далі- Закон №1533-ІІІ). Вказує, що апеляційний суд дав неправильну оцінку обставинам у справі та наданим доказам, оскільки на час звернення до центру зайнятості, відповідач була зареєстрована як фізична особа-підприємець, тобто була зайнятою особою і не мала права на отримання статусу «безробітної» та виплату матеріального забезпечення.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 16 квітня 2013 року ОСОБА_4 звернулася до Львівського міського центру зайнятості із заявою про надання їй статусу безробітного, в якій вказала, що вона не зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності, трудовою діяльністю не займається, пенсію не отримує та не має інших, передбачених законом доходів.

Наказом Львівського міського центру зайнятості від 16 квітня 2013 року № НТ 130416 відповідачу надано статус безробітного та призначено допомогу по безробіттю. Проте, у серпні 2013 року під час розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до Закону №1533-ІІІ, позивачем виявлено, що за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців на час реєстрації у центрі зайнятості ОСОБА_4 була зареєстрована як фізична особа - підприємець з 28 листопада 2001 року.

Вирішуючи спір, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

Проте з такими висновками погодитись неможливо.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно з частиною 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Таким чином, законодавець чітко визначив, що суттю адміністративного судочинства є судовий контроль за діяльністю органів влади та місцевого самоврядування в сфері дотримання прав та свобод громадян та юридичних осіб за допомогою процесуального закону з певними особливостями, зокрема, обов'язку доказування правомірності своєї діяльності органами влади чи самоврядування. Тобто, однією з визначальних особливостей КАС є те, що позивачем в адміністративній справі може бути фізична чи юридична особа, чиї права, свободи чи інтереси вони вважають порушеними, а відповідачем - орган влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи.

Відповідно до статті 50 КАС України громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, встановлених законом.

Правовий аналіз пунктів 1- 4 частини 4 статті 50 КАС України свідчить, що всі наведені підстави, коли громадяни, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень лише у випадках превентивного (попереднього) судового контролю за рішеннями, діями органів влади, які при реалізації своїх владних управлінських повноважень можуть порушити права чи свободи фізичних чи юридичних осіб.

Однак і в цих випадках, водночас із перевіркою дій чи бездіяльності вказаних осіб, обставин, що стали підставою для втручання суб'єктів владних повноважень, суд має перевірити на відповідність чинному законодавству рішення, дії чи бездіяльність самих суб'єктів владних повноважень.

Отже, зміст частини 4 статті 50 КАС України дає підстави вважати, що і пункт 5 частини 4 статті 50 КАС України, який є частиною норми процесуального права, існує як послідовне продовження випадків «превентивного» судового контролю і має розумітися та застосовуватися судами саме в такому значенні, а не як норма, що давала би право для розширеного тлумачення права суб'єкта владних повноважень на адміністративний позов. Такий безпідставний підхід до розуміння змісту пункту 5 частини 4 статті 50 КАС України по суті призводить до відмови органів влади від виконання своїх функціональних обов'язків та можливої дискреційної поведінки.

За пунктом 5 частини 4 статті 50 КАС України суб'єкт владних повноважень може звертатися до суду з адміністративним позовом до громадян України, іноземців чи осіб без громадянства, їх об'єднань, юридичних осіб, які не є суб'єктами владних повноважень, для превентивного судового контролю своєї ж діяльності і у випадках, визначених законом.

Враховуючи те, що Львівський міський центр зайнятості заявив позов про стягнення грошових коштів, що стали власністю громадянки ОСОБА_4, положення пункту 5 частини 4 статті 50 КАС України не поширюються на спірні правовідносини.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що даний спір не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів.

Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 22 вересня 2015 року (справа № 1884а15).

Відповідно до вимог пункту 1 частини 1 статті 157 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Згідно із частиною 1 статті 228 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі з підстав, встановлених статтями 155 і 157 цього Кодексу.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про скасування ухвалених судових рішень та закриття провадження у справі.

Керуючись статтями 157, 220, 222, 223, 228, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу Львівського міського центру зайнятості задовольнити частково.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2014 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2015 року скасувати.

Закрити провадження у справі за позовом Львівського міського центру зайнятості до ОСОБА_4 про стягнення коштів.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді С.В. Головчук Д.В. Ліпський Ю.К. Черпак