Постанова № 54015745, 25.11.2015, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 листопада 2015 р.м.ОдесаСправа № 814/794/15

Категорія: 5.2.2 Головуючий в 1 інстанції: Середа О. Ф. Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Федусик А.Г.,

суддів Шевчук О.А. та Зуєвої Л.Є.,

при секретарі Пальоній І.М.,

за участю: представника позивача ОСОБА_1 та представника апелянта ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті ОСОБА_3 апеляційну скаргу Миколаївської митниці Державної фіскальної служби України на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2015 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївський глиноземний завод" до Миколаївської митниці ДФС про визнання протиправним та скасування рішення та картки відмови,-

В С Т А Н О В И Л А :

У березні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Миколаївський глиноземний завод" (далі ТОВ) звернулось до суду з адміністративним позовом до Миколаївської митниці Державної фіскальної служби України (далі ДФС) про визнання протиправним та скасування рішення від 26 грудня 2014 року №504000003/2014/000067/1 та визнання не чинною і скасування картки відмови в прийнятті митної декларації № 504010000/2014/00028 від 26 грудня 2014 року.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2015 року позовні вимоги задоволено. Суд визнав протиправним та скасував рішення від 26 грудня 2014 року № 504000003/2014/000067/1 та визнав не чинною і скасував картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи митному пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України № 504010000/2014/00028 від 26 грудня 2014 року.

Не погоджуючись з постановою суду, ДФС подала апеляційну скаргу, в якій зазначається, що вказана постанова ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю - доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що на етапі перевірки митної вартості товару, відповідач відмовив декларанту у визнанні митної вартості товарів за першим (основним) методом у зв'язку з тим, що на думку останнього подані документи не містять усіх даних, що підтверджують числові значення складових митної вартості, а саме відсутня інформація щодо страхування оцінюваного товару, а також не надані банківські платіжні документи.

26 грудня 2014 року ДФС прийняла рішення №504000003/2014/000067/1 про коригування митної вартості товарів, яким визначено митну вартість задекларованого позивачем товару (гідроксиду натрію) за ціною 364,00 доларів США за тонну, замість 275,00 доларів за тону, зазначену позивачем. При цьому ДФС скоригувала митну вартість із застосуванням другорядного методу визначення митної вартості, а саме за резервним методом визначення митної вартості, з врахуванням раніше визнаної митної вартості товару, який постачався згідно з митною декларацією від 18 вересня 2013 року №504010000/2013/002028.

У зв'язку з прийняттям відповідачем рішення про коригування митної вартості товару, декларанту було відмовлено в митному оформленні та видано картку відмови №504010000/2014/00028 від 26 грудня 2014 року.

Коригування митної вартості товару та видання картки відмови в митному оформленні і стало підставами для звернення ТОВ з позовом до суду.

Вирішуючи справу та задовольняючи вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не зазначив жодних доказів наявності у поданих позивачем документах розбіжностей, ознак підробки або відсутність всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за цей товар. Тому суд вважав, що позивач правильно визначав митну вартість товару за ціною контракту із застосуванням основного методу.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, однак, вважає за необхідне зазначити наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.318 Митного кодексу України (далі МК України) митному контролю підлягають усі товари, транспортні засоби комерційного призначення, які переміщуються через митний кордон України.

Пунктом 1 ст.49 МК України встановлено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Згідно до ч.1 та 2 ст.51 МК України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.

Згідно з положеннями ст.57 МК України (Глава 9) визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами:

1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);

2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Приймаючи оскаржувану картку відмови в прийнятті митної декларації та не застосовуючи основний метод визначення митної вартості відповідач виходив з того, що подані позивачем документи не містять всіх даних, що підтверджують числові значення складових митної вартості.

Частиною 2 ст.53 МК України визначено документи, які підтверджують митну вартість товарів, якими є:

1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах пятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;

2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;

3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є обєктом купівлі-продажу);

4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;

5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;

6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;

7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;

8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження заявленої митної вартості товару позивачем було надано митному органу: контракт від 01 квітня 2013 року №RF/RD/79-13/11-М, специфікацію від 18 листопада 2014 року №22, інвойс від 12 грудня 2014 року №SK-07, а також накладну СМГС АЦ114915, АЦ115122, АЦ 115123, АЦ 115124, АЦ115125, АЦ115126, АЦ115127, АЦ115128, АЦ115129, АЦ115130, АЦ115131 від 13 грудня 2014 року, підтвердження позитивного проходження радіологічного та екологічного контролю, сертифікат походження товару від 12 грудня 2014 року RUUA НОМЕР_1, паспорта якості.

Таким чином, враховуючи, що позивачем було надано всі необхідні документи для визначення митної вартості імпортованого товару за вказаним контрактом, яким зокрема встановлено обовязки постачальника щодо доставки товару та включення транспортних витрат у ціну товару, колегія суддів приходить до висновку, що митним органом не доведено правомірність своїх дій щодо застосування не основного методу (за ціною договору (контракту), що, в свою чергу, суперечить основним принципам здійснення державної митної справи (ст.8 МК України), зокрема, законності та додержання прав та охоронюваних законом інтересів осіб.

Крім того, посилання відповідача на відсутність, зокрема, бухгалтерської документації щодо оплати страхування, як на обґрунтування своїх рішень та дій, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки п.8 ч.2 ст.52 МК України встановлено, що декларант повинен надати страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування лише якщо таке страхування здійснювалося.

Також, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, які також співпадають з викладеними в постанові Верховного суду України від 11 вересня 2012 року висновками по справі за позовом ЗАТ "ВО "Конті" до Східної митниці в Донецькій області стосовно того, що ненадання декларантом запитуваних митним органом документів, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товару за першим методом, не є достатнім для висновку про наявність підстав для застосування митним органом іншого методу визначення митної вартості.

Відповідно до ч.3 ст.57 МК України кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

З матеріалів справи вбачається, що визначаючи митну вартість товару відповідач застосував другий другорядний метод (за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів) та зазначив, що перший другорядний метод (за ціною договору щодо ідентичних товарів) не застосовується за відсутністю цінової інформації щодо вартості ідентичних товарів, проте, відповідачем не наведено жодних доказів вчинення дій спрямованих на встановлення такої інформації. Натомість, з аналізу судової практики (справа № 814/4802/13-а) вбачається, що той же контрагент позивача неодноразово постачав ТОВ натр їдкий через митний кордон України, а тому висновок митного органу щодо відсутності цінової інформації про вартість ідентичних товарів суперечить матеріалам справи та є необґрунтованим.

Крім того, ч.1 ст.58 МК України встановлено, що метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо:

1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що: а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні; б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно); в) не впливають значною мірою на вартість товару;

2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів;

3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті;

4) покупець і продавець не повязані між собою особи або хоч і повязані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.

Тому, враховуючи все вищевикладене та приймаючи до уваги, що наявність підстав, які унеможливлюють застосування методу визначення митної вартості за ціною договору (контракту) відповідачем не наведено, а з матеріалів справи не вбачається, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги ТОВ є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Разом з тим, п.1 ч.2 ст.162 КАС України передбачено, що у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

З аналізу наведених норм можна дійти висновку, що задовольняючи адміністративний позов суд, в контексті відміни спірного рішення субєкта владних повноважень, може або його скасувати, або визнати нечинним повністю чи окремі його положення. В той же час, задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції одночасно визнав не чинною та скасував картку відмови в прийнятті митної декларації, видану ДФС, що, в свою чергу, не узгоджується з п.1 ч.2 ст.162 КАС України та є помилковим застосуванням механізму захисту судом прав та інтересів особи.

Враховуючи наведені положення діючого законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при ухвалені постанови правильно вирішив спірні правовідносини, проте, припустився порушень норм процесуального права, у звязку з чим судове рішення підлягає скасуванню з постановленням по справі нової постанови про часткове задоволення позовних вимог ТОВ.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Миколаївської митниці Державної фіскальної служби України задовольнити частково.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2015 року скасувати та прийняти нову постанову, якою позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївський глиноземний завод" до Миколаївської митниці ДФС про визнання протиправним та скасування рішення та картки відмови задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів від 26 грудня 2014 року № 504000003/2014/000067/1.

Визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № 504010000/2014/00028 від 26 грудня 2014 року.

В решті позову відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає чинності негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий: ОСОБА_4 Суддя: Суддя: ОСОБА_5 ОСОБА_3