Ухвала суду № 54016262, 25.11.2015, Вінницький апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 802/130/15-а

Головуючий у 1-й інстанції:Вільчинський О.В.

Суддя-доповідач: ОСОБА_1

25 листопада 2015 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Загороднюка А.Г.

суддів: Драчук Т. О. Полотнянка Ю.П. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Бондаренко С.А.,

позивача: ОСОБА_2,

представника позивача: ОСОБА_3,

представників відповідачів: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до управління праці та соціального захисту населення Вінницької районної державної адміністрації, голови Вінницької районної державної адміністрації ОСОБА_7, Вінницької районної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку та моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В :

постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2015 року відмовлено у задоволенні адміністративного позову.

Не погодившись із прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нову постанову про задоволення позовних вимог. В апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне зясування всіх обставин справи, що призвело до неправильного її вирішення.

Позивач та представник позивача в судовому засіданні підтримали вимоги апеляційної скарги та просили її задовольнити.

Представники відповідачів в судовому засіданні заперечили проти доводів апеляційної скарги, у звязку з чим просили залишити її без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, позивача, представника позивача та представників відповідачів, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення у даній справі в межах апеляційної скарги у відповідності до частини 1 статті 195 КАС України, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як встановлено з матеріалів справи, розпорядженням голови Вінницької районної державної адміністрації від 21 жовтня 2013 року № 445 до повноважень УПСЗН Вінницької РДА включено функції відділу у справах сім'ї та молоді, після його ліквідації та з 24 грудня 2013 року збільшено граничну чисельність працівників управління з 46 одиниць на 47 одиниць. В звязку із цими змінами, головою райдержадміністрації затверджено штатний розпис управління.

Розпорядженням голови Вінницької РДА від 17 грудня 2013 року № 126-рк ОСОБА_2 призначено на посаду заступника начальника УПСЗН Вінницької РДА. Наказом начальника УПСЗН Вінницької РДА від 19 червня 2014 року затверджено розподіл обовязків між начальником і заступниками начальника УПСЗН Вінницької РДА, згідно з яким основними обовязками заступника начальника управління ОСОБА_2 було забезпечення реалізації на території району державної політики з питань сімї, дітей та молоді та організація роботи щодо поліпшення становища сімей, попередження насильства в сімї, оздоровлення та відпочинку дітей, забезпечення тендерної рівності та протидії торгівлі людьми.

Відповідно до доповідної записки директора департаменту фінансів Вінницької ОДА, що надійшла до Вінницької РДА з резолюцією від 02 червня 2014 року щодо організації роботи по усуненню виявлених порушень та недопущення їх в майбутньому, в УПСЗН Вінницької РДА виявлено порушення, а саме наявність трьох посад заступників начальника управління, тоді як відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12 березня 2005 року №179 №"Про упорядкування структури апарату центральних органів виконавчої влади, їх територіальних підрозділів та місцевих державних адміністрацій", начальник управління при загальній чисельності працівників управління 47 одиниць може мати не більше 2-х заступників, в тому числі один - заступник начальника управління та один, який очолює відділ - заступник начальника управління - начальник відділу.

На виконання зазначеної резолюції головою Вінницької РДА листом від 05 червня 2014 року №01-37/1229 доручено УПСЗН Вінницької РДА усунути зазначені порушення та привести штатні розписи та структуру у відповідність до постанови Кабінету міністрів України №179.

19 червня 2014 року УПСЗН Вінницької РДА видало наказ за №12 "Про зміни в структурі та штатному розписі управління праці та соціального захисту населення Вінницької районної державної адміністрації", згідно з яким вносились зміни в штатний розпис, про що попереджували працівників та пропонували їм посади.

Одночасно розроблено та подано на затвердження Перелік змін №1 до штатного розпису працівників апарату УПСЗН Вінницької РДА, які вводились в дію з 01 листопада 2014 року, що підтверджується листом від 19 червня 2014 року №2128.

19 червня 2014 року попереджено ОСОБА_8 та ОСОБА_2 про майбутні зміни у штатному розписі.

Враховуючи листи УПСЗН Вінницької РДА, голова Вінницької РДА прийняв розпорядження від 23 червня 2014 року № 331 "Про попередження працівників про вивільнення у зв'язку зі змінами в штатному розписі". У додатку до розпорядження працівникам надано пропозиції майбутнього працевлаштування та запропоновано ознайомитись під розпис з майбутніми змінами в штатному розписі. Однак, ОСОБА_2 відмовилась від ознайомлення з зазначеним розпорядженням, про що складений акт № 2 від 17 липня 2014 року "Про відмову від ознайомлення з розпорядженням голови Вінницької районної державної адміністрації від 23 червня 2014 року №331 "Про попередження працівників про вивільнення у зв'язку зі змінами в штатному розписі".

31 жовтня 2014 року начальник УПСЗН Вінницької РДА звернулася до голови Вінницької РДА про вирішення питання щодо звільнення ОСОБА_2 з посади заступника начальника УПСЗН Вінницької РДА.

Розпорядженням за підписом голови Вінницької РДА від 31 жовтня 2014 року №87-рк на підставі ст. 32, п. 6 ст. 36 Кодексу законів про працю України, ОСОБА_2 звільнено із займаної посади у звязку зі зміною істотних умов праці.

15 липня 2014 року ОСОБА_2 надіслано цінний лист за №01-37/2342 з повідомленням про звільнення та проханням зявитися до районної державної адміністрації для отримання трудової книжки.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову суд І інстанції виходив з того, що оскаржуване розпорядження про звільнення позивачки прийняте з урахуванням вимог трудового законодавства, оскільки про зміну істотних умов праці ОСОБА_2 попереджена завчасно - за 3,5 місяці та їй було відомо, що посада заступника начальника УПСЗН Вінницької РДА виводиться зі штатного розпису управління шляхом перейменування на посаду головного спеціаліста з питань сім'ї та молоді. Однак, ОСОБА_2 відмовилася від запропонованої посади, що є підставою для припинення трудового договору за п. 6 ст. 36 КЗпП України.

Колегія суду погоджується з таким висновком суду І інстанції з огляду на наступні обставини.

Згідно з ч. 1 ст. 30 Закону України від 16 грудня 1993 року №3723-XII "Про державну службу" (далі - Закон №3723-XII) державна служба припиняється, передусім, із загальних підстав, передбачених КЗпП України, а також з підстав, визначених цією статтею. Таким чином, при звільненні особи з публічної служби за загальними підставами, передбаченими КЗпП України, на цю особу поширюються гарантії, передбачені КЗпП, якщо інше прямо не передбачено спеціальним законом.

Підставами припинення трудового договору відповідно до положень ст. 36 КЗпП України є:

1) угода сторін;

2) закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення;

3) призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу;

4) розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45);

5) переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду;

6) відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці;

7) набрання законної сили вироком суду, яким працівника засуджено (крім випадків звільнення від відбування покарання з випробуванням) до позбавлення волі або до іншого покарання, яке виключає можливість продовження даної роботи;

7-1) укладення трудового договору (контракту), всупереч вимогам Закону України "Про запобігання корупції", встановленим для осіб, які звільнилися або іншим чином припинили діяльність, повязану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, протягом року з дня її припинення;

7-2) з підстав, передбачених Законом України "Про очищення влади";

8) підстави, передбачені контрактом.

Поряд із цим, припинення трудового договору є правомірним за одночасної наявності таких умов: 1) передбаченої законодавством підстави припинення трудового договору; 2) дотримання порядку звільнення; 3) юридичного факту припинення трудового договору (наказу чи розпорядження роботодавця, заяви працівника, відповідного документа особи, уповноваженої вимагати розірвання договору).

Відповідно до положень ч. 3 ст. 32 КЗпП України у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу.

З аналізу зазначених положень слідує, що перелік істотних умов праці, передбачений у ч. 3 ст. 32 КЗпП України, не є вичерпним і може доповнюватися стосовно кожного конкретного випадку.

Відтак, можна стверджувати, що істотні умови праці є оціночним поняттям, питання віднесення тих чи інших умов праці до істотних чи неістотних постає тоді, коли у власника виникає потреба їх змінити. У таких випадках власникові чи уповноваженому ним органу необхідно узгодити це питання з кожним працівником, адже одна й та сама умова праці для одного з них може бути істотною, а для іншого ні.

Зміна істотних умов праці допускається при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов працівник має бути повідомлений не пізніше як за два місяці.

Якщо попередні істотні умови праці не можуть бути збережені, а працівник не погоджується на продовження роботи в нових умовах, трудовий договір припиняється за п. 6 ст. 36 КЗпП України, що передбачає одну з підстав припинення трудового договору - відмову працівника від продовження роботи у зв'язку зі зміною істотних умов праці, тобто власник чи уповноважений ним орган має право звільнити працівника, який не може через будь-які причини виконувати роботу в нових умовах.

Законодавство не передбачає необхідності вжиття заходів щодо працевлаштування працівників у таких випадках. Необхідно лише, аби власник підприємства чи уповноважений ним орган дотримувалися двох умов. По-перше, зміни істотних умов праці допускаються тільки внаслідок змін в організації виробництва і праці на конкретному підприємстві. По-друге, про наступні зміни працівник повинен бути попереджений власником підприємства чи уповноваженим ним органом не пізніше як за два місяці.

Як встановлено судом І інстанції, в контексті спірної ситуації посада ОСОБА_2 не скорочувалась, а лише змінювались істотні умови праці, а саме: дана посада була перейменована зі зміною посадових обовязків в частині їх зменшення та зменшувався розмір оплати праці, як передбачено ч. 3 ст. 32 КЗпП України.

Посилання позивача на те, що її слід було звільнити за п. 1 ст. 40 КЗпП України є безпідставними з огляду на те, що відповідно до КЗпП України працівник звільняється з роботи за п. 1 ст. 40 КЗпП України, якщо здійснюється ліквідація, реорганізація, перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочується чисельність або штат працівників. Як встановлено судом, ліквідації, реорганізації, перепрофілювання управління не було, скорочення чисельності або штату працівників не здійснювалося. В даному випадку лише змінилися істотні умови праці, на які позивач не погодилася та відмовилася від продовження роботи.

Таким чином, за результатами розгляду справи колегія суддів установила, що про зміну істотних умов праці ОСОБА_2 була попереджена завчасно - за 3,5 місяці та їй було відомо, що посада заступника начальника УП СЗН Вінницької РДА виводиться зі штатного розпису управління шляхом перейменування на посаду головного спеціаліста з питань сім'ї та молоді. Однак ОСОБА_2 відмовилася від запропонованої посади, що є підставою для припинення трудового договору за п. 6 ст. 36 КЗпП України.

Посилання апелянта на протиправність звільнення позивача у період її тимчасової непрацездатності колегія суддів колегія суддів вважає безпідставним, оскільки ураховуючи те, що між сторонами виник спір із приводу припинення трудового договору з працівником з підстав, передбачених п. 6 ст. 36 КЗпП України - відмова від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці, а не у звязку зі звільненням працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, норми ч.3 ст.40 КЗпП України на ці правовідносини не поширюються.

Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією ВС України, викладеною в Постанові від 26 грудня 2012 року № 6-156цс12.

Враховуючи наведене, колегія суддів доходить висновку, що процедура звільнення позивача здійснена у порядку, в спосіб та межах, передбачених чинним законодавством, було вжито всіх доступних заходів задля надання можливості позивачу продовжувати свою трудову діяльність за спеціальністю у даній установі.

Відтак, позовні вимоги позивача про визнання протиправним і скасування оскаржуваного розпорядження про її звільнення задоволенню не відлягають.

Згідно зі ст. 235 КЗпП України порушення вимог закону, які допущено при звільненні є підставою для поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Колегія суддів погоджується з висновком суду І інстанції, що підстави для поновлення на роботі та стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу відсутні, так як не встановлені порушення при звільненні позивачки.

Відсутні у звязку з цим й підстави для іншої похідної від цих позовної вимоги - зобов'язати голову Вінницької РДА ОСОБА_7 запропонувати заступнику начальника УП СЗН Вінницької РДА ОСОБА_2 іншу рівнозначну посаду.

Згідно зі ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Статтею 1173 Цивільного кодексу України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Оскільки судом не встановлено порушень при звільненні позивача не підлягає задоволенню і позовна вимога щодо відшкодування моральної шкоди.

З огляду на вищевикладене, колегія суду дійшла висновку, що відповідачі діяли на підставі, у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, а також обґрунтовано, ними доведено правомірність звільнення позивача.

Доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі є не обґрунтованими, у звязку з чим, колегія суддів приходить до висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги позивача та залишення в силі постанови Вінницького окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2015 року.

Згідно з ч. 2 ст. 159 КАС України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм адміністративного процесуального права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.198, ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2015 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 30 листопада 2015 року.

Головуючий ОСОБА_1 Судді ОСОБА_9 ОСОБА_10