Постанова № 54011345, 03.12.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

03 грудня 2015 року № 826/14564/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Гарника К.Ю., за участю секретаря судового засідання Непомнящої А.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві провизнання протиправним та скасування рішень ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі по тексту - відповідач) в якому просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 13 березня 2015 року № 0000101701 та № 13 березня 2015 року № 0000111701, рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 13 березня 2015 року № 0000121701 та вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13 березня 2015 року № Ф-3 У.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 серпня 2015 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/14564/15, закінчено підготовче провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні на 25 серпня 2015 року.

Сторони участі уповноважених представників у судові засідання 25 серпня 2015 року не забезпечили, про час, дату та місце проведення судового засідання повідомлялись належним чином. У зв'язку з неявкою сторін розгляд справи судом відкладений на 24 вересня 2015 року.

У судовому засіданні 24 вересня 2015 року представник позивача підтримав адміністративний позов, просив суд задовольнити його. Відповідач участі уповноваженого представника у судове засідання не забезпечив, про час, дату та місце проведення судового засідання повідомлявся належним чином.

Керуючись приписами частини 4 статті 122 та частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, надавши можливість присутнім учасникам судового розгляду у повній мірі реалізувати свої процесуальні права, зважаючи на неприбуття у судове засідання без поважних причин належним чином повідомленого відповідача, та враховуючи відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд завершив розгляд справи в порядку письмового провадження.

Після розгляду адміністративного позову та доданих до нього матеріалів, всебічного і повного встановлення всіх фактичних обставин, на яких ґрунтується позов, об'єктивної оцінки доказів, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

Матеріали справи свідчать, що відповідно до наказу від 13 листопада 2014 року № 2325, на підставі повідомлення від 13 листопада 2014 року № 342/д/26-58-17-01-11 Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві проведено документальну планову виїзну перевірку суб'єкта господарювання-фізичної особи ОСОБА_1, РНОКПП НОМЕР_4 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01 квітня 2011 року по 31 грудня 2013 року, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2011 року по 31 грудня 2013 року, про що складено акт перевірки від 23 січня 2015 року № 175/26-58-17-01-17-НОМЕР_4.

Перевіркою встановлено, зокрема, порушення позивачем:

статті 135, статті 164, статті 177, пункту 176.1 статті 176, пункту 179.1 статті 179 Податкового кодексу України, а саме: не підтверджено валові витрати за 2-4 квартали 2011 року, 2012 - 2013 рік, що призвело до не нарахування до бюджету податку з доходів фізичних осіб;

підпункту 1 пункту 2 статті 6, пункту 8 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», що призвело до не нарахування та не доплати до бюджету ЄСВ за 2011-2013 роки в сумі 181244,28 грн.;

пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 30512,00 грн.

За наслідками зазначеної перевірки Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві прийнято:

податкове повідомлення-рішення від 13 березня 2015 року № 0000111701, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на 173203,05 грн., в тому числі, 138652,44 грн. за основним платежем та 34650,61 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);

податкове повідомлення-рішення від 09 лютого 2015 року № 0000101701, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на 18682,50 грн., в тому числі, 14946,00 грн. за основним платежем та 3736,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);

рішення від 13 березня 2015 № 0000121701 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, яким позивачу нараховано 24909,74 грн. штрафних санкцій,

вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13 березня 2015 року № Ф-3 У якою відповідач вимагає у позивача сплатити суми недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 181244,28 грн.

Позивач не погоджується з висновками акта перевірки, а також прийнятими на його підставі податковими повідомленнями-рішеннями, вимогою про сплату боргу (недоїмки), рішенням про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску й мотивує позовні вимоги правомірністю формування ним, як суб'єктом підприємницької діяльності, валових витрат та податкового кредиту за наслідками проведених господарських операцій, які використовувались останнім у своїй господарській діяльності.

Надаючи правову оцінку позовним вимогам, суд приходить до наступного.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_4) зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності Дарницькою районною в місті Києві державною адміністрацією 24 вересня 1996 року та взятий на податковий облік в ДПІ у Дарницькому районі м. Києва.

Основним видом господарської діяльності позивача визначено - Вантажний автомобільний транспорт (код КВЕД 49.41).

Протягом перевіряємого періоду позивач здійснював підприємницьку діяльність, перебуваючи на загальній системі оподаткування.

Розрахунки в ході здійснення підприємницької діяльності проводилися ФОП ОСОБА_1 у безготівковій формі на розрахунковий рахунок, без ведення книги обліку доходів і витрат.

Зі змісту акта перевірки, за наслідками якої прийняті оскаржувані рішення, вбачається, що висновки про порушення позивачем вимог податкового законодавства, що призвело до завищення ним валових витрат, завищення податкового кредиту, недонарахування та недоутримання з чистого доходу єдиного соціального внеску мотивовані заниженням задекларованої суми податку на доходи фізичних осіб, у зв'язку з не підтвердженням позивачем валовит витрах та ненаданням останнім документів пов'язаних з підприємницькою діяльністю позивача, що у свою чергу, унеможливлює факт оплати витрат чи відношення їх до отримання доходів за перевіряємий період.

Основним нормативно-правовим актом, що врегульовує спірні правовідносини є Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. №2755-VI з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до пункту 177.2 статті 177 Податкового кодексу України, (в редакції, чинній на час, за який проводилась перевірка позивача, за наслідками якої прийняті оскаржувані рішення) об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Згідно з пунктом 177.4 статті 177 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час, за який проводилась перевірка позивача, за наслідками якої прийняті оскаржувані рішення) до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Підпунктом 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, визначено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

В силу ж пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку не враховуються при визначенні оподаткованого прибутку.

Отже, об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід. Він визначається як різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця. Витрати, які приймають участь у формуванні об'єкта оподаткування - це документально підтверджені витрати операційної діяльності.

Разом з тим, як зазначено в пункті 188.1 статті 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості (у разі здійснення контрольованих операцій - не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу країни не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;

и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України); ї) номер та дата митної декларації, за якою було здійснено митне оформлення товару, ввезеного на митну територію України.

Відповідно до пункту 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Виходячи з вищенаведеного, відображенню в бухгалтерському обліку та податковій звітності підлягає лише та господарська операція, яка фактично відбулась, при наявності первинного документу, що підтверджує таку господарську операцію.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Матеріали справи свідчать, що позивачем за 2012 рік визначено суму витрат у розмірі 407086,90 грн. на підтвердження чого, останнім надано документальне підтвердження за наслідками проведення господарських операцій з контрагентами.

Так, позивачем визначено суму витрат за 2012 рік у розмірі 407086,90 грн., що включає в себе витрати по банку - 220307,30 грн., втрати добові - 99730,00 грн., витрати по рейсам - 42082,37 грн., витрати на ремонт та запчастини - 42082,37 грн. та інші - 12302,47 грн.

Судом встановлено, що у 2012 році позивачем, в межах надання послуг вантажним автомобільним транспортом та іншої допоміжної діяльності у сфері транспорту, укладались разові договори-заявки по наданню транспортно-експедиційних послуг, заявки на перевезення вантажу, заявки на перевезення в міжнародному сполученні, договори перевезення вантажу.

Крім того, за 2013 рік позивачем визначено суму витрат за 2013 рік у розмірі 438434,48 грн., що включає в себе витрати по банку - 199213,56 грн., втрати добові - 117370,00 грн., витрати по рейсам - 70135,96 грн., витрати на ремонт та запчастини - 39921,04 грн. та інші - 11793,96 грн.

Так, судом встановлено, що у 2013 році позивачем, в межах своєї господарської діяльності, укладались договори - доручення про надання транспортно-експедиційних послуг по здійсненню перевезень вантажів автомобільним транспортом у міжнародному та міжміському сполученні, договори перевезення вантажу, заявки на перевезення вантажу, заявки-договори на перевезення ватажу автотранспортом.

На підтвердження виконання вказаних договорів та замовлень за 2012-2013 роки, позивачем надано належним чином оформленні первинні документи, такі як акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), товарно-транспортні накладні, подорожні листи, квитанції на проведені витрати, уніфіковані митні квитанції, договір страхування відповідальності авто перевізника-учасника Асоціації міжнародних автомобільних перевізників України перед Міжнародною Гарантійною Ланкою, поліси обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, товарні чеки на придбання автозапчастин, видаткові накладні, рахунки-фактури, акти надання послуг, виписки по особовому рахунку за 2012-2013 роки.

У свою чергу, контролюючим органом, під час розгляду справи, не зазначено, які саме витрати, на думку відповідача, не підлягають визнанню витратами, що пов'язані з господарською діяльністю платника податків, які саме документи відсутні чи не надавались до перевірки або є неналежним чином оформленими та на підставі яких відомостей контролюючим органом сформовано висновок про завищення позивачем витрат в перевіреному періоді.

Крім того, суд зазначає, що акт перевірки від 23 січня 2015 року № 175/26-58-17-01-17-НОМЕР_4 також не містить конкретизації операцій, на підставі яких позивачем безпідставно сформовано витрати, та відомостей про досліджені в ході перевірки первинних документів.

Відтак, враховуючи, що з наданих позивачем документів вбачається відповідність підтвердження витрат фінансово-господарської діяльності за перевіряємий період, суд приходить до висновку про безпідставність збільшення суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб ФОП ОСОБА_1, згідно податкових повідомлень-рішень від 13 березня 2015 року № 0000101701 та № 13 березня 2015 року № 0000111701, у зв'язку з чим такі рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Пунктом 4 частини 4 статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" визначено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до абзацу 3 частини 8 статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Відтак, беручи до уваги той факт, що позивач в перевіряємий період знаходився на загальній системі оподаткування, а також те, що судом не встановлено завищення останнім витрат, та, відповідно завищення чистого доходу, то вказане дає суду підстави прийти до висновку, що позивачем в повному обсязі нараховувався, утримувався та перераховувався до бюджету єдиний внесок із сум чистого доходу відповідно до вимог Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", а тому рішення від 13 березня 2015 року № 0000121701 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником ненарахованого єдиного внеску є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Щодо позовних вимог про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 13 березня 2015 року № Ф-3 У, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 6.3 Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої Наказом Міністерства доходів і зборів України від 09.09.2013 № 455 (далі - Інструкція №455) органи доходів і зборів надсилають платникам вимогу про сплату недоїмки, зокрема, у випадку якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника про суми доходу (прибутку) фізичних осіб - підприємців чи осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів у повідомленнях-розрахунках, де визначено суми єдиного внеску, які підлягають доплаті.

У випадку, передбаченому абзацом другим цього пункту, вимога надсилається одночасно з актом документальної перевірки платника єдиного внеску або актом про суми розбіжностей щодо сум доходу (прибутку), заявлених у звітності до органу доходів і зборів та задекларованих у річній податковій декларації фізичними особами - підприємцями чи особами, які забезпечують себе роботою самостійно, або повідомленням-розрахунком на всю суму донарахованого єдиного внеску.

Так, оскільки позивачем надано докази, що спростовують висновки контролюючого органу, щодо порушення ФОП ОСОБА_1 статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для нарахування суми боргу (недоїмки) у розмірі 181244,28 грн., згідно оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 13 березня 2015 року № Ф-3 У, у зв'язку з чим така вимога є протиправною та підлягає скасуванню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За висновком Окружного адміністративного суду міста Києва, Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві не доведена правомірність та обґрунтованість прийняття спірних рішень з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з системного аналізу положень наведеного вище законодавства України, яке встановлює правила формування платником податків валових витрат та податкового кредиту, та наявних у матеріалах справи належних та допустимих доказів, адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 94, 128, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1.Адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 13 березня 2015 року № 0000101701 та від 13 березня 2015 року № 0000111701, рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 13 березня 2015 року № 0000121701 та вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13 березня 2015 року № Ф-3 У.

3. Судові витрати в сумі 482,70 грн. присудити на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за рахунок Державного бюджету України.

Постанова набирає законної сили в строки та порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя К.Ю. Гарник