Ухвала суду № 54011836, 26.11.2015, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

26 листопада 2015 рокусправа № 175/1767/15-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді:Уханенка С.А.

суддів: Богданенка І.Ю. Дадим Ю.М.

за участю секретаря судового засідання:Сколишева О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 08 липня 2015 р. по справі за позовом ОСОБА_1 до Партизанської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області, про визнання дій неправомірними та скасування рішень ,-

в с т а н о в и в:

У травні 2015 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому, з урахуванням уточнень до позовної заяви просив визнати незаконними дії Партизанської селищної ради від 20 червня 2014 року по складанню Акта опечатування №1; визнати незаконними дії Партизанської селищної ради від 20 червня 2014 року по складанню Акта про опечатування №2; визнати нечинним та скасувати рішення сесії Партизанської селищної ради шостого скликання девятнадцятої сесії «Про оренду приміщення» від 27 серпня 2012 року №95-19/VI; визнати нечинним та скасувати рішення сесії Партизанської селищної ради шостого скликання тридцять шостої сесії «Про оренду приміщення» від 17 липня 2014 року №433-36/VI.

Постановою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 08 липня 2015 р. у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись з постановою суду, ОСОБА_1 звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 04 січня 2007 року Партизанська сільська рада, в особі голови сільради ОСОБА_2, з одного боку та приватний підприємець ОСОБА_1 з іншого боку уклали договір оренди приміщення, що належить до власності Партизанської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області, згідно якого орендарю передано в оренду кімнату загальною площею 15,7 кв. м. у приміщенні, розташованому за адресою: 52012 Дніпропетровська область, Дніпропетровський район, с.Партизанське, вул.Чапаєва,7.

Рішенням Партизанської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області шостого скликання девятнадцятої сесії «Про оренду приміщення» від 27 серпня 2012 року №95-19/VI вирішено припинити дію договору оренди приміщення з ПП ОСОБА_1 з 01.09.2012р.; ПП ОСОБА_1 звільнити приміщення до 15 вересня 2012 року; ОСОБА_1 оплатити заборгованість станом на 01.09.2012 року, згідно наданих рахунків.

Рішенням Партизанської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області шостого скликання тридцять шостої сесії «Про оренду приміщення» від 17 липня 2014 року №433-36/VI вирішено відмовити ФОП ОСОБА_1 в наданні в оренду приміщення площею 15,7 м. кв. даної будівлі в звязку з відсутністю вільних приміщень в будівлі КЗ ДНЗ ЗР «Івушка» №19; рекомендовано ФОП ОСОБА_1 звернутись з питанням про оренду приміщення в інші організації, що мають вільні площі та використати для підприємницької діяльності земельну ділянку, яка надавалась їй Партизанської сільською радою; повернути в користування дитячій установі для нагальних потреб, а саме для розміщення кабінету корекційно-розвивального навчання дітей з вадами звуко-вимовної складової мовлення, незаконно займане приміщення в будівлі КЗ ДНЗ ЗР «Івушка» №19 ОСОБА_1.

З огляду на предмет спору, суд першої інстанції відкривши провадження у цій справі та розглядаючи питання щодо дотримання позивачем строку звернення до суду, а також вирішуючи по суті заявлені позовні вимоги допустив порушення норм процесуального права, що призвело до прийняття невірного рішення у справі, у звязку з наступним.

Так, відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко та Стригун проти України" вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Так, відкривши провадження у справі та розглядаючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

У пункті 31 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено право сільської, селищної, міської ради приймати рішення про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення.

Отже, вирішуючи спір по суті, суд залишив поза увагою те, що у відносинах, які склалися між сторонами, відповідач як власник приміщення вільний у виборі суб'єкта щодо надання йому права оренди цього приміщення в порядку, встановленому законом, при цьому він не здійснює владних управлінських функцій.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що у разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про передачу в оренду нежитлового приміщення (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації) подальше оспорювання правомірності користування фізичною чи юридичною особою спірним нежитловим приміщенням має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право.

Тому, оскільки спір у справі, що розглядається, стосується права користування нежитловим приміщенням, тобто цивільного права, то суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо вирішення його в порядку адміністративного судочинства.

Беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

Аналогічний висновок щодо застосування вищезазначених норм матеріального права міститься у постановах Верховного Суду України від 16 червня 2015 року (справа № 200/3875/13-а).

Відповідно до частини 1 статті 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Згідно з пунктом 1 частини 1 та частиною 2 статті 157 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Статтею 1 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

У частині 3 статті 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що місцеві господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності.

Отже, за суб'єктним складом сторін та сутністю спору справа підлягає розгляду господарським судом у порядку, визначеному нормами Господарського процесуального кодексу України.

Тому, враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було допущено порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 203 КАС України постанова або ухвала суду першої інстанції скасовується в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається з підстав, встановлених відповідно статтями 155 і 157 цього Кодексу.

Приймаючи до уваги вищенаведене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне скасувати постанову суду першої інстанції та закрити провадження в даній справі.

Керуючись ст. ст. 198, 203, 205, 206 КАС України, суд, -

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 08 липня 2015 р. - скасувати.

Провадження в адміністративній справі закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий:С.А. Уханенко

Суддя:І.Ю. Богданенко

Суддя:Ю.М. Дадим