Рішення № 54012416, 02.12.2015, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 161/7879/15-ц Провадження № 22-ц/773/1671/15 Головуючий у 1 інстанції: Подзіров А.О. Категорія: 27 Доповідач: Шевчук Л. Я.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 грудня 2015 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Шевчук Л.Я.,

суддів Подолюка В.А., Данилюк В.А.,

секретар с/з ОСОБА_1,

з участю:

представника позивача ОСОБА_2,

відповідача ОСОБА_3,

представника відповідача ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики, зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про визнання боргової розписки недійсною, за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_5 - ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 вересня 2015 року,

В С Т А Н О В И Л А :

В травні 2015 року ОСОБА_5 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що він 9 грудня 2015 року дав відповідачу в борг грошові кошти в розмірі 81510грн., про що останній написав розписку.

Посилаючись на те, що відповідач відмовляється повертати борг, ОСОБА_5 просив суд стягнути з відповідача ОСОБА_3 в його користь 81510,00грн. боргу.

В липні 2015 року ОСОБА_3 звернувся в суд із зустрічним позовом до ОСОБА_5 про визнання боргової розписки недійсною та посилався на те, що грошових коштів він у відповідача не отримував, а також на те, що вільного волевиявлення на написання розписки у нього не було, а тому просив суд визнати недійсною написану ним розписку.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 вересня 2015 року в задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики та в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про визнання боргової розписки недійсною відмовлено.

Представник позивача ОСОБА_5 ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу на постановлене судове рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 про стягнення боргу за договором позики, у якій, покликаючись на неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить судове рішення в цій частині скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_5

В судовому засіданні представник позивача апеляційну скаргу підтримала та просила скаргу задоволити, відповідач і його представник апеляційну скаргу заперечили та просили її відхилити.

Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду щодо частини вирішених позовних вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не робить висновків щодо неоскарженої частини рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 щодо визнання боргової розписки недійсною ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині рішення.

Апеляційну скаргу представника позивача слід задовольнити, а рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 про стягнення боргу за договором позики скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 про стягнення боргу за договором позики, суд першої інстанції виходив з того, що в написаній відповідачем ОСОБА_3 розписці словосполучення «беру в борг» не має ознаки закінченої дії, а тому, на думку суду, не може бути підтвердженням передачі позивачем грошових коштів відповідачу.

Проте, такі висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам справи і зроблені з порушенням вимог закону.

Із матеріалів справи убачається, що 9 лютого 2015 року ОСОБА_3 написав розписку про те, що він бере в борг у ОСОБА_5 грошові кошти в розмірі 81510,00грн., які зобовязувався повернути до 1 березня 2015 року (оригінал розписки а.с.65).

Сам відповідач не заперечує того, що він написав зазначену розписку.

Зазначеним судовим рішенням суд відмовив в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про визнання недійсною боргової розписки і ОСОБА_3 рішення суду в цій частині не оскаржував.

Статті 1046, 1047 ЦК України передбачають, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобовязується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Оскільки договір позики є реальним, оспорювання факту одержання позичальником грошових коштів або речей є оспорюванням самого договору. Незалежно від дотримання сторонами договору позики вимоги закону про його письмову форму, за наявності такої вимоги рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків на підтвердження того, що гроші або речі не були одержані позичальником від позикодавця (стаття 1051 ЦК України).

Позивач ОСОБА_5 на підтвердження того, що він позичив відповідачу грошові кошти, подав розписку, написану самим позичальником, в якій позичальник підтверджує, що він бере у позикодавця в борг грошові кошти в розмірі 81510, грн., які зобовязався повернути до 1 березня 2015 року.

Проте, суд, відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5, не врахував, що договір позики є реальним, тобто є укладеним з моменту передання грошей, а тому висновки суду про те, що словосполучення «беру в борг» не має ознаки закінченої дії, а тому не може бути підтвердженням отримання позичальником грошових коштів, не відповідає встановленим обставинам справи і не ґрунтується на вимогах закону.

Крім того, місцевий суд безпідставно послався на свідчення свідка ОСОБА_6, яка пояснила суду про те, що у її присутності грошові кошти позичальнику не передавалися, так як рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків на підтвердження того, що гроші або речі не були одержані позичальником.

З огляду на викладене апеляційний суд вважає, що між позивачем і відповідачем був укладений договір позики, позичальник ОСОБА_3 не повернув позикодавцю ОСОБА_5 борг за договором позики, в звязку з чим з відповідача в користь позивача слід стягнути борг за договором позики та судові витрати по справі.

На підставі наведеного суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що із-за порушення норм матеріального права та процесуального права, невідповідності висновків суду встановленим обставинам справи рішення суду першої інстанції в частині відмови в позові ОСОБА_5 підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_5В

Керуючись ст.ст. 307, 309, 314, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_5 ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 вересня 2015 року в частині відмови в позові ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення.

Позов ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про стягнення богу за договором позики задоволити.

Стягнути з відповідача ОСОБА_3 в користь позивача ОСОБА_5 борг за договором позики в розмірі 81510,00грн. та 815,10 грн. судового збору.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий:

Судді: