Постанова № 54015517, 01.12.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 750/4300/15-а Головуючий у 1-й інстанції: Литвиненко І.В.

Суддя-доповідач: Бужак Н.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 грудня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого: Бужак Н.П.

Суддів: Костюк Л.О., Твердохліб В.А.

За участю секретаря: Савін І.В.

розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області на постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 09 вересня 2015 року у справі за позовом Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Чернігові ради до відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернігівській області про скасування постанови про стягнення виконавчого збору,

У С Т А Н О В И В:

Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Чернігові ради звернулося до суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Чернігівській області про скасування постанови про стягнення виконавчого збору від 22.04.2015 року, прийнятої державним виконавцем в рамках виконавчого провадження ВП № 46298088 на виконання виконавчого листа № 750/9081/14, виданого Деснянським районним судом м. Чернігова.

Відповідно до постанови Деснянського районного суду м. Чернігова від 09 вересня 2015 року адміністративний позов задоволено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати постанову суду та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів відповідно до ч.4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до постанови Деснянського районного суду м. Чернігова суду позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено, зобов»язано Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Чернігові ради здійснити перерахунок та виплату допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у розмірі відповідно до ст. 43 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності ти витратами, зумовленими народженням та похованням» з 01 липня 2014 року.

В подальшому Деснянським районним судом м. Чернігова видано виконавчий лист №750/9081/14 від 01.12.2014 року, який поступив на виконання до відділу примусового виконання рішень УДВС Головного управління юстиції у Чернігівській області.

30.01.2015 року старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень винесено постанову про відкриття виконавчого провадження по примусовому виконанню виконавчого листа № 750/9081/14, виданого 01.12.2014 року Деснянським районним судом м. Чернігова у якому зобов'язано боржника виконати рішення суду в строк до 06.02.2015 року.

Проте, у визначений в постанові строк боржник постанову суду не виконав, а тому 22.04.2015 року старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернігівській області Постиляковою М.Б. винесено постанову ВП №46298088 про стягнення виконавчого збору в розмірі 1360,00 грн.

Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувані постанови про стягнення з позивача виконавчого збору були прийняті відповідачем з порушенням вимог Закону України «Про виконавче провадження».

Проте, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV, державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Частиною 5 ст. 12 вищевказаного Закону передбачено, що сторони зобов'язані протягом трьох робочих днів письмово повідомити державного виконавця про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також письмово повідомляти державного виконавця про виникнення обставин, що зумовлюють обов'язкове зупинення виконавчого провадження, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі про зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - про зміну місця роботи.

В силу ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Частиною 1 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Згідно ст.28 вищевказаного Закону, у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи.

Як встановлено судом в ході розгляду справи, у встановлений державним виконавцем для самостійного виконання строк, рішення суду боржником не виконано та не надано підтверджуючих документів про виконання рішення суду.

Відповідно до частини 1 статі 27 Закону, у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Отже, з урахуванням вищезазначеної норми Закону, з моменту закінчення строку, наданого державним виконавцем для добровільного виконання судового рішення, виконання судового рішення переходить у стадію примусового виконання.

За змістом абзацу 2 частини 1 ст. 28 Закону виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом.

22.04.2015 року державним виконавцем винесено оскаржувану постанову про стягнення виконавчого збору.

При цьому, колегія суддів зазначає, що підставою для стягнення з боржника виконавчого збору є факт ненадання ним документального підтвердження виконання/невиконання рішення суду в строк, встановлений Законом України «Про виконавче провадження» для самостійного виконання рішення.

Порушення строку винесення постанови про стягнення виконавчого збору не звільняє державного виконавця від обов»язку щодо стягнення з боржника, що не виконав судового рішення, виконавчого збору.

Таким чином, оскільки оскаржувана постанова про стягнення виконавчого збору прийнята відповідачем після встановлення факту невиконання боржником рішення суду, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що державним виконавцем порушено визначені Законом строки.

Аналізуючи обставини справи та норми законодавства, колегія суддів дійшла висновку про те, що під час прийняття оскаржуваної постанови державний виконавець діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому правові підстави для задоволення позову відсутні.

Аналогічна позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду №К/800/24633/13 від 29.01.2014 року.

Крім того, колегія суддів зазначає, що під час винесення оскаржуваної постанови, судом першої інстанції було невірно застосовано норми матеріального права, зокрема, застосовано законодавство, яке стосується питання накладення штрафу на боржника під час примусового виконання виконавчого документа, тоді як правовідносини, що є предметом розгляду, стосуються питання стягнення виконавчого збору.

Невірно судом першої інстанції було застосовано і практику Верховного Суду України, яка також стосується питання накладення штрафу за невиконання судового рішення, а не стягнення виконавчого збору.

Таким чином, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам по справі, допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального права призвели до неправильного вирішення справи, а тому оскаржувана постанова підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Згідно ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Керуючись ст. ст. 41, 160, 167, 198, 202, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області задовольнити.

Постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 09 вересня 2015 року скасувати.

Прийняти у справі нову постанову наступного змісту.

У задоволенні адміністративного позову Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Чернігові ради до відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернігівській області про скасування постанови про стягнення виконавчого збору відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: Бужак Н.П.

Судді: Костюк Л.О.

Твердохліб В.А.

Головуючий суддя Бужак Н.П.

Судді: Костюк Л.О.

Твердохліб В.А.