Рішення № 54008675, 26.11.2015, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" листопада 2015 р.Справа № 922/5590/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Яризька В.О.

при секретарі судового засідання Солдатовій М.Ю.

розглянувши справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ТІСА", с. Євгенівка Тарутинського району Одеської області, до державного підприємства "Харківський завод шампанських вин", м. Харків, про стягнення 5423195,73 грн. за участю представників:

позивача - ОСОБА_1 (дов.),

відповідача - ОСОБА_2 (дов.),

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ТОВ "ТІСА", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача, ДП "Харківський завод шампанських вин", про стягнення заборгованості за договором поставки № 30/19 від 08.04.2014р.

Після збільшення розміру позовних вимог, яке прийнято судом, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість у загальній сумі 5423195,73 грн., в т.ч. основна заборгованість - 2560000,00 грн., пеня - 1290801,64 грн., 3% річних - 115722,56 грн., інфляційні втрати - 1456671,53 грн.

Представник позивача підтримує заявлені позовні вимоги.

Відповідач визнає наявність основного боргу, однак вважає, що позивачем неправомірно нараховані пеня, 3% річних та інфляційні втрати, оскільки підприємство відповідача знаходиться в процедурі банкрутства та діє мораторій на нарахування штрафних санкцій по зобов'язанням підприємства. Крім того відповідач звертає увагу на те, що позивачем нарахована пеня за період, що перевищує 6 місяців, який передбачений ч.6 ст. 232 ГК України.

В слуханні справи оголошувались перерви до 04.11.2015р. о 10:00 год., 19.11.2015р. об 11:30 год., 26.11.2015р. о 12:30 год.

Вислухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

08.04.2014р. між ДП "Харківський завод шампанських вин" (покупець, відповідач) та ТОВ "Тіса" (постачальник, позивач) був укладений договір поставки № 30/19, за умовами якого постачальник зобов'язався поставити в обумовлені строки покупцю товар - шампанський виноматеріал "Аліготе" та "Шардоне" врожаю 2013 року.

ОСОБА_3 п. 2.1 Договору прийом товару по кількості здійснюється у відповідності з Інструкцією про порядок прийому продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного вжитку по кількості, затвердженою постановою Держарбітражу при ОСОБА_4 СРСР від 15.06.1965 р. № П-6, прийом товару по якості здійснюється у відповідності з Інструкцією про порядок прийому продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного вжитку по якості, затвердженою постановою Держарбітражу при ОСОБА_4 СРСР від 25.04.1966 р. № П-7.

Пунктом 2.3 Договору передбачено, що після прийому товару покупець не може вимагати його обміну або повернення, за виключенням випадків виявлення прихованих дефектів, які неможливо було виявити під час здачі-прийому товару.

Відповідно до п. 5.1 Договору покупець проводить оплату на умовах : 20% попередня оплата, узгодженої до надходження партії товару протягом 3 банківських днів з моменту виставлення рахунку на оплату товару, 80% - оплата протягом 30 календарних днів з моменту поставки.

На виконання умов договору позивачем був поставлений відповідачу товар на загальну суму 3841203,20 грн., що підтверджується видатковою накладною № 4 від 28.05.2014р., довіреністю № 125 від 28.05.2014р.

Як зазначає позивач, що підтверджується виписками банку, відповідачем були здійснені наступні оплати : платіжним дорученням № 296 від 26.05.14 р. на суму 200000,00 грн., платіжним дорученням № 317 від 30.05.14 р. на суму 200000,00 грн.; платіжним дорученням № 318 від 30.05.14 р. на суму 50800,00 грн.; платіжним дорученням № 335 від 02.06.14 р. на суму 100000,00 грн.; платіжним дорученням № 346 від 04.06.14р. на суму 200000,00 грн.; платіжним дорученням № 460 від 27.06.14 р. на суму 30000,00 грн.; платіжним дорученням № 682 від 30.07.14 р. на суму 50000,00 грн.; платіжним дорученням № 949 від 17.09.14 р. на суму 10403,20 грн.; платіжним дорученням № 1086 від 10.10.14 р. на суму 10000,00 грн.; платіжним дорученням № 1490 від 28.11.14 р. на суму 50000,00 грн.; платіжним дорученням від 06.01.15 р. на суму 140000,00 грн.; платіжним дорученням № 2129 від 23.02.15 р. на суму 50000,00 грн.; платіжним дорученням № 2152 від 27.02.15 р. на суму 50000,00 грн.; платіжним дорученням № 2245 від 17.03.15 р. на суму 100000,00 грн.; платіжним дорученням від 30.04.15р. на суму 20000,00 гр.; платіжним дорученням від 11.06.15р. на суму 20000,00 грн.

Таким чином, відповідачем здійснена оплата товару, отриманого від позивача, на суму 1281203,20 грн., залишок несплаченої заборгованості складає 2560000,00 грн.

Суд зазначає, що строк оплати товару відповідно до п. 5.1 Договору настав 27.06.2014р.

Відповідач визнає наявність вказаної заборгованості.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

ОСОБА_3 з ч.1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

ОСОБА_3 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), тому, згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Приймаючи до уваги, що відповідач не виконав передбачені договором зобовязання по сплаті грошових коштів у визначений строк, позивачем обґрунтовано предявлено до стягнення основний борг у сумі 2560000,00 грн.

Позивач просить стягнути також пеню, 3% річних та інфляційні втрати, відповідач заперечує проти стягнення таких нарахувань, посилаючись на те, що підприємство знаходиться в процедурі банкрутства.

Судом встановлено, що ухвалою господарського суду Харківської області від 15.04.2011р. порушено провадження у справі № 5023/2756/11 про банкрутство ДП "Харківський завод шампанських вин", вказаною ухвалою введено мораторій на задоволення вимог кредиторів зупинено виконання боржником грошових зобовязань і зобовязань щодо сплати податків і зборів (обовязкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинити заходи, спрямовані на забезпечення виконання цих зобовязань та зобовязань щодо сплати податків і зборів (обовязкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію. Протягом дії мораторію заборонено стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; заборонено нарахування неустойки (штраф, пеня), заборонити застосування інших санкцій за невиконання чи неналежне виконання грошових зобовязань і зобовязань щодо сплати податків і зборів (обовязкових платежів).

Суд зазначає, що згідно положень ч. 5 ст. 19 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на вимоги поточних кредиторів.

Вимоги позивача, що заявлені в даній позовні заяв виникли після порушення провадження у справі банкрутство, а отже є поточними, а тому на них не розповсюджується мораторій, введений ухвалою суду від 15.04.2011р. у справі № 5023/2756/11.

Суд також вважає за необхідне звернути увагу на те, що мораторій діє лише на нарахування неустойки (штрафу, пені), при цьому інфляційні втрати та 3% річних не є неустойкою.

ОСОБА_3 з п. 8.2. Договору у випадку прострочки оплати товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі 2 облікових ставок НБУ від несплаченої суми за кожний день прострочки і у відповідності зі ст. 625 ЦК України суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочки.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

ОСОБА_3 з частиною першою статті 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

ОСОБА_3 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо іншій розмір процентів не встановлений договором або законом.

ОСОБА_3 ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідач вказує на те, що пеня може бути нарахована позивачем лише за 6 місяців з дня прострочення виконання зобов'язання, при цьому позивач вважає, що пунктом 8.2 Договору передбачена можливість стягнення пені за весь час прострочки.

Дослідивши п. 8.2 Договору судом встановлено, що даним пунктом передбачено за прострочку оплати товару можливість нарахування пені і у відповідності до ст. 625 ЦК України інфляційних втрат, крім того в даному пункті наприкінці пункту міститься вказівка "за весь час прострочення".

Суд зазначає, що пеня - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

Інфляційні нарахування не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Таким чином, правова природа пені та інфляційних нарахувань є різною і, відповідно, по-різному здійснюється нарахування цих сум та обчислення позовної давності щодо їх стягнення з боржника

Враховуючи різну правову природу пені та інфляційних нарахувань, розміщення вказівки "за весь час прострочення" саме після зазначення про можливість нарахування інфляційних втрат, а також враховуючи те, що друга частина речення, викладеного в п.8.2 Договору, фактично є цитатою ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка містить посилання на те, що кредитор зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, суд дійшов висновку, що вказівка "за весь час прострочення" стосується лише інфляційних нарахувань, а не пені.

За таких обставин суд вважає, що сторони умовами договору не передбачили можливість нарахування та стягнення пені за строк більший, ніж визначений ч. 6 ст. 232 ГК України.

Вірним є нарахування позивачем пені за період з 13.11.2014р. по 28.12.2014р. у сумі 104321,10 грн., яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

В задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені в сумі 1186480,54 грн. суд відмовляє як необґрунтовано нарахована.

Перевіривши нарахування позивачем 3% річних, суд зазначає, що наданий розрахунок відповідає умовам Договору та вимогам чинного законодавства, арифметично нарахування проведені вірно, а тому нараховані 3% річних у сумі 115722,56 грн. підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Як вбачається з розрахунку інфляційних втрат у сумі 1456671,53 грн., який наданий позивачем, позивачем для здійснення вказаних нарахувань вираховувалась середньозважена прострочена заборгованість за кожен розрахунковий місяць, тобто позивачем враховувалась заборгованість з урахуванням часткових оплат та днів, протягом яких існувала певна сума заборгованості.

Так, позивачем наведений приклад нарахування інфляційних втрат за червень 2014р., ним враховано, що 01.06.2014р., тобто 1 день, існувала заборгованість у сумі 317440,64 грн., з 02.06.2014р. по 03.06.2014р., тобто 2 дні, існувала заборгованість у сумі 217440,64 грн., з 04.06.2014р. по 26.06.2014р., тобто 23 дні, існувала заборгованість у сумі 17440,64 грн., з 27.06.2014р. по 30.06.2014р., тобто 4 дні, існувала заборгованість у сумі 3090403,20 грн., а тому за розрахунком позивача середньозважена заборгованість червня 2014р. становить 553515,75 грн., на яку і нараховані інфляційні втрати.

Суд зазначає, що такий розрахунок суперечить вимогам чинного законодавства та поняттю інфляційних нарахувань, оскільки розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.

Зазначена позиція викладена і в п. 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013р.

ОСОБА_3 Верховного суду України N 62-97р від 03.04.97 "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" при застосуванні індексу інфляції необхідно враховувати, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць, тому умовно слід враховувати, що сума, внесена в період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується з врахуванням даного місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Таким чином викладене свідчить про те, що інфляційні втрати не нараховуються на суми заборгованості, які існували протягом декількох днів, діючим законодавством України не визначена можливість нарахування інфляційних втрат на середньозважену заборгованість місяця.

Враховуючи те, що позивачем невірно здійснені нарахування інфляційних втрат з урахуванням середньозваженої заборгованості місяця, суд позбавлений права та можливості здійснити перерахунок таких інфляційних самостійно.

За таких обставин суд відмовляє в задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат у сумі 1456671,53 грн.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача пропорційно сумі задоволених позовних вимог, в іншій частині - на позивача.

Одночасно судом встановлено, що позивачем була збільшена сума позовних вимог, однак не здійснена доплата судового збору. Так, за позовні вимоги про стягнення заборгованості в сумі 5423195,73 грн. сплаті підлягає судовий збір у сумі 81347,94 грн., позивачем за подачу даної позовної заяви сплачений судовий збір у сумі 80894,50 грн., у зв'язку з чим стягненню з позивача на користь державного бюджету України підлягає судовий збір у сумі 453,44 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 1, 12, 22, 32-34, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства "Харківський завод шампанських вин" (61017, м. Харків, вул. Лозівська, 20, код 30590422) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ТІСА" (68515, Одеська область, Тарутинський район, с. Евгенівка, код 31277937) основну заборгованість у сумі 2560000,00 грн., пеню в сумі 104321,10 грн., 3% річних у сумі 115722,56 грн., витрати по сплаті судового збору в сумі 41700,65 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "ТІСА" (68515, Одеська область, Тарутинський район, с. Евгенівка, код 31277937) на користь державного бюджету України (одержувач коштів - Управління державної казначейської служби у Дзержинському районі м. Харкова, вул. Бакуліна 18, м. Харків, 61166, код ЄДРПОУ 37999654, рахунок 31215206783003, банк одержувача - Головне управління державної казначейської служби України у Харківській області, МФО 851011, код бюджетної класифікації 22030001) 453,44 грн. судового збору.

Повне рішення складено 01.12.2015 р.

Суддя ОСОБА_5