Постанова № 54008901, 23.11.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" листопада 2015 р. Справа № 917/1111/15

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., суддя Пушай В.І., суддя Плужник О.В.

при секретарі Крупа О.О.

за участю представників сторін:

позивача ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 5015 П/3) на рішення господарського суду Полтавської області від 18.08.15 р. у справі № 917/1111/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Пьотінгер Україна", м. Бориспіль, Київська область

до Державного підприємства "Дослідне господарство імені 9 Січня Національної академії аграрних наук України" Інституту свинарства і агропромислового виробництва Національної академії аграрних наук України", с. Ялосовецьке, Хорольський район, Полтавська область

про стягнення 204359,13 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Пьотінгер Україна" звернувся до господарського суду Полтавської області з позовною заявою, в якій просив стягнути з відповідача Державного підприємства "Дослідне господарство імені 9 Січня Національної академії аграрних наук України" Інституту свинарства і агропромислового виробництва Національної академії аграрних наук України" заборгованість за договором купівлі-продажу сільськогосподарської техніки № 22052013/1 від 22.05.2013 р. у розмірі 204359,13 грн., з яких 144410,93 грн. - основний борг, 17521,87 грн. - інфляційних втрат, 771,53 грн. - 3% річних, 9258,15 грн. - пені та 32396,65 грн. - штрафу.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 18.08.2015 р. у справі № 917/1111/15 позов задоволено частково. Стягнуто з Державного підприємства Дослідне господарство імені 9 Січня Інституту свинарства і агропромислового виробництва Національної академії аграрних наук України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Пьотінгер Україна 89525,93 грн. - основного боргу, 32396,65 - штрафу, 6033 грн. пені, 502,82 грн. - 5% річних, а також 2569,18 грн. судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що відповідачем порушений порядок оплати за поставлений товар по договору купівлі-продажу сільськогосподарської техніки № 22052013/1 від 22.05.2013 р., його заборгованість становить 5598,87 євро, співвідношення курсу гривні щодо євро за курсом НБУ порівняно із станом, який мав місце на дату оплати, - змінився, а отже вартість товару, що поставлений у повному обсязі не оплачений відповідачем у строк встановлений договором, підлягає перерахуванню за курсовою різницією згідно з п. 2.6. договору купівлі-продажу сільськогосподарської техніки № 22052013/1 від 22.05.2013 р. Суд першої інстанції врахував, що дата останнього дня платежу, а саме 11.07.2014 р. є базовою датою розрахунку курсової різниці, а розрахунок курсової різниці здійснено позивачем станом на 15.05.2015 р., тобто після предявлення вимоги про необхідність виконання грошового зобовязання. Судом здійснена перевірка розрахунку розміру курсової різниці, яка складає 89525,93 грн., а саме: 1 євро - 15,99 грн. враховуючи курс НБУ на дату сплати та плюс 1,5 % відповідно до п. 2.6. договору. Також суд першої інстанції зазначив, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача штрафу є обґрунтованими та підлягають задоволенню, але в частині стягнення пені задоволені судом частково, з тих обставин, що нараховані надмірно, та ін.

Відповідач з рішенням не погодився, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити у повному обсязі, з мотивів та підстав, зазначених в апеляційній скарзі.

Позивач у запереченнях на апеляційну скаргу просить рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду, з мотивів викладених у запереченні та ін.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Судова колегія, повторно розглянувши справу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення встановила наступне:

Як свідчать матеріали справи, 22.05.2013 р. між Товариством обмеженою відповідальністю «Пьотінгер Україна» (продавець) та Державним підприємством «Дослідне господарство імені 9 Січня» Інституту свинарства і агропромислового виробництва Національної академії аграрних наук України» (покупець) укладений договір купівлі-продажу сільськогосподарської техніки № 22052013/1 (далі - договір).

Згідно з п. 1.1. договору, продавець зобов'язався передати у власність покупця, а покупець оплатити та прийняти сільськогосподарську техніку, обладнання та аксесуари (далі - товар), найменування, модель товару, найменування додаткового обладнання, аксесуарів, кількість та ціна зазначені у специфікації (додаток №1), що є невід"ємною частиною цього договору.

Згідно з специфікацією, товаром є Косарка Novacat 3007 Т RC, арт.н. 3523.00.650.8.

Загальна сума договору становить у гривневому еквіваленті 31500,00 евро, що за курсом НБУ на дату підписання договору (10,283794 грн.) збільшеним на 1,5 % становить 328798,60 грн. Загальна сума договору в евро та ціна Товару в евро є остаточною та незмінною (п. 2.1. договору).

Пунктом 2.6. договору встановлено, що якщо на дату фактичного здійснення покупцем відповідного платежу в гривнях, встановленого п. 4.1. договору, курс євро до гривні, встановлений у п. 2.1. договору, перевищуватиме його, розмір відповідного платежу в гривнях, встановлений п. 4.1. договору, підлягає збільшенню, виходячи з розміру відповідного платежу в євро відповідно до курсу НБУ євро до гривні збільшеним на 1,5% на дату фактичного здійснення покупцемем платежу в гривнях, без внесення змін і доповнень до Договору чи будь-якого іншого погодження.

Пунктом 4.1. договору встановлений порядок проведення розрахунків:

- попередній платіж у розмірі 25% ціни товару в гривнях на дату укладення договору;

- остаточний платіж у розмірі 75% ціни товару в гривнях на дату укладення договору, визначеної в п. 2.1. договору.

Передбачено, що платежі здійснюються покупцем згідно з наступним графіком:

попередній платіж 82199,65 грн. - 22.05.2013 р.;

остаточний платіж - 115079,51 грн. - 15.09.2013 р.;

остаточний платіж - 131519,44 грн. - 15.11.2013 р.

Остаточний платіж може бути сплачений частинами, в межах строку, встановленого цим пунктом договору. В межах передбаченого договором строку оплати відповідного чергового платежу покупець здійснює на підставі даного договору. Датою виконання покупцем грошового зобовязання вважається дата зарахування грошових коштів на рахунок продавця. У разі недодержання покупцем цієї умови договору, вважається, що він належним чином не виконав свого зобовязання сплатити відповідний черговий платіж (його частину).

Згідно з п. 4.2. договору, якщо впродовж дії договору матимуть місце обставини, встановлені в п. 2.6. договору, розмір відповідного платежу в гривнях коригується продавцем в порядку встановленому п. 2.6. договору. Коригування розміру усіх платежів, встановлених п. 4.1. договору, здійснюється продавцем після виконання покупцем всіх платежів в гривнях, встановлених п. 4.1. договору, в повному обсязі в порядку, встановленому цим договором.

Сума всіх відкорегованих платежів в гривнях та платежів в гривнях, які не підлягають коригуванню, становить відкориговану ціну товару в гривнях (в тому числі ПДВ). Відкоригована ціна товару в гривнях є остаточною та незмінною.

Покупець зобовязаний сплатити різницю між відкоригованою ціною товару в гривнях та ціною товару в гривнях на дату укладення договору протягом 7 (семи) календарних днів з моменту одержання відповідного повідомлення та рахунку-фактури продавця.

На вимогу продавця покупець зобовязаний укласти додаткову угоду до договору щодо встановлення відкоригованої ціни товару у гривнях. Відсутність вимоги продавця та/або відмова покупця від підписання додаткової угоди до договору та/або непідписання покупцем додаткової угоди до договору не звільняють покупця від обовязку сплатити різниці між відкоригованою ціною товару в гривнях та ціною товару в гривнях на дату укладення договору в порядку, встановленому Договором.

Покупець зобов'язаний сплатити різницю між відкоригованою ціною товару в гривнях та ціною товару в гривнях на дату укладення договору протягом 7 (семи) календарних днів з моменту одержання відповідного повідомлення та рахунку-фактури продавця.

Як зазначає позивач він належним чином виконав свої зобов'язання за договором та передав покупцеві товар, що підтверджується видатковою накладною № 918 від 17.07.2013 р. та довіреністю № 205 від 17.07.2013 р.

Станом на 21.07.2014 р. відповідачем сплачено 328798,60 грн., що еквівалентно 25901,13 євро, з врахуванням положень п. 2.6. договору, заборгованість відповідача становить у гривневому еквіваленті 5598,87 евро.

25.03.2015 р. позивач надіслав на адресу відповідача повідомлення про необхідність виконання грошового зобов'язання, в якому зазначив відкориговану ціну товару в гривнях, яка становить за курсом НБУ євро по відношенню до гривні збільшеним на 1,5% - 144410,93 грн.

Також позивач надіслав відповідачу рахунок № 35 від 25.03.2015 р. на оплату 144410,93 грн. та два примірники акту звірки за період 01.01.2013 р. - 25.03.2015 р., що підтверджується описом вкладення та фіскальним чеком.

Матеріалами справи підтверджений факт отримання відповідачем вищезазначеного поштового повідомлення - 28.03.2015 р.

Зазначена вимога залишена відповідачем не виконаною. У зв'язку з чим, позивач зазначає, що заборгованість відповідача становить 5598,87 євро, що відповідно до офіційного курсу НБУ станом на 25.03.2015 р. становить 144410,93 грн..

Зазначені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з позовною заявою у даній справі.

З матеріалів справи вбачається, що господарський суд приймаючи оскаржуване рішення крім іншого виходив з того, що відповідачем порушений порядок оплати за поставлений товар по договору купівлі-продажу сільськогосподарської техніки № 22052013/1 від 22.05.2013 р., його заборгованість становить 5598,87 євро, співвідношення курсу гривні щодо євро за курсом НБУ порівняно із станом, який мав місце на дату оплати, - змінився, а отже вартість товару, що поставлений у повному обсязі не оплачений відповідачем у строк встановлений договором, підлягає перерахуванню за курсовою різницією згідно з п. 2.6. договору купівлі-продажу сільськогосподарської техніки № 22052013/1 від 22.05.2013 р. Суд першої інстанції врахував, що дата останнього дня платежу, а саме 11.07.2014 р. є базовою датою розрахунку курсової різниці, а розрахунок курсової різниці здійснено позивачем станом на 15.05.2015 р., тобто після предявлення вимоги про необхідність виконання грошового зобовязання. Судом здійснена перевірка розрахунку розміру курсової різниці, яка складає 89525,93 грн., а саме: 1 євро - 15,99 грн. враховуючи курс НБУ на дату сплати та плюс 1,5 % відповідно до п. 2.6. договору. Також суд першої інстанції зазначив, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача штрафу є обґрунтованими та підлягають задоволенню, але в частині стягнення пені задоволені судом частково, з тих обставин, що нараховані надмірно, та ін.

Викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів, повністю відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм надана правильна та належна правова оцінка, у звязку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги і скасування прийнятого у справі рішення.

Відповідно до вимог ст. ст. 32, 34 ГПК України, доказами у справі є будь які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України, визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Згідно зі ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з приписами ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно з ч. 1 ст. 632 Цивільного кодексу України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Відповідно до ст. 524 Цивільного кодексу України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Відповідно до ч. 2 ст. 533 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначено вище, позивач належним чином виконав свої зобов'язання за договором та передав покупцеві товар, що підтверджується видатковою накладною № 918 від 17.07.2013 р. та довіреністю № 205 від 17.07.2013 р.

Станом на 21.07.2014 р. відповідачем сплачено 328798,60 грн., що еквівалентно 25901,13 євро, з врахуванням положень п. 2.6. договору, заборгованість відповідача становить у гривневому еквіваленті 5598,87 евро.

Відповідно до умов договору, відповідача повинен був виконувати встановлений договором графік платежів вартості товару, грошове зобов'язання було б виконане до 15.11.2013 р., коли коливання валютного курсу були незначними, а співвідношення євро до гривні не перевищувало 12,00 грн.

У відповідності до п. 4.2. договору, 28.03.2015 р. відповідач отримав рахунок та повідомлення про необхідність погашення заборгованості. Семиденний строк встановлений п. 4.2. договору, тобто до 04.04.2015 р.

При цьому, як свідчать матеріали справи відповідач порушив порядок оплати за поставлений товар встановлений укладеним сторонами договором, його борг становить 5598,87 євро, а співвідношення курсу гривні щодо євро за курсом НБУ порівняно із станом, який мав місце на дату оплати, - змінився, а отже вартість товару, що поставлений і не оплачений відповідачем у строк, визначений договором, підлягає перерахуванню за курсовою різницією згідно з п. 2.6. договору.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що дата останнього дня платежу 11.07.2014 р. є базовою датою розрахунку курсової різниці, а розрахунок курсової різниці здійснено позивачем станом на 15.05.2015 р., після предявлення вимоги про необхідність виконання грошового зобовязання, а тому розмір курсової різниці складає в даному випадку 89525,93 грн., а саме: 1 євро - 15,99 грн. враховуючи курс НБУ на дату сплати та плюс 1,5% відповідно до п.2.6. договору.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновками господарського суду про задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача 89525,93 грн. - основного боргу.

Колегія суддів зазначає, що доводи заявника апеляційної скарги про припинення договору у зв'язку з його повним виконанням є невірними та помилковими.

Оскільки п. 4.2. договору не передбачено будь-яких випадків (виключень) звільнення покупця від обов'язку виконання зобов'язання щодо сплати на користь продавця різниці відкоригованої ціни товару, за умови настання обставин передбачених п. 2.6. договору.

До того ж, відсутність вимоги продавця та/або відмови покупця від підписання будь якої додаткової угоди до не звільняють покупця від обовязку сплати різниці між відкоригованою ціною товару, в порядку встановленому даним договором.

Відповідно до п. 8.4. договору, закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце в період його дії, а також від зобов'язань, прийнятих на себе відповідною стороною у період його дії.

Як зазначено вище, 25.03.2015 р., у відповідності до п. 4.2. договору, на адресу відповідача надіслано повідомлення про необхідність виконання грошового зобов'язання, також надісланий рахунок № 35 від 25.03.2015 р. та два примірники акту звірки, що підтверджується описом вкладення та фіскальним чеком.

Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 32396,65 грн., нарахованого на підставі п. 5.3. договору та пені у розмірі 9258,15 грн., нарахованої на підставі п. 5.4. договору.

Відповідно до ст. 610, ст. 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Згідно з частиною першою ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Одним із видів забезпечення виконання зобов'язань відповідно ст. 546, ст. 549 Цивільного кодексу України та ст. 199 Господарського кодексу України, є неустойка (штраф, пеня), розмір якої визначається відповідно до умов договору, що не суперечать чинному законодавству України.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 4 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пленум Вищого господарського суду України у постанові № 14 від 17.12.2013 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначив, щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду.

Згідно з 5.3. договору, за порушення покупцем зобовязання здійснити оплату 100% загальної суми договору в передбачений п. 4.1. договору строк (строки), покупець повинен сплатити на користь продавця штраф у розмірі 5% (п"ять відсотків) від загальної суми договору.

Таким чином, загальна сума договору відповідно до п. 2.1. становить 31500,00 Євро., 5% загальної суми договору становить - 1575 євро.

Позивачем здійснено розрахунок станом на 15.05.2015 р. з урахуванням курсу НБУ, відповідно до якого 1575 євро становить - 32396,65 грн. (20,5693 грн. 1 євро).

Пунктом 5.4. Договору встановлено, що у випадку прострочення покупцем будь-якого з платежів, передбачених цим договором, або його частини покупець повинен сплатити на користь продавця пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу / несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення такого платежу. Нарахування пені, передбаченої цим пунктом Договору, припиняється через 3 (три) роки від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Позивачем заявлено до стягнення пеню за період з 05.04.2015 р. по 15.05.2015 р., нараховану на суму боргу у розмірі 144410,93 грн.

Враховуючи викладене, також законними та обґрунтованими є висновки суду першої інстанції про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача штрафу у розмірі 32396,65 грн. та пені у розмірі 6033,80 грн. При цьому в іншій частині вимоги позивача про стягнення пені судом першої інстанції правомірно відмовлено, оскільки вони надмірно заявлені.

Згідно з п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме п. 5.9. договору сторони збільшили розмір процентів річних до 5%.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 17521,87 грн. нарахованих з 05.04.2015 р. по 30.04.2015 р. та 5% річних у розмірі 771,53 грн., нарахованих з 05.04.2015 р. по 15.05.2015 р.

Згідно з п. 4 наказу Міністерства фінансів України № 193 від 10.08.2000 р. "Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку", вплив змін валютних курсів" курсова різниця - це різниця між оцінками однакової кількості одиниць іноземної валюти при різних валютних курсах, а саме встановлений Національним банком України курс грошової одиниці України до грошової одиниці іншої країни.

Отже, курсова різниця є наслідком перерахунку однакової кількості одиниць іноземної валюти в національну валюту України при різних валютних курсах, що виникає у зв'язку із знеціненням грошових коштів, а тому сума розрахована у зв'язку з курсовою різницею, і є інфляційними втратами.

Отже, положення чинного законодавства хоча і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

Суд першої інстанції також вірно зазначив, що сторони при укладанні договору передбачили відшкодування курсової різниці (п. 2.6. договору), який є способом захисту майнового права та інтересу, і полягає відшкодуванню матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті, у звязку з чим відмовлено у стягнення інфляційних втрат в розмірі 17521,87 грн., як безпідставно заявлені.

Враховуючи викладене, також законними та обґрунтованими є висновки суду першої інстанції про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 502,82 грн. - 5 % річних.

На підставі вищевикладеного, рішення господарського суду Полтавської області від 18.08.15 р. у справі № 917/1111/15 прийнято з урахуванням фактичних обставин справи та чинного законодавства.

Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду відповідають вимогам законодавства та фактичним обставинам справи, а мотиви заявника скарги, з яких вони оспорюються не можуть бути підставою для його скасування.

Керуючись ст. ст. 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. ст. 105 ГПК України, судова колегія

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Полтавської області від 18.08.15 р. у справі № 917/1111/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписано 30.11.2015 р.

Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.

Суддя Пушай В.І.

Суддя Плужник О.В.