Постанова № 54010627, 30.10.2015, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

"30" жовтня 2015 р. № 820/7679/15

Харківський окружний адміністративний суд у складі

Головуючого судді Спірідонов М.О. ,

суддів Бадюкова Ю.В., Самойлової В.В.

за участю секретаря судового засідання Сайко А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом

Лє ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, Державної міграційної служби України про зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Лє ОСОБА_1, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд:

1. Визнати протиправним і скасувати пункт 7 з підпунктами 7.1, 7.2, 7.3 наказу Державної міграційної служби України № 85 від 17.06.15 року;

2. Визнати протиправним вилучення у Лє ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, посвідки на постійне проживання в Україні.;

3. Зобов'язати Головне управлінням Державної міграційної служби України в Харківській області видати Лє ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, посвідку на постійне проживання;

4. Відповідно до ч. 1, ст. 267 КАСУ зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області надати суду звіт про виконання судового рішення;

5. Судові витрати покласти на відповідачів.

В обґрунтування позову позивачем зазначено наступне. Позивач прибув до України відповідно до Угоди, укладеної між Урядом ОСОБА_2 Республіки ОСОБА_3 та Урядом СРСР про направлення і прийняття вєтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 02.04.81 р. Згодом позивач залишився на постійне проживання в Україні. У 1998 році позивач отримав ідентифікаційний номер. С 2003 року позивач займається підприємницькою діяльністю, в результаті чого має постійний заробіток. 20.07.2012 року у позивача народилася дитина. 17.07.2003 р. ВГІРФО ГУ МВС в Харківській області оформило і видало гр. ОСОБА_3 Лє ОСОБА_1 посвідку на постійне проживання Серії ХР №09146. Потім, 24.02.2005 року останньому ВГІРФО ГУ МВС України у Харківській області було здійснено обмін бланку посвідки на постійне проживання Серії ХР №09146 на посвідку на постійне місце проживання в Україні, Серія ХР №12618. Також, у паспорті позивача було проставлено штамп "Дозволено на постійне проживання в Україні".

04.11.2014 року позивач звернувся з письмовою заявою р. до ГУ ДМС України в Харківській області, в якій просив здійснити обмін бланку посвідки на постійне проживання гр. ОСОБА_2 Республіки ОСОБА_3 Лє ОСОБА_1 у звязку із досягненням ним 45-річного віку. До заяви були додані необхідні для обміну посвідки документи. Проте, позивачу було відмовлено.

Після повторного звернення з аналогічно заявою (13.07.2015) позивачу також не було видано посвідки на постійне проживання, оскільки Наказом ДМС України №85 від 17.06.2015 року серед іншого, посвідку позивача Серії ХР №09146 на постійне проживання визнано недійсною та такою, що підлягає вилученню (п.7 Наказу). Окрім того, позивачу Відповідачем-1 було видано неповну копію зазначеного Наказу ДМС України №85 від 17.06.2015 року, з яким позивач в частині підпунктів 7.1, 7.2, 7.3 пункту 7 незгоден, вважає незаконним та необґрунтованим, та таким, що порушує права та інтереси. А тому підлягає частковому скасуванню.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав у повному обсязі просив суд задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача-1 та відповідача-2 в судовому засіданні проти задоволення адміністративного позову заперечував з підстав та мотивів, викладених у наданих до суду письмових запереченнях.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши в судовому засіданні пояснення представників сторін, вивчивши доводи, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд виходить з таких підстав та мотивів.

Відповідно до вимог ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судом встановлено, що позивач - гр. СРВ Лє ОСОБА_1, прибув до України відповідно до Угоди, укладеної між Урядом ОСОБА_2 Республіки ОСОБА_3 та Урядом СРСР про направлення і прийняття вєтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 02.04.81 р. Згодом позивач залишився на постійне проживання в Україні. У 1998 році позивачу ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова присвоєно ідентифікаційний номер (а.с. 20). С 2003 року позивач займається підприємницькою діяльністю (а.с. 21, 23), та має постійний заробіток. 20.07.2012 року у позивача народилася дитина, що підтверджується копією Свідоцтва про народження та відміткою у паспорті позивача (переклад з англійської мови на українську) (а.с. 15 - 17, 22).

Як зазначено позивачем у позові, 17.07.2003 р. ВГІРФО ГУ МВС в Харківській області оформило і видало гр. ОСОБА_3 Лє ОСОБА_1 посвідку на постійне проживання Серії ХР №09146. Потім, 24.02.2005 року останньому ВГІРФО ГУ МВС України у Харківській області було здійснено обмін бланку посвідки на постійне проживання Серії ХР №09146 на посвідку на постійне місце проживання в Україні, Серія ХР №12618 термін дії "безстроково", що також підтверджується копією посвідки (а.с. 14). Окрім того, у паспорті позивача міститься штамп з печаткою відповідного органу "Дозволено на постійне проживання в Україні".

Згідно п.16 Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2012 р. № 251 (далі - Порядок), для обміну посвідки на постійне проживання в разі досягнення іноземцем та особою без громадянства 25- і 45-річного віку подаються документи, зазначені у підпунктах 1-4 і 6 пункту 15 цього Порядку.

Пунктом 15 цього ж Порядку передбачено, що для обміну посвідки подаються: 1) заява, зразок якої встановлюється МВС; 2) паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства (після предявлення повертається), та його копія; 3) посвідка, що підлягає обміну; 4) квитанція про сплату державного мита або документ, який підтверджує наявність пільг щодо його сплати; 5) документи, що підтверджують обставини, на підставі яких посвідка підлягає обміну (документи, видані компетентними органами іноземних держав, підлягають легалізації в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України); 6) дві фотокартки іноземця та особи без громадянства розміром 3,5 х 4,5 сантиметра (на матовому папері).

Так, згідно вимог п.2.9 Тимчасового порядку розгляду заяв для оформлення посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України 15.07.2013 № 681 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 6 серпня 2013 р. за № 1335/23867, за результатами розгляду заяви протягом семи днів з дати подачі всіх визначених цим Тимчасовим порядком документів Головою ДМС (а в разі його відсутності - заступником Голови ДМС) чи начальником територіального органу або підрозділу ДМС чи його заступником приймається рішення про видачу або відмову у видачі посвідки.

Матеріалами справи підтверджено, що 04.11.2014 року позивач звернувся з письмовою заявою р. до ГУ ДМС України в Харківській області, в якій просив здійснити обмін бланку посвідки на постійне проживання гр. ОСОБА_2 Республіки ОСОБА_3 Лє ОСОБА_1 у звязку із досягненням ним 45-річного віку. До заяви були додані необхідний для обміну посвідки документи пакет документів. Проте, позивачу було відмовлено.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про зобов'язання вчинити певні дії. Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 07.04.2015 р. по справі №820/1785/15 адміністративний позов Лє ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про зобов'язання вчинити певні дії задоволено. Зобов'язано Головне управлінням Державної міграційної служби України в Харківській області здійснити обмін Лє ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, посвідки на постійне проживання, ХР № 12618, у зв'язку із досягненням 45-річного віку. Стягнуто з Державного бюджету України (р/р 31217206784011, платник - УДКСУ у Червонозаводському районі м. Харкова, МФО 851011, код ЄДР 37999628, юридична адреса: м. Харків, вул. Плеханівська 29) на користь громадянки ОСОБА_3 Лє ОСОБА_1 (м. Харків, вул. Академіка Павлова, б. 309, кв. 148, код НОМЕР_1) витрати зі сплати судового збору у розмірі 73,08 грн. (сімдесят три грн. 08 коп.). Постанова набрала законної сили 10.06.2015 року (а.с. 12 - 13).

Положеннями статті 255 КАС України передбачено, що постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України. Обставини, які були встановлені постановою, що набрала законної сили, в одній адміністративній справі не можуть оспорюватися в іншій судовій справі за участю тих самих сторін.

Звернувшись 13.07.2015 вдруге до ГУ ДМС України в Харківській області з аналогічно заявою у позивача було вилучено посвідку на постійне місце проживання в Україні Серії ХР №12618 з посиланням на Наказ ДМС України №85 від 17.06.2015 року, яким, серед іншого на підставі висновку ГУ ДМС України у Харківській області від 06.05.2015 року стосовно Лє ОСОБА_1:

- скасовано повністю рішення відділу ГІРФО УМВС України в Харківській області від 17.07.2003 року про документування посвідкою на проживання в Україні для іноземців гр. СРВ Лє ОСОБА_1;

- видані на підставі цього рішення посвідки на постійне проживання Серії ХР №09146 від 17.07.2003 року та Серії ХР №12618 від 24.02.2005 року визнано недійсним та такими, що підлягають вилученню (п.7 Наказу) (а.с. 8-9). Неповну копію Наказу позивач отримав 13.07.2015 року.

Тобто, відповідач -1 знехтувавши своїм обов'язком в частині виконання рішення суду 07.04.2015 р. передбаченого ч.1 ст. 255 КАС України, повторно не здійснив дій щодо обміну позивачу бланку посвідки.

Окрім того, з матеріалів справи вбачається, що головним управлінням ДМС України в Харківській області прийнято рішення у формі висновку від 06.06.2015 р. про розгляд матеріалів щодо оформлення посвідки на постійне проживання в Україні, яким визнано висновок відділу ГІРФО УМВС України в Харківській області від 17.07.2003 року про задоволення клопотання громадянки СРВ Лє ОСОБА_1 про видачу посвідки на постійне проживання таким, що прийнятий з порушенням вимог Закону України "Про імміграцію" (а.с. 10 - 11).

Вказане рішення (висновок) відповідачем1 вмотивоване тим, що посвідку на постійне проживання в Україні позивачу оформлено у порушення абзацу 4 пункту 4 Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію", оскільки позивач звернувся про видачу посвідки після закінчення терміну, встановленого абз. 3 п. 4 Прикінцевих положень вказаного Закону.

Колегія суддів з оскаржуваним пунктом 7 Наказом ДМС України №85 від 17.06.2015 року не погоджується, виходячи з наступного.

Як підтверджено матеріалами справи, видача посвідки на постійне проживання позивачу здійснювалась відповідно до абз.3 п.4 розділу V Прикінцеві положення Закону України Про імміграцію, згідно з яким вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну до 6 березня 1998 року за Угодою між Урядом ОСОБА_2 Республіки ОСОБА_3 та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 2 квітня 1981 року, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні. Зазначені підстави для видачі посвідки на постійне проживання були самостійно визнані ГУ ДМС України в Харківській області та зазначені у висновку. Під час видачі посвідки на постійне проживання ВГІРФО ГУ МВС України в Харківській області керувався зазначеними положеннями Закону України Про імміграцію, будь-яких заперечень не висловлював, таким чином визнав позивача таким, що має дозвіл на імміграцію.

Як зазначалося раніше, 17.07.2003 р. ВГІРФО ГУ МВС в Харківській області оформило і видало гр. ОСОБА_3 Лє ОСОБА_1 посвідку на постійне проживання Серії ХР №09146 від 17.07.2003 р.. Потім, 24.02.2005 року останньому ВГІРФО ГУ МВС України у Харківській області було здійснено обмін бланку посвідки на постійне проживання Серії ХР №09146 на посвідку на постійне місце проживання в Україні, Серії ХР №12618 від 24.02.2005 року термін дії "безстроково". Щодо обміну позивачу посвідки стосовно наявності претензій, додаткових вимог або заперечень з боку обох Відповідачів до позивача, матеріали справи не містять.

На думку Відповідача1, на момент звернення (24.06.2003 року) положеннями законодавства України не було передбачено оформлення посвідки на постійне проживання без надання дозволу на імміграцію відповідно до абз. 4 розділу 5 Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію", оскільки позивач звернувся після передбаченого законом шестимісячного терміну. З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з абз. 6 ст. 1 Закону України "Про імміграцію" посвідка на постійне проживання - документ, що підтверджує право іноземця чи особи без громадянства на постійне проживання в Україні.

Згідно п.18 Порядку, посвідка на постійне проживання скасовується територіальним органом або підрозділом ДМС, який її видав, у разі скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статей 12 і 13 Закону України Про імміграцію.

Так, згідно п.4 Розділу V Прикінцеві положення Закону України Про імміграцію, особам, зазначеним у пункті 4 Прикінцевих положень, посвідка на постійне проживання видається за їхніми заявами або заявами їх законних представників без оформлення дозволу на імміграцію. На них поширюється чинність статей 12-15 цього Закону.

Тобто, з аналізу вказаної норми вбачається, що посвідка на постійне проживання видається уповноваженим органом за заявою, та не передбачає попереднього оформлення дозволу на імміграцію. А відтак, позивач отримав посвідку на постійне проживання в межах законодавства.

Колегія суддів зазначає, що позивачу не надавався дозвіл на імміграцію в Україні, оскільки він прибув до України в 1986 році, а Закон України "Про імміграцію" прийнятий 07 червня 2001 року, передбачив набуття дозволу на імміграцію позивача в силу цього Закону без окремої дії чи рішення суб'єкта владних повноважень. І позивачу в силу дії цього Закону щодо набуття права на дозвіл на імміграцію надана посвідка на постійне місце проживання в Україні без надання дозволу на імміграцію.

При наданні 17.07.2003 р. позивачу посвідки на постійне місце проживання в Україні позивачу управління у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області 17.07.2003 р. проводив перевірку законності залишення його на постійне проживання на території України та керувався положеннями Закону України "Про імміграцію", підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію не виявив та надав посвідку на постійне місце проживання в Україні. Цією ж нормою Закону Відповідач1 обґрунтовує прийняття протилежного рішення - висновку від 06.05.2015 р. про розгляд матеріалів щодо оформлення посвідки на постійне проживання в Україні, на підставі якого Відповідач-2 ДМС України Наказом № 85 від 17.06.2015 року скасовано як рішення ВГІРФО ГУ МВС в Харківській області від 17.07.2003 року, так і видані на підставі такого рішення посвідки позивача на постійне місце проживання в Україні Серії ХР №09146 та Серії ХР №12618 та вилучено.

Згідно положень ст. 12 Закону України "Про імміграцію", дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

При цьому відповідачами не враховано, що перелік підстав для прийняття такого рішення визначений ст. 12 Закону України "Про імміграцію", а "інших випадків", зокрема, з підстав пропуску шестимісячного строку для подання заяви про видачу посвідки на постійне проживання в Україні, чинне законодавство не було передбачено. Крім того, Порядок формування квоти імміграції, Порядок провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, Порядок оформлення і видачі посвідки на постійне проживання було затверджено Постановою Кабінету Міністрів України лише 26 грудня 2002 року, тобто поза межами шестимісячного строку, визначеного абз.3 п.4 розділу V Прикінцеві положення Закону України Про імміграцію.

Дана позиція повністю узгоджується з ухвалами Вищого адміністративного суду України від 22 лютого 2013 року №К-36527/10 та від 02 вересня 2011 року К-36529/10, копії яких містяться в матеріалах справи.

Таким чином, пункт 7 Наказу ДМС України №85 від 17.06.2015 року, прийнятий з порушенням вимог ст. 2 КАС України, а саме: без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; без урахування принципу пропорційності, тобто при прийнятті рішення мало місце відсутність досягнення розумного балансу між публічними інтересами, на забезпечення яких спрямоване рішення та дії, та інтересами позивача; без урахування права особи на участь у процесі прийняття рішення, чим порушено положення "Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень", затвердженого Постановою КМУ №1983 від 26 грудня 2002 року; несвоєчасно: посвідка на постійне проживання Серії ХР №12618 оформлена 24.02.2005 року, тоді як Наказ ДМС України №85 винесений 17.06.2015 року.

Як встановлено приписами ст. 19 Конституції України відповідач - суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 КАСУ завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

За таких обставин, пункт 7 Наказу ДМС України №85 від 17.06.2015 року скасування рішення від 17.07.2003 року та видані на його підставі посвідки на постійне проживання Серії ХР №09146 від 17.07.2003 р. та Серії ХР №12618 від 24.02.2005 року (їх вилучення) не може бути визнано таким, що прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При зазначених обставинах, суд вважає вимоги позивача правомірними та такими, що ґрунтуються на положеннях діючого законодавства, належним чином обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 4, 7, 86, ч.1 ст.158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України Харківський окружний адміністративний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Лє ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, Державної міграційної служби України про зобов'язання вчинити певні дії задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправним і скасувати пункт 7 з підпунктами 7.1, 7.2, 7.3 наказу Державної міграційної служби України № 85 від 17.06.15 року.

Визнати протиправним вилучення у Лє ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, посвідки на постійне проживання в Україні.

Зобов'язати Головне управлінням Державної міграційної служби України в Харківській області видати Лє ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, посвідку на постійне проживання.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня її проголошення та з дня отримання копії постанови, у разі проголошення постанови суду, яка містить вступну та резолютивну частини, а також прийняття постанови у письмовому провадженні.

Якщо субєкта владних повноважень, у випадках та порядку, передбаченому частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення пятиденного строку з моменту отримання субєктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Повний текст постанови виготовлено 05 листопада 2015 року.

Головуючий суддя Спірідонов М.О.

Судді Бадюков Ю.В.

ОСОБА_4